5.Поняття про вищу нервову діяльність

   Кора кінцевого мозку і підкіркові утвори є вищими відділами ЦНС людини. Вони забезпечують рефлекторні реакції, за рахунок яких здійснюються складні взаємодії людини з навколишнім середовищем. Вперше уявлення про рефлекторний характер діяльності головного мозку висловив І.М. Сєченов в 1863р. у своїй праці “Рефлекси головного мозку”. І.П. Павлов розвинув рефлекторну теорію, створив метод об’єктивного дослідження функцій кори великого мозку - метод умовних рефлексів, розробив вчення про вищу нервову діяльність, яке обґрунтовує психічну діяльність людини.    Вища нервова діяльність - сукупність різноманітних форм спільної діяльності кори півкуль великого мозку і підкіркових структур, яка забезпечує взаємодію цілісного організму із навколишнім середовищем (поведінку людини).    В основі вчення про ВНД І.П Павлов поклав три основні принципи рефлекторної діяльності.     1. Принцип структурності - кожній морфологічній структурі відповідає певна функція. Корі великого мозку властива функція утворення тимчасових зв’язків - умовних рефлексів.    2. Принцип детермінізму - рефлекторні реакції є причинно обумовлені, тобто вони детерміновані. Для прояву будь-якого рефлексу необхідна причина - вплив із зовнішнього або внутрішнього середовища.    3. Принцип аналізу і синтезу - аналітична і синтетична діяльність ЦНС здійснюється за рахунок складних взаємовідношень процесів збудження і гальмування. За рахунок аналітичної діяльності кори великих півкуль головного мозку людина може розчленити складні явища і предмети на більш прості і вивчати їх окремо. Синтетична діяльність кори великого мозку, в основі якої лежить утворення умовних рефлексів, дає можливість зрозуміти сутність предметів і явищ в цілому.

6. Закони вищої нервової діяльності, сформульовані і.П. Павловим

І.П.Павловим були сформульовані закони вищої нервової діяльності:

• Для формування умовного рефлексу необхідне утворення у ЦНС тимчасових зв'язків між нейронами, що сприймають умовний подразник, та нейронами, що входять до складу дуги безумовного рефлексу.

• Умовний подразник здатний викликати випереджальне збудження ЦНС, яке дає змогу організмові заздалегідь підготуватися до відповідної поведінкової реакції.

• Тимчасові нервові зв'язки зберігають своє значення доти, доки вони відповідають реальним умовам дійсності. За порушення такої відповідності умовно-рефлекторна реакція згасає, і умовний подразник втрачає своє сигнальне значення.

• Вища нервова діяльність являє собою сукупність складних аналітико-синтетичних процесів.

7. Координація функцій організму

   У зв’язку з тим, що в любому рефлекторному акті приймають участь групи нейронів, які передають імпульси в різні відділи мозку, в рефлекторну реакцію включається весь організм. Наприклад, якщо ви несподівано вкололись голкою в палець, то ви відсмикнете руку. Це рефлекторна реакція. Але при цьому скоротяться не лише м’язи руки. Зміниться частота дихання, діяльність серцево-судинної системи. Ви словами відреагуєте на несподіваний укол. У реакцію-відповідь включився весь організм. Таким чином, рефлекторний акт - координована реакція всього організму.     Координація - взаємодія нейронів, а отже і нервових процесів у ЦНС, яка забезпечує її узгоджену діяльність, спрямовану на інтеграцію (об’єднання) функцій різних органів і систем організму.    Принципи координації:    1. Принцип конвергенції - концентрація збудження від різних нейронів на одному. Імпульси, що приходять в ЦНС по різним аферентним волокнам можуть сходитися (конвергувати) до одних і тих же вставних і ефекторних нейронів. Конвергенція нервових імпульсів пояснюється тим, що аферентних нейронів в 5разів більше, ніж еферентних.     2. Принцип іррадіації - розповсюдження збудження. Імпульси, що поступають в ЦНС при сильному і тривалому подразненні рецепторів, викликають збудження не лише даного рефлекторного центра, але і інших центрів. Процес іррадіації пов’язаний з наявністю в ЦНС багато чисельних галужень аксонів і дендритів, ланцюгів вставних нейронів, які об’єднують один з одним різні нервові центри.     Іррадіація добре виражена у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Наприклад, діти при появі іграшки розмахують руками, голосно сміються, стрибають. Іррадіювати може і гальмування. Прикладом іррадіації гальмування може бути пригнічений стан учня, що отримав двійку. Гальмування, яке розвинулось в одній ділянці кори головного мозку, поширюється на інші центри і викликає втрату апетиту, апатію, небажання займатися будь-якими справами. Прикладом іррадіації гальмування може слугувати сонливість учня на уроці при монотонній, одноманітній розповіді вчителя.    3. Принцип індукції - наведення одного процесу іншим. У природних умовах, незважаючи на широкі можливості іррадіювати по ЦНС, збудження фактично поширюється в певних межах, що забезпечує можливість здійснення певних, координованих рефлекторних реакцій. Гальмування обмежує іррадіацію збудження. У результаті цього збудження концентрується в певних групах нейронів.    При збудженні одних нервових центрів діяльність інших, функціонально зв’язаних з ним, загальмовується(негативна індукція). Якщо в нервовому центрі виникає гальмування, то у функціонально зв’язаному - збудження (позитивна індукція). Індукція може бути одночасна - якщо один центр в корі великих півкуль сильно збуджений, то в ділянках, які його оточують розвивається гальмування і навпаки. Індукція може бути послідовною - збудження, яке розвинулось в одному центрі, змінюється гальмуванням, а гальмування - збудженням.    4. Принцип зворотного зв’язку. Між ЦНС і робочими органами здійснюються прямі і зворотні зв’язки, завдяки яким ми можемо не лише робити висновки про результативність дій, а й вносити правки в нашу діяльність, виправляти допущені помилки.    5. Принцип домінанти сформульований О.О. Ухтомським. Він полягає в тому, що в ЦНС завжди є домінанта - ділянка підвищеної збудливості нервових центрів. Вона характеризується властивостями: підвищеною збудливістю, стійкістю збудження, здатністю до сумування збудження (притягує до себе збудження з інших ділянок ЦНС), інерцією (більш або менш тривало зберігається). Домінантна ділянка збудження, яка виникла в одному центрі, викликає за індукцією гальмування в сусідніх центрах ЦНС, змінюючи і підпорядковуючи їх роботу. Наприклад, якщо голодному песику дати їжу і одночасно подразнювати лапу електричним струмом, то рефлекс відсмикування лапи не буде спостерігатися, а песик буде їсти з ще більшою інтенсивністю. Голодні діти не можуть сприймати навчальний матеріал на уроці. Намагання вчителя створити інші домінанти лише посилюють почуття голоду.    Домінанти можуть бути екзогенного і ендогенного походження. Екзогенна домінанта виникає під впливом факторів навколишнього середовища. Наприклад, коли дитина читає цікаву книгу, то сторонні шуми (музика по радіо) не заважають їй. Ендогенна домінанта виникає під впливом факторів внутрішнього середовища. Наприклад, при зменшенні концентрації поживних речовин в крові, відбувається збудження харчового центру, виникає харчова домінанта в ЦНС.     У процесі нервової діяльності одна домінанта змінює іншу. Наприклад, при повному сечовому міхурі виникає домінанта у відповідному центрі і відбувається рефлекторна реакція випорожнення сечового міхура. Якщо в цей момент будуть надходити імпульси від будь-яких рецепторів, то вони лише будуть підтримувати збудження даної домінанти. По закінченню реакції домінанта зникає і виникає нова, пов’язана з іншою, необхідною організму діяльністю. Виникнення в ЦНС сильнішої домінанти загальмовує раніше викликану домінанту за принципом негативної індукції. Чим молодша дитина, тим менш стійка домінанта і тим легше вона гальмується.    На думку О.О. Ухтомського, принцип домінанти є фізіологічною основою акту уваги і предметного мислення. Цікава і емоційна розповідь, таблиця, дослід сприяють створенню домінантних відношень під час процесу навчання, що відіграє важливу роль в процесі засвоєння знань.

19.Що цікаво у розвитку мозку і що ми, власне, спостерігатимемо на кожному з етапів такого розвитку – це грандіозна взаємодія генетично-зумовлених факторів і факторів навколишнього середовища, які у випадку розвитку людини стають факторами соціального середовища.