Примітки

¹) Книга писцовая оброчныхъ, монастырскихъ и помЂстныхъ ухожаевъ въ Моск. Архиві юстиції, використана у Миклашевского с. 119 і д.

²) Оглоблин, op. c. с. 386-7.

³) Матеріали багалїя І с. 10.

⁴) Факти зібрані у Багалїя с. 121-3.

⁵) Білгор. стола ст. 268 с. 206, і у Альбовского с. 27.

⁶) Білгород. стола столб. 242 с. 69, Миклашевський op. c. с. 128-9.

⁷) Див. с. 299.

⁸) Акти Ю. З. Р. III. с. 13.

⁹) Виходить се з того, що вихід Острянина в московських актах все датуєть ся 7146 роком, що по тодїшньому численню кінчив ся 31 серпня 1638 р. Близшої дати його приїзду не знайшло ся.

¹⁰) Матеріали Багалїя. В царській оповістцї вірним Черкасам про утечу Черкасів чугуївських (1641) сї мотиви еміґрації росписують ся ще крикливійшими фарбами: „гетманъ Ятцко Острянинъ, а съ нимъ сотники и рядовые Черкасы и били намъ чоломъ, что они изъ Литовские стороны въ наше Московское государство пришли для того, что польские и литовские люди іхъ крестьянскую вЂpy нарушали и церкви божіи разоряютъ і ихъ побиваютъ і жонъ ихъ и детей збирая в хоромы пожигають і пищальное зелье насыпавъ имъ в пазухи зажигають і сосцы у жонъ ихъ рЂзали и дворы ихъ і всякое строеные разорили и пограбили” — Воронежскіе акты І с. 100.

¹¹) Точнїйше — 1012 козаків і 2 попи, Багалїй Очерки с. 181

¹²) Наводжу з реєстра — на жаль дефектного (з Білгор. ст. N 108 л. 268 і д.) імена Острянинової старшини, хоч вони й покалїчені немилосердно московським звичаєм: осаул Іван Гордїїв, військовий дячок (писар) Филон Юріїв, сотники: Михайло Браславець, Корнїй Кудря, Богдан Матюшенко, Василь Бублик, Мокій Володимирів, Пятдесятники: Петро Таланний, Гаврило Іляшів, Кіндрат Іванів, Федір Харітонів, Тимофій Богданів. Між десятниками Семен Острянинів. Після реєстру козаків — „вдови бЂдные й разорение”, і серед них Михайло Путник „спЂвакъ”.

¹³) Видумка „Історії Русов”, що гетьмана „Стефана Остряницу” разом з Гунею усмертили в Варшаві (с. 56), наробила великого замішання пізнїйшим авторам, котрі в Слобідщині стрічали ся з гетьманом „Яцком Острянином”. Філарет здогадував ся, що сей Яцко був свояк проводиря повстання Стефана Остряницї. Соловйов думав, що Яцко проводив повстаннєм, а скарали в Варшаві його батька, і до сеї гадки прихилив ся і Багалїй, не відважаючи ся відкинути звістки про скараннє в Варшаві проводирів повстання 1638 р. Хоч уже видавцї Воронїжських актів (І с. 133 і д.) досить захитали її, а потїм Кулїш в Основі 1862 і за ним Головинскій (ор с. 23-4) рішучо заговорили про вихід Острянина до Слобідщини, власть „Історії Русов” ще раз проявила себе.

¹⁴) Матеріали Багалїя с. 13-16 і відомости невиданих актів у нього ж, Очерки с. 181 і д.

¹⁵) Козаки при одній нагодї кричали: „гетьманом тебе на Литві не вибрали, пожалував (іменував) тебе гетьманом государ цар!” (у Філарета с. 31).

¹⁶) Матеріали Багалїя с. 16.

¹⁷) Чугуївські акти — Опісь білгород. стола с. 107-8, 132-3, вибірки з иньших у Філарета IV с. 25 і д., Миклашевського op. c. с. 308, Багалїя Матеріалы с. 17 і Очерки с. 187 і д. Про долю Острянинової жінки, що зістала ся въ Московщинї і постригла ся въ Москві царським коштом — моя замітка в київських Записках.

¹⁸) Донскія дЂла II с. 241.