75. М.Зеров – лідер “грона п’ятірного”. Мотиви, образи, композиційні особливості збірки “Камена”.

Вони повертаються до нас. Із небуття — у безсмертя. Так сьогодні досить часто кажуть про багатьох визначних діячів і митців української культури. Серед багатьох таких імен — Микола Костьович Зеров. Його іноді називають людиною франківського типу, тобто всебічно обдарованою, якоюсь мірою універсальною. Не випадково сама постать І. Франка цікавила його як історика літератури, викликала повагу. Разом із М. Рильським, П, Филиповичем, М. Драй-Хмарою та О. Бургардтом поет належав до групи «неокласиків», яких об’єднував інтерес саме до строгих форм класичної поезії античності. Водночас М. Зеров не був прибічником «чистої лірики». Як критик він справді «зрозумів», підтримав вірші й поеми П. Тичини, В. Сосюри, в яких відображені сучасні соціальні конфлікти. І зробив це М. Зеров тому, що вони вболівали за «майбутнє нашого письменства». Зрілою людиною і художником М. Зеров видає нарешті збірку поезій «Камена» (1922 р.), яку дуже ретельно готував. До неї увійшли вірші, написані під час перебування у Баришівці під Києвом. Свої враження від провінційного життя письменник передає і в прозі, у жанрі оповідань. У важкий для себе й України час жив М. Зеров у Баришівці. Осмислюючи часи воєнного комунізму, які супроводжувалися розрухою, голодом, хворобами, поет полемізує в одному із сонетів з Тютчевим, зокрема з його відомим висловом «Блажен, кто посетил сей мир в его минути роковне», і з гіркою іронією пише. Блажен, хто «рокові часи» Не відчував на власній шкурі І бачив явища понурі В аспекті втіхи і краси, Знав революцію з фасаду… Поет заради того, щоб бути зрозумілим, досить часто писав коментарі до своїх віршів.У примітках до третьої частини збірки «Камена», де вміщено дев’ять перекладів з римських поетів, він зізнається: «Правда, римська «Камена» ніколи не досягла верховин еллінської «Музи»: їй завжди бракувало безпосередності і самородної оригінальності останньої…».

73.Образно-поетична картина світу в ліро-епосі є. Плужника (“Канів”, “Галілей”).

Євген Плужник – поет протиріч. На нього зручно навішувати ярлики, що й робилося не один раз критиками. Усього десять років тривала літературна діяльність цього талановитого письменника. Разом з багатьма своїми друзями й колегами по перу він потрапив під жорна сталінських репресій, що означали планомірне знищення української інтелігенції. Заарештований у грудні 1934 p., він був засуджений до розстрілу, заміненого десятьма роками ув'язнення. 2 лютого 1936 р. Є. Плужник, важко хворіючи, помер від сухот у тюремній лікарні на Соловках.Його лірика вирізняється навіть на тлі найдобірніших зразків української поезії 20—30-х років. Отже, це лірика напруженої, схвильованої, але підкреслено «антисентиментальної» й «антипатетичної» образної думки, лірика гранично стислого, психологічно насиченого висловлювання, що вкладається здебільшого в кілька (2, 3, рідко — 4, 5) канонічних строф.

В українську поезію середини 20-х років Є. Плужник увійшов передусім як співець того сповненого трагічних звучань гуманізму, який проповіді класової ненависті й братовбивчої безжальності протиставляв ідею абсолютної цінності людського життя, несхитний протест проти жорстокості й безглуздого розливу людської крові. «Галілей» — поема (що разом із «Каневом» увійшла до «Днів») про драматичні суперечності пореволюційної дійсності й борню сумніву та надій, що роздирає серце поета-гуманіста. Гуманіста тієї великої, класичної школи, який не вірить, що«сотворить добро недобрий». . Його поема «Галілей» сповнена роздумами про будні людського життя, про високі й дріб’язкові запити людини, про навколишнє міщанство й немудрі засоби істоти для свого животіння, про злети думки і ницість буденщини. Поема „Галілей” – поетичний пік Плужника. Тут бунт його проти світу, усі рахунки за ним і самим собою то розходячись, то, навпаки, - зливаючись, творять той спектр цілісності, яке і є вищою ознакою майстерності. Є в поемі шматки, які не тільки за силою почуття, а й за стилістикою нагадують урочисто-пророчі біблійні тексти. Проблематика твору: самотність, якої сам Плужник так і не зміг позбутися, оте гостре відчуття відчудження між людьми, що назване Сартром екзистенціалізмом. «Канів» — поема медитативна і філософська, і розмова іде в ній на теми магістральні, вирішальні для нації в нові історичні часи: село і місто, їхнє сучасне, минуле й майбутнє. В суперечках між «селюками» та «урбаністами», які вже тоді велися в українській радянській літературі. «Надтемою» поеми є тема України, її історичного поступу. Причому поет попереджає, що вирішальними у цьому поступі будуть загальнолюдські цінності: розум, знання, творчість, «велика єдність праці і культури» та ще — на кожну душу населення — принаймні крапелька пам'яті й любові до того «порогу батьківської хати», від якого «і досі серця не віддер» сам поет Є. Плужник.

54.  Змалювання визвольних змагань у романі Ю.Яновського “Чотири шаблі”. Порівняльний аналіз роману із “Вершниками”. Роман «Чотири шаблі» розповідає про післяреволюційні події в Україні, коли країна перетворилася на один із найзапекліших плацдармів Громадянської війни. Повсюди формувались бойові загони, щоб захистити революцію. Такі ж загони чи навіть цілу армію взялися створити й четверо друзів — герої роману «Чотири шаблі»: Шахай, Остюк, Галат і Марченко. Структура «Чотирьох шабель» — пісенна. Таку форму письменник обрав тому, що пісня — один із найлаконічніших художніх жанрів. Все те, що було «поза піснями», тобто являло собою «будні революції» («довгі ночі дебатів, божевільні дні підготовок, штабних розробок...») у романі свідомо опущено, завдяки чому досягнуто стислості й поетичності в художньому осмисленні теми. Роман складається із семи окремих розділів — новел, що також стало новаторством в українській літературі. . Автор навмисне ставить їх у такі ситуації, в яких максимально виявилась би їхня глибинна суть, козацька відвага, геройство, сила. Буремні роки революції і громадянської війни – це велика трагедія цілого народу. Якою фанатичною відданістю ідеї можна виправдати те, що син зраджує батька, син матері зрікається, брат убиває брата. Порушені, розтоптані були одвічні загальнолюдські принципи моральності, заповіти предків, «Не убий, не укради, люби ближнього свого, як самого себе, шануй батька свого.» Письменник Юрій Яновський у романі «Вершники», описуючи боротьбу різних соціальних верств під час громадянської війни, не обходить цих проблем/Розглядаючи тему трагедії народу, слід пам’ятати, що написаний твір у 1935 році, в часи розгулу сталінських репресій, а значить письменник висловлює власні думки не прямо, а покладається на розсудливість читача.

50. Особливості драматургії І.Кочерги, романтичність стилю. Проаналізувати твір на вибір. Ім‘я талановитого драматурга Івана Кочерги назавжди увійшло до української літератури, як автора прекрасних п‘єс, що стали окрасою вітчизняної драматургії Самобутній талант Кочерги виявляється у природному поєднанні реалістичного зображення дійсності з романтичним пафосом, у багатій фантазії, могутній силі уяви, умінні так обіграти певну річ, деталь, що вона виростає у поетичний символ часом глибокого філософського змісту. Такими є образи алмазного жорна, свічки, годинника, меча, книги тощо.. Справжнім творчим досягненням І. Кочерги стала драматична поема «Ярослав Мудрий». У ній універсальні, загальнолюдські проблеми осмислюються в контексті проблем, які постали перед нашим народом у період завершення Великої Вітчизняної війни й відродження країни. Образ Ярослава Мудрого привабив Івана Кочергу передусім як образ суперечливий, у якому тісно поєдналися, з одного боку, лицарська відвага, державний розум, підтримка науки, знань, культури, щедрість, а з іншого - честолюбство, лукавство, лякливість. Кістяк твору, його композиційне ядро становить образ Ярослава. Він поступово, хронологічно розкривається перед нами від дії до дії. П’єса має класичну побудову - п’ять частин (дій), кожна з яких окреслюється якоюсь поетичною назвою. Перша - «Сокіл». У ній майстерно використано художню деталь: саме птах привів Гаральда до Єлизавети, хоча норвезький принц переслідував на полюванні її сестру. Цим епізодом вводиться в дію «варязька» сюжетна лінія. Друга частина - «Закон і благодать» - характеризує державні пріоритети Ярослава Мудрого, його прагнення до миру і спокою в країні, до забезпечення цілісності і недоторканості її кордонів, до розбудови міст, храмів, до поширення книг. У третій частині автор звертається до образу незвичайного снігу, що випав раптово навесні. Тому ця частина має назву «Квітневий сніг». Вона сповнена різними несподіванками, іноді трагічними, як, наприклад, смерть Милуші. Сюжетним ядром четвертої частини є стосунки Ярослава Мудрого і Журейка, який рятує князя від варязької змови. І, нарешті, остання частина - «Гуслі і меч» - підкреслює в характері героя дві найважливіші основи: оборонця рідної землі і мирного будівничого. Романтична поема І. Кочерги «Ярослав Мудрий» - гімн рідному народові. Але водночас поема - апологія князівської жорстокості, в чому позначився тиск на драматурга його деспотичної доби.

“Арфами, арфами”

Поезія написана 1914 року й увійшла до збірки “Сонячні кларнети”. Це справжній гімн весні, що завжди була символом любові, життя й натхнення. Критики порівнювали цей вірш із картиною Сандро Ботічеллі “Весна”.Основний настрій поезії – життєствердний, оптимістичний. Герой твору – людина, закохана в рідний край. Разом з ним ми пізнаємо світ природи з її “золотими, голосними, самодзвонними” арфами, що звучать у гаях, з ніжнотонною блакиттю, з пахощами, що їх несе “весна запашна, квітами-перлами закосичена”.Композиційно поезія складається з чотирьох строф, що послідовно розгортають ліричний сюжет. У першій строфі змальовано прихід весни. Тичина знаходить дивовижно поетичні епітети і метафори для зображення її приходу:

Арфами, арфами –

Золотими, голосними обізвалися гаї

Само дзвонними:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

Такими ніжними звуками, як звуки арфи, озивається в душі ліричного героя краса навколишньої природи, породжуючи інтимні переживання незнаної тривоги і радості водночас.Друга строфа малює перед нами метафоричну картину веоновлюючої весняної зливи (“Буде бій / Вогневий! / Сміх буде, плач буде / Перламутровий”). Хмари-думи, що заполонили небо, не грізні, чорні, а “ніжнотонні”.У третій строфі ліричний герой милується весною, що дзвенить поточками (“як дзвіночками”) і співом жайворонка (“як золотий”).Остання строфа розкриває піднесений душевний стан персонажа, котрий звертається до коханої із закликом впустити в своє серце весну.У композиції твору важливу роль відіграють винесені в кінець рядка найважливіших слів, найчастіше – епітетів (інверсія). Художні особливості: метафора-уособлення (“йде весна”), складні епітети (ніжнотонні, самодзвонні), порівняння, паралелізм (“думами, думами, … переповнилась блакить…”), антитеза (“сміх буде, плач буде перламутровий”).Синтаксис: інверсія (непрямий порядок слів), повтори (“арфами, арфами”, “думами, думами”), звертання (“любая, милая…”), риторичне питання (“чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай?”).

Строфа – семирядкова.

Вірш написаний не одним віршованим розміром:

Арфами, арфами / – – /– –

Золотими, голосними обізвалися гаї – – / – – – / – – – / – – – /

Самодзвонними: – – / – –

Йде весна – – /

Запашна – – /

Квітами-перлами /– – / – –

Закосичена – – / – –

Тонічна система віршування – ТАКТОВИК.

“Любіть Україну”

Вірш був написаний в роки Великої Вітчизняної війни і звучав як пристрасний патріотичний твір. “Повний щастя перемоги і радості повороту на Україну, я в 1944 році написав вірш “Любіть Україну”, який студенти просили по кілька разів читати їм на літвечорах”, – згадував пізніше автор. Це своєрідна лірична сповідь поета, в якій асоціативно і метафорично розкривається образ батьківщини. Компонентами збірного образу “вишневої” України є все, що оточує нас від дитинства до смерті: “вона у зірках, і у вербах вона, / І в кожному серця ударі”. Україна – у красі її просторів, у звитяжній праці, у прекрасних людях, у культурі і мові народу. Сосюра закликає до патріотизму, використовуючи дієслово наказового способу любіть, що повторюється майже у кожній строфі (прийом анафори). Автор користується засобом градації – інтонаційного й смислового перерахування деталей, що створюють цілісний образ України. Поет послуговується біблійним образом неопалимої купини як символом вічності і незнищенності народу.Кілька варіантів вірша показують хід думок поета, розкривають творчу лабораторію Сосюри (завдання для студентів – зіставити варіанти вірша, зробити висновки).

Поет використовує звертання:

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

І сльози, і все до загину…

Дівчино! Як небо її голубе,

Люби її кожну хвилину…

1947 року проти поета розгорнулася широкомасштабна кампанія цькування: чому слід любити лише Україну, а не СРСР? Тому особливо не сприймалася тодішньою критикою ідея вірша:

Всім серцем любіть Україну свою, –

І вічні ми будемо з нею.

Поезія “Любіть Україну” належить до кращих зразків патріотичної лірики. Написана 3-стопним амфібрахієм, пройнята оптимізмом і бадьорістю, ця поезія увійшла до скарбниці вітчизняної літератури.