Селянські повстання 1920-го

До Зазимського повстання (весна 1920 р.) приєднались мешканці сусідніх сіл Літки, Требухів, Погреби. Причиною повстання стала відмова селян на спроби комісарів 12-ої більшовицької армії реквізувати сільських коней для потреб армії (це неминуче призвело б до неможливості сільгоспробіт і, відповідно, голоду).

Постання тривало близько місяця. Зброєю їх підтримав отаман Ангел.

У селі Зазим'я (нині воно сусідить із столичною Троєщиною), оточеному на той момент паводковими водами Десни, селяни знищили прийшлий загін Чернігівського ЧК - загинуло близько сотні чекістів. Село стало найсхіднішою точкою, зайнятою українсько-польським військом.

У Літках вмилися кров'ю карателі з Київської ЧК під орудою комбата Шпаківського. Незабаром до повстання приєднались мешканці містечка Бориспіль. Тим часом червоні підтягли до фронту свіжі регулярні частини, зокрема Башкирську кавалерійську бригаду, яка славилася варварським ставленням до ворогів та населення ворожих територій.

Зазим'янці спершу відбили кінну атаку башкирів, порозкидавши по полю замасковані густою травою борони:

Про те, як у 1920 році аналогічну тактику проти червоної кінноти вжили повсталі черкаські селяни, читайте тут

11 Травня 1920 року, отримавши артилерійське підкріплення, Башкирська кавалерійська бригада зайняла село, а через деякий час - інші повсталі населені пункти.

Зазим'я було спалено, і повстанці, що залишилися живі, відступили на правий берег Дніпра, де приєднались до війська УНР.

У Літках розстріляли до сотні повстанців, пізніше, на додаток до розстріляних, багатьох із його учасників репресували. Найбільше постраждали бориспільці: було спалено понад 500 дворів, розстріляно декілька сотень повстанців. За розповідями очевидців, усіх чоловіків, що залишилися у селищі, вишикували в колону і розстрілювали кожного п'ятого.

Свято-Воскpесенський храм (УПЦ МП) у Зазим'ї - його стіни досі носять сліди від куль 1920 року. Фото: uk.wikipedia.org

Ось як про це розповідав старий досвідчений чекіст Гончар у газеті "Молода Україна" (2 серпня 1967 р.):

"Значної шкоди тоді завдавала зграя отамана Ромашки з 500 чоловік. На її придушення вислали загін з 96 бійців на чолі з командиром і комісаром військ губЧК.

Загін увійшов у самісіньке гніздо бандитів - село Зазим'я. І тут у бою наш батальйон разом з командиром поліг смертю хоробрих (насправді селяни знищили чекістів без бою - впустили їх у село, оточили, запропонували здатися, а потім постріляли - автор). Врятувався лише один боєць.

На село повели наступ регулярні частини Червоної армії, навіть застосовувалася артилерія. Село було взято, бандити були знищені. Керівник повстання не встиг утекти і наклав на себе руки, кинувшись у колодязь".

16 Травня башкирські кавалеристи були направлені на облаву проти загону отамана Ромашки.

Як свідчить "Літопис дій башкирської кавалерійської бригади на польському фронті", в районі села Озеряни банда була розгромлена, захоплено один кулемет, 150 озброєних людей, багатьох було порубано. Тут полки бригади поповнилися захопленими кіньми.

Загін був розгромлений, але не було знищено отамана. Через деякий час він знову гуляв по Козелеччині, наводячи страх на більшовиків.

Але не так тії вороги, як добрії друзі. Степан Шуплик, земляк отамана (навіть більше - його кум!) для боротьби із загоном Ромашки та щоб реабілітуватися перед радянською владою, адже він теж починав свій шлях у загоні Ромашки, через ЧК організував власний загін, який діяв аж до 1922 р.

Це Шуплик "ризикуючи життям, пробивався в бандитські кубла і нищив бандитів". Після революції "працював у радянських установах". А в роки війни опинився в партизанському загоні колишнього секретаря обкому Федорова і став "партизанським поетом - дідом Степаном". Згадував у віршах і своє "ромашківське" минуле, своїх басанських земляків:

"Бив бандитів, бив я гадів

З щирим почуттям".

Згідно з архівними даними (ЧОДА Ф. 5080, оп. 1, спр. 3), отаман загинув від рук чекістів 8 липня 1920 року. Принаймні про це стверджує "Протокол огляду Демида Остаповича Ромашки, уродженця с. Ярославки Козелецького повіту". "Два наскрізні рани від куль у голову і лице, несумісні з життям".