43. Припинення права власності на землю та користування нею.

Конституція У. (ст.42) гарантує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності на землю. Право приватної власності є непорушним.Право власності на земельну ділянку або її частину припиняється у разі: 1)добровільної відмови від земельної ділянки; 2)закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3)припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського господарства; 4) систематичного невнесення зем. податку в строки, визначені договором оренди; 5)нераціонального використання зем ділянки; 6)використання зд способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7)використання землі не за цільовим призначенням; 8)невикористання протягом 1 року земельної ділянки, наданої для с/г виробництва, і протягом двох років- для нес/г потреб; 9)вилучення земель. Право власності на землю можу бути припинено у разі звернення стягнення на земельну ділянку за претензіями кредиторів, у тому числі за договорами іпотеки. Право власності припиняється в разі визнання угоди щодо набуття права власності на землю недійсною. В ст. 114 ЗК У зазначається, що угоди, укладені власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, є недійсними. Право власності на зд припиняється у разі втрати громадянства України, смерті фіз. особи, а також при реорганізації або ліквідації юридичної особи. Відповідно до Конституції України та ст. 114 ЗК України право власності на землю юр та фіз осіб може бути припинено в разі встановлення судом фактів придбання зд за рахунок коштів, одержаних від злочинної діяльності.

44. Право приватної власності на землю: загальна характеристика.

1.Право приватної власності на землю в Україні запроваджено Законом У “Про форми власності на землю” від 30 січня 1992 р. Земельним кодексом України в редакції від 13 березня 1992 р. визначені особливості права приватної власності на землю.

2.Згідно з цим Кодексом (ст.6) і Законом України “Про власність” в редакції від 5.05 1993 р. (ст. 14)) суб’єктами права приватної власності на землю можуть бути лише громадяни України. Громадяни ін держав та особи без громадянства можуть бути суб’єктами права землекористування, в тому числі на умовах оренди. У ст. 41 Конституції закріплено, що право прив власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права. Ст. 13 Конституції: держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання та рівність всіх суб’єктів права власності перед законом.

3. Особливістю права приватної власності на землю є те, що громадяни У. мають право на одержання у власність зем ділян лише для визначених законодавством конкретних цілей (ведення сел госполдарства, ведення особистого госп., будівництва, садівництва, дачного і гаражного будівництва, здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи).

4.Об’єктами права прив власності є- земельні ділянки лише окремих категорій земель

5. Безплатно зд передаються у власність громадян для ведення сел господарства у межах середньої земельної ділянки, що обчислюється у порядку, передбаченому ст. 6 ЗК У. За плату – ділянки у розмірі, який перевищує розмір середньої земельної частки. Ст. 6 ЗК У стверджує, що колишнім власникам землі зд не повертаються.

6.Передача земель у приватну власність безплатно здійснюється в порядку і в процесі приватизації місцевими радами на території яких розташовані земельні ділянки.

7.ЗД можуть набуватись у приватну власність: а)за плату у місц. рад для ведення сел.(фермерського господарства понад площу, що передається безплатно. Така передача проводиться за ціною, що визначається на основі грошової оцінки землі;б)за договором купівлі-продажу зд, що перебувають у колективній або приватній власності. Договір купівлі-продажу посвідчується у нотаріальному порядку.