Міністерство освіти України
КНУ імені Тараса Шевченко
Історичний факультет
Реферат
з економічної теорії
на тему:
«Сутність, цілі, функції і методи державного регулювання економіки.»
Виконав
Студент 5 курсу
Заочної форми
Історичного факультету
Меметов Ескендер
Викладач
Кандидат економічних наук
Доцент кафедри економічної теорії
Вірченко Володимир Віталійович
Київ 2012
ПЛАН
Вступ.
Суть державного регулювання національної економіки.
Цілі державного регулювання національної економіки.
Функції державного регулювання національної економіки.
Методи державного регулювання національної економіки.
Висновок.
Список джерел і використаної літератури.
Вступ. Завдяки розвитку інституціональної теорії установилося розуміння того, що соціальна система не може бути зведена до економічної системи, так само, як до політики, культури або моралі. Визнання взаємозалежності різних сторін життєдіяльності суспільства веде до розуміння його системної природи. Виходячи з цього, слід розглядати механізм регулювання національної економіки як такий, що формується під впливом певного набору інституціональних чинників.
Суспільство зустрічається з рядом економічних проблем, які не можуть бути вирішені за допомогою економіки, тобто вирішення здійснюється виключно саморегулюванням.
Механізм регулювання національної економіки складається з певного співвідношення механізмів державного й громадського регулювання, а також саморегулювання. Вирішальна роль у цьому процесі відводиться державному регулюванню національної економіки.
Державу слід розглядати як суспільний інститут, який відображає й забезпечує реалізацію загальнонаціональних інтересів, не обмежуючись при цьому тільки сферою економіки.
Участь держави й максимально припустимі межі її втручання в економіку передбачають виконання нею певних функцій:
1. Протистояння так званим "хронічним хворобам ринку" а саме:
- зниження рівня циклічності розвитку економіки реалізацією антициклічної політики;
- зменшення інфляції за допомогою антиінфляційної політики;
- скорочення безробіття проведенням соціальної політики.
2. Здійснення діяльності як суб'єкта майнових відносин. Традиційно об'єктом державної власності є національне надбання, змішані корпорації й життєво важливі галузі інфраструктури ринку.
3. Стимулювання розвитку фундаментальних наукових досліджень, а також нових галузей і таких напрямів НТП, які потребують великих інвестицій. Цю функцію держава виконує через інвестиційну політику.
4. Створювання законів і правил, які регулюють економічну діяльність, а також контроль і відповідальність за їх виконання.
5. Реалізація національних інтересів у світовій економіці.
Сутність державного регулювання економіки.
Держава - це організація економічної, політичної, правової й ідеологічної влади в суспільстві, за допомогою якої забезпечується його цілісність і безпека, здійснюється реалізація загальнолюдських і класових соціально-економічних функцій.
Однак існує також інший підхід у визначенні функцій держави, коли їх поділяють на внутрішні й зовнішні, тобто захист інтересів конкретної держави на міжнародній арені, реалізація національних інтересів світової економіки, забезпечення обороноздатності країни.
Державне регулювання — це сукупність інструментів, за допомогою яких держава встановлює вимоги до підприємств і громадян. Воно включає закони, формальні і неформальні розпорядження і допоміжні правила, що встановлюються державою, а також недержавними організаціями або організаціями саморегулювання, яким держава делегувала регуляторні повноваження; — це набір здійснюваних державними структурами заходів, направленими на контроль за поведінкою індивідів або груп, які потрапляють під контроль цих структур. Воно включає закони і допоміжні інструменти, що створюються державою, а також правила, що встановлюються державними і недержавними агентствами в рамках делегованих повноважень.
Можна виділити дві сфери державного регулювання:
- тарифне (цінове) регулювання, що охоплює економічні аспекти, які впливають безпосередньо на ринкові рішення;
- нетарифне (нецінове) регулювання, що охоплює соціальні та адміністративні аспекти.
Тарифне регулювання спрямовано на створення економічних механізмів, які застосовують переважно як реакцію на зовнішні фактори, що впливають на ринкову ситуацію. Ці механізми є засобом «інтернаціоналізації» пов'язаних з ними витрат, урахованих під час прийняття рішень із проблем виробництва і споживання. Метою тарифного регулювання є створення економічного механізму, що впливає на поведінку ринку за допомогою зміни співвідношення цін на продукцію. Тарифне регулювання реалізується через системи оподаткування і ціноутворення, через митні збори. Наприклад, воно може реалізовуватись через безпосереднє встановлення цін чи тарифів, максимальних і/або мінімальних цін.
Нетарифне регулювання спрямовано на захист життя, здоров'я, майна, охорону довкілля, а також на встановлення способів організації чи ведення діяльності, правил ліцензування, місця і часу здійснення діяльності, обсягу випуску продукції чи надання послуг тощо. Найважливішим елементом нетарифного регулювання є також контрольні та наглядові функції. У сфері технічного нормування нетарифне регулювання охоплює як аспекти встановлення обов'язкових вимог до продукції та процесів, так і правила здійснення, перевірок і вживання заходів у разі факту порушення.
Ще виділяють три види засобів (регуляторів) впливу держави на економіку:
- економічні;
- адміністративні;
- правові.
Економічні регулятори є основними в ринковій економіці. Тут немає прямого втручання держави в діяльність суб'єктів ринку. Цілі, які ставить перед собою держава, досягаються не примушенням, а створенням такого економічного середовища, що змушує підприємців діяти в бажаному для держави руслі.
Адміністративні регулятори необхідно застосовувати в ринковій економіці, але вони є підпорядкованими порівняно з економічними регуляторами.
Правові регулятори спрямовані на створення законодавчої бази ("правил гри") й здійснення контролю за її виконанням. Особливе значення має правова основа підприємництва - рушійна сила розвитку ринкової економіки.
Метод прямого втручання означає, насамперед , існування державного сектора економіки. Пряме втручання держави відображається і у прийнятті законодавчих актів, покликаних упорядковувати відносини між ринковими суб'єктами. Сюди відносять закони, що обмежують ділову активність, Цивільний і Податковий кодекси та ін. До прямого втручання можна віднести також систему державних закупівель, що гарантують потрібним державі фірмам збут продукції й вигідну ціну. Держава може прямо й повністю фінансувати (цільове фінансування), наприклад, регіональні програми у депресивних районах, освоєння космосу та ін.
Метод непрямого втручання припускає проведення державою певної економічної політики: бюджетно-податкової, грошово-кредитної, амортизаційної, валютної, митної та ін.
Застосовуючи різні методи при виконанні своїх функцій, державі не слід забувати про вимоги, які ставить до цих методів ринкова система господарювання, а саме:
- виключати будь-які дії держави, що розривають ринкові зв'язки;
- впливати на ринок (краще економічними методами);
- економічні регулятори не слід заміняти або послабляти ринковими стимулами;
- необхідно постійно контролювати позитивні або негативні ефекти, що виникають у зв'язку з використанням державних методів ;
- слід ураховувати національну специфіку.
Для виконання зазначених функцій державі слід приймати до уваги теорію суспільного вибору, що вивчає різні способи й методи, за допомогою яких люди використовують урядові заклади у власних інтересах.
Суть цієї теорії полягає в тому, що сама політична сфера розглядається як різновид ринку. Звідси поведінка державного чиновника визначається законами ринку, й він не обов'язково буде керуватися міркуваннями про суспільне благополуччя своїх виборців.
При ринковій економіці споживача цікавить максимальна корисність товарів, що він придбав, бізнесмена - найбільший прибуток, представника державних органів - максимальна приватна вигода (бути переобраним, одержати при виборах більше голосів). Тому в процесі прийняття будь-яких політичних й економічних рішень державні чиновники неодмінно будуть враховувати свої приватні інтереси. Тема виборів, та особистих інтересів чиновників зараз актуальна, тому трохи заглибимось.
Особливість підходу теорії суспільного вибору до політичних процесів полягає в тому, що особистий інтерес розглядається як основний спонукальний мотив, і не тільки в повсякденному житті й бізнесі, але і у суспільному житті.
Значного поширення в умовах демократії набули процеси за назвою "логролінг". Це торгівля голосами, коли одна партія (або особа) обіцяє підтримку другій у голосуванні з якого-небудь питання в обмін на підтримку при голосуванні з іншого питання.
Існує процес реалізації своїх економічних інтересів через офіційних осіб шляхом добре організованих груп тисків, або лобі. Лобісти прагнуть одержати політичну ренту, тобто отримати економічну ренту через політичні інструменти, наприклад, виграш від введення імпортних мит, виділення величезних коштів на закупівлю військової продукції.
Згідно з теорією суспільного вибору стверджується, що з економічних причин існують політична нерівність між окремими групами населення й можливе прийняття неефективних рішень, тобто "провали" держави. Тому "провали" ринку підсилюються іноді ще й "провалами" держави, до яких відносять:
- обмеженість необхідної для ухвалення рішення інформації (урядові рішення приймають за відсутності надійної статистики або при перекрученій інформації);
- недосконалість політичного процесу (лобізм, маніпулювання голосами, пошук політичної ренти);
- обмеженість контролю за бюрократією й стрімке зростання державного апарата;
- нездатність держави повністю передбачити й контролювати наслідки прийнятих рішень.
Незважаючи на все перелічене вище, будь-яка форма втручання з боку держави в цей час є більш сприятливою, ніж колись, тобто вдосконалювання державних установ, форм і методів роботи забезпечить їх доброчинне втручання в недосконалу ринкову систему господарювання.
Державне регулювання національної економіки (ДРНЕ) - це управління соціально-економічними і еколого-господарськими процесами у державі з метою їх збалансованого розвитку.
Фактори, що спричиняють необхідність державного регулювання національної економіки, є такими:
- наявність об’єктів власності, що не піддаються приватній експлуатації;
- перерозподіл доходів з метою зниження соціальної напруженості;
- забезпечення розвитку фундаментальної науки і освіти, а також стратегічних проривів на найважливіших напрямках НТП;
- існування найбільших інвестиційних проектів у новітніх галузях з неясними перспективами попиту;
- необхідність захисту середовища перебування людини;
- обов'язковість вирішення регіональних економічних проблем;
- захист національних інтересів на світовому ринку.