10.2 Революція 1848-1849 рр. Та її вплив на розвиток краю

На початку 1848 р. в ряді європейських країн почалися буржуазно-демократичні революції. їх невід'ємною складовою стали визвольні рухи багатьох націонапьно-поневолених народів Східної і Центральної Європи. Звідси пішла назва революції — «Весна народів ». Не залишалась осто­ронь і Австрійська імперія. 13 березня виросли перші вуличні барикади у Відні, а через два дні було проголошено першу австрійську конституцію.

Скасування панщини

Революційні події надали широкого розмаху національно-визвольному руху в Східній Галичині. Враховуючи настрої народних мас, уряд монархії Габсбургів змушений був остаточно ліквідувати панщину. З цією метою.16 квітня 1848 р. цісар підписав спеціальний патент, за яким скасування панщини на галицьких землях сталося майже на п'ять місяців раніше, ніж в інших Частинах імперії. Основою реформи був викуп се­лянських земель Державою, який селяни мали відшкодувати протягом 40 років, починаючи'з 1858 р. Поміщиків звільняли від усяких обов'язків шо-до своїх колишніх підданих - - захищати їх у судах, допомагати у важких випадках тощо. У результаті реформи в Східній Галичині виникло бл. 375 тис. вільних селянських господарств Та при проведенні реформи не було впорядковано права на володіння лісами та випасами. Це згодом виклика­ло нескінченні судові процеси, спричинило руйнування селянських госпо­дарств. За поміщиками залишилися деякі феодальні привілеї, зокрема пра­во пропінашї, що на довгі роки виступало причиною різних непорозумінь і справедливого незадоволення селянських мас.

Викупні платежі, втрата лісів і пасовищ, інші залишки кріпацтва ля-важким тягарем на плечі західноукраїнської бідноти, яка бунтувала, кала справедливості в цісаря, а нерідко топила горе в горілці. Навесні ї влітку 1849 р. масові виступи, під час яких селяни самочинно поверта­ли захоплені поміщиками громадські землі, ліси і пасовища, охопили по­над 100 сіл Східної Галичини. Шляхта, зі свого боку, насилала на «непокі­рних» поліцію і війська, які придушували селянські заворушення. А «справедливість» цісарсько-королівського суду полягала в тому, що з 32 тис. позовів щодо лісів і пасовищ селяни програли ЗО тис, сплативши ще й 15 млн. ринських за судові витрати.

Незважаючи на недоліки, скасування панщини було визначною поді­єю. Український селянин нарешті ставав господарем на своїй землі, у ньому поступово пробуджувався потяг до громадського та національного життя.

Головна Руська Рада Під впливом революційних подій у Західній Європі львівські україн­ці 19 квітня 1848 р. від імені всіх українців Галичини подали на ім'я цісаря петицію з низкою демократичних вимог. У ній, зокрема, зазначалось, що українці становлять частину великого слов'янського народу, що вони — автохтони в Галичині й мали колись державну самостійність, цінують свою націю і хочуть її зберегти. У петиції містилися прохання про введен­ня української мови у народних і вищих школах; видання державних за­конів українською мовою, яку урядовці повинні обов'язково знати; щоб було реально зрівняно в правах духівництво всіх обрядів і надано україн­цям доступ до всіх державних посад. Як видно, вимоги були скромними й обмежувалися здебільшого сферою культури.

У результаті подальшого розвитку революції в Галичині виникли національно-поштичні організації. 2 травня 1848 р. представники демок­ратичних кіл українства, зокрема світської інтелігенції та греко-католицького духівництва на чолі з перемишльським єпископом Григорі­єм Яхимовичем, утворили у Львові Головну Руську Раду, що стала пер­шою українською політичною організацією. Як постійно діючий орган, вона мала представляти українське населення Східної Галичини перед центральним урядом. її друкованим органом стала «Зоря Галицька » -перша у Львові газета українською мовою. Головна руська рада, виступа­ючи за проведення демократичних реформ та прагнучи забезпечити віль­ний національний розвиток українського населення краю, передусім < магалася поділу Галичини на дві окремі адміністративні одиниці ну, де переважали українці, й Західну, заселену головним чином по ми. На підтримку цієї вимоги серед українського населення краю брано 200 тис. підписів.

У програмній декларації Ради проголошувалося, що галицькі україн­ці належать до великого українського народу, який тоді налічував 15 млн., згадувалося про їхню колишню самостійність та про часи занепаду. У до­кументі містився заклик до пробудження, адресований українському на­родові, і забезпечення йому кращої долі в межах австрійської конституції. Звертаючись до героїчної минувшини, Головна Руська Рада відновила герб галицько-волинських князів — золотий лев на блакитному полі — і прийняла синьо-жовтий прапор як національний стяг українського народу. За прикладом Головної Руської Ради в містах і селах краю виникло бл. 50 місцевих рад, до яких входили представники демократичних верств. Рево­люційний рух поширився на провінцію.

Діяльність Головної руської ради зустріла неприхильне ставлення з боку польської Центральної ради народової, яка домагалася, щоб українці виступали разом з поляками. Вона спиралася на ополячену українську шляхту, яка утворила окремий комітет і подавала супліки на ім'я цісаря, протестуючи проти петиції 19 квітня, не бажаючи ні в чому відокремлю­ватися від поляків. На противагу Головній Руській Раді 23 квітня 1848 р. було створено «Руський собор», газеті «Зоря Галицька» протиставлено видання «Дневник Руський».

Під натиском революційних подій цісар Фердінанд дав дозвіл утво­рювати на території імперії т. зв. національні гвардії, що за урядовим статутом мали бути «обороною конституційного монарха, запорукою кон­ституції й законів». Українці в цей час тільки почали політично організо­вуватися, а гс«гу змогли створити такі гвардії лише в кількох містах, де було численніше українське населення, а саме у Стрию, Жовкві, Бережа­нах, Тернополі та Яворові. Правда, майже всюди ці гвардії зустріли пере­пони з боку урядових кіл і не розвинули широкої діяльності. Трохи пізні­ше, у кін. 1848 р., австрійський уряд організував спеціальну селянську оборону на галицькому Підкарпатгі, що мала на меті не допустити мадяр­ських повстанців до Галичини і нараховувала в одній тільки Станіславсь-кій окрузі майже 18 000 чол. У 1849 р. було створено добровольчий бата­льйон руських гірських стрільців у кількості 1400 чол., що також призна­чався для боротьби проти угорської революції. Усі ці формування, завдяки галицькій інтелігенції, мали український характер: народний одяг, україн­ські відзнаки, пісні тощо.

Представники українського населення Галичини взяли участь у

брянському конгресі в Празі. Головна руська рада послала туди своїх татів, які працювали в одній польсько-українській секції Потім між ними виникли незгоди, передусім через домагання українців поділу Гали­чини. Однак наступ урядових військ на Прагу перервав роботу конгресу.

Пізніше, 19 жовтня 1848р., у Львові зібрався Собор руських учених - перший з'їзд діячів української науки і культури, у якому взяло участь 118 чол. Учасники з'їзду працювали в 9 секціях. З-поміж промовців особ­ливо виділявся М.Устиянович. Зі своєю славнозвісною «Розправою о язи­ці южноруськім і его нарічіях» виступив Я.Головацький. З'їзд схвалив єдину граматику української мови, висунув вимогу впровадження в усіх школах української мови. Було також підтримано вимогу поділу Галичини на два краї: польський і український.

Ще влітку 1848 р. Головна Руська Рада проголосила заснування ку­льтурно-освітньої організації під назвою «Галицько-руська матиця ». Вона мала видавати підручники для шкіл і взагалі бути вогнищем пись­менства й просвіти рідною мовою. Свою діяльність « Галицько-руська ма­тиця» розпочала аж у 1850 р.

Наприкінці 1848 р., відповідно до цісарського декрету, у Львівсько­му університеті відкрито кафедру української мови і літератури, її професором було призначено ЯХоловацького, який почав викладацьку робо­ту в січні 1849 р. Незабаром він видав граматику української мови.

10 липня 1848р. почав роботу перший австрійський парламент. Із 383 послів Галичину представляли 96, у т. ч. 39 від українців (27 селян, 9 священиків. З світські особи). Українські посли в парламенті поставили вимогу про поділ Галичини, підкріплену 15 тис. підписів. Українські пос-ли-селяни вимагали якнайменших викупних платежів за землю.