Експлікація п’єси Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта»
виконала Янко Тетяна, м. Чернігів
Вільям Шекспір народився 23 квітня 1564 року в англійському містечку Стредфорд. Про життя мало що відомо достовірно, в деяких виданнях взагалі сумніваються чи був Шекспір тим великим письменником, яким ми його вважаємо.
Отже Шекспір народився в багатодітній простій сім’ї, вчився в граматичній школі. В 1582 році – він женився на Енн Хетевей, яка народила йому 3-їх дітей. Але в середині 80 років він покинув сім’ю і переїхав до Лондону (в деяких виданнях говориться про те, що він переїхав разом із сім’єю). Деякий час він працював там де було місце і робота.
З часом він пробиває собі шлях на сцену, як актор. Але ж все таки знаменитим він став не як актор, а як драматург.
Починав він з комедій, потім перейшов на трагедії, а під кінець свого творчого життя він вирішив написати позитивні п’єси «Буря», «Зимова казка».
Його перші трагедії пронизані вірою у торжество позитивних начал, у можливість перемоги сил добра, справедливості, людяності й розуму.
Однією із перших трагедій є «Ромео і Джульєтта».
Обґрунтування вибору.
«Ромео і Джульєтта» - це одна з тих п’єс Шекспіра, яка показує безмежну вірність, всеперемагаюче кохання, яке навіть смерті непідвладне. Любов творить любов, а ненависть творить смерть і біль. І якщо це зрозуміти, то наш світ стане набагато світлішим і добрішим.
Шекспір завжди буде популярним тим, що все про що він пише – це одвічні істини, це не лише минуле, це й сьогодення і, мабуть, майбутнє.
В наші часи так само багато непорозумінь, злості, ворожнечі і справжні почуття губляться серед біганини та матеріального світу. І тим в кого вони виникають доводиться боротися з тими, хто їх не розуміє, не підтримує, чим розбиваються молоді душі та серця. Не всі дивляться на людину і сприймають її такою як вона є, а питають про її батьків, її доходи, минуле, майбутнє. Після чого виникають заборони, а з заборон – трагедії, бо для кохання не можна поставити мур, закрити його у кімнаті. Кохання перемагає все і тільки кохання може вилікувати ненависть.
Саме тому і я обираю цю п’єсу, бо вірю в кохання і вірю в те, що воно може врятувати, вилікувати, навіть, жорстоке серце.
Драматургічний аналіз
Проблема – безглузда ворожнеча;
Вихіднаподія – провокація бійки між Монтеккі та Капулетті.
На вулицях Верони панував жаркий день, спека робила її вулиці спокійними і в той же час якимись настороженими. Але спека не могла завадити базарному дню, який був саме сьогодні. На ринку було багато купців і продавців, хтось щось купував, хтось торгувався, хтось щось крав, хтось купував, а хтось просто обговорював когось, розносивши плітки по місту. На базарну площу в базарний день любили вийти слуги сім’ї Капулетті, яка проживала в Вероні. Це була одна з двох найзаможніших сімей Верони, друга з яких – це Монтеккі. Слуги Капулетті, як і вся їх сім’я були дуже норовливі, завзяті та запальні,вони завжди виділялись серед інших своєю гарячкуватістю. Саме тому в такий день слуги шукали пригод і можливості завести бійку з Монтеккі, яких вони одверто ненавиділи, хоча причина ненависті не відома, здається вони вже народжуються щоб бути ворогами одне для одного. З розмови слуг Капулетті зрозуміло, що вони чекають на появу слуг Монтеккі, щоб можна було випустити свій запальний жар і спопелити ворогів. На їх щастя слуги Монтеккі з’явились ніби по їх замовленню. Монтеккі виглядали дуже спокійними, врівноваженими і, дивлячись на Монтеккі і Капулетті можна було одразу сказати, що вони відрізняються один від одного дуже сильно. І саме тому всі докучання, які починають слуги Капулетті, Монтеккі намагаються обійти стороною і піти далі своїм шляхом, від чого нестримані Капулетті ще більше дратуються і не дивлячись на закони Верони починають бійку. Люди на ринку спочатку, затамувавши погляд, дивились на початок «війни», один із купців навіть хотів щось їм викрикнути, але напевно його дружина, що стояла поруч, прикрила йому рота. На цей же початок битви влітають двоє небожів з різних сторін сімейств і тут так само протистояння і показ різних характерів. Бенволіо з Монтеккі, молодий відважний, але в його погляді можна побачити справедливість і толерантність, непевно саме тому він і намагається зупинити суперечку. Тібальт з Капулетті, кріпкий на вигляд, про нього можна сказати твердолобий та навіть вислів «сила є - розуму не треба» - це також про нього. Він навпаки розвиває бійку, починаючи її з Бенволіо. І з цим запалом починається боротьба усього ринку, бо хтось когось штовхнув, хтось нарешті висказав те, що хотів. Сотні кулаків, дзвін мечів і стукіт щитів. Пил піднявся над базарною площею, крик і стогін. Дві сім’ї стояли одна проти іншої. В цьому пилу почувся низький, гучний голос герцога Верони. Все стихло миттю, лише в Капулетті ніяк не розслаблялися кулаки, які вони міцно тримали. А запальний Тібальт тримав свій погляд на Бенволіо. «Хазяїн» Верони, якого звикли бачити спокійним і розсудливим, не міг стримати свій гнів, «доволі, я сказав, киньте збою» і лише під кінець своєї промови зміг знову взяти себе в руки. Пил осів на землю, слуги і хазяїни розійшлися по своїм місцям, стримуючи себе, але все ж таки тримаючи спогади про цю незакінчену бійку.
Основна подія – Бал, на якому зустрічаються Ромео і Джульєтта.
Ромео – романтичний, пластичний юнак,приємної зовнішності з роду Монтеккі не замислювався про бійку на базарній площі, він навіть не приймав у ній участь, він думав зовсім про інше. Його серце серед цієї ворожнечі шукало кохання – пристрасного, вірного, такого справжнього, якого насправді ще жодного разу не відчував. І тому він на противагу шуму й запалу йде по вулиці спокійно, поринувши в свої думки.
Його друзі, несамовиті розбишаки в хорошому розумінні цього слова і блазень Меркуціо, син герцога, вирішили пробратися на бал Капулетті, про який випадково дізнаються. Вони вмовляють Ромео піти з ними, хоч це їм важко вдається, бо його думки линуть зараз вище за їх земні думки, тим паче він розуміє, що це небезпечно – йти у дім ворога свого, вкриваючись лише маскою. Щось йому підказує інтуїція, що говорить про його дійсну чуттєвість. Але друзі знають на чому можна зіграти, на тому що на балу можна зустріти Розаліну, ту дівчину, що йому подобається, але ця пристрасть напевно була і раніше просто в неї були інші імена, а все через те, що він шукає і не може знайти. Між ним і Меркуціо зав’язуєтьсядосить спонтанна розмова. Меркуціо не зовсім замислюється над тим що він каже, але насправді вони разом пророчать долю Ромео, хоча при цьому шуткують: «Чує серце, загину я, кохаючи….і тим самим уб’єш своє кохання». Меркуціо як і всі блазні насправді дуже тонка натура, з ним усім весело, але як кажуть, від того наскільки весело з блазнем залежить від того скільки він плаче. І справжній Меркуціо постає перед нами в своєму монолозі. Але все ж таки, вкриваючись яскравими масками, кольоровими плащами, вони заходять до світлої зали Капулетті – де свято в повному розпалі: кружляють пари в танці, глузують гості, сміються дами. Яскраві кольори заворожують погляд. Ромео шукає серед гостей Розаліну, але погляд його падає на невеличку на зріст, з довгим чорним волоссям і великими карими очима дівчину – Джульєтту.
Світ в якому живе Джульєтта, це трохи замкнений світ. Зі своїми батьками вона майже не спілкується, про все її життя знає лише її нянька, саме тому вона напевно і звучить у Шекспіра як Мамка. Бо саме вона знає про неї всілякі дрібниці ще з її народження і невтомно може про це говорити і говорити, вона її дуже щиро любить і дарує їй цю любов, не затримує її в серці. Синьйора Капулетті теж, любить свою доньку, але трошки іншою любов’ю, скоріш за все якоюсь «матеріальною», рідна мати навіть не знає дня народження єдиної доньки. Можна звичайно все списати на ті часи в які вони жили, на те що у Капулетті було багато дітей, але живою лишилася лише Джульєтта, та все одно якщо любиш насправді, то піклуєшся не тільки про заміжжя дочки, але й про саму доньку. Але серце сеньйори Капулетті як і серця багатьох героїв холодне. Перед балом вона розмовляє з донькою про її майбутнє одруження і про те що є граф Паріс, який просить її руки. Але Джульєтта не може зрозуміти того, що просить її мати, і промовляє велику мудрість про те, що кохання потрібно не побачити, а відчути і саме з такою думкою вона спускається в своєму легкому платті з довгим шлейфом до гостей.
І ось на балу, Джульєтта танцюючи з Парисом, ні чим не привабливим для неї, зустрічається поглядом з юнаком, що здається слідкує за кожним її кроком. Його обличчя вкриває маска, але погляд проникає до самого серця, чим бентежить її. Ромео, задивившись на красу Джульєтти не помітив як зачепив когось з Капулетті, саме там де стояв войовничий Тібальт. Він впізнає Ромео, різко витягає меча, але йому заважає Капулетті, якому зовсім не потрібна бійка в його домі, на його святі ,тим паче, що перед цим вранці була розмова з герцогом Верони про заборону будь-яких бійок і на кону стоїть навіть життя. Капулетті знає, що герцог не звик шуткувати, він за свої слова відповідає, тому намагається під будь-якою підставою зупинити норов свого небожа. Але Тібальт не з тих хто так легко здається і його слова рішуче про це кажуть «прийдеться піти зараз, а в зуби встигну дати ще».
Ромео вибачився за те, що когось зачепив і легко підхопив в танці руку Джульєтти, вперше не замислюючись над тим, що він не вміє танцювати. Тримаючи погляд одне на одному і тримаючи руки для танцю, вони виходять з кола танцюючих. Серця безупинно калатають в їх грудях, вони неначе розбійники, що зачаїлись, щоб щось вкрасти, але крадуть найцінніше одне в одного – поцілунки. Вони піддались почуттю і лише згодом дізнались, що між ними прірва – прірва відносин їх сімей. І вони в своїх думках тягнуться одне до одного через цю прірву, намагаючись знайти міст, щоб перейти її. Але хіба для кохання є перепони, коли воно дає легкість і крила, які допомагають Ромео «підлетіти» до балкону коханої і зрозуміти, що вони обоє хочуть одного – бути разом вічність: «з тобою поруч мій рідний дім».