27. Підстави та наслідки визнання договорів недійсними і неукладеними

Можливі випадки визнання договору неукладеним

Господарський договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови договору, які визнані такими законодавством, або необхідні для договорів даного виду, усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди, а також ті що стосуються предмета договору, розміру оплати, терміну виконання тощо. Тому, наприклад, якщо у договорі оренди не обумовлено склад майна, яке передається в оренду, то такий договір слід вважати неукладеним, а не недійсним.

Неукладеним є договір у разі неприйняття пропозиції укласти договір іншою стороною. Господарський договір укладається шляхом направлення пропозиції (оферти) однією стороною та її прийняття іншою стороною (акцепту). Цивільним законодавством передбачено випадки укладення договору із зазначенням строку для відповіді та без зазначення такого. У випадку зазначення строку для відповіді договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом зазначеного строку. У випадку, коли строк для відповіді не зазначався, договір вважається укладеним, якщо інша сторона негайно заявила про прийняття пропозиції або письмова відповідь одержана протягом нормально необхідного для цього часу.

Процес укладання договору проходить кілька етапів і на кожному сторони можуть укласти договір, тобто погодити всі його істотні умови.

Господарський договір може бути консенсуальним, коли для укладення його достатньо згоди сторін, та реальним, коли договір вважається укладеним з моменту передачі майна. В останньому випадку, якщо передача майна не відбулася, договір потрібно вважати неукладеним. Хоча це теж спірне питання, тому що договір як письмовий документ існує, не вистачає лише певних дій щодо передачі майна. З іншого боку, такий договір не можна вважати недійсним.

Таким чином, неукладеними є договори:

а) якщо між сторонами не досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов;

б) якщо одна сторона направила пропозицію укласти договір, а інша не прийняла її;

в) якщо сторони у випадках, передбачених законодавством, не вжили заходів досудового врегулювання розбіжностей, що виникли під час укладання відповідного договору;

г) якщо не відбулося передачі майна, коли договір є реальним.

Підстави визнання договорів недійсними

Стаття 48 ЦК України встановлює загальні підстави визнання угод недійсними. Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. У вищезгаданому роз'ясненні (абцаз 3 пункту 1) ВАСУ зазначається: "Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають зна-

чення для правильного вирішення спору". Законом передбачені випадки недійсності угод незалежно від рішення суду: угоди, укладені з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, угода юридичної особи, що суперечить її цілям, мнима чи удавана угода. Також є випадки недійсності угод тільки тоді, якщо на те є рішення суду: угоди, укладені внаслідок помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною.

29. Підстави та порядок внесення змін до договору. Порядок та підстави розірвання договору за законодавством України.

Зміна або розірвання договору допускаються лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Особливість одностороннього розірвання договору або зміни його умов полягає у відсутності згоди контрагента.

У зв'язку з цим слід звернути увагу на те, що у випадку, коли одностороння зміна умов договору передбачена договором або законом:

1) відсутня необхідність додатково узгоджувати таку зміну з контрагентом;

2) сторона, наділена правом на односторонню зміну умов договору, може скористатися ним без звернення до суду.

Пропозиція щодо внесення змін до договору або його розірвання може виходити від будь-якої сторони і повинна бути викладена письмово.

Після одержання пропозиції про зміну або розірвання договору сторона може прийняти таку пропозицію або відхилити її. Сторона, яка виступила з такою пропозицією, повинна бути поінформована про результати її розгляду у двадцятиденний строк. Якщо пропозиція приймається іншою стороною, договір вважається зміненим або розірваним. Якщо сторони не досягай згоди щодо внесення змін до договору або його розірвання, заінтересована сторона може вимагати зміни або розірвання договору в судовому порядку занаявності достатніх підстав. До відсутності згоди однієї із сторін на внесення змін до договору або його розірвання прирівнюється і неодержання відповіді на пропозицію змінити або розірвати договір. [7, с. 355]

Зміна та розірвання сторонами договору вважаються такими, що відбулися, з моменту укладення відповідної угоди (вчинення правочину), якщо інше не визначено сторонами. Якщо ж підставою для зміни або розірвання договору є рішення суду, договір вважається зміненим або розірваним з моменту набрання рішенням суду законної сили. У судовому рішенні може бути визначений інший момент, з якого договір вважається зміненим або розірваним. Відповідно до ст. 84 ГПК в резолютивній частині судового рішення у спорі, що виник при зміні договору, зазначається рішення з кожної спірної умови договору. Рішення господарського суду у такій справи є юридичним фактом, з яким пов'язується настання правових наслідків, визначених ст. 653 ЦК. [4, 153-155]