9

Тема 1. Середовище формування стратегій розвитку

1.2. Найважливіші елементи глобальної економіки

План

1. Глобалізація економічного розвитку

2. Основні елементи глобальної економіки

1. Глобалізація економічного розвитку випливає із глибокої взаємозалежності складових частин світового господарства, із його єдності й цілісності, що підсилюється в умовах широкого розгортання інтернаціоналізації виробництва й обігу, інтенсифікації інтеграційних процесів. Відбувається суперечливий процес глобального синтезу світового масштабу, що втягує у свій вир практично всі країни світу.

Цей розвиток не є односпрямованим, лінійним, що передбачає створення єдиної й монолітної міжнародної економічної системи Поряд із глобальною інтеграцією проявляються дезінтеграційні тенденції, і не тільки у світовому масштабі, але й у рамках окремих країн. Яскравим прикладом тут може слугувати колишній СРСР. Конкретна практика, що виходила з верховенства політики, ідеології над економікою, привела до серйозних перекосів в економічному розвитку країни в цілому, окремих республік і регіонів Однак домінуючою все-таки залишається тенденція до всесвітньої економічної інтеграції, а значить, і до глобалізації господарського розвитку й окремих країн, і світової економіки в цілому. Глобалізація економічного зростання означає не що інше, як встановлення безпосереднього зв'язку національної економіки і світового господарства, їх глибокий взаємовплив. У наш час ні одну господарську акцію навіть середнього масштабу неможливо здійснити у відриві від світогосподарських процесів. Тут дають про себе знати, по-перше, масштаби сучасного виробництва, по-друге, збільшення ролі міжнародного поділу й кооперації праці у розвитку національних економік.

Глобальний характер сучасних економічних процесів складається, насамперед, у тому, що господарські системи досягають планетарних масштабів. У наш час досить виразно проявляється тенденція до зростання ролі зовнішніх, інтернаціональних факторів у процесі економічного розвитку. Все це обумовлено, насамперед, масштабами сучасного виробництва, особливостями технологічної революції, загостренням проблеми ринків, зовнішнім фінансуванням розвитку, різкими розбіжностями між окремими країнами в забезпеченості природними й іншими ресурсами.

В остаточному підсумку досягнення економічного оптимуму передбачає найширше використання максимального господарського простору - регіонального, континентального, планетарного й навіть космічного. Процес формування елементів глобальної економіки розвивається одночасно в декількох напрямках.

Перший з них пов'язан зі збутом товарів і послуг на внутрішньому ринку в умовах, з одного боку, значного збільшення масштабів виробництва, з іншого боку - відносного насичення потреб усередині країни саме на товари й послуги національного виробництва. На цій основі виникає постійна потреба в пошуку зовнішніх ринків для реалізації валового продукту у вартісній і натурально-речовинній формах.

Другий напрямок – дещо протилежне. Він передбачає широкий вихід на світовий ринок у зв'язку з відсутністю в національному господарстві всієї гами засобів і предметів праці, які б забезпечували безперервність і розширення процесу виробництва. Мова йде про широку закупівлю на світовому ринку машин і встаткування, нових технологій, сировини, матеріалів, електроенергії, нафти, газу й т. д. Розширення цього каналу міжнародної економічної взаємодії детермінується, з одного боку, неможливістю й економічною недоцільністю виробництва в межах окремих країн всієї номенклатури, наприклад, продукції машинобудування. Економічно вигідніше розвивати міжнародну спеціалізацію й взаємний обмін продукцією. З іншого боку - запаси природних ресурсів розміщені в країнах і регіонах досить нерівномірно, що вимагає їх певного “перерозподілу” за допомогою світової торгівлі.

2. Основні елементи глобальної економіки

Глобальна економіка містить у собі такі основні елементи:

• міжнародну науково-технічну сферу;

• систему міжнародного виробництва;

• світовий ринок і міжнародну торгівлю;

• міжнародну валютно-фінансову систему

Міжнародні науково-технічні відносини найбільш сконцентровано проявляються у формуванні світового ринку технологій, ноу-хау, патентів і ліцензій, інжинірингових і інформаційних послуг. Відповідно до визначальних тенденцій світового економічного розвитку в сучасних умовах різко посилюється роль науково-технічних компонентів господарського росту як факторів динамізації і якісного вдосконалення виробництва.

Ліцензійна торгівля охоплює переважно електротехнічну й електронну промисловість, спільне машино -, приладобудування, автомобільну, авіаракетну промисловість, хімію й нафтохімію, біотехнологію, ресурсозберігаючі технології. Порівняно новим напрямком диверсифікованості міжнародної ліцензійної торгівлі є області обчислювальної техніки й засобів автоматизації, у тому числі комплексно-автоматизовані виробництва з використанням єдиних транспортних систем і систем керування на базі ЕОМ.

В процесі посилення глобалізації господарського життя органічно поєднуються національні й інтернаціональні форми виробництва. На цій основі розвивається міжнародне (багатонаціональне) виробництво в результаті взаємодії в єдиному виробничому процесі різноманітних за своїм походженням ресурсів і факторів.

Найбільш яскраво це проявляється в діяльності транснаціональних корпорацій, спільних підприємств, при реалізації міжнародних інвестиційних проектів, у межах вільних економічних зон і т. д. В цілому на зазначені форми міжнародного виробництва зараз припадає від 30 до 50 % матеріального, фінансового й технологічного обороту світової економіки

Значного поширення в навчальній і науковій літературі набула так звана еклектична парадигма міжнародного виробництва Дж. Дайнінга. Він, зокрема, виділяє п'ять основних типів міжнародного виробництва залежно від факторів, що детермінуються.

1. Виробництва, які ґрунтуються на ресурсній базі й спільному використанні капіталів, технологій, додаткових активів, природних ресурсів, інфраструктури, ринків.

2. Виробництва ринкової основи, які також спільно володіють капіталами, технологією, інформацією. Крім того використовується сучасний менеджмент і організаційний досвід, здійснюються реконструкція й модернізація, вводяться в дію інші потужності, досягається ефект економії в результаті стрімкого розширення масштабів виробництва, реалізуються переваги від зниження матеріальних і трудових витрат, від стимулюючих заходів урядової політики.

3. Виробництва, які ґрунтуються на раціональній спеціалізації продуктів або технологічних процесів. Вони поєднують характерні риси перших двох типів міжнародних виробництв, а також широкий доступ до ринків, економію на масштабах і географічній диверсифікованості. Досягається економія від спеціалізації й концентрації виробництва, зниження трудовитрат, реалізуються переваги від розміщення підприємств у приймаючій країні.

4. Виробництва, які пов'язані з торгівлею й розподілом продукту. Джерело економії - скорочення витрат на виробництво й доступ до місцевих ринків, близькість замовників, післяпродажне обслуговування.

5. Змішані виробництва, які складаються з різних комбінацій названих вище чотирьох, що використовують, крім того, переваги ринку й портфельних інвестицій.

Синтез різних типів міжнародного виробництва дає можливість реалізувати три головні групи переваг: власності, розміщення виробництва й інтерналізації. Додаткові переваги пов'язані із загальним використанням активів і з трансакційними діями (витратами на підготовку й проведення різних трансакцій, угод, контрактів, договорів).

Трансакційні витрати - витрати на підготовку й проведення різних трансакцій, угод, контрактів, договорів. Внутрішні трансакційні витрати містять у собі витрати на координацію дій різних відділів фірми при виконанні конкретної роботи.

NB! Переваги власності й нематеріальних активів виражаються у виробничих інноваціях, виробничому менеджменті, організаційних і маркетингових системах, інноваційних потужностях (не кодифікованих знаннях), людському капіталі, фінансах, ноу-хау й ін. Переваги спільного управління на базі об'єднаної власності виявляються в економії на масштабах і в результаті спеціалізації, виняткового або пільгового доступу до джерел робочої сили, природних ресурсів, фінансової інформації, ринку продукції, дешевих ресурсів материнської компанії. З'являються більш сприятливі можливості для одержання достовірних даних про міжнародні ринки, у тому числі валютних і фінансових, що зменшує ризик від валютних коливань.

Переваги інтерналізації пов'язані, насамперед, з подоланням негативних факторів, які випливають із так званої відмови (нездатності) ринку (market failure). Мова йде про скорочення витрат на дослідження й торгівлю, впровадження власності, які диктуються зміною кон'юнктури й можливою ціновою дискримінацією на ринку. Сюди ж відноситься використання гарантій якості проміжного й кінцевого продуктів, одержання економії від взаємозалежної діяльності, компенсація від ринкових трансакцій, запобігання негативних дій уряду (квоти, тарифи, ціновий контроль, податки). Зрештою, фірма контролює пропозицію й обсяги витрат, включаючи технологію, ринки збуту, у тому числі конкуренцію, може замовляти перехресне субсидування, впроваджувати трансферні ціни, конкурентну або анти конкурентну стратегію, повністю вилучати інтернальний ефект доти, доки, по Р. Коузу, “внутрішньо фірмові витрати менші, ніж витрати ринкових трансакцій”.

NB! Переваги розміщення виробництва можуть реалізовуватися або в країні походження багатонаціональних корпорацій, або в приймаючій країні, у тому числі шляхом створення філій, дочірніх компаній і т. д. Тут виникають додаткові можливості ефективного просторового розподілу природних, техніко-економічних, інтелектуальних ресурсів, а саме: грошей, енергії, матеріалів, компонентів, напівфабрикатів з метою зниження витрат і цін Вони ж покликані забезпечити міжнародні транспортні й комунікаційні витрати, стимулювати інвестиційну діяльність. Переборюються штучні бар'єри в торгівлі, створюється необхідна інфраструктура, вирішуються комерційні, правові, освітні, транспортні й комунікаційні проблеми. Мовні, етнокультурні, митні та інші розбіжності також використовуються з вигодою для підприємництва. Досягається економія в результаті централізації наукових і маркетингових досліджень. Здійснюються корегування на економічну систему й політику уряду, на інституційні основи розподілу ресурсів.

Важливим різновидом інтернаціонального виробництва є міжнародна інвестиційна діяльність. Розрізняють дві основні форми міжнародних інвестицій - портфельні і прямі.

Портфельні інвестиції - це винятково фінансові активи у вигляді облігацій і акцій, які деномінуються в національну валюту. Переважного розвитку дана форма міжнародного підприємництва набула ще до початку Першої світової війни. Головним інвестором виступала Англія, що була зацікавлена в одержанні, таким чином, додаткових природних ресурсів з менш розвинутих держав і колоній. Купуючи акції і облігації, інвестор претендував тільки на чистий прибуток фірми. Портфельні, або фінансові, інвестиції здійснювалися, насамперед, за допомогою банків або інвестиційних фондів. Після Першої світової війни портфельні інвестиції практично не здійснювалися й знову з'явилися лише в 60-х роках ХХ ст. У наш час значно більше поширені прямі інвестиції, які є реальними капіталовкладеннями в підприємства, землю або реманент або ж здійснюються за допомогою експортних інвестиційних товарів або передачі технологій, досвіду управління, за умови, що інвестор зберігає контроль над інвестованим капіталом. Прямі інвестиції використовуються, як правило, при створенні нових фірм (спільних підприємств) або ж для встановлення контролю над діючою фірмою шляхом закупівлі контрольного пакета акцій. У міжнародній практиці прямі інвестиції широко застосовуються транснаціональними корпораціями у виробництві готових промислових виробів, видобутку сировини, розширенні сфери послуг. Вони є важливим каналом міжнародного переміщення частки капіталу.