48. Вікова динаміка психофізіологічних функцій періоду геронтогенезу

У період старості Я-концепція особистості обумовлює її психічне здоров'я, функціонування і розвиток. На цьому етапі уявлення людини про себе не є таким цілісним, як у період зрілої дорослості, воно перебудовується у зв'язку зі зміною системи життєдіяльності.

Я-концепція у старості. У період старості Я-концепція людини є складним утворенням, яке містить інформацію про множину Я-образів, що виникають у результаті самосприйняття і самоуявлення протягом усього життя. Уявлення про себе літньої людини пов'язане з вибірковою пам'яттю, яка, відображаючи події, намагається не порушити основні особистісні позиції та стратегії.

Якщо у період зрілої дорослості в самооцінці домінував когнітивний (інтелектуально-аналітичний) компонент, то на етапі старості активізується емоційний (емоційне оцінювання своєї поведінки, стану здоров'я, здібностей) компонент.

Однією зі складових Я-концепції людини на етапі старості є віра в Бога, в трансцендентне, з допомогою якої вона осягає проблеми страждання, смерті, вічності, життя, любові.

Поширеними у старості функціональними нервово-психічними розладами є неврози таких видів:

а) неврастенія. Виникає внаслідок перенапруження, виснаження нервової системи і перевтоми. Клінічними її проявами є синдром подразливої слабкості (слабка опірність сильним подразникам, пригнічений настрій тощо), неуважність, легка втомлюваність, поганий сон, головні болі;

б) невроз страху. Причиною його є гострі, тривалі психічні травми (вимушена самотність, хвороба чи смерть близьких, власна безпомічність, захворювання). У старості страх найчастіше проявляється як стан підвищеної тривожності;

в) невроз нав'язливих станів. Проявляється у людей, яким з дитинства властиві тривожність, підвищена ригідність (нездатність змінювати свої уявлення про оточення відповідно до змін у ньому), невпевненість у собі, навіюваність. Симптомами цього неврозу є нав'язливі думки, спогади, рухи і дії.

На особливості Я-концепції старої людини впливає усвідомлення нею таких життєвих завдань:

— передавання молодшим поколінням вічних цінностей, життєвої мудрості, досвіду;

— складання заповіту для нащадків;

— піклування про власне здоров'я, відновлення сил, лікування, адаптація до фізичних недуг тощо;

— чуйність у подружніх стосунках, турбота про шлюбного партнера;

— забезпечення активного і змістовного дозвілля (екскурсії, подорожі, читання, відвідування театру, виставок, громадських заходів тощо);

— орієнтування на творчість;

— переживання, узагальнення, написання спогадів дитинства, юності, дорослого життя;

— психологічна підготовка до можливих фізичних недуг і хвороб, самотності й гідного прийняття смерті.

49. Предмет та завдання педагогічної психології

Предметом педагогічної психології є психологія навчання, психологія виховання, психологія вчителя та педагогічної діяльності.

Основний зміст педагогічної психології складають психологічні закономірності процесів навчання та виховання.

Виховання традиційне розуміється як процес організованого та цілеспрямованого впливу на особистість і поведінку дитини. Навчання - це процес, основна мета якого - розвиток здібностей дитини. Виховання й навчання складають основні сторони педагогічної діяльності.

У педагогічній психології ці процеси розглядаються окремо, хоча такий розподіл досить умовний. Проте виховання й навчання мають різні цілі, зміст, методи та провідні типи їх реалізуючої активності.

Виховання має справу з почуттями, міжособистісними відносинами, передачею соціальних цінностей та установок, норм і правил поведінки. Виховання ґрунтується на розумінні людини людиною, людської моралі й духовної культури.

Навчання ж має справу з пізнавальними процесами дитини, використовує різноманітні прийоми передачі знань, умінь і навичок. Засновано навчання на сприйнятті й розумінні людиною предметного світу.

Особливо тісно педагогічна психологія пов'язана з віковою психологією та педагогікою.

Сфера інтересів психології в педагогіці - це насамперед особистість учня, особистість учителя, міжособистісні аспекти освіти: особливості міжособистісних взаємин учнів і вчителів між собою та взаємодії в педагогічному колективі.

У самій педагогічній діяльності психологію цікавить:

1) сприйняття та прийняття дітьми різного віку навчально-виховних впливів;

2) відповідність цих впливів законам розвитку інтелекту й особистості дитини;

3) зміст навчальних предметів і цілей виховних впливів з погляду їх ефективності та можливості досягнення, тому що ефект будь-якого навчання чи виховання повинен мати розвивальний характер.

Для найбільш ефективного функціонування навчально-виховної системи в цілому останнім часом у школах, гімназіях і ліцеях активно створюються й розвиваються психологічні служби.

Особлива галузь педагогічної психології - це психологія вчителя, у сфері уваги якої знаходяться:

загальні та приватні професійні якості та риси педагога (ті, що перешкоджають і сприяють ефективній педагогічній діяльності);

педагогічні здібності та їх діагностика;

виявлення професійної придатності до педагогічної діяльності; зміст і методи підготовки вчителів, педагогів вищої школи та керівників системи освіти;

наукова основа підвищення кваліфікації вчителів і викладачів, тому що підростаючому поколінню потрібні «свіжі» знання, що відповідають розвитку суспільства й технічного прогресу.

Уся система освіти являє собою складну ієрархічну структуру.