2.2. Специфіка функціонування підприємства в змішаній системі.

Останнім часом посилилися дискусії навколо понять "змішана" і "перехідна" економіка. Безперечно, це не тотожні поняття. Змішана економічна система, яка характеризує сучасні розвинені країни, еволюціонувала з економіки чистого ринку, врахувала його недоліки і відмови. Сучасні розвинені економічні системи характеризуються різноманітністю форм власності та господарювання, якісними зрушеннями у відносинах приватної власності, конкурентному механізмі, значною економічною роллю держави, прогнозуванням соціально-економічних процесів тощо.

Економічна система змішаного типу зберігає риси, що належать вільному ринку: приватна власність, вільне підприємництво, особистий інтерес, функціонування ринкового координуючого механізму.

Разом з тим з’являються нові властивості економічного співробітництва людей. Вони пов’язані зі змінами в конкуренції та новою економічною роллю держави.

В змішаній економічній системі домінує недосконала конкуренція. Вона може бути подана одним з тьох видів:

- Монополістична конкуренція – незалежні один від одного продавці пропонують подібні товари, тобто вони задовольняють одну й туж потребу, намагаючись надати їм особливі якості.

- Олігополістична конкуренція – декілька великих підприємств забезпечують основне виробництво товарів.

- Чиста монополія – товар пропонується одним продавцем

2.3. Специфіка функціонування підприємства в ринковій системі.

Споживачі, підприємства, держава (в особі якої втілені урядові установи, що мають юридичну і політичну владу для здійснення контролю над господарюючими суб'єктами та ринком для досягнення суспільно корисних цілей) щільно взаємодіють на товарному, ресурсному та фінансовому ринках, утворюючи взаємопов'язаний "потік" витрат і доходів. Підприємство за допомогою ресурсного ринку залучає необхідні ресурси (трудові, земельні, інвестиційні, інтелектуальні) на умовах платності згідно із сформованим попитом. Споживачі, отримавши дохід за надані ресурси, витрачають частку цих коштів на товари (послуги), в яких є нагальна потреба. А підприємства, постачаючи відповідні товари (послуги) на ринок, в свою чергу, сподіваються на отримання доходу у вигляді виручки від реалізації. Невитрачена частка доходів споживачів йде на придбання ресурсів для відтворювальних процесів, на реінвестування їх в розбудову власного виробництва чи прибуткових сфер діяльності, сплату податків державі, і врешті решт, на заощадження. Крім того, на рух витрат і доходів суттєво впливає держава, до функцій якої входять закупівля певних товарів (послуг) у підприємств, справляння податків, надання субсидій, соціальний захист споживачів, здійснення трансфертних платежів, контроль і упорядкування функціонування фінансового, товарного, ресурсного та в міру своїх можливостей - зовнішнього - ринків. Визначення ролі підприємства при функціонуванні виключно у внутрішньому середовищі потребує відповідних коригувань порівняно з наведеним у кейнсіанській теорії що обґрунтовує необхідність його самоствердження і визнання спочатку на внутрішньому ринку, а вже потім обумовлює вихід з конкурентоспроможною продукцією в зовнішній ринковий простір.

Оскільки підприємства є і суб'єктами, і об'єктами ринкових відносин, надзвичайно важливим є створення належних організаційно-економічних передумов їх діяльності, зокрема таких як:

- економічна самостійність (вибір організаційної форми у вигляді концентрації, спеціалізації, інтеграції чи кооперування виробництва);

- забезпечення високої рентабельності виробництва, перспектив самофінансування (дослідження економічних результатів);

- зацікавленість у високих результатах діяльності (дослідження мотивації);

- матеріальна відповідальність за результати діяльності (дослідження впливу регуляторних чинників на діяльність підприємств).

За часів єдиного народногосподарського комплексу, коли все було монополізовано в економіці державою, підприємства як частки цього комплексу були економічно однотипними, тобто: не були власниками майна, оскільки воно належало державі; не спрацьовували виробничий, фінансовий, інноваційний менеджмент, маркетинг, менеджмент персоналу, оскільки усі параметри економічного буття підприємства декларувались згори державою через відповідні державні органи і плани (що виробляти, в які строки, в якій кількості, кому і за якими цінами продавати, за якими тарифами сплачувати робітникам зарплату тощо); панували єдина власність і єдиний критерій оцінки результатів діяльності підприємства- виконання директивних планів.

Фактично підприємства були лише організаційною ланкою єдиного державовласницького комплексу, а не самостійною економічною одиницею. Тому за таких умов економічна теорія командно-адміністративних часів, за окремими винятками, не вивчала мікроекономічний рівень господарювання. Дійсно, була єдина власність, єдина мета, єдиний основний економічний закон, єдиний інтерес тощо. Все зводилось до дослідження цього “єдиного ”, і частка його нічим за своєю економічною суттю не відрізнялась від єдиного комплексу.

Докорінно інша економічна ситуація в ринковій економіці, де за наявності різноманітних форм власності, видів підприємств, форм організації господарювання власник чи менеджер підприємства вирішує долю свого підприємства на ринку у боротьбі з конкурентами, де все визначається пануванням закону попиту та пропозиції.

У ринковій економіці підприємство не може легковажно відноситись до свого майнового, фінансового стану, до споживачів своєї продукції, постачальників сировини, напівфабрикатів, ринкового попиту, цін. Інакше воно опинется у кризовому стані чи навіть збанкрутує.

Налагодити ефективне функціонування підприємства у ринковій економіці,уникнути кризи та банкрутства можна лише при наявності чіткої, досконалої форми організації господарювання, яка передбачає:

• всебічне знання свого конкретного ринку, споживача, конкретних цін на свою продукцію чи послуги. Це досягається маркетингом підприємства;

• чітку взаємодію з постачальниками, ринками усіх факторів виробництва, внутрішньофірмової організації виробничого процесу тощо. Це досягається менеджментом підприємства;

• постійну увагу та контроль за бюджетом підприємства, який за умов ринкової економіки відокремлений від державного бюджету. Це досягається фінансовим менеджментом підприємства;

• повсякчасне забезпечення діяльності підприємства оптимальною кількістю найманих робітників, що мають відповідні якості та професійну підготовку. Це досягається менеджментом з персоналу підприємства;

• поточний і періодичний контроль за станом ліквідності. Це досягається менеджментом обліку та контролю підприємства.

Отже, можна підкреслити, що за умов ринкової економіки підприємство діє не як мікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинна ланка економіки країни.

Розділ 3. Особливості функціонування економічної системи на економічному рівні.