4.5.2. Методи державного регулювання зовнішньої торгівлі україни товарами:

1. Економічні та адміністративні методи регулювання. Різниця між економічними та адміністративними методами полягає у специфіці впливу цих методів на зовнішньоторговельні відносини: при застосуванні економічних методів їхній вплив виражається опосередковано через ринкові відносини, а при адміністративних методах - вплив має безпосередній характер і відбувається шляхом встановлення обмежень та заборон адміністративного характеру.

2. Тарифні та нетарифні методи регулювання. Цей підхід є більш поширеним у світовій практиці і він ґрунтується на класифікації ГАТТ (ст. ХІ), згідно з якою до тарифних інструментів відносять виключно мито, яке визначається на основі митного тарифу (а також деяких інших податків та митних зборів), а до нетарифних методів належать усі інші інструменти державного впливу на зовнішньоторговельні відносини.

В українському законодавстві немає визначення нетарифних заходів регулювання, хоча сам цей термін вживається у багатьох нормативно-правових актах.

4.5.2.1. Митно-тарифне регулювання

Сутність митного регулювання - це "регулювання питань, пов'язаних із встановленням мит та митних зборів, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України" (ст. 1 ЗУ "Про ЗЕД").

Засади митного регулювання (ст. 13):

"Україна самостійно здійснює митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території. Митну політику України визначає Верховна Рада України.

Митне регулювання ЗЕД здійснюється згідно з цим Законом, Митним кодексом України, законами України про митне регулювання, Єдиним митним тарифом України та міжнародними договорами України.

Територія України становить єдиний митний простір, на якому діють митні правила України, з додержанням зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів України. Єдиний митний тариф України визначається згідно з відповідним законом України та міжреспубліканськими договорами України.

Єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України оподаткування митом предметів, що ввозяться на територію України або вивозяться з неї, або переміщуються транзитом по її території. Ставки Єдиного митного тарифу України мають бути єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності і територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами.

Митний контроль та митне оподаткування на території спеціальних економічних зон регулюються спеціальними законами України та міжнародними договорами, які встановлюють спеціальний правовий режим цих зон у кожному окремому випадку.

Митні правила України, які повинні включати порядок декларування товарів, сплати мит та митних зборів, надання митних пільг та інші умови проходження митного контролю, встановлюються законами України про митне регулювання. Єдиний митний тариф України та митні правила України мають бути офіційно опубліковані у загальнодоступних засобах масової інформації не пізніш як за 45 днів до дати введення їх у дію.…" [3.

Джерелами права у сфері митно-тарифного регулювання в Україні є:

• Митний кодекс України;

• Закон України “Про Єдиний митний тариф”;

• Закон України “Про Митний тариф України”;

• інші закони та підзаконні акти (укази президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, накази Державної митної служби України, розпорядження Міністерства економічного розвитку та торгівлі України тощо).

1. Митний кодекс України - прийнятий 11 липня 2002 р. та вступив у силу з 1 січня 2004 року (за виключенням частини 13 ст. 71, яка вступила в дію з 1 січня 2006 року). Кодекс містить серйозні досягнення міжнародного митного права та прийняв до уваги зміни в соціально-економічній структурі України, позитивні сторони та недоліки попереднього кодексу.

В Митному кодексі України визначено:

- поняття “митна політика – це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі” (ст. 2);

- принципи, на підставі яких формується митна політика України: принцип виключної юрисдикції України на її митній території, принцип виключної компетенції митних органів щодо здійснення митної справи, принцип законності, принцип єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України, принцип системності, принцип додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб, принцип ефективності, принцип гласності та прозорості (ст. 4).

2. ЗУ «Про Єдиний митний тариф»:

- товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України, підлягають обкладенню митом, якщо інше не передбачене цим Законом (ст. 4)

- мито, що стягується митницею, є податком на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України (ст. 6).

3. Чинний Митний тариф України, затверджений Законом України «Про Митний тариф України» від 05.04.2001 р.:

- Митний тариф України – це систематизований згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок ввізного мита, яке справляється з товарів, що ввозяться на митну територію України.

В Україні класифікація товарів для цілей митно-тарифного регулювання здійснюється за Українською класифікацією товарів ЗЕД (УКТ ЗЕД), затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України № 1863 від 12 грудня 2002 р.

УКТ ЗЕД базується на Гармонізованій системі кодування та класифікації товарів (ГС) (ст. 311 Митного кодексу України).

УКТ ЗЕД має десятизначну структуру, визначену ч. 4 ст. 311 Митного кодексу України: "Структура десятизнакового цифрового кодового позначення товарів в УКТЗЕД включає код групи (перші два знаки), товарної позиції (перші чотири знаки), товарної підпозиції (перші шість знаків), товарної категорії (перші вісім знаків), товарної підкатегорії (десять знаків)".

УКТ ЗЕД полегшує ведення статистики зовнішньої торгівлі, спрощує визначення митної вартості товару, нарахування мита та інших митних платежів, облік товарних операцій, а її базування на ГС усуває можливість непорозумінь у цій сфері між Україною та її торговельними партнерами.

Проблемі митної оцінки товарів і методиці визначення митної вартості товару, які є надзвичайно важливими для правильного обрахування розміру мита, присвячені ст. 259-275 Митного кодексу України. Згідно зі ст. 266 Кодексу, вартість товарів, які імпортуються на митну територію України, може бути обчислена за допомогою шести методів, що дозволені Угодою про застосування статті VІІ ГАТТ-1994 (Угода про митну вартість):

1. за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1);

2. за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2);

3. за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3);

4. на основі віднімання вартості (метод 4);

5. на основі додавання вартості (метод 5);

6. резервний метод (метод 6).

В Україні, згідно з діючим законодавством, використовують вивізне (імпортне) та вивізне (експортне) мито. Експортним митом обкладаються окремі види товарів, які вивозяться за межі митної території України. Перелік товарів, які обкладаються експортним митом, є дуже обмеженим; до нього входять насіння соняшника, льону, рижію, шкіряна сировина, жива худоба, брухт чорних металів, легованої сталі та кольорових металів, напівфабрикати з використанням кольорових металів.

Види ставок за способом нарахування (Митний тариф України):

1. адвалорні (адвалерні) – нараховуються у відсотках до митної вартості товару (наприклад, 20% від митної вартості). Перевагою цього виду мита є підтримання постійного рівня захисту внутрішнього ринку незалежно від цінових коливань, а його недоліком – необхідність проведення оцінки митної вартості, що дає можливість для зловживань з боку як сторін торговельної угоди, так і з боку митних органів;

2. специфічні – нараховуються у встановленому розмірі за одиницю даного товару (наприклад. 10€ за 1 штуку даного товару, або за 1 кілограм, тонну, метр, літр тощо). Перевагою специфічного мита є простота його нарахування та адміністрування, а його недоліком є залежність рівня митного захисту від коливань ціни на даний товар – із зростанням імпортної ціни рівень захисту внутрішнього ринку знижується, а за умов економічного спаду та зниження імпортних цін специфічний тариф збільшує рівень захисту внутрішнього ринку;

3. комбіновані – поєднують елементи адвалорного та специфічного мита (наприклад, 5%, але не менше 2€; 5€ + 3% від митної вартості тощо).

Митним кодексом України (МК) встановлено правила визначення країни походження товару, що є важливим для застосування тарифних преференцій (розд. ХІІ).

Тарифні преференції - це пільги, що надаються Україною у процесі реалізації її зовнішньоекономічної політики на умовах взаємності чи в односторонньому порядку щодо товарів, які переміщуються через митний кордон України, як звільнення від справляння мита, зниження ставок мита або встановлення тарифних квот на ввезення товарів (ст. 302 МК України).

Країна походження товару визначається на підставі сертифіката походження товарів або митної декларації, яка подається для підтвердження цих відомостей. Якщо визначення країни походження товару звичайним способом є неможливим, то такий товар обкладається митом за повними ставками, як той, що походить з невідомої країни. (розд. ХІІ).

Митний кодекс України:

- визначає країною походження товару ту країну, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній обробці. При цьому під країною можуть розумітися не лише окремі країни, але й їхні групи (наприклад, митні союзи) або регіони тієї чи іншої країни.

- встановлює критерії достатньої переробки товару та перелік товарів, які вважаються повністю виробленими в даній країні (ст. 279):

1. "правило, яке потребує в результаті переробки товару зміни класифікаційного коду товару за Українським класифікатором товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків;

2. правило адвалерної частки, яке полягає у зміні вартості товару в результаті його переробки, коли відсоткова частка вартості використаних матеріалів або доданої вартості досягає фіксованої частки у вартості кінцевого товару;

3. виконання виробничих і технологічних операцій, які можуть не вести в результаті переробки товару до зміни його коду або вартості згідно з правилом адвалерної частки, але з дотриманням певних умов вважаються достатніми для визнання товару походженням із тієї країни, де такі операції мали місце".