2. Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи: Навчальний посібник – Л.: Афіша, 2006. – 416 с.

3. Різун в. В. Літературне редагування. – к.: Либідь, 1996. – 240 с.

4. Серажим к. С. Текстознавство: підручник. – к.: Київський університет, 2008. – 527 с.

Додаткова:

1. Свинцов В. И. Логические основы редактирования текста. – М.: Книга, 1972. – 272 с.

2. Феллер м. Д. Эффективность сообщения и литературный аспект редактирования. – л.: Вища школа, 1978. – 193 с.

Практичне заняття № 5

(2 години)

Тема. Особливості редагування текстів різних видів і жанрів

Мета: розглянути стильові особливості текстів різних видів і жанрів, розкрити специфіку типів та стилів мовлення, окреслити межі втручання редактора в текст.

Завдання:

а) опрацювати зазначену літературу;

б) підготуватися до бесіди за питаннями плану;

в) виконати практичне завдання.

План

1. Специфіка типів і стилів мовлення.

2. Стильова характеристика журналістських жанрів.

3. Межі втручання редактора в текст.

Практичне завдання: письмово подати стильову характеристику журналістських жанрів на основі конкретних журналістських повідомлень (не менше трьох повідомлень, зазначення автора та джерела повідомлення – обов’язкове).

Методичні рекомендації: при виконанні практичного завдання варто зосередитись на комплексному аналізі тексту за такими параметрами: тематика, проблематика, основна думка, мовний рівень, композиційні особливості, сюжет, художні засоби (якщо вони використовуються, то з якою метою), спрямування на певну аудиторію.

Література

Основна:

1. Капелюшний А. О. Редагування в засобах масової інформації: Навчальний посібник. – Л: ПАІС, 2009. – 432 с.

2. Капелюшний А. О. Стилістика і редагування. – Л.: ПАІС, 2002. – 576 с.

3. Накорякова К. М. Литературное редактирование материалов массовой информации. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1994. – 189 с.

4. Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи: Навчальний посібник – Л.: Афіша, 2006. – 416 с.

5. Різун в. В. Літературне редагування. – к.: Либідь, 1996. – 240 с.

Серажим К. С. Текстознавство: підручник. – К.: Київський університет, 2008. – 527 с.

Додаткова:

1. Васильева А. Н. Газетно-публицистический стиль речи. – М.: Русский язык, 1982. – 198 с.

2. Григораш Д. С. Теорія і практика редагування газети. – Л.: Вид-во Львів. ун-ту, 1966. – 168 с.

Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради. – К.: Либідь, 1999. – 240 с.

3. Солганик Г. Я. Стилистика текста. – М.: Флинта: Наука, 1997. – 256 с.

Стилистика газетных жанров. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – 230

4. Терехова В.С. Специальная лексика в языке газеты. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1982. – 136 с.

Практичне заняття № 6

(2 години)

Тема. Видавничі норми редагування

Мета: закріпити знання про різновиди видавничих норм, розвивати практичні навички контролю дотримання видавничих норм у тексті.

Завдання:

а) опрацювати зазначену літературу;

б) підготуватися до бесіди за питаннями плану;

в) виконати практичне завдання.

План

1. Видавничі норми редагування.

2. Норми для основного простого тексту. Норми для основного складного тексту.

3. Норми для ілюстрацій.

Практичне завдання: підібрати приклади для ілюстрування порушення видавничих норм для основного простого тексту (числа, дати, цитати).

Методичні рекомендації: при підборі текстів для ілюстрування порушення видавничих норм варто визначити стилістичні та жанрові особливості кожного тексту, проаналізувати особливості потенційної аудиторії, попередньо окреслити основні методи контролю, які варто застосувати в кожному конкретному випадку.

Література

Основна:

1. Крайнікова Т. С. Коректура: підручник. – К.: Наша культура і наука, 2005. – 252 с.

2. Мильчин А.Э., Чельцова Л.К. Справочник издателя и автора. – М.: Олимп, 1999. – 688 с.

3. Партико З. В. Загальне редагування: нормативні основи: Навчальний посібник – Львів: Афіша, 2006. – 416 с.

Додаткова:

1. Рисс О. Д. Что нужно знать о корректуре. – М.: Книга, 1973. – 72 с.

2. Ярема С. М. Технічне редагування. – К.: Ун-т «Україна», 2003. – 284 с.

Практичне заняття № 7

(2 години)

Тема. Коректура в редакційно-видавничому процесі

Мета: розкрити поняття коректури, закріпити практично використання коректурних знаків для текстових оригіналів.

Завдання:

а) опрацювати зазначену літературу;

б) підготуватися до бесіди за питаннями плану;

в) виконати практичне завдання.

План

1. Поняття коректури. Коректурні виправлення.

2. Групи коректурних знаків. Специфіка коректури «на віжках».

Практичне завдання: відредагувати текст за допомогою коректурних знаків для текстових оригіналів (письмово).

У ІІІ−V тисячоліттях до н. е. на теририторії України, молдови, Румунії процвітала знаменита трипільська культура з оригінальною мальованою кирамікою, будівнитцтвом (зокрема дво поверховими і навіть триповерховими житлами), великими поселинями (які називають протомістами) площею в кілька сотень гектарів, своєрідною міфологією, центральними образами якої були Богиня-мати (як символ материнства і земної родючості), бик (як символ сили, родючосьті, неба і небесних явищ) і змія (як символ вічності, вічного руху). Назва цієї культури (як археологічних інших культур) у науковій літературі за звичай пишеться з малої літери оскільки йдеться про певний культурний тип, що має свої власні визначальні особливості. Першовідкривач трипільської культури, як комплексу своєрідних пам’яток – визначальний український археолог В. В. Хвойка (1850–1814).

Одразу після майже одночасного відкриття в кінці ХІХ століття трипільської культури й егейскої культури балканського півострова й островів Егейського моря, була помічена їх значна близькість, спорідненість. Деякі дослідники (наприклад, професор Харківського університету Є. Г. Кагаров) навіть писали про давне існування єдиного культурного простору від Кріта до Києва. А саму трипільську культуру деякі вчені називають києвотрипільською, оскільки перші її пам’ятки виявлені саме в Києві, а вже потім – у районі села Трипіля. Дослідники ще на початку ХХ століття звернули увагу і на те, низка культурних проявів, віднесених до трипільської культури, з’явилася в Україні раніше, ніж на Балканах. Цю сенсаційну тезу, вперше висловлену в 1905 році Е. Р. фон Штерном, пітримали такі визначні вчені, як Ф. К. Вовк, М. С. Грушевський та ін.

У Слов’янських мовах виявляється значний шар слів невідомого походження, котрий незнаходить відповідників у споріднених (індо-європейських) мовах – германських, романських, індійських, іранських тощо. У Давньо-гррецькій мові так само виявляються потужний шар слів не відомого походження без паралелей в інших споріднених мовах. Вважається, що ці загадкові грецькі слова успадкувані з тих мов, якими говорили носії давньобалканської (егейської) культури. Логічно можемо припустити, що у слов’янських мовах непояснені наукою слова спадковані з мови трипільської культури – особливо з огляду на те, що Правобережна Україна, де була поширена трипільська культура, пізніше була територією розповсюдження праслов’янських мов (за Ю. Мосенкісом).

Методичні рекомендації: при підготовці до бесіди за питаннями плану варто вказати спільні та відмінні риси літературного редагування та коректури, а також окреслити етапи та мету редакційно-видавничого процесу.

Література

Основна: