Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Заочна форма навчання
Контрольна робота
З курсу: Історія України
На тему: Київська держава за правління Ярослава Мудрого
Виконала:
студентка 1 курсу
економічного факультету
заочної форми навчання
Київ 2010
План
Вступ
1. Зовнішня політика
2. Династичні шлюби
3. Місто Ярослава
4. Бібліотека Ярослава Мудрого
5. Поширення Освіти
6. Перший збірник законів «Руська правда»
Використана література
Вступ
Ярослав Мудрий, син Володимира Святославича й варязької княжни Рогніди, проводив активну зовнішню й внутрішню політику, докладав чималих зусиль для зміцнення єдності своєї держави та для її централізації. Часи князювання Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.) вважаються періодом найбільшого піднесення Київської держави; із цим князем пов'язують розквіт культури, писемності й наукових знань.
Після смерті Володимира 1015 р. між його синами почалася жорстока боротьба за владу. Старший син Володимира Святополк, претендуючи на престол, підступно вбив трьох своїх братів – Бориса, Гліба та Святослава, за що літописець назвав його "Окаянним". З трьох братів, які ще залишились, найнебезпечнішим суперником Святополка був князь новгородський Ярослав. Боротьба, що точилася між ними з перемінним успіхом (перемога Ярослава під Любечем 1015 р., поразка на р. Буг біля стародавнього Волиня 1018 р.), завершилася цілковитою перемогою Ярослава 1019 р. на р. Альта біля Переяслава. Впертою також була боротьба Ярослава з Мстиславом, яка, однак, закінчилася мирною угодою, за якою великокняжий престол залишився за Ярославом, а Мстислав у додаток до своїх володінь у Тмуторокані отримав землі Дніпропетровського Лівобережжя з Черніговом. Останній із братів був – Судислав був ізольований від міжусобної боротьби і провів 24 роки у київський в’язниці. Після смерті Мстислава 1036 р. Ярослав остаточно об'єднав Русь.
Часи Ярославового князювання (1019-1054) – період найвищого розквіту Київської держава. Всі свої зусилля великий князь спрямував на продовження справи Володимира – посилення єдності, централізації держави, її європеїзацію. Як свідчать літописи, Ярослав був не стільки князем-дружинником, князем-завойовником (хоча його прихід до влади відбувався під брязкіт зброї та лиття крові), скільки князем-будівельником, князем-просвітителем. Деякі вчені пояснюють це збігом обставин: по-перше, у князя був уроджений підвивих у правому тазостегновому суглобі, по-друге, в одній з битв він отримав важку травму правого коліна і тому фізично не був повноцінним воїном. Саме тому, на їхню думку, свою силу та енергію він спрямував у інші сфери державної діяльності. Проте таке пояснення є дещо спрощеним, оскільки правління Ярослава збіглося з періодом внутрішнього освоєння та втримання величезних територій, завойованих князями-попередниками, що вимагало не тільки якісних змін у внутрішній та зовнішній політиці, але й іншого типу державного правителя. Він ужив рішучих заходів для захисту Київської Русі, усталення іі кордонів.
1. Зовнішня політика
У налагодженні зовнішніх зв’язків з різними країнами Ярослав віддавав перевагу дипломатичним методам. Щоправда, у 1030-1031 рр. київський князь здійснив низку походів для зміцнення кордонів своєї держави: у Польщі відвоював черв енські міста в Забужжі, потім пішов на північ і приєднав до Русі фінські племена чудь, завоював місто Юріїв (тепер Тарту).
1036 року Ярослав завдав нищівного удару кочівникам печенігам, які з'явилися біля Києва. «Повість» з торжеством пише: «Була січа жорстока, і ледве надвечір узяв гору Ярослав. І побігли печеніги в різні боки, і не знали, куди бігти. Одні, тікаючи, тонули в Сетомлі, інші в інших річках, а ще інші бігають, невідомо де, до нинішнього дня». Відтоді печенізькі орди назавжди залишили руське порубіжжя.
У перебігу виснажливої боротьби з хижими печенізькими ханами Ярослав зміцнював південні кордони Русі. Він продовжив справу свого батька Володимира, що збудував на рубежах із степом величезні й довгі, у багато сотень верст, земляні вали з укріпленими фортецями на них, прозвані в народі «Змійовими валами». Ярославу довелось збудувати захисну лінію вздовж Росі.
1043 року відбувся останній, але невдалий похід київської флотилії на Візантію, очолюваний сином Ярослава Володимиром. Після цього походу Ярослав Мудрий, заручившись підтримкою західних союзників, виступив на чолі акти візантійської коаліції, і змусив імператора Костянтина Мономаха піти на мирні переговори. У результаті був укладений дуже важливий для Русі договір, який передбачав службу руських дружин у Константинополі та їхню участь у візантійських війнах з Італією та з печенігами. Щоб остаточно закріпити мир, візантійський імператор видав свою доньку Анастасію (Марію) за князя Всеволода, сина Ярослава Мудрого (від цього шлюбу народився видатний державний діяч і полководець Володимир Мономах). Конфлікт з Візантією був останнім воєнним зіткненням Київської Русі з сусідами за часів Ярослава Мудрого.
2. Династичні шлюби
ярослав мудрий русь київ
Зростанню політичних та економічної могутності Київської Русі сприяло укладання шлюбів з монархічними династіями Європи.
Сам він одружений з Інгігердою – дочкою шведського короля. Дочка Ярослава Анна була жінкою французького короля Генріха І. Друга дочка Єлизавета була замужем за норвезьким королем Гаральдом Сміливим, а третя, Анастасія, стала жінкою угорського короля Андрія. Три сини – Ізяслав, Святослав та Всеволод були одружені відповідно з сестрою польського князя Казимира, онукою німецького цісаря Генріха ІІ і дочкою візантійського імператора Константина ІХ Мономаха. При дворі Ярослава прожили і виховувалися діячі багатьох європейських держав. Сильна Київська Русь часів Ярослава посідала одне з чільних місць у системі європейських відносин.
Тому не дивно, що історики часто називають Ярослава «тестем Європи».
3. Місто Ярослава
За часів міжусобних воєн Київ був розграбований, дуже потерпів від великої пожежі. Тому Ярослав зайнявся відбудовою столиці та країни, зміцнення рубежів руської землі. За Ярослава Мудрого почалося велике будівництво в Києві. Частину міста обнесли високими валами (Ярославові вали) з трьома братами (Лядські, Львівські та Золоті ворота). Головний в'їзд у місто, як і в Константинополі, з яким змагався Київ, мав назву «Золоті ворота». Це була не тільки головна фортифікаційна споруда міста, а й головний парадний вхід – через нього до Києва врочисто в'їжджали князі, іноземні гості, купці та ін.
За тогочасним звичаєм на честь князя в місті зведено монастирі св. Георгія та Ірини (Георгія та Ірина – хрещені імена Ярослава та Інгігерди). Головним храмом Давньоруської держави за часів Ярослава Мудрого був Софійський собор, присвячений Мудрості Господній, який на сьогодні є найвизначнішою пам’яткою візантійського мистецтва в Україні.
Так поступово виникло «місто Ярослава», яке за площею в кілька разів перевищувало «місто Володимира».
Під час археологічних розкопок на території Верхнього міста і Подолу знайдено чимало високохудожніх предметів із золота та срібла – намисто, діадеми, персні, сережки-колти, браслети. Усе це свідчить про високий рівень розвитку ювелірного та ужиткового мистецтва в Києві.
Великим досягненням культури Київської Русі ХІ ст. був монументальний живопис. Софійські фрески й мозаїки не мають рівних серед подібних робіт періоду раннього середньовіччя. Техніка фрески була дуже складовою: на сиру штукатурку накладали контури малюнків і фарби. І хоч фрески написані водяними фарбами, давньоруські майстри досягли неабиякої виразності. Серед багатьох фрескових композицій, що збереглися в Київській Софії, найбільшу цінність становить зображення сім'ї Ярослава Мудрого, музикантів і скоморохів.
Можна вважати, що ці фрески певною мірою відбивають київську діяльність: артисти й насправді виступали при дворах Ярослава Мудрого, воєвод та бояр. Одним із шедеврів Софії є фігура Божої Матері – Марії Оранти, виконана в мозаїці, а також мозаїчне зображення Христа-Пантократора (Вседержителя). Київський майстер розташував шматочки смальти під кутом, щоб мозаїчне зображення було видно з будь – якого місця. У мозаїчній гамі Софії Київської використано 130 відтінків кольорів, зокрема 25 зеленого, 23 коричневого, 19 синього й золотого.
За наказом Ярослава збудовано Софійські собори в Новгороді та Полоцьку.