Розділ V. Східня Україна і козачина на порозї XVII в. Соціальне значіннє козацтва.

Зріст східно-української кольонїзації і зріст козачини, сформованнє козацької верстви й соціально-полїтичне значіннє козацтва:Значіннє війн 1590-х років і матеріалів про них для вияснення еволюції й значіння козачини. Невиробленість козацької проґрами в 1590-х рр.

Зріст східно-української кольонїзації і зріст козачини, сформованнє козацької верстви й соціально-полїтичне значіннє козацтва:Грізний зріст козачини, його причини: зріст кольонїзації східньої України, еміґрація з зах. і півн. України, різкі кольонїзаційнї зміни за півстолїтє.

Зріст східно-української кольонїзації і зріст козачини, сформованнє козацької верстви й соціально-полїтичне значіннє козацтва: Завдання і цїли еміґрації, панський похід по слїдам еміґрантів, стріча еміґрації з підданством, тутешнї форми його, дражливість еміґрації до панських претенсій.

Зріст східно-української кольонїзації і зріст козачини, сформованнє козацької верстви й соціально-полїтичне значіннє козацтва:Козацтво як вихід для соціальних змагань еміґрації, вплив правительственних реформ на сформованнє козацького імунїтету, правительственні заходи коло розщеплення козачини, її одноцїльність, козацький присуд як принціп, соціальна вартість козацького титулу, східно-українські маси переходять в ряди козачини, зміна характера козачини під вливом господарської людности.

Зріст східно-української кольонїзації і зріст козачини, сформованнє козацької верстви й соціально-полїтичне значіннє козацтва:Оцїнка соціального значіння козачини в шляхетських кругах; прикрости шляхтї від козачини, стація, приставства, лежі, „непослушність" людности, статистика „непослушних", заходи шляхти против непослушности, ухвали соймові 1601-1609 рр., виключеннє козацького імунїтету з маєтностей панських і духовних, спори з сього приводу на комісіях.

Козацький устрій і побут кінця XVI і початків XVII в.:Орґанїзація низова, Сїч, число козацького війська, його орґанїзація, його подїл, старшина козацька, козацька канцелярія, термінольоґія, власть гетьманська, рада, її практика, шляхта в козацькім війську.

Козацький устрій і побут кінця XVI і початків XVII в.:Оповідання сучасників про козацьке військо і козацький побут: Лясоти, Папроцкого, Ґамберіні, Якуба Собєского, Старовольского, Бопляна — загальна характеристика, морські походи, вибори гетьмана і гетьманська власть, репутація козацької відваги; козацький аскетизм, теорія про впливи західнїх монашо-рицарських брацтв на орґанїзацію Сїчи.

Козацькі рухи 1590-х років на тлї козацької еволюції й дальший її розвій: Рух на волость, оповідання Вишневецького і Жолкєвского про козацькі пляни перевороту, їх перебільшування і реальні підстави, питаннє про проґраму рухів 1590-х років — невитриманнє проґрами навіть чисто козацької; причини рухів: поясненнє Пясєцкого і нестійність його, стихійність і хаотичність рухів, розвій добичництва, безуспішність репресій, вплив кампанїї на пізнїйшу козацьку тактику, відродженнє й успіхи козачини в перших десятилїтях XVII в., осела козачина на волости й початки роздїлу козачини низової й городової, зріст козацької сили й козацької проґрами.

ЗРІСТ СХІДНО-УКРАЇНСЬКОЇ КОЛЬОНЇЗАЦІЇ І ЗРІСТ КОЗАЧИНИ, СФОРМОВАННЄ КОЗАЦЬКОЇ ВЕРСТВИ Й СОЦІАЛЬНО-ПОЛЇТИЧНЕ ЗНАЧІННЄ КОЗАЦТВА: ЗНАЧІННЄ ВІЙН 1590-Х РОКІВ І МАТЕРІАЛІВ ПРО НИХ ДЛЯ ВИЯСНЕННЯ ЕВОЛЮЦІЇ Й ЗНАЧІННЯ КОЗАЧИНИ. НЕВИРОБЛЕНІСТЬ КОЗАЦЬКОЇ ПРОҐРАМИ В 1590-Х РР.

Козацькі війни 1590 р. не тільки мали важне значіннє в розвою українських відносин, де в чім затримавши, де в чім приспішивши їх еволюцію. Вони кидають своїми богатими (розмірно) звістками про козачину на тлї українських відносин того часу цїлий сніп світла і на еволюцію козачини і на значіннє і впливи, які вона здобувала собі на суспільні і полїтичні відносини східньої України. Тому представивши в попереднїм роздїлї формальну, зверхню історію сих подїй, ми повинні ще раз вернути ся, щоб витягнути з них те, що дають вони на загальнім тлї наших відомостей з суспільних і полїтичних відносин України, як показчики або як симптоми, для розуміння еволюції сих відносин в звязку з розвоєм козачини як дуже впливового і сильного суспільно-полїтичного фактора.

Правда, козацькі рухи й війни 1590-х років, коли дивити ся на них в цїлости, роблять дуже хаотичне вражіннє. Вони й не були одностайним рухом, а рядом конфлїктів в ріжних сферах, з боку ріжних ґруп і течій козачини, й тільки під кінець правительство, завзявши ся винищити козачину, своїм натиском сконсолїдувало її, обєднало, звело в одну точку і козачину й її конфлїкт з державним і суспільним устроєм. Спеціальні обставини, особливо безкарність, яку стрічала козачина в своїх вибриках протягом цїлого ряду лїт, дали їй можливість вибуяти по над міру й спричинили потім боротьбу на житє й на смерть, яку підняло з козачиною, хоч і не довело до кінця, польське правительство. Але боротьба була властиво передчасна, — бо тільки антиціпувала (випереджувала) пізнїйший конфлїкт польсько-шляхетського режіму з народнїм рухом, який наростав під проводом козачини. В 1590-х роках ся антітеза ще далеко не вияснила ся, не вигострила ся, й катастрофа 1596 р. була результатом дуже раптовного зросту козачини й різкої переміни в його становищу на Українї — стихійним вибухом сил, що не стрічаючи собі границь і перешкод, чи властиво стрічаючи самі занадто слабкі барєри, що ломили ся без трудности під їх напором — вибуяли занадто і перед часом, випередивши свій, щоб там сказати — проґрамовий підклад. Тому неможливо звести сих рухів 1590-х років не тільки до якоїсь ясної проґрами, але — й до якихось певних мотивів. Тому й опадають так різко розмахи козацького житя по неудачі солоницької кампанїї. Ще не у всїм було за що бороти ся; не було ясно сформулованих постулятів, проґрами, яка вимагала б боротьби за всяку цїну. Але і в сїм мало пляновім, мало свідомім буянню можна помітити цїнні симптоми нових напрямів і течій, бажань і домагань, які ще не сформували ся, але вже пробивали ся, сходили на ниві українського житя, повні віщого, далекосяглого значіння. Властиву проґраму, або проґраму — minimum даного моменту відкриває нам умова козаків з черкаським старостою в 1593 р. ¹) Вона дуже скромна. Козаки запевняють свобідну комунїкацію Низу з українськими городами, свобідний довіз припасів на Низ, свобідний прихід і вихід з Низу до пограничних міст, незалежно від соймових постанов і заборон. По друге — вони добивають ся, щоб привілєґії, признані козачинї королївськими постановами — свобода від поборів, власти й юрисдикції адмінїстрації, додержували ся дїйсно, і то в приложенню не тільки до козачини реєстрової (в данім моментї властиво її не було de facto), а до козачини взагалї. До сього треба додати ще як постулят, також на перший погляд елєментарний і скромний, але в практичнім переведенню дуже мало удобоносний — се право воєнних контінґентів козацьких, взаміну за їx службу державі й охорону полудневих границь, на „приставства” — кватири і виживленнє в коронних маєтностях. Се питаннє виступає як дуже живе і гостре в сучасній кореспонденції, наслїдком різкого зросту козацьких континґентів в їх чисельности — і заразом різних вимог їх від пограничних державцїв

Козачина, орґанїзована в тім часї на Низу вже сильно і міцно, змагала до того, щоб роспустити свою орґанїзацію по Українї, мати тут свої признані орґани й репрезентацію — не офіціальну, правительством уставлену, а свою власну, вибрану (умова, що козаки на волости будуть мати своїх старших з поміж себе, які будуть над ними справедливість чинити — постулят козацького самосуду і імунїтету на волости). Під сю орґанїзацію хоче вона зібрати все що признаєть ся до козачини, визволивши її від усякої иньшої залежности і підвласности. Жаданнє се як з одного беку елєментарно скромне і самозрозуміле — бо ж правительство користало з услуг всеї козачини в своїх воєнних потребах, і взаміну повинно було признати їй певні права й привілєґії в повнім її складї, — так в дїйсности було далекосяглим супроти незвичайного тодїшнього розросту козачини.

Се, як я кажу, була проґрама-minimum; чи була поруч неї програма-mахіmum, се зістаєть ся неясним і на мій погляд не дуже правдоподібним. Але при тім сильнім зростї козачини, який помічаєть ся з кінцем XVI віка, переведеннє і тої мінїмальної проґрами вносило страшенний переворот в місцеві суспільно-економічні відносини.