4. Механизмы социализации
Одним з основних механізмів соціалізації є культурна трансмісія, або передавання соціальних і культурних цінностей, норм, способів поведінки молодому поколінню. Виокремлюють 3 види культурної трансмісії:
• вертикальну (від батьків до дітей);
• горизонтальну (у спілкуванні з однолітками);
• непряму (через спеціалізовані інститути й контакти з іншими людьми в умовах суспільно значущої спільної діяльності).
Існує кілька соціально-психологічних механізмів соціалізації:
• ідентифікація – це ототожнення індивіда з деякими людьми або групами, що дає змогу засвоювати різноманітні норми, відносини і форми поведінки, властиві навколишнім. Прикладом ідентифікації є статево-рольова типізація – процес надбання індивідом психічних особливостей і поведінки, характерних для представників певної статі;
• наслідування є свідомим або несвідомим відтворенням індивідом моделі поведінки, досвіду інших людей (зокрема, манер, рухів, учинків тощо);
• навіювання – процес неусвідомленого відтворення індивідом внутрішнього досвіду, думок, почуттів і психічних станів тих людей, з якими він спілкується;
• соціальна фасилітація – стимулюючий вплив поведінки одних людей на діяльність інших, у результаті якого їхня діяльність стає вільнішою й інтенсивнішою («фасилітація» означає «полегшення»);
• конформність – усвідомлення розбіжності в думках з навколишніми людьми і зовнішня згода з ними, реалізована у поведінці.
Низка авторів виокремлює чотири психологічні механізми соціалізації:
• імітація – усвідомлене прагнення дитини копіювати певну модель поведінки;
• ідентифікація – засвоєння дітьми батьківської поведінки, установок і цінностей як своїх власних;
• сором – переживання викриття та ганьби, пов'язане з реакцією інших людей;
• почуття провини – переживання викриття й ганьби, пов'язане з покаранням самого себе поза залежністю від інших людей.
Перші два механізми є позитивними; сором і провина – негативні механізми, що забороняють або придушують певну поведінку.