34 Модуль 1. Публічна фінансова діяльність і фінансове право

розглядають як основне джерело доходів публічних державних та муніципальних фондів коштів. Зокрема, за рахунок податків та зборів, що їх сплачують суб'єкти господарювання, формуєть­ся дохідна частина бюджетної системи та, значною мірою, ці­льові позабюджетні фонди. Крім того, дивіденди, нараховані на частку майна, яка належить державі або місцевій громаді в майні суб'єктів господарювання (державних або комунальних), вклю­чають до складу доходів відповідних бюджетів¹.

Фінанси населення —- фінансові ресурси, у першу чергу — грошові кошти, що перебувають у кредитних установах (у т. ч. банках, кредитних спілках, інвестиційних фондах, недержавних пенсійних фондах тощо), а також в особистому розпорядженні громадян. Мають суттєве значення для формування національ­ного валового продукту, а відповідно — й у фінансовій системі країни. Зокрема, виняткової ролі в системі грошового обігу на­бувають нині саме заощадження населення.

Банківська система (Ьапкіп§ зузіет) — внутрішньо органі­зована, взаємопов'язана, об'єднана загальною метою сукупність банківських установ, що утворені й діють на основі чинного законодавства. Це чітко структурована сукупність фінансових посередників на ринку позичкових капіталів, що відповідно до наданих ліцензій провадять банківську діяльність. Банківська система є складовою фінансової системи країни і підпадає під загальну дію економічних законів, чинних у громадянському суспільстві. За своєю природою вона органічно пов'язана з бю­джетною, податковою системами, системою ціноутворення; ра­зом вони впливають на визначення політики цін у внутрішньо­му обігу та зовнішньоекономічній діяльності.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а з моменту вступу України до Світової організації торгівлі (далі — СОТ) — також із філій іно-

¹ Державне підприємництво під впливом певних історичних, політич­них та економічних обставин найбільше поширилося у Великій Британії, Франції, Італії, ФРН та Австрії. Одним із завдань цієї ланки є підтримання господарства країни шляхом збереження та розвитку ряду важливих галузей національного виробництва, необхідних для забезпечення процесу суспіль­ного відтворення, галузей, які в умовах сучасного розвитку економіки через свою специфіку мають низьку рентабельність і є невигідними для підприєм­ництва, а також галузей, що внаслідок своєї орієнтації та історичного розвит­ку є державними монополіями (наприклад, виробництво алкогольних напоїв, тютюнових виробів).

35

ҐЛШ 1. ФІНАНСИ ТА ФІНАНСОВА СИСТЕМА

.«'мііііх банків, що створені й діють на території України від-іиніїдио до положень чинного законодавства, насамперед ЗУ «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України».

§ 4. Фінансова система України як складова міжнародної фінансової системи

Фінансова система кожної окремої країни, в тому числі й України, так чи так пов'язана нині зі світовою фінансовою си­стемою, яка в умовах глобалізації перебуває на стадії постійної і рлисформації. Фінансові ресурси країн, міжнародних організа­ції"! та фінансових центрів взаємодіють і утворюють світові фі­нанси або фінансові ресурси світу. Для світового фінансового І її 111 ку характерні такі риси, як величезний обсяг фінансових ре-сурпи та операцій; глобальність, тобто відсутність територіаль­них обмежень; цілодобовий режим операцій; залучення до опе­рацій суб'єктів/інституцій із високим рейтингом/репутацією; широкий діапазон використовуваних фінансових інструментів; уніфікація правил та стандартів операцій; високий рівень вико­ристання інформаційних технологій.

Рух коштів за участю міжнародної фінансової системи можна спостерігати на безлічі прикладів. Наприклад, коли одна держава падає іншій кредит або коли його надають міжнародні фінансові організації; коли внаслідок виконання зовнішньоекономічних контрактів суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності перерахо-иу< кошти країні контрагента; коли банківська установа придбає іноземну валюту на міжнародному валютному ринку або вихо-диті. па міжнародний кредитний ринок; коли підприємство ви­ходить на міжнародний фондовий ринок зі своїми акціями або бортними зобов'язаннями; коли працівник-іммігрант відправ­иш частку заробітку на батьківщину; коли турист за кордоном здійснює платежі за допомогою своєї кредитної картки або зні­має з неї готівкову валюту.

Розрізняють дві основні групи правовідносин: 1) коли фінансові ресурси/інструменти в певному розумінні перетинають кордон — від постачальника до отримувача; від од­нієї держави — до іншої; від юридичної особи — до іноземної юридичної особи тощо; в такому разі йдеться про трансгранич-іі пі/ /іі/л фінансових ресурсів;

36

Модуль 1. ПУБЛІЧНА ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ І ФІНАНСОВЕ ПРАВО

ГМИ 1. ФІНАНСИ ТА ФІНАНСОВА СИСТЕМА

37

2) коли кордони перетинають іноземні постачальники та отримувачі фінансових ресурсів: іноземна фізична особа опла­чує в країні отримувані послуги іноземною валютою; іноземна юридична особа отримує необхідні фінансові ресурси на фондо­вому ринку тощо; тоді мова йде про трансграничний рух осіб (фізичних, юридичних або приватних), які постачають чи отри­мують фінансові ресурси¹.

Держави як публічні особи також є постачальниками або отримувачами фінансових ресурсів (коли оплачують товари/по­слуги (при міждержавних поставках), коли надають чи отриму­ють кредити). Зрозуміло, що як публічні особи держави не пере­тинають кордони.

Водночас державам далеко не байдуже, який правовий ре­жим буде встановлено для приватних осіб, що перетинають кор­дони. Не байдуже, який національний правовий режим діятиме для іноземних фінансових ресурсів і, навпаки, під який право­вий режим за кордоном підпаде національна валюта та інші фі­нансові інструменти. Не байдуже, який правовий режим інозем­на держава запровадила для власної валюти та для своїх осіб. Усе це створює підстави для формування великої групи право­відносин у міжнародній фінансовій системі. Тому держави ство­рюють міжнародно-правовий режим, у межах якого вирішують проблеми фінансового характеру.

Уся ця сфера трансграничного руху фінансових ресурсів, а також осіб — постачальників/отримувачів фінансових ресурсів у певних правових та міжпародно-правовому режимах утворю­ють Міжнародну фінансову систему — Іпїегпагіопаї Ріпапсіаі 5у8і.ет (далі — МФС). Складовими її є міжнародні фінансові ринки, міжнародна банківська справа, фінанси міжнародних ор­ганізацій, фірм, міжнародне інвестування, віртуальний фінансо­вий сектор, міждержавний фінансовий сектор, міжнародні фі­нансові організації².

Залежно від стійких груп споріднених правовідносин, що ви­никають у МФС, та їх предметного змісту розрізняють такі під­системи:

— відносини, що стосуються платіжно-розрахункових опе­рацій;

¹ Шумилов В. М. Зазнач, праця. — С. 26.

² Луцишин 3. Трансформація світової фінансової системи в умовах гло­ балізації / 3. Луцишин. — К.: Друк, 2002. — С. 84.

складні :іа змістом міжбанківські відносини (у т. ч. із на-ДНіїни фінансоїіих/банківських послуг);

підносний учасників міжнародного валютного ринку;

підносний па міжнародному ринку цінних паперів;

кредитні відносини;

відносини, що виникають у зв'язку з утворенням боргів;

відносини, що виникають у зв'язку з фінансовою допомо­гою, тощо.

Иажливу роль у МФС відіграють міжнародні розрахунки, що с регламентуванням платежів за грошовими вимогами й зобов'язаннями, які виникають у зв'язку із економічними, по­літичними, соціальними і культурними відносинами між юри­дичними та фізичними особами різних країн. Міжнародні роз­рахунки включають, з одного боку, умови, порядок та форми здійснення платежів, відпрацьовані практикою і закріплені між­народними документами та звичаями, а з іншого — щоденну практичну діяльність банків із проведення платежів.

Найбільший обсяг розрахунків здійснюється у безготівко­вому вигляді шляхом записів на рахунках банків. Пояснюється це тим, що структура грошового обігу країн із розвиненою еко­номікою складається приблизно на 75% із безготівкових розра­хунків, на 20% — із вексельних та бартерних операцій, на 5% — із готівкового грошового обігу.

При цьому провідну роль у міжнародних розрахунках ві­діграють великі банки, ступінь впливу яких залежить від масш­табів зовнішньоекономічних зв'язків країни базування, вико­ристання її національної валюти, фінансового стану, ділової репутації, мережі банків-кореспондентів. Діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків регулюється національним за­конодавством, а також визначається практикою, що склалася у світі. її узагальнено у вигляді встановлених правил та звичаїв або закріплено окремими документами.

Міжнародні розрахунки вже давно є об'єктом уніфікації, що обумовлено інтернаціоналізацією господарських зв'язків, глоба­лізацією банківських операцій. Так, на конференціях у Женеві у 1930 та 1931 рр. прийняли міжнародні Вексельну та Чекову конвенції, спрямовані на уніфікацію вексельних і чекових зако­нів й усунення складнощів використання векселів і чеків у між­народних розрахунках. Комісія ООН з права міжнародної тор­гівлі (ЮНСІТРАЛ) здійснює подальшу уніфікацію вексельного законодавства.