Тема 2. Історія розвитку державного фінансового контролю.
План
1. Зародження державного фінансового контролю.
2. Розвиток державного фінансового контролю у ХVІІІ сторіччі.
3. Створення незалежного фінансового контролю у ХІХ сторіччі.
4. Державний фінансовий контроль у ХХ сторіччі.
1. Зародження державного фінансового контролю.
Державний контроль розвивався у декілька етапів: епохи феодалізму, капіталізму, радянський період і сучасний етап.
Державний контроль бере свій початок у період створення централізованої держави.
Утворення Київської Русі як держави відбулося у 882 р., коли князь Олег об’єднав Новгородське, Смоленське і Київське князівства, переніс столицю в Київ і заклав основу єдиної великої Давньоруської держави. Державна верховна влада, а також управління фінансами перебувало в безпосередньому віданні самого князя.
Необхідність фінансової стабілізації держави, забезпечення стійкого надходження до княжої казни обумовили створення особливого напряму державного контролю.
Князь тримав значну армію чиновників, які лише збирали всілякі податки, тобто були своєрідними податковими інспекторами. Контроль за сплатою непрямих податків здійснювали княжі агенти: городники, митники, метальники, вирники та ін.
Княгиня Ольга (954-964 рр.) першою з князів у Київській Русі здійснила „реформи“ податкової повинності населення. Вона встановила норми податків – „устави“, „уроки“, „оброки“, „данину“. На той час існував поділ між державними прибутками та князівською власністю.
З цього моменту функція фінансового контролю приймає характер державної, оскільки княжий скарб забезпечував саме існування держави.
Запровадження князем Володимиром перших руських грошей – золотих і срібних – значно зміцнило фінансове становище держави й постало питання щодо чіткої організації та правової регламентації контролю державної власності і грошових коштів, тобто з’являється необхідність у розробці норм права. Запис норм права, зведення яких отримало назву „Руська правда“, був започаткований Ярославом Мудрим (1019-1054 рр.). Правові норми „Руської правди“ закріплювалось право грошового контролю. У цілому норми „Руської правди“ були направлені на забезпечення балансу між общинами та державою. У цьому полягала одна з важливих функцій контролю.
Зведені норми права Ярослава Мудрого було доповнено Уставом Володимира Мономаха (1113-1125 рр.). Норми Устава регламентували порядок закупівель, стягування податків і процентів лихварям. Ці норми надавали фінансовому контролю більш суворого і упорядкованого характеру.
Об’єднання руського народу в єдину державу за часів татаро-монгольського іга відбулося за часів князя Івана Калити (1325-1340 рр.). Він уперше організував фінансовий союз для збору данини та відправки її в Орду. У цей час з’являється особлива категорія людей – державні люди. Так, збір податей і контроль за виконанням податків здійснювали державні люди – даньщики і митарі. Органи, що стягували торгові збори, мали назву митники. З часом союз земель під керівництвом великого князя об’єднався в єдину державу.
З кінця XV ст. здійснився перехід до державного управління, тобто почав створюватися централізований апарат управління і контролю. У 1497 р. у Москві було видано „Судебник Івана III“ (1462-1505 рр.), який передбачав управління державою з організацією установ – приказів. Було створено 25 приказів, які займали середній ступінь між Боярською думою і місцевими органами управління. Сім приказів були фінансовими, це „Приказ Большого Приходу“, „Приказ Новая четверть“, „Печатный Приказ“, „Поместный Приказ“, „Временные Приказы“, „Казенний Приказ“ та „Ямской Приказ“. Контроль за їхньою діяльністю здійснювали князь і Боярська дума. Будучи монопольними органами центрального управління, прикази здійснювали жорсткий і результативний контроль за фінансовими ресурсами держави.
За часів правління Івана IV – Грозного (1533-1584 рр.) посилюється контроль за доходами та витратами держави. Іван Грозний, надаючи значну увагу питанням контролю, спирався у своїй діяльності на Боярську думу. Різні функції контролю і управління доручалися професійним чиновникам. У 30-ті роки XVI ст. була проведена фінансова реформа, введена єдина монетна система і держава здійснювала контроль за чеканкою грошей. У 50-х рр. було проведено перепис земель і затверджено єдину одиницю податкового обкладання – „большая соха“. Встановлення єдиної податкової системи було значним кроком на шляху розвитку фінансового контролю.
У другій половині XVI ст. система державного управління доповнилася воєводами, які здійснювали контроль роботи виборних посадових осіб, що збирали прямі та непрямі податки, сприяли розвитку торгівлі і промислів, вели фінансове управління.
XVІІ ст. у світовій історії було перехідним періодом від Середньовіччя до Нового часу. Взаємовідносини суспільства і влади стали регламентуватися законами „Соборного Уложения“ 1649 р., що було досягненням царя Олексія Михайловича (1645-1676 рр.). З метою централізації державного управління указом царя Олексія Михайловича був впроваджений 10 березня 1656 р. „Приказ Счета Большой Казны (Счетный Приказ)“. „Счетный Приказ“ – це перший спеціальний орган державного фінансового контролю, створення якого призвело до посилення уваги приказного апарату до обліку державних коштів. Так, „Счетный Приказ“ вів облік доходів і витрат держави по книгах та документації інших центральних приказів і земельних установ, вимагав звіти від місцевих фінансових органів, направляв запити в усі установи.
На той час фінансовий контроль на місцях не був організаційно оформлений, тому ревізія проводилася наступним чином. Начальники спеціальних фінансових органів, наприклад кабацьких, по закінченню терміну їх служби надавали книги для обліку головному місцевому начальнику – воєводі або виборній земській владі. У першому випадку воєводи робили обрахунок усіх зборів за рік, порівнювали ці суми з минулим роком, складали за результатами обліку „счетный список“, який потім направляли в „Счетный Приказ“. У другому випадку з посадових людей вибирались по три або чотири найбільш статечних особи з кожної майново-вікової групи. Цим особам разом із земськими старостами доручалось проконтролювати „черновые книги“ – збірники податків, і на їх основі скласти „белые книги“, які всенародно обговорювалися, в тому числі щодо фінансових приховувань. Після такої ревізії на місцях фінансові збірники і книги направлялися до Москви для остаточного звіту.
Отже, головним результатом діяльності держави було укріплення управління й контролю, що сприяло створенню передумов для подальшого розвитку держави.