Реферат

«Характеристика хабарництва. Проблемні питання кваліфікації»

Зміст

Вступ

1. Хабарництво: поняття та загальна характеристика

1.1 Законодавство різних країн про хабарництво

1.2 Українське законодавство про хабарництво

1.2.1 Об’єктивна сторона, предмет та суб’єктивна сторона хабарництва

1.2.2 Суб’єкти хабарництва

2. Хабарництво: кримінальна відповідальність та проблеми кваліфікації

2.1 Кримінальна відповідальність за хабарництво

2.2 Проблемні питання кваліфікації хабарництва

Загальні висновки

Використана література

Вступ

Сьогодні багато говорять і пишуть про корупцію й організовану злочинність. Сполучною ланкою між ними є те, що повинне бути неприпустимим для будь-якого чесного чиновника — хабарництво. Однак, як свідчить історія, це негативне явище в тих чи інших формах було присутнє людському суспільству на більшості етапів його розвитку.

Історія корупції як соціального явища бере свій початок у глибокій давнині. В античному світі під корупцією розуміли участь в діяльності декількох (не менш двох) осіб, мета яких полягає у ”псуванні”, ”руйнуванні”, пошкодженні” нормального розвитку судового процесу або процесу керування справами суспільства [17].

Сучасного значення термін корупція набув у Європі в XV— XVI століттях і був нормативно закріплений в міжнародній резолюції ”Практичні методи боротьбі з корупцією”, підготовлений секретаріатом VIII Конгресу ООН про попередження злочинності і становлення до правопорушників”. У резолюції ”Корупція” в державному управлінні” відзначається, що проблеми корупції в державній адміністрації мають загальний характер і їхній згубний вплив відчувається в усьому світі [8, 7]. В міжнародній практиці є багато інших визначень корупції. Але перш за все треба мати на увазі, що корупція, як говорить доктор Сар Дж.Пундей, ”не є інфекцією, яку раптом може ”підхопити” здорове суспільство. Вона є наслідком явищ і тенденцій політики, економіки та розвитку держави. Жодна країна не була ніколи повністю вільною від неї. Найбільш небезпечні форми корупції, як правило, спостерігаються в країнах, що перебувають у процесі політичного, економічного та соціального становлення.” [15]. До цієї групи країн входить і Україна.

Паразитуючи прояви корупції ведуть до економічного занепаду й зниження загального добробуту, оскільки у виборі пріоритетів перевага надається тим проектам, які приносять більшу вигоду особистим інтересам чиновників. При цьому прибутки, отримані від реалізації цих проектів, ніколи не використовуються як інвестиції і не спрямовуються на задоволення потреб населення. Нечесно одержані гроші витрачаються на власний розсуд державних чиновників або переводяться на їхні рахунки в іноземні банки.

Матеріальні і грошові ресурси в корумпованому середовищі нерідко спрямовуються на підкуп працівників правоохоронних, контролюючих та інших органів соціального контролю, тому що державні чиновники прагнуть захистити себе і свій матеріальний добробут. Усе це прямо або опосередковано призводить до стримання поширенню корупції, оскільки той, хто не може чесно задовольнити свої основні потреби, змушений вдаватися до нечесних шляхів вирішення їх.

Це все дає підстави щодо дуже серйозного відношення до самої проблеми хабарництва, щодо дослідження його сутності та проявів, а також юридичного стримання цього явища. Тому темою цієї курсової роботи і буде характеристика хабарництва та проблеми його кваліфікації.