Лекція №2. Методологія і методика психологічного дослідження.

1. Принципи наукової методології психології.

2. Загальна методика психологічного дослідження.

3. Методи психологічного дослідження.

1. Методологія дослідження - вчення про загальні точки зору, з яких повинен виходити дослідник, про правила, яких він повинен дотримуватися в дослідженні, та про засоби, якими він має користуватись. Методологія базується на своєрідності предмета науки і поділяється на технічну та філософську.

Технічна методологія вивчає зовнішні та спеціальні ознаки явищ, які потребують спеціальних прийомів дослідження, визначає процедурні особливості як методики психологічного дослідження, так і методики психологічного впливу.

Філософська методологія пізнає загальні широкі властивості та співвідношення явищ, які взагалі відрізняють одну науку від інших. Філософською методологією психології є філософія людини (філософська антропологія). Вона виявляє себе у принципах побудови психологічного дослідження - тобто висхідних положеннях, які обумовлюють наукову взаємодію психолога із психологічно-змістовними явищами світу.

Найбільш повний перелік цих принципів наведений українським вченим І. П. Манохою: об'єктивності психологічного дослідження, багатомірного і багаторівневого існування предмета психології, дослідження психічних явищ у їх розвитку, творчої самодіяльності, організації розвиваючих та формуючих психологічних впливів.

Принцип об'єктивності психологічного дослідження вирішує проблему об'єктивного і суб'єктивного у науковому пізнанні. Цей принцип стверджує, що індивідуальний світ «Я» людини (предмет психології) існує об'єктивно. Він є цілісним і завершеним у своїй сутності, а тому немає потреби пояснювати психічне через інші («більш об'єктивні») рівні реальності -біологічне або соціальне. Психічне постає як об'єктивне явище, зміст якого завжди є суб'єктивним.

Принцип багатомірного і багаторівневого існування предмета психології вказує на те, що визначення сутності предмета психологічного дослідження може стосуватись різних рівнів його існування, але вони мають бути спорідненими і перебувати в певній ієрархії, залежно від змістової ієрархії самих рівнів існування даного явища. Дотримання цього принципу є необхідним у синтетичних дослідженнях на перетині різних галузей науки: філософії, психології, лінгвістики, соціології та ін.

Принцип дослідження психічних явищ у їхньому розвитку базується на розумінні індивідуального світу «Я» особистості (предмета психології) як динамічного явища, яке постійно перебуває у стані зміни. На відміну від принципу розвитку у попередньому переліку, даний принцип передбачає, що психічне явище розгортається з власної сутності, а не є пасивним об'єктом вирішальних для розвитку впливів зовні - з біологічної природи або соціуму.

Принцип творчої самодіяльності вказує на основну рушійну силу розвитку індивідуального світу «Я» людини (предмета психології) та на змістовий напрям динаміки психічних явищ. Цей принцип вимагає визнання взаємозалежності буття світу і людини, що утворюються одним і тим же актом творчої самодіяльності, яким особистість включається в світове ціле, яке її охоплює.

Принцип організації розвиваючих та формуючих психологічних впливів визначає умови, за яких вплив психолога на психічне явище може дійсно вважатися розвиваючим. Головною умовою для здійснення такого впливу є «змістове співнастроювання» з предметом, з його сутністю, з індивідуальною логікою його розвитку. Також цей принцип визначає необхідний і очікуваний ефект взаємодії психолога із предметом свого дослідження й перетворення.

Природничі основи психології (до яких можна віднести еволюційну теорію Ч. Дарвіна, вчення І. М. Сєченова про рефлекси головного мозку та І. П. Павлова про вищу нервову діяльність) довгий час існували у якості рівних по значенню теоретичним і методологічним основам. Психологія, щоб утвердитись як серйозна наука, вимушена була спиратися на факти фізіології, навіть коли мала достатньо власне психологічних фактів. Підкреслювати матеріальність предмету психології - а це було ідеологічно необхідно - дозволяло посилання на зв'язок психіки із діяльністю нервової системи. Цей зв'язок дійсно існує, але коли він перетворюється на ототожнення, психологія тим самим перетворюється на фізіологію центральної нервової системи – бо втрачає власний об'єкт вивчення - психічну реальність.

2. Методика наукового дослідження — процедура, послідовність здійснюваних пізнавальних дій, операцій та впливів, спрямованих на вирішення дослідницьких завдань.

Психологічне дослідження будь-якого явища, шо має психологічний зміст, повинно являти собою завершений цикл. Завершеність циклу дослідження зумовлює цілісне пізнання його предмета. Загальна методика психологічного дослідження виступає послідовною реалізацією дослідником пізнавальних та перетворюючих дій щодо свого предмета, який на перших етапах дослідження має неструктурований (або недостатньо структурований) вигляд.

Отже, перший етап дослідження — вибір предмета дослідження та первинний аналіз його сутності. На даному етапі дослідник взаємодіє з об'єктивною реальністю як такою, що протистоїть пізнавальному досвіду дослідника у своїх якостях. Таким чином, основними пізнавальними діяльностями на цьому етапі для дослідника будуть:

1) узагальнення об'єктивного досвіду науки в пізнанні тих характеристик та особливостей реальності (дійсності), що зумовлюють виділення предмета даного дослідження;

2) первинне визначення сутності предмета дослідження стосовно його сутнісних, формально-логічних, якісних чи інших ознак;

3) визначення цілей дослідження, а також вибір типу дослідницьких дій: суто теоретичних, емпіричних, прикладних, синтезованих та ін., які дослідник має намір здійснити щодо предмета дослідження.

Другий етап — теоретичне дослідження або теоретизація предмета. На даному етапі дослідник взаємодіє з предметом дослідження, який постає у єдності своїх взаємозв'язків зі світом. Предмет дослідження розглядається як самостійне, цілісне та багатомірне явище, що перебуває у постійних стосунках з іншими явищами: взаємодіє з ними, впливає на них, а також зазнає впливу з їхнього боку. Буття даного явища розглядається як багаторівневе, як таке, що здійснюється у просторі та часі, виявляє свою сутність у реальних, дійсних проявах і створює неповторний світ своїх взаємовпливів з іншими явищами. При цьому сутність даного явища залишається сталою, незмінною незалежно від умов, станів, рівнів свого існування.

Теоретизація предмета дає можливість не тільки визначити його сутність, а й побудувати змістовий простір дослідження в цілому. Так, дослідник має можливість виробити стратегію: а) пізнавальних та б) перетворюючих дій щодо предмета свого дослідження. Пізнавальний цикл складають дії дослідника, спрямовані на з'ясування сутності предмета дослідження. А тому теоретичне дослідження предмета обов'язково доповнюється власне емпіричним дослідженням та аналізом результатів проведених пізнавальних дій.

Третій етап — емпіричне дослідження сутності предмета. На даному етапі дослідник взаємодіє з предметом, сутність, логічна та формальна структура якого теоретично з'ясовані, а тому пізнавальні дії його будуть спрямовані до психологічних ознак сутності предмета; метою цих дій буде визначення емпіричних критеріїв виділених ознак.

Четвертий етап психологічного дослідження — аналіз, інтерпретація та тлумачення змістових і формально-логічних даних, отриманих дослідником під час теоретико-пізнавальної та емпіричної взаємодії з предметом свого дослідження. Це дуже відповідальний етап, оскільки на ньому виявляється дослідницький ефект попередніх пізнавальних дій та дослідження в цілому.

П'ятий етап психологічного дослідження — змістова презентація результатів та висновків системи пізнавальних дій, об'єднаних дослідницьким циклом. Об'єктом дослідницької уваги психолога на цьому етапі постає саме дослідження як організований ним процес психологічного пізнання конкретного явища.

3. Методи наукових досліджень - це ті прийоми і способи, за допомогою яких вчені одержують достовірні відомості, використовувані далі для побудови наукових теорій і вироблення практичних рекомендацій. Завдяки застосуванню методів природних і точних наук, психологія, починаючи з другої половини ХІХ ст., виділилася в самостійну науку і стала активно розвиватися. До цього моменту психологічні знання одержували в основному шляхом самоспостереження(інтроспекції),умоглядних міркувань, спостереження за поведінкою інших людей. Проте суб'єктивізм цих методів, їхня недостатня надійність і складність стали причиною того, що психологія довгий час залишалася філософствуючою, неекспериментальною наукою, здатною припускати, але не доводити причинно-наслідкові зв'язки, що існують між психічними й іншими явищами. Водночас через надмірно виражене теоретизування вона була фактично відірвана від практики. Намір зробити психологію більш-менш точною, практично корисною наукою, що не тільки описує, але й пояснює явища, був пов'язаний з впровадженням лабораторного експерименту і вимірювання. З кінця 80-х pp. XIX ст. у психології стали створюватися і застосовуватися спеціальні технічні прилади й пристрої для проведення лабораторних експериментальних наукових досліджень. Технічні пристрої дозволяли досліднику проводити контрольований і керований науковий експеримент. Разом з математизацією і технізацією досліджень у психології й дотепер не втратили свого значення традиційні методи збору наукової інформації, у тому числі такі, як спостереження, самоспостереження й опитування. Проте дані спостереження, і, особливо, самоспостереження, майже завжди потребують перевірки на достовірність і надійність. Там, де це можливо, ці дані необхідно контролювати за допомогою інших, більш об'єктивних методів, зокрема математичних розрахунків.

Одним з найважливіших методів емпіричного дослідження в психології є спостереження. Спостереження використовується, як правило, там, де втручання в досліджуваний процес небажане або неможливе. Під спостереженням в психології розуміється цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності, в ході якого одержується знання про зовнішні сторони, властивості і відносини психічних об'єктів, що вивчаються. Процес наукового спостереження не є пасивним спогляданням світу, а особливого виду діяльністю, куди включається не тільки об'єкт спостереження, але і засоби спостереження (прилади, засоби зв'язку, інформації). Цілеспрямованість спостереження обумовлена наявністю попередніх ідей, гіпотез, які становлять задачі спостереження. Наукові спостереження здійснюються для збору фактів, що підтверджують або спростовують ту або іншу гіпотезу і є основою для певних теоретичних узагальнень.

Спостереження може практикуватись тоді, коли інформація, що необхідна досліднику, не може бути отримана іншими способами. Особливого значення воно набуває тоді, коли виникає необхідність формулювання робочих гіпотез, а також при їх первинній перевірці.

Спостереження, як метод дослідження може класифікуватись за декількома ознаками: за ступенем формалізованості (структуроване і неструктуроване), в залежності від рівня участі дослідника в ситуації, яку він відсліжує (включене і невключене), за місцем проведення та умовами організації спостережень (польове і лабораторне), за регулярністю проведення (систематичне і несистематичне).

Структуралізованим (контрольованим) називають такий вид спостереження, при якому психолог наперед визначає, які елементи із процесу, що вивчається мають найбільше значення для його дослідження і тим самим концентрує на них всю свою увагу, складаючи спеціальний план до початку збору інформації.

Застосування структуралізованого спостереження вимагає попереднього ознайомлення з предметом дослідження, тому що в процесі розробки процедури структуралізованого спостереження психолог мусить побудувати систему класифікації явищ, що складають ситуацію, яка відсліжується, а також стандартизувати категорії спостереження.

Неструктуралізоване спостереження на відміну від структуралізованого є слабо формалізованим. В ході його проведення відсутній детальний план дій спостерігача, визначаються лише загальні риси ситуації і приблизний склад групи, яка вивчається. Безпосередньо в процесі спостереження уточнюються межі об'єкта та його най важливіші елементи, конкретизується програма дослідження. Неструктуралізоване спостереження зустрічається найчастіше в розвідувальних, пошукових дослідженнях.

В залежності від ступеню участі дослідника в ситуації, що досліджується виділяють включене і невключене спостереження. В процесі невключеного (зовнішнього) спостереження дослідник перебуває за межами досліджуваного об'єкта.

Включеним називають такий вид спостереження, при якому спостерігач в тій чи іншій мірі безпосередньо включений у процес, що вивчається. Він перебуває у контакті з людьми та приймає участь у їх діяльності.

За місцем проведення та умовами організації спостереження поділяються на польові та лабораторні. Польове спостереження проводиться в природній обстановці, в реальній життєвій ситуації при безпосередньому контакті з об'єктом, що вивчається. Воно може бути різним за ступенем структуралізації та включеності і практикуватись у дослідженнях будь-якого плану - від пояснювального до експериментального.

Лабораторне спостереження - це такий різновид спостереження, при якому умови оточуючого середовища та ситуація, що досліджується визначаються дослідником. Основною перевагою є те, що в порівнянні з іншими видами таке спостереження дає можливість максимально визначити всі фактори, ситуації і встановити зв'язок між ними.

Зрозуміло, безпосередньо психіку спостерігати не можна. Лише в діяльності, в діях і вчинках в широкому розумінні слова (коли і утримання від певної дії з точки зору психології розглядається як певна дія, своєрідний вчинок) виражається особистість людини, її психіка. Метод спостереження передбачає пізнання індивідуальних особливостей психіки людини через вивчення її поведінки. Інакше кажучи, за об’єктивними, зовнішньо вираженими показниками (дії, вчинки, мова, зовнішній вигляд) психолог робить висновок про індивідуальні особливості протікання психічних процесів (сприйняття, пам’яті, мислення, уяви), про психічний стан людини, про риси її особистості, темпераменту, характеру. Особливістю методу спостереження є те, що вивчення зовнішніх проявів психіки людини відбувається в природних життєвих умовах. Психологічне спостереження повинно бути цілеспрямованим: спостерігач повинен уявляти і розуміти, що він збирається спостерігати і для чого, інакше спостереження перетвориться у фіксацію випадкових, вторинних фактів. Звідси випливає, що психологічне спостереження обов’язково проводиться за спеціальним планом, схемою або програмою, що забезпечує спостерігачеві вивчення саме тих питань і фактів, які він заздалегідь виділив. Без певного плану або програми втрачається основна лінія спостереження, в результаті чого можна втратити головне і істотне в психічній діяльності людини. Спостереження слід проводити систематично, тому психологічне спостереження, як правило, потребує більш-менш тривалого часу. Чим довше спостереження, тим більше фактів може накопичити спостерігач, тим легше йому буде відокремити типове від випадкового, тим глибше і надійніше будуть його висновки. Тривале спостереження застосовується, наприклад, при вивченні вікових особливостей дітей, зокрема особливостей розвитку їхнього мовлення та мислення, емоційних проявів, інтересів, рис характеру і здібностей. Результати такого тривалого спостереження фіксуються в щоденнику, де аналізують процес психічного розвитку дитини (часто за декілька років) або оформлюють у вигляді психологічних характеристик.

До 20-х років ХХ сторіччя спостереження було провідним методом. Але з часом від нього почали відмовлятися тому, що люди намагаються завжди показати себе з кращої сторони.