- •Авторський колектив
- •Скорочення, які використовуються за текстом
- •Передмова
- •Розділ 1. Загальні положення
- •Глава 1. Поняття та предмет римського приватного права
- •1. Поняття та предмет римського приватного права.
- •2. Значення римського приватного права для виникнення і розвитку правових систем країн Європи.
- •1. Поняття та предмет римського приватного права
- •2. Значення римського приватного права для виникнення і розвитку правових систем країн Європи
- •Глава 2. Джерела римського права
- •1 Періодизація розвитку Римської держави і права.
- •2. Поняття та види джерел римського приватного права.
- •3. Кодифікація Юстиніана.
- •1. Періодизація розвитку Римської держави і права
- •2. Поняття та види джерел римського приватного права
- •3. Кодифікація Юстиніана
- •Глава 3. Особи.
- •1. Поняття особи. Правоздатність та дієздатність осіб
- •2. Правове положення римських громадян
- •3. Правове положення латинів
- •4. Правове положення перегрінів
- •6. Правове положення колонів
- •7. Правове положення рабів
- •8. Юридична особа в римському приватному праві
- •Глава 4. Сімейне право
- •1. Римська сім’я. Агнатське та когнатське споріднення
- •2. Шлюб
- •3. Правовідносини подружжя
- •4. Правовідносини батьків та дітей
- •Глава 5. Захист прав. Позови
- •1. Форми захисту прав
- •2. Види римського цивільного процесу
- •3. Види позовів
- •4. Позовна давність
- •5. Особливі засоби преторського захисту
- •Розділ 2. Речове право
- •Глава 6. Загальне вчення про речове право
- •1. Поняття та класифікація речей у римському праві.
- •2. Поняття, загальна характеристика та види речових прав.
- •1. Поняття та класифікація речей у римському праві
- •2. Поняття, загальна характеристика та види речових прав
- •Глава 7. Володіння
- •2. Види володіння.
- •3. Захист володіння.
- •2. Види володіння
- •3. Захист володіння
- •Глава 8. Право власності
- •1. Поняття права власності
- •2. Види права власності
- •3. Спільна власність
- •4. Способи набуття права власності
- •5. Обмеження права власності
- •6. Припинення права власності
- •7. Захист права власності
- •Глава 9. Права на чужі речі
- •1. Особливості виникнення, поняття та види прав на чужі речі
- •2. Сервітут (право обмеженого користування чужим майном)
- •3. Окремі види особистих сервітутів
- •4. Емфітевзис (право користування чужою земельною ділянкою сільськогосподарського призначення)
- •5. Суперфіцій (право користування чужою земельною ділянкою для забудови у межах населеного пункту)
- •6. Заставне право
- •Розділ 3. Зобов’язальне право
- •Глава 10. Загальне вчення про зобов’язання
- •1. Поняття та загальна характеристика зобов’язання
- •2. Сторони у зобов’язанні
- •3. Види зобов’язань
- •4. Підстави виникнення зобов’язання
- •5. Зміст зобов’язання
- •6. Виконання зобов’язання
- •7. Забезпечення виконання зобов’язання
- •8. Наслідки невиконання зобов’язання
- •9. Припинення зобов’язання
- •Глава 11. Загальні положення про договори
- •1. Поняття та види римських договорів
- •2. Зміст договору
- •3. Умови дійсності договорів
- •4. Укладення договорів
- •Глава 12. Окремі види договірних зобов’язань. Квазіконтракти
- •1. Вербальні контракти
- •2. Літеральні контракти
- •3. Консенсуальні контракти
- •4. Реальні контракти
- •5. Безіменні контракти
- •6. Пакти
- •7. Квазіконтракти
- •Глава 13. Зобов’язання із деліктів. Квазіделікти
- •1. Становлення понять та загальна характеристика зобов’язань із деліктів.
- •2. Класифікація зобов’язань із деліктів.
- •3. Квазіделікти.
- •1. Становлення понять та загальна характеристика зобов’язань із деліктів
- •2. Класифікація зобов’язань із деліктів
- •3. Квазіделікти
- •Глава 14. Спадкове право
- •1. Поняття та історія спадкування
- •2. Види порядків спадкування
- •3. Спадкування за заповітом
- •4. Спадкування за законом (hereditas ab intestato)
- •5. Прийняття спадщини
- •6. Легати та фідеїкоміси
- •7. Захист спадкових прав
- •Додаткова література
- •Скорочення, які використовуються за текстом................................................................4
- •Глава 1. Поняття та предмет римського приватного права............................................6
- •Глава 2. Джерела римського права......................................................................................19
- •Глава 3. Особи............................................................................................................................33
- •Глава 4. Сімейне право............................................................................................................51
- •Глава 5. Захист прав. Позови..................................................................................................66
- •Глава 6. Загальне вчення про речове право.........................................................................89
- •Глава 7. Володіння.....................................................................................................................95
- •1. Загальне вчення про володіння..............................................................................................95
- •Глава 8. Право власності.......................................................................................................106
- •Глава 9. Права на чужі речі...................................................................................................122
- •Глава 10. Загальне вчення про зобов’язання....................................................................142
- •Глава 11. Загальні положення про договори.....................................................................169
- •Глава 12. Окремі види договірних зобов’язань. Квазіконтракти.................................181
- •Глава 13. Зобов’язання із деліктів. Квазіделікти..............................................................220
- •Глава 14. Спадкове право....................................................................................................236
5. Прийняття спадщини
“Лежача” (hereditas jacens) спадщина. З моменту смерті спадкодавця відбувається відкриття спадщини. Саме на цей момент визначається, хто закликається до спадкування. Особи, які закликаються до спадкування, ще не набувають права на саме спадкове майно, поки не приймуть його. У період між відкриттям спадщини та його прийняттям спадкове майно не належить нікому. Це “лежача” спадщина, яка чекає свого суб’єкта.
Оскільки ніякого господаря у цього майна не було, воно і вважалося безгосподарним (res nullius - ничиїм). Хоча до цього майна не застосовувалося правило щодо заволодіння безгосподарними речами, але все ж будь-яка особа, отримавши річ з “лежачої” спадщини і володіючи нею протягом року, ставала власником, незважаючи на те, що умов для набуття права власності за давністю тут не було.
Згодом “лежача” спадщина стала охоронятися. ЇЇ перестали вважати безгосподарним майном. Але до прийняття його спадкоємцем воно вважалося таким, що належить померлому. Особа спадкодавця продовжувалася у спадковому майні ( “підтримувалася” спадщиною). Ця містична конструкція дозволила запобігати різним посяганням на “лежачу” спадщину.
Прийняття спадщини (hereditas aditio). Прийняття спадщини не зводиться тільки до процедури, хоча і вона є не другорядною. Момент, коли наступництво вважалося встановленим, та порядок цього встановлення у римському праві неоднакові для різних категорій спадкоємців. Що стосується цивільного права, треба мати на увазі два важливих момента. По-перше, агнати, які знаходилися під владою спадкодавця, вважалися наступниками спадщини одразу ж після того, як вона “відкривається”, тобто в момент смерті патерфаміліас (спадкодавця). По-друге, ні за яких обставин агнати не могли відмовитись від прийняття спадщини.
Обидва правила діяли і у відношенні закликаних до спадкування рабів.
Вступ у спадщину міг бути здійснений або прямим волевиявленням, або ж самою поведінкою особи, як спадкоємця. Наприклад, особа стягує належні суми з боржників спадкодавця, сплачує борги його кредиторам тощо.
Коли спадкоємець вступає у спадщину, він не тільки набуває відповідних прав, але і стає відповідальним за зобов’язаннями спадкодавця. Якщо спадщина складалася у своїй більшості з боргів спадкодавця, універсальний характер спадкового наступництва вимагав від спадкоємців їх прийняття. Уникнути такої необмеженої відповідальності спадкоємець міг тільки шляхом радикальної міри – неприйняття спадщини. Якщо відмовлявся від спадщини, в якій борги перевищували активи.
Претор призначав “конкурс”, тобто розпродаж майна померлого, щоб задовольнити вимоги кредиторів.
У праві Юстиніана було встановлено, що якщо спадкоємець зробить опис та оцінку спадкового майна ( за участю нотаріуса, оцінщика, кредиторів спадкодавця, легатаріїв), то його відповідальність за боргами спадкодавця обмежується розмірами актива спадщини. Такий опис мав бути складений не пізніше трьох місяців після того, як спадкоємець дізнався про відкриття спадщини. Почати опис треба було на протязі першого місяця.
Для захисту інтересів кредиторів спадкодавця преторським едиктом було введено “пільгу відділення”. Вона полягала в тому, що кредиторам спадщини було надане право вимагати відділення спадкового майна від власного майна спадкоємця. Це робилося для того, щоб спадкове майно пішло, у першу чергу, на задоволення вимог кредиторів спадщини, потім на виплату легатів, і лише в останню чергу на задоволення вимог кредиторів спадкоємця.
Набуття спадщини мало своїм наслідком, зокрема погашення взаємних обов’язків, які існували між спадкоємцем та спадкодавцем, оскільки в особі спадкоємця поєднувався після прийняття спадщини і кредитор і боржник за цими зобов’язаннями. Прийняття спадщини спадкоємцем призводило до припинення сервітутів, які мав спадкодавець на речі спадкоємця або, навпаки. Таке погашення здійснювалося в силу збігу в одній особі і права власності, і сервітута.
Коли (за проханням спадкоємця) встановлений судом строк для прийняття спадщини спливав, суду залишалося визнати спадкоємця або прийнявшим спадщину, або таким, що відмовився від неї. До епохи Юстиніана спадкоємець, який прострочив прийняття спадщини, вважався таким, що відмовився від неї, а після Юстиніана – таким, що прийняв спадщину.
Спадкова трансміссія. У римському праві поступово склався інститут спадкової трансміссії (transmissio delationis) - це перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців особи, яка була закликана до спадкування, але не встигла до своєї смерті реалізувати своє право на прийняття спадщини .
За стародавнім цивільним правом спадкова траснсміссія була неможливою. Якщо закликаний до спадкування спадкоємець не приймав спадщину, вона вважалася безгосподарною. За преторським правом володіння спадковим майном пропонувалося в цьому випадку іншим спадкоємцям. Якщо ж спадщину не приймав до своєї смерті спадкоємець за заповітом, то відкривалося спадкування за законом. Таким чином, право прийняти спадщину розглядалося як особисте право спадкоємця, яке є невідчужуваним та не переходить до його спадкоємців. Але з цього положення поступово допускалися винятки. Претор допустив, що якщо спадкоємець помре, не втигнувши прийняти спадщину без своєї вини, то його спадкоємцям може бути надане право прийняти спадщину. Імператор Феодосій ІІ в 450 р. постановив, що десцеденти (нисхідні спадкодавця – діти, онуки, які закликалися за заповітом і померли до моменту прийняття спадщини), передають (трансміссують) своє право спадкування власним нисхідним спадкоємцям, для яких “закликання” перетворюється у набуття спадщини. В праві Юстиніана це правило було узагальнено. Якщо смерть спадкоємця наступила протягом року від дня, коли він дізнався про відкриття для нього спадщини, право прийняти спадщину вважається таким, що перейшло до його спадкоємців. Останні могли здійснити це право на протязі строку, який ще залишився для прийняття спадщини. В тих випадках, коли внаслідок смерті до прийняття спадщини або внаслідок відмови від спадщини відпадав один із декількох спадкоємців і якщо при цьому не було трансміссії, частка спадкоємця, який вибув, розподілялася порівну між іншими спадкоємцями.