- •Розділ I. В атмосфері льояльности (1626-1638).
- •Шуканнє modus vivindi, компромісові течії в громадянстві, в єрархічних кругах, місїя м. Смотрицького до патріархів, справа прав брацьких, їх скасованнє патріархом.
- •Примітки
- •Розділ II. Напруження і конфлїкт 1630 р.
- •Розділ III. Безкоролївє і „заспокоєннє православних”.
- •Розділ IV. Козацькі справи 1632-1637 р.
- •Розділ V. Війни 1637-8 рр.
- •Розділ VI. "Золотий спокій".
- •Розділ VII. Український кольонїзаційний похід на схід.
- •Примітки
- •Примітки
- •Розділ VIII. „Початок і причина війн Хмельницького”. Українське громадянство перед Хмельниччиною.
- •Національний мотив в хмельниччинї: національний сінтез аномалїй устрою річи-посполитої, панське лядське, підозріння на владиків, ідея національного визволення.
- •Примітки
- •Розділ IX. Повстаннє Хмельницького.
- •Розділ X. Весняна війна 1648 р.
- •Розділ XI. Проби компромісу (лїто 1648).
- •Вступне слово
- •Розділ XII. Осїння війна і зимова угода 1648 р.
- •Розділ XIII. Нові українські пляни і рішучий розрив з Польщею. Війна 1649 р.
- •Примітки
- •Примітки
- •Розділ XIV. Зборівська угода й її безвиглядність.
Примітки
1) Виїмок з листу Кисїля з збірки Русєцких у Липинського с. 397. Про битву під Межибожем Міхалов. с. 406; вона мусїла стати ся не ранїйше початку квітня с. ст.: подільські битви поч. марта закінчили ся росквартированнєм польських хоругов в Барі, Плоскирові, Летичеві і Межибожі (О. Spom. І c. 82), і по тім до кінця марта був спокій — АЮЗР. III дод. с. 54. Про пізнїйші битви під Межибожем низше с. 182.
2) Місія Унковского л.129, пор. л. 144-145; з Хведоренка зроблена „Гавтеренка”.
3) „Верст по пять або більше — що розумієть ся, неможливо.
4) Донцї, мовляв, обіцяли прийти негайно, і ті Запорозцї ще були на Дону, вже поприходили (л. 149). Можливо, що з огляду на рішучу відмову Донцїв і так би сказати — розірваннє дипльоматичних відносин (див. вище с. 172) гетьманьське правительство розпорядило ся покликати Запорозцїв з Дону.
5) Ся поголоска, що гетьман іде в поміч Ракоцієви, була досить поширена — Акты Ю З. Р. III с. 322, 331.
6) Spominki II. c. 42 — відомости литовського війська.
7) Міхалов. с. 418.
8) Осолїн. 225 л. 224.
9) Акти Ю. З. Р. III дод. ч. 54. пор. 52.
10) Л. 148.
11) Міхалов. з 397, 406.
12) Осолїн. 225 л. 224.
13) Spominki c. 42.
14) АЮЗР. VIII с. 295
15) Тамже с. 294. Міхалов. c. 397, оповідання козачка Смяровского. Тими словами не хочу сказати, що в якусь таку умову з Татарами не вірю: на се не маю причинм; хочу тільки підчеркнути популяризованнє сеї звістки.
16) Піночі (l. c.) оповідає, що Смяровскому вдало ся підмовити против гетьмана чотирох, але пятий дав знати гетьманови, а той скликав старшину і віддав сю справу їй на суд. Смяровский відперав ся, але тодї првинесено його шкатулу і в нїй знайдено пятьдесять привилеїв: старшина кинула ся на нього й шаблями зарубала; ще пів-живого його закопали. Піночі додає, що козаки здавна не любили Смяровского, пригадуючи, як він бувши підстаростою черкаським, мучив їх, „очи вилупував”, і т. и. Про саму смерть його свідок, оден з його товаришів Бжозовский оповідав дещо инакше: що Смяровского хотїли стяти, підрубаного пристрілювали, і ще пів-живого закопали — Spominki II c. 45, пор. 47, 49. Офіціальне так би сказати представленнє справи з боку гетьмана читач знайде низше (с. 205), в листї його до короля з 16 серпня: він каже, що козаки вбили Смяровского вже після виходу гетьмана в похід. Листом сим потверджуєть ся звістка Піночі, що козаки мали старі рахунки з Смяровским.
17) Подаю дещо з сеї одісеї: „Віддавши листа п. Хмельницькому, мешкав я в Чигринї, чекав відповіди, котрої не одержав. Потім побачив, що гетьман виїхав з арматою й ордою на Інгулець. Послів наших побрано при минї до армати (до арешту); челядь, котра була при конях, одних побито, иньших потоплено; товариш п. Жабский упоминав ся за коней й жалїв ся — при тім упоминанню дістало ся йому булавою від гетьмана, потім обухами бито і затягнено до посольської господи. Я бачучи таку честь посольську, просив самої панї, щоб дістати якусь відповідь до. вм. пана — умовляла мене і просила, аби я не чіпав, навпаки — коли хочу бути цїлим — ,їдь яко можеш'... Просив (потім) проходного листу у о. митрополита. Бачучи, що не може бути переїзду, пішо забіг лісами до Гощі.
„Куди (гетьман) пішов, з Інгульця рушивши, не можу сказати: чи над Божком чи під Паволоч, чи на Днїстер, тільки то певно, що вже рушили з ордою, котра при минї прийшла — три недїлї по св. Миколаю, в пятницю.
„Послам нашим по моїм виїзді велїв в Чигринї голови постинати.
„В Київі ревізія була — за шляхтою, шляхтянками, панями, ксьондзами, по тій ревізії всїх Днїпром почастували.
„Московського посла дуже шанували, і такі голоси, що йому всю Сїверщину обіцює (гетьман), бо сподїваєть ся відти помочи — власне від Донцїв. Посол угорський теж був в великім пошанованню і з тріумфом проведений. Ордї позволено кочувати коло Кодаку, щоб близше возити провіант”. — Осолїн. 225 л. 224.
18) Spominki с. 327.
19) Див вище, с. 164.
20) Spominki с. 41.
21) Spominki с. 51, пор. 52; теж Осолїн. 225 л. 233 — рел. Кутнарского з Ясів (з скороченнями й помилками у Міхаловского ч. 127), тут дата походу хана з Бахчісарая 8 н. ст. червня.
22) Spom. с. 51 і 55. Дата походу гетьмана з Чигрина 10 н. ст червня. Міхалов. с. 415 = Осолїн. 225 л. 233.
23) Буджацька орда перейшла Днїстер під Тягинею 13 (23) червня і прилучила ся до гетьманського війська коло Сїняви — Spom. с. 51 і 58.