Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ

ТОМ IX. РОКИ 1650-1657

Перша половина. Хмельниччина роки 1650-1653

I. Підданє Туреччині й похід на Молдаву 1650 р.

II. Війна з Польщею 1651 року; приготовання і початки кампанії.

III. Берестечко і Білоцерківський трактат 28-IX 1651.

IV. Від Білої Церкви до Батога.

V. Вінець і кінець Тимоша Хмельниченка.

Друга половина: Хмельниччини роки 1654-1657

VI. Українсько-московське порозуміннє і московсько-польський розрив. Осіння кампанія 1653 р. і Жванецьке замиреннє.

VII. Переяславська умова

VIII. Воєнні операції і дипльоматичні переговори 1654 року.

IX. Панорама тогочасної України. Загибель Браславщини. Дрижипільська кампанія та її епільоґ (січень-червень 1655)

X. Похід на Галичину 1655 р. Проблема Західньої України, справи білоруської займанщини і української еміґрації (весна 1656).

XI. “Московська зрада” і нова ліґа (літо 1656 — весна 1657)

XII. Кінець Хмельниччини.

XIII. Кілька загальних завважень.

Додатки.

Доповнення

Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. 9. Пол. 1. — Київ, 1928. — 602 с.; Пол. 2. — Київ, 1931 — 1631 c. Дев’ятий том висвітлює події Хмельниччини 1650-1657 років. Перша половина цього тому охоплює період від 1650 р. (похід на Молдову) до 1654 р. (Переяславська умова). Дрега половина цього тому висвітлює події Хмельниччини від 1654 р. (після Переяславської умови) до 1657 р. (смерть Б. Хмельницького).

[Репринтне видання: Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. — К.: Наук. думка, 1991. — . — (Пам’ятки іст. думки України). — ISBN 5-12-002468-8. Т. 9. Кн. 1 — 1996. — 880 с. — ISBN 5-12-004829-3 (в опр.). Т. 9. Кн. 2. — 1997. — 776 с. — ISBN 5-12-004830-7 (в опр.).]

Розділ I. Підданнє Туреччині й похід на Молдаву 1650 р.

Вступ

НАСТРОЇ НА УКРАЇНІ, ТРІВОГА ВІД ПОВОРОТУ ПОТОЦКОГО, НЕВДОВОЛЕННЄ З ГЕТЬМАНА І СТАРШИНИ.

ЧУТКИ ПРО САМОЧИННИХ ГЕТЬМАНІВ, НЕВДОВОЛЕННЄ 3 ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ЛЄҐЕНДИ ПРО НЬОГО, СПРАВА ПОВОРОТУ ШЛЯХТИ НА УКРАЇНУ.

ТОРГИ МАГНАТІВ 3 ГЕТЬМАНОМ І СТАРШИНОЮ, ОБОПІЛЬНЕ РОЗДРАЖНЕННЄ, ПОВСТАННЯ ПІДДАНИХ, ГЕТЬМАНСЬКІ ЛИСТИ ПРОТИ СВОЄВОЛІ, ЛЮДНІСТЬ ТІКАЄ, ПЕРЕСЕЛЕННЯ ЗА МОСКОВСЬКУ ГРАНИЦЮ.

РЕЛІГІЙНА СПРАВА, МИТРОПОЛИТ У ВАРШАВІ, СІЧНЕВІ КОНФЕРЕНЦІЇ, СТАНОВИЩЕ КОЗАЦЬКИХ ДЕЛЄГАТІВ, КИЇВСЬКА ДІСКУСІЯ В БЕРЕЗНІ, ІРКЛІЇВСЬКА НАРАДА.

ПОЛЬСЬКІ ПЛЯНИ НАПУСТИТИ КОЗАКІВ НА ТУРКІВ, ПОЛЬСЬКІ ПОГОЛОСКИ ПРО ХАНА, ЩО ВІН ХОЧЕ ВОЮВАТИ З СУЛТАНОМ, НАДІЇ НА ВЕНЕЦІЮ

МОСКОВСЬКИЙ УЛЬТІМАТУМ ПОЛЬЩІ, ПОРАДИ КИСІЛЯ, ПЕРЕГОВОРИ З ХМЕЛЬНИЦЬКИМ, РОЗМОВИ КОЗАЦЬКИХ ПОСЛІВ З МОСКОВСЬКИМИ В ВАРШАВІ, ВІСТИ З УКРАЇНИ, З МІСЯЦЯ КВІТНЯ, КОЗАЦЬКИЙ ПРОЄКТ ПРАВОСЛАВНОЇ ЛІҐИ, НЕРІШУЧІСТЬ МОСКВИ, ВІДНОВЛЕННЄ МОСКОВСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО ДОГОВОРУ.

ВЕНЕЦЬКА МІСІЯ ДО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ВЕНЕЦЬКИЙ ПОСОЛ ВІМІНА В ЧИГРИНІ, В ЧЕРВНІ 1650 Р., ВІДПОВІДЬ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО НА ВЕНЕЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО, ЗВІДОМЛЕННЄ ВІМІНИ, ДАЛЬШІ -ПЕРЕГОВОРИ І ПОГОЛОСКИ, ПРО ВІЙНУ 3 ТУРЕЧЧИНОЮ.

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ЗАХОДИТЬСЯ КОЛО ТІСНІШОГО ЗВЯЗКУ З ТУРЕЧЧИНОЮ. ЙОГО ДИРЕКТИВИ ДОНЦЯМ. КРИМСЬКІ ЖАДАННЯ ПОМОЧИ НА ДОНЦІВ І ЧЕРКЕСІВ; ПОХІД ЛИСОВЦЯ І ТИМОША ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.

ТУРЕЦЬКІ ПОСЛИ У ГЕТЬМАНА І ПІДДАНСТВО СУЛТАНОВІ (ЛИПЕНЬ). ЖЕСТИ В ПОЛЬСЬКИЙ БІК. ХАНСЬКИЙ ПЛЯН ПОХОДУ НА МОСКОВЩИНУ І КОНТР-МАНЕВРИ КОЗАЦЬКОЇ ПОЛІТИКИ

З'ЇЗД В ІКРЛІЄВІ В СЕРПНІ Н. С. 1650 Р., ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ВИМОВЛЯЄТЬСЯ НЕБЕЗПЕКОЮ ВІД ПОТОЦКОГО, ТРІВОГА ВИКЛИКАНА ПОЛЬСЬКОЮ МОБІЛІЗАЦІЄЮ, ЛИСТИ ПОТОЦКОГО ДО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО СЕРПЕНЬ 1650 Р.

ЧУТКИ І ЛЄҐЕНДИ ПРО ВІЙНУ З ПОЛЬЩЕЮ, ПОВСТАННЯ ПРОТИ ПОЛЯКІВ, ПОГОЛОСКИ ПРО НЕЧАЯ, ТРІВОГА MІЖ ШЛЯХТОЮ, “СУВОРІ УНІВЕРСАЛИ” ГЕТЬМАНА.

ПОХІД НА МОЛДАВУ — СУЧАСНІ ТОЛКУВАННЯ, ПОЛІТИЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ ВИСУНЕНІ МОЛДАВСЬКОЮ КАМПАНІЄЮ, СТАНОВИЩЕ ПОРТИ, ДІЙСНІ МОТИВИ.

ЛІТЕРАТУРНА РОМАНТИКА МОЛДАВСЬКОЇ КАМПАНІЇ, ФАКТИЧНА ІСТОРІЯ МОЛДАВСЬКОЇ КАМПАНІЇ (ВЕРЕСЕНЬ 1650 Р.), ПЕРЕГОВОРИ 3 ЛУПУЛОМ, УМОВИ ЗАМИРЕННЯ, ПОЛІТИЧНЕ ЗНАЧІННЄ ДОГОВОРУ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО З ЛУПУЛОН, ХМЕЛЬНИЦКИЙ I РАДИВИЛ, ПРОТЕСТАНТСЬКА ЛІҐА, ДУМА ПРО МОЛДАВСЬКУ ВІЙНУ, ГОЛОСИ СУЧАСНИКІВ

ЛІКВІДАЦІЯ НАПРУЖЕННЯ, ПОСОЛЬСТВО ДО РАКОЦІЯ, ПЕРЕСИЛКИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО З ПОТОЦКИМ, ПОСОЛЬСТВО КРАВЧЕНКА, ПОВОРОТ КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА, ЕКЗЕКУЦІЇ НАД СВОЄВІЛЬНИКАМИ, ХРИСТИЯНСЬКА. ІДІЛІЯ, ЖОВТНЕВІ ПЕРЕГОВОРИ, ПОСОЛЬСВО ВАСЬКА ХОРУНЖОГО, РОЗПУЩЕННЄ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА, ЗВІДОМЛЕННЄ ПОТОЦКОГО. 22 ЖОВТНЯ 1650.

МОСКОВСЬКІ ПОСОЛЬСТВА, СПРАВА АКУНДИНОВА, РОЗМОВИ ГЕТЬМАНА З ПРОТАСЬЕВИМ, АКУНДИНОВ В ЧИГИРИНІ, ГЕТЬМАН ПРИЙМАЄ УНКОВСКОГО, ЕКСПОЗЕ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ 25 н. с. ЖОВТНЯ 1650, ВІДМОВА В СПРАВІ АКУНДИНОВА.

ЗАХОДИ АРСЕНІЯ СУХАНОВА, ДІСКУСІЇ НАД ПОЛІТИКОЮ ЦАРЯ, ЛИСТОПАД 1650, ГЕТЬМАН НАРІКАЄ НА ЦАРЯ, ТЕОРІЯ СПАСЕННОЇ НЕПРАВДИ, ГЕТЬМАН ЖАДАЄ ВІД ЦАРЯ КАТЕГОРИЧНОЇ ВІДПОВІДИ, КІНЕЦЬ СПРАВИ АКУНДИНОВА.

ВІСТИ УНКОВСКОГО І СУХАНОВА, ПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ ПРИ КІНЦІ 1650 Р., ПОСОЛЬСТВО РАКОЦІЯ, ПОЛІТИКА ЛУПУЛА.

ТУРЕЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО, ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО ПОРТИ 1 ГРУДНЯ 1650 Р., ГРАМОТА СУЛТАНА З РЕБІУ-ЛЬ-ЕВЕЛЬ 1061 Р., СУЛТАН ПОТВЕРДЖУЄ ВАСАЛЬСТВО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, КИЇВСЬКІ БАЛАЧКИ.

Минуло богато років з того часу, як війна перервала мою працю над “Історією України-Руси”. В перших днях липня 1914 р. я виїхав до своєї літньої оселі в Криворівні, в Карпатах, перервавши роботу на зборовськім епізоді, в повній надії, що за кілька тижнів я зможу вернутись до неї. Взявши з собою рукопись, я в Криворівні переглянув вступні глави до Хмельниччини і вислав їх до київської друкарні, щоб вона почала II частину VIII тому. В осени я сподівався докінчити сю другу частину і випустити її в 1915 році.

Але мені не довелося вернутися до своєї львівської робітні і до своїх матеріялів. Замість Львова я добився до Київа, та опинився тут у вязниці, з неї вислано мене в 1915 р. до Симбирська. Відти закінчив я друк II частини VIII тому і випустив її 1916 року, а переведений того-ж 1916 року до Москви, покористувався матеріялами тутешніх архивів і книгами бібліотек, щоб довести історію подій до 1650 р., і з початком 1917 року почав друкувати огляд рр. 1648-1650 як III частину VIII тому. В осени 1917 р. я відіслав останні коректури її, і в 1918 одержав пробний примірник сеї книги. Вона не вийшла в світ, а розійшлася по руках з складу друкарні, а я з свого єдиного примірника повторив сей том у Відні в р. 1922. Так обірвалася моя праця над “Історією” і тільки повернувши до Київа в р. 1924 я рішив попробувати відновити сю роботу. Діставши командіруваннє до Москви і Ленінграду в осени того року я познайомився з станом архивних фондів і новою орґанізацією архивів і в наступнім році приступив до орґанізації археоґрафічної експедиції, що між иншим і мені мала помогти реставрувати матеріяли знищені війною, трусами і нарешті пожежею мого дому. За поміччю моїх київських співробітників і членів львівської археоґрафічної комісії Наукового товариства ім. Шевченка робота ся пішла жваво ¹), на початку 1926 р. я зробив пробне обробленнє матеріялу для 1650-1 рр., а потім як матеріял сей доповнено за моїми вказівками, протягом 1926-8 рр. обробив Хмельниччину до кінця, до смерти Богдана.

Те що мені при тім бажалось осягнути, і на мій погляд до певної міри вдалося осягнути, я звів би до таких пунктів:

Літературні оброблення Хмельниччини я відсунув на другий плян супроти сучасних звісток документального матеріялу, згромадженого в виданнях останніх десятків літ і доповненого мною за поміччю моїх співробітників.

Сей документальний матеріял доповнено настільки значно, що він заповнив деякі дотеперішні прогалини і дав нове освітленнє подіям.

Особливо се треба сказати про останні роки Хмельниччини, дуже поверхово оброблені в дотеперішній науковій літературі.

Фактичний зміст Хмельниччини збогатився дуже, і загальний образ її представляється значно яснішим — хоча новий матеріял не упростив, а ускладнив його; я з свого боку старався не схематизувати, не спрощувати його штучно, щоб не нагинати під свої суб'єктивні сприймання, хоча й даю подекуди загальні уваги — особливо при кінці тому.

В фокусі панорами стоїть великий політичний переворот: перехід України з-під влади Польської Річипосполитої “під високу руку” московського царя; він переносить центр політичної ваги в Східній Европі з Польщі на Москву, дає могутній імпульс европеїзації Московщини, включенню її в політичну систему Европи і т. д.

Се те що інтересує в сих подіях “всесвітнього історика”, і не може не захоплювати й нас. Але ми більше ніж хто мусимо памятати, що руховою силою сього великого перевороту була продиктована соціяльно-економічними умовами боротьба за визволеннє українських мас, — під проводом старшинської верхівки, що в сім менті формувалася в певну суцільну верству з ріжнородних суспільних елєментів. Клясові інтереси сеї нової верстви стара історіоґрафія звичайно ототожнювала з стихійною боротьбою мас і приймала за вираз того що називалося “народньою боротьбою”, “боротьбою за визволеннє України”. Очевидно, тепер і факти і соціяльно-історичний досвід вимагають від нас пильного розділювання сих двох моментів процесу, і після того як так довго скупляла на собі увагу політика старшини, її стратеґія і дипльоматія, — мусимо шукати того що досі більше постулірувалося, ніж вияснялося — становище і роля соціяльних низів, що кермувалися старшинськими верхами, й иноді слухняно йшли за ними, а иншими часами силкувалися знайти власну дорогу і покермувати подіями з свого становища. Основним завданнєм моїм і мусіло бути дослідженнє саме ролі їх у сім великім зломі українського життя, висвітленнє впливів сього моменту на дальшу їх долю і переломлення в їх уяві і свідомости його значіння. Одначе для першого — ролі мас — безпосередніх вказівок стрічається мало: тільки де-не-де виринають загальні звістки про їх позицію, їх активні впливи, їх активну чи пасивну опозицію. Тому більше приходиться говорити про розвій політичних подій, які в кінцевім рахунку означали дальші напрями народнього життя. Але часто кидають світло на те, як переломлювалися в свідомости людности події і ситуації, записи того що говорилося серед рядового козацтва, міщанства, нижчого духовенства. Я даю досить місця сьому матеріялові, бо історикові кінець кінцем не менше, а часом навіть і більше важно знати не тільки те, як саме проходили події (в деталях здебільшого їх і неможна відтворити) — а як вони були прийняті й відчуті сучасниками, як переломилися в їх свідомости і які вражіння й настрої серед них викликали. Особливо ж се цінне тоді, коли можемо стрінутися з настроями широких низів, схопити залежність сих настроїв з економічною і соціяльною обстановою їх життя, і т. д.

Се вводить нас у другу сторону історичного процесу, що займала мене не менше — зріст свідомости в громадянстві і масах: їх усвідомленнє соціяльне і політичне, державне і національне. Без сумніву се велике, ні з чим не зрівняне потрясеннє, пережите українським громадянством і масами, викликало велике піднесеннє самопочуття -індивідуального і колєктивного. Громадянство і маси жили сим піднесеннєм потім довго, віками, і в нім треба шукати завязків ріжних пізніших соціяльних і культурних явищ, які надають новий характер українському життю. Новий рух, розпочатий відродженнєм XVI віку, знаходив свій дальший розвій в сій добі, і в ній виковувалося те, що мало з часом стати українською нацією. З особливою уважливістю старавсь я ловити всі прояви сього розбудженого самопочуття. Мині приємно, що в новім матеріялі, зібранім для сеї праці, стрічаються сі іскри — не часті, але яскраві.

За те свідомо я мусів обмежати з одної сторони — питання чисто воєнної історії, суто дипльоматичної — з другої, нарешті персональну біоґрафічну історію діячів сеї доби, хоча зібраний матеріял дав для неї богато, і навіть зібране тут може служити дороговказом для занять у сім напрямі.

Розуміється, матеріял все таки не вичерпаний. Особливо се треба сказати про заграничні зносини Хмельницького: татарські, турецькі, молдавські, семигородські, австрійські, пруські, шведські; тут ще лишається робота на довгі літа. Я з приємністю витаю систематичні студії в закордонних державних архивах наших співробітників, перші серйозні студії над турецькими актами зносин Порти з Хмельницьким, заманіфестовані уже підчас друку сього тому. Саме формується турецько-українська комісія, що має повести сю роботу широко і систематично, я надіюсь що така робота піде й на инших полях. Мині довелося вложити немало праці в те щоб за поміччю перекладчиків увести в свій виклад принаймні частинно той молдавський і угорський матеріял, що досі зіставався не ужитим через свою мову. В сім матеріялі лишається ще богато праці українським і не українським робітникам.

Вдячна також була сфера зачіплена мною в початках занять, але потім залишена на боці — літературна історія Хмельниччини: ріжні лєґенди, старі й нові, їх фактичний підклад і розробленнє в ріжних часах в звязку з політичними і соціяльними ситуаціями ²).

Далі — велика і дуже потрібна робота, що може бути пророблена тільки колєктивно — се діячі Хмельниччини: довгий ряд визначних людей, з котрих тільки декотрі вибилися на чільні місця і до певної міри скупчили на себе увагу дослідників, але ні вони, ні ті, що зісталися на позиціях другорядних, хоч були людьми безумовно визначними і яскравими представниками свого часу, не мають біоґрафій і не були предметом скільки небудь уважного обслідування. Свідомо лишивши сю роботу на боці я тим не меньше був би рад, аби вона знайшла як найскорше своїх робітників; мені приємно, що ще тепер я можу одмітити певні початки на сім полі (студії Герасимчука, Крипякевича, Петровського й инш.)

Нарешті — історія соціяльно-політичних форм і установ, що складались або розвивалися в сій добі, теж тільки-тільки що починає досліджуватися. Цінні підсумки матеріялу були зроблені останніми роками заходом дра Крипякевича. Але скільки небудь повне освітленнє на сім полі доба Хмельницького може знайти тільки ретроспективне — ідучи від пізніших форм і явищ, більш скристалізованих, виразніших і яскравіших. Се діло будучности.

Сам джереловий матеріял досі не препарований відповідно, як я се підносив в огляді його, в VIII томі (друге виданнє частини другої, примітки). Не тільки зістається богато не друкованого, але й те що видане, лишає богато до бажання: листуваннє часто опубліковане з скорочених копій, з невірними або непевними датами; замість ориґіналів що заховалися ціло, друкувалися переклади (так видавці московських матеріялів часто видавали моськовські переклади, як ліпше зрозумілі їм, замість українських ориґіналів, що досі зісталися невидані), і под.

В усіх сих напрямках дослідча і видавнича робота вестиметься далі і я рад буду брати в ній участь і навіть кермувати нею по силам. Але над своїм обробленнєм Хмельниччини я рішив тимчасом поставити крапку, вважаючи, що для даного моменту наступив уже в сій роботі термін корисности, і краще випустити зараз те, що мною вже зроблене, та перейти до дальших подій. Може бути, що ще мені доведеться по якімсь часі проробити раніше випущені і нинішні частини історії Хмельниччини, звязати їх тісніше і доповнити тим матеріялом, що далі прибуватиме. Коли не доведеться мені, зроблять се инші за мене.

Коли розміри тому позволять, я при кінці подам вповні деякі матеріяли.