Стецюк Тетяни, 305 ур
Тема. Іменник як частина мови: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. 6 клас
Мета організації уроку. Формування в учнів поняття про іменник на основі відтворення і поглиблення знань учнів з цієї теми, отриманих в початкових класах, удосконалення умінь і навичок.
Учні мають знати:
іменник – самостійна частина мови, яка означає предмет або явище і відповідає на питання хто? або що?;
іменники змінюються за числами і зазвичай мають як однину так і множину (дівчина-дівчата, село-села, книга-книги). Окрему групу складають іменники, які мають лише однину (Україна, щастя, гордість), або лише множину (Карпати, штани, ножиці);
іменники розрізняються за родами : чоловічим (Микола, батько, хлопець), жіночим (Олена, мати, дівчина) та середнім (сонце, дерево, поле). Окрему групу складають іменники спільного роду, які можуть бути як іменниками жіночого, чоловічого, так і середнього роду, залежно від контексту (сирота, листоноша);
іменники змінюються за відмінками:
називний – хто? що?
родовий – кого? чого?
давальний – кому? чому?
знахідний – кого? що?
орудний – ким? чим?
місцевий – на кому? на чому?
іменники бувають назвами істот і неістот;
іменники, що відповідають на запитання хто?, об'єднуються у семантичну групу назв істот (донька, ведмідь,лісовик, вчитель)
іменники, що відповідають на запитання що? складають групу назв неістот (стіл, зграя, небо)
іменники поділяються на власні та загальні;
загальні іменники – це назва, що є спеціальною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять (хлопець, газета, простір, час, добро, обід)
власні іменники – це індивідуальна назва одного з ряду однотипних предметів чи одного існуючого. Іменники, які є власними назвами характеризуються тим, що пишуться з великої літери, мають або тільки однину, або тільки множину (Дунай, Львів, Микола, Олеся)
іменники бувають конкретні й абстрактні;
конкретні іменники – назви предметів, явищ навколишньої дійсності, що пізнаються органами чуття людини (сніг, книга, квітка);
абстрактні іменники – назви понять, явищ, властивостей, які не можна сприйняти органами чуття (читання, простота, сум, виховання;)
у реченні іменник найчастіше виконує функцію підмета, а також додатка, іменної частини присудка, неузгодженого означення та обставини.
Учні мають уміти:
визначати в тексті іменники, ставити до них питання;
розрізняти іменники за родами;
розрізняти та змінювати іменники за числами;
відмінювати іменники;
визначати граматичні категорії іменників;
визначати синтаксичну роль іменника в реченні.
Завдання 1.
Інформація
Іменники розрізняються за родами : чоловічим (Микола, батько, хлопець), жіночим (Олена, мати, дівчина) та середнім (сонце, дерево, поле). Окрему групу складають іменники спільного роду, які можуть бути як іменниками жіночого, чоловічого, так і середнього роду, залежно від контексту (сирота, листоноша).
Прочитайте текст. До якого стилю, типу мовлення він належить? Чи впізнали ви цей уривок? З якого він твору? Хто його автор? Що ви про нього знаєте? Які ще твори цього автора ви читали? Про дитинство якого відомого українського письменника йдеться в цьому творі? Що ви про нього знаєте? Які його твори ви читали? Як би ви прокоментували ситуацію, описану в уривку. Чи правильно вчинила дівчинка, коли покинула малого братика самого? Придумайте до тексту заголовок. Визначте у тексті іменники, поставте до них питання. Визначте рід іменників і запишіть їх у три колонки. З одним іменником кожного роду складіть речення.
Минає рік. Батько й мати на панщині, Катерина, сама ще недоросла, зв’язана з малим Тарасом, як ланцюгами; сповивала, колихала, пісень співала, запихала дитячий плач куклою, по кутку носилася з ним як з цяцькою. Проте сама нянька ще дитина – хочеться з подругами в баштана на шляху погуляти, побігати у ворона, в квача. Посадить малого на вигоні, в ромашках, у ту ямку, що вирили хлопці, граючи в дуки, накаже, посварившись пучкою: «Сиди ж мені і не вилазь, поки не прийду». Вітром майнула до гурту, де аж куріла гульня, - про хлопця забула зразу. І сидить воно само-самісіньке, як одірваний од гілля листочок, спозирає синє небо, зграї на ньому галок…Сонце гріє, ромашки пахнуть, аж чхається – хороше, як у купелі. І маленьке замахає до сонця ручками, засміється, загуцає, мов до сонця летіти хоче на руці або само його витягає з пахучих бур’янів.
(Васильченко С.В. В бур’янах. Повість : Для молод. та серед. шкільного віку. – К. : Веселка, 1989. – с. 6)
Очікуване виконання.
Це уривок з оповідання С.Васильченка «В бур’янах».
Стиль мовлення – художній, тип мовлення – розповідь.
Степан Васильченко (справжнє прізвище Панасенко) – відомий український письменник і педагог. Інші твори автора – «Мати», «Чайка», «Минають дні», «Кармелюк».
У творі розповідається про дитинство відомого українського письменника та культурного діяча Тараса Григоровича Шевченка.
Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року в с. Моринці на Черкащині в родині селянина-кріпака. Дитинство поета проходило в злиднях, негаразди весь час переслідували його сім’ю. Т.Шевченко залишив по собі «Кобзар», 9 повістей, п’єсу «Назар Стодоля», декілька уривків драматичних творів, щоденник, листи. Помер 10 березня 1861 р. у Петербурзі.
Твори Т.Шевченка – «Заповіт», «Сон», «Якби ви знали паничі», «Мені тринадцятий минало».
Катерина неправильно вчинила, коли покинула малого братика одного, адже він міг поранитися, потрапити у неприємну ситуацію.
Заголовок до тексту – Самотній Шевченко.
Чол.рід Жін.рід Серед.рід
рік (що?) мати (хто?) гілля (що?)
батько (хто?) панщина (що?) небо (що?)
Тарас (хто?) Катерина (хто?) сонце(що?)
ланцюги (що?) пісні (що?)
плач (що?) кукла (що?)
куток (що?) цяцька (що?)
баштан (що?) нянька (хто?)
шлях (що?) подруги (хто?)
ворон (що?) ромашки (що?)
квач (що?) ямка (що)
вигін (що?) пучка (що?)
хлопці (хто?) гульня (що?)
вітер (що?) зграї (що?)
гурт (що?) галки (що?)
листочок (що?) купель (що?)
бур’яни (що?) ручки (що?)
Мій батько (чол.рід) найкращий у світі.
Моя мати (жін..рід) – берегиня сімейного затишку.
Я люблю дивитися як сходить сонце (серед.рід).
Завдання 2.
Інформація.
Іменники змінюються за числами і зазвичай мають як однину так і множину (дівчина-дівчата, село-села, книга-книги). Окрему групу складають іменники, які мають лише однину (Україна, щастя, гордість), або лише множину (Карпати, штани, ножиці).
Іменники поділяються на власні та загальні;
Загальні іменники – це назва, що є спеціальною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять (хлопець, газета, простір, час, добро, обід)
Власні іменники – це індивідуальна назва одного з ряду однотипних предметів чи одного існуючого. Іменники, які є власними назвами характеризуються тим, що пишуться з великої літери, мають або тільки однину, або тільки множину (Дунай, Львів, Микола, Олеся)
Прочитайте текст. Який це тип мовлення? З якого твору цей уривок і хто його автор? Яка його головна думка? Що ви знаєте про цього письменника? Які інші його твори ви читали? Знайдіть у тексті іменники, визначте їх число. Які іменники є власними, а які загальними назвами? Чому власні іменники пишуться з великої літери? З двома іменниками на вибір складіть речення.
Сонце визирнуло з-за Лисої гори, глянуло на Гарбузяни і всміхнулося…
Воно щоранку всміхається, коли встає й кидає свій перший погляд на наше село.
Та й хіба можна втриматися від радісної усмішки, коли дивишся з неба на наші Гарбузяни?.. Кращого села немає в цілому світі.
Знаєте пісню: «Стоїть гора високая, попід горою гай, Зелений гай, густесенький, неначе справді рай»?
Так то точнісінько про наші Гарбузяни співається.
І гора, і гай, і річечка (Голубенька називається). І хати білі у буйних садках потопають, і луг, і левада, і три верби схилилися над Голубенькою («де в’яжуться човни…»). А в Голубеньці й латаття, і жабуриння, і ряска…- ну геть-чисто все, що треба для незабутньої мальовничості пе йзажу.
Немає місця кращого на землі!..
Але сонце всміхається не лише тому, що милується нашими гарбузяками. Є в нього, в сонця, ще причини для усмішки...
(Нестайко В.В. Чарівний талісман. Вибрані твори: в 2 т. – К., 1990, Т.2. – с. 228-229)