- •46. Поняття та види правочинів у цивільному праві.
- •3. Правова держава та її ознаки.
- •4. Форма державного правління.
- •5. Форма державного устрою.
- •6. Державний режим: поняття та види.
- •10. Правова норма та її структура.
- •8. Механізм та апарат держави.
- •12. Система права.
- •14. Систематизація нормативно-правових актів.
- •15. Поняття, ознаки та види правопорушень.
- •16. Юридична відповідальність: підстави та види.
- •17. Поняття та джерела конституційного права.
- •18. Основні конституційні права та обов’язки людини і громадянина.
- •19. Поняття та загальні принципи громадянства в Україні.
- •20. Підстави виникнення громадянства України та обмеження щодо його набуття.
- •21. Підстави припинення громадянства України.
- •35. Система та джерела фінансового права.
- •22. Система органів влади в Україні.
- •23. Констит-прав. Статус вр України.
- •24. Констит-прав. Статус Президента України.
- •25. Констит-прав. Статус Кабінету Міністрів України.
- •50. Предмет, метод та джерела сімейного права.
- •26. Система органів виконавчої влади в Україні.
- •27. Судова влада України.
- •28. Конституційний суд України, його завдання та функції.
- •29. Поняття, предмет та метод адміністративного права.
- •30. Адміністративна відпові-дальність: поняття та підстави.
- •31. Адміністративні стягнення та їх види.
- •32. Державна служба в Україні та її принципи.
- •33. Правовий статус державного службовця України.
- •34. Предмет та метод фінансового права.
- •36. Організація та органи фінансового контролю.
- •37. Податки та збори, їх види.
- •38. Предмет та метод цивільного права.
- •39. Фізична особа як суб’єкт цивільних правових відносин.
- •40. Правоздатність та дієздатність фізичної особи.
- •54. Предмет та джерела трудового права.
- •41. Юридична особа як суб’єкт цивільних правовідносин.
- •42. Поняття та строки позовної давності.
- •64. Поняття та ознаки злочину.
- •43. Поняття права власності. Форми власності в Україні.
- •44. Підстави набуття та припинення права власності.
- •45. Захист права власності у цивільному праві.
- •47. Поняття зобов’язання та підстави його виникнення.
- •48. Засоби забезпечення виконання зобов’язань.
- •66. Кримінальне покарання та його види.
- •49. Спадкування за законом та заповітом.
- •51. Поняття шлюбу, порядок його укладання та умови одруження.
- •52. Визнання шлюбу недійсним та припинення шлюбу.
- •53. Майнові та особисті немайнові права подружжя.
- •55. Поняття та порядок укладання трудового договору.
- •56. Зміст трудового договору.
- •58. Підстави припинення трудового договору з ініціативи працівника.
- •57. Строки випробування при прийнятті на роботу.
- •61. Трудова дисципліна та трудова відповідальність.
- •59. Підстави припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
- •60. Колективний договір: поняття та порядок укладання.
- •62. Матеріальна відповідальність працівників та її види.
- •63. Кримінальне право: поняття та предмет правового регулювання.
- •65. Кримінальна відповідальність та її підстави.
- •67. Характеристика злочинів проти власності.
- •68. Посадові злочини: поняття та види.
- •69. Поняття, сутність та джерела міжнародного права.
- •70. Суб’єкти міжнародного права.
- •71. Поняття, принципи та джерела земельного права.
- •72. Екологічні права та обов’язки громадян України.
50. Предмет, метод та джерела сімейного права.
Шлюбно-сімейне право — сукупність правових норм, які регулюють особисті й пов'язані з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу й належності до сім'ї. Тобто, це право регулює відносини між подружжям щодо порядку та умов узяття шлюбу, особистих і майнових відносин між ними, порядку та умов припинення шлюбу; відносини між батьками й дітьми, іншими родичами тощо. Крім того, шлюбно-сімейне право України регулює відносини усиновлення (удочеріння), опіки й піклування і т. д. Основними джерелами шлюбно-сімейного права є Конституція України та Кодекс про шлюб і сім'ю. Загалом сім'я, дитинство, материнство та батьківство охороняють ся державою.
26. Система органів виконавчої влади в Україні.
Виконавча влада — влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством. Частіше за все уряд має офіційну назву — Ради або Кабінети міністрів. Суб'єктами виконавчої влади в Україні, які здійснюють перелічені функції, є: органи загальної компетенції — вищі органи у системі органів виконавчої влади; органи спеціальної компетенції — центральні органи державної виконавчої влади; місцеві органи державної виконавчої влади. У своїй сукупності суб'єкти виконавчої влади утворюють єдину систему органів. Виконавчій владі та системі її органів присвячено розділ Конституції "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади". Очолює систему Кабінет Міністрів України — вищий орган виконавчої влади. Середньою ланкою цієї системи є міністерства, державні комітети та центральні органи державної виконавчої влади, зі спеціальним статусом, підпорядковані Кабінету Міністрів України. Органами виконавчої влади України місцевого або територіального рівня є, по-перше, органи виконавчої влади загальної компетенції, місцеві державні адміністрації в областях і районах, які підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. По-друге, до цього рівня належать також органи спеціальної (галузевої та функціональної) компетенції, які безпосередньо підпорядковані як центральним органам виконавчої влади, так і відповідним місцевим органам виконавчої влади. Виконавча влада є відносно самостійною формою єдиної державної влади України, вона має притаманні лише їй функції, які здійснюються системою органів виконавчої влади на підставі визначеного правового механізму реалізації законів та інших нормативно-правових актів за допомогою державного управління a метою реалізації прав і свобод людини і громадянина.
27. Судова влада України.
Судова влада - це діяльність всіх створених у державі судів, яка реалізується з допомогою притаманних їм і законодавчо засобів з метою впливу на поведінку суб’єктів права та суспільні відносини за участю цих суб’єктів. Для виконання покладеної на неї функції судова влада наділена владними повноваженнями і засобами примусу до виконання прийнятих нею рішень. Зокрема, конституційною засадою судочинства є обов’язковість виконання рішення суду, що вимагає від державних органів, посадових осіб, усіх громадян неухильного підкорення велінню судової влади. Судова влада займає особливе місце в системі державної влади. Головне призначення судової влади - вирішення віднесених законодавством до її компетенції правових конфліктів, які виникли у суспільстві. Тому судова влада в системі державної влади є рівнозначною, рівноправною, паритетною. Судова влада функціонує на засадах: - незалежності - самостійності - відокремленості - виключності - під законності. Судова влада є незалежною, втручання будь-яких державних органів, посадових осіб в її діяльність є неприпустимим. При вирішенні справ судді керуються внутрішнім переконанням, обґрунтовуючи відповідне рішення доказами поданими сторонами у справі. Відокремленість судової влади означає те, що суди не входять до будь-якої іншої системи державних органів, займають особливе місце в державному механізмі. Виключність судової влади полягає у неможливості делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Характерною особливістю судової влади є суворо регламентований законом процес, порядок її здійснення. Отже, судова влада: 1) здійснює особливий вид державної діяльності (здійснення правосуддя); 2) є незалежною, самостійною, виключною, відокремленою, підзаконною гілкою влади. 3) реалізується за визначеною законом процедурою.