18.Фонічні фігури поетичної мови, їх функції.

Фоніка -звукова організація поетичного мовлення; засоби, які надають творові милозвучності, посилюють його емоційність та виразність.

Фоніка:

1. алітерація— повторення одного чи кількох приголосних звуків з певною худ.метою.

2. асонанс — повторення голосних звуків з метою створення звукового образу.

3. звуконаслідування (ономатопея) — відтворення,наслідування звуків живої і неживої природи у літературних творах.

4. Какофо́нія — немилозвучне сполучення звуків, що справляє естетично негативне враження

19.Віршознавство як розділ поетики, його галузі.

Віршознавство-розділ літературознавства, частина поетики, наука про віршові нормативи літ.творів, покликана осмислювати внутрішню будову вірша, власне, його метрику, строфіку та фоніку.

Ритміка-це вчення про ритм.

Метрика-вчення про віршові розміри й ритми в поезії.

Строфіка-вчення про строфи.

Фоніка-звукова організація поетичного мовлення, віршові засоби, які надають ліричного творові милозвучності, посилюють його емоційність та виразність.

Віршування-це мистецтво виражати свої думки в віршованій формі.

20.Специфіка віршованої і прозової мови.

Твори художньої літератури за особливостями організації поетичної мови поділяються на прозові і віршові.

Віршована мова – це впорядкована ритмічна мова.

Прозова мова – мова, що має вільний, неорганізований ритм, нагадує розмовну мову.

Віршова мова, на відміну від прозової, ритмічно організована. Ритм властивий багатьом явищам і процесам. Він означає рівномірну послідовність певних рухів, ударів, дій.

Елементи ритму є і в прозовій мові, але тут вони незначні. Вони випливають з вимог вимови в поєднанні із змістовим і синтаксичним поділом мови. Поділ прозової мови на відтинки (мовні такти) нерегулюється якимись твердими нормами й межами. Мовні такти в прозі, як правило, не сумірні: один — довший, інший — коротший.

21.Класифікація систем віршування.

Силабічне віршування. Воно ґрунтується на рівній кількості складів і невпорядкованому, вільному розташуванні наголошених і ненаголошених. Основні ознаки силабічного віршування: кількість складів у віршових рядках — 13, 11; вільне розташування наголосів; парне римування; наявність цезури.

Тонічне віршування. Ця система віршування побудована на однаковій кількості наголосів у віршових рядках, відсутності поділу рядків на стопи, обов’язковій наявності рими та членуванні вірша на рядкові долі.

Силабо-тонічна система віршування. Вона основана на рівномірному чергуванні наголошених і ненаголошених складів у рядку. Становлення цієї системи розпочалося у IV—V ст., коли сталася заміна довгих складів наголошеними, а коротких — ненаголошеними. Поширення силабо-тоніки пов’язане зі спробами у європейських літературах відтворити античні метричні стопи відповідно до фонетичних особливостей кожної національної мови і з урахуванням народнопоетичної віршової традиції.

22.Силабічна і тонічна системи віршування, їх ознаки.

Силабічне віршування — система віршування, в основу якої покладена рівна кількість складів (часто — 13, рідше — 11) при невпорядкованому вільному розташуванні наголошених та ненаголошених. С в. характеризується також парним римуванням.

Тонічна система віршування (грецьк. tonos — наголос) — система віршування, яка ґрунтується на сумірності наголосів у віршорядках (ізотонізмі), а також на їх варіативній рівномірності — впорядкованій і невпорядкованій. Кількість наголосів визначає розмір віршорядка: він може бути 2-, 3- і т.д.-наголошеним. Найчастіше спостерігається 3- та 4-наголошені рядки.