Тема. Культура Стародавнього Китаю: історія держави, архітектура, живопис, скульптура.

План

1. Виникнення Китайської цивілізації

2. Філософські школи

3. Письмо

4. Сім’я – мірило всіх чеснот. Становище жінки у родині.

5. Живопис і скульптура Древнього Китаю

6. Наука та наукові відкриття китайців

1. Виникнення Китайської цивілізації

Китай створив унікальну культуру. У давнину він був ізольований у географічному відношенні, відрізаний від решти світу морем, горами, степами і величезними пустелями. Прямих контактів із західними країнами у Китаю не було аж до 2 століття до нашої ери.. Тому його розвиток ішов далеко не так, як розвиток інших культур стародавнього світу.

Культурні здобутки Китайської цивілізації було покладено не тільки в основу середньовічної, а й сучасної культури Китаю.

Своє походження китайці ведуть від І століття до нашої ери, коли було засновано державу Ся на чолі з імператором по імені Великий Юй. Формування культури відбулося у 5- 2 столітті до нашої ери в епоху “Воюючих держав”, коли у боротьбі вижили 7 наймогутніших державних утворень. Це стало передумовою виникнення Великої Китайської імперії.

Моделлю державоустрою були традиційні взаємини у сім’ї: імператор був сином неба, він гарантував всесвітній порядок, вважався батьком усіх китайців, що складали одну велику сім’ю. Імператор вважався справжнім взірцем, моральним еталоном. Престіл він обіймав через свої чесноти та здібності.

Еталоном краси та жіночності була імператриця.

Найближче до імператора стояли чиновники. Це не була замкнена каста. Адміністративні посади давалися не за шляхетне походження, а за заслуги перед державою. Отже, кар’єру міг зробити кожен.

Щоб отримати найнижчий чиновницький ступінь, слід було скласти іспити: написати поему з певним числом слів, їх розподілом у рядках з приводу якоїсь події, наводячи цитати з різних праць. Це мало робитись у замкнутому приміщенні і без будь-яких заготовок.

У центрі уваги в Китаї завжди були суспільство і держава, а не окрема людина. Давньокитайська суспільство жило за принципом: “особисте – ніщо перед державним і колективним”. Правильними вважались тільки офіційні істини.

2. Філософські школи

У Стародавньому Китаї розвивались різні філософські школи. Одна з них – конфуціанство.

Учитель Кун Фу -цзи походив із збіднілого аристократичного роду. Був пастухом, викладав мову, мораль, політику і літературу. У кінці життя досяг високого становища у державі. Після смерті був примислений до лику святих. А конфуціанство стало офіційною ідеологією імператорського Китаю.

Конфуція мало турбував потойбічний світ. Він говорив: “Не знаючи ще, що таке життя, як можна знати, що таке смерть?” В центрі його уваги була людина в її земному житті, її стосунки з суспільством, місце у ньому. Країна для Конфуція – велика сім’я, де у кожного повинно бути своє місце. Кожен повинен за щось відповідати.

За Конфуцієм, кожен повинен дотримуватись правил поведінки: шанувати старших, поводитись гідно, слідкувати за словами та вчинками. Імператор – батько для народу, а народ – його діти. Правитель повинен управляти не за допомогою сили, а шляхом морального прикладу.

Управляти – значить ставити кожного на своє місце. “Хай батько буде батьком, син – сином, чиновник – чиновником, підданий – підданим, а правитель – правителем Всі повинні знати своє місце і свої обов’язки, дотримуватись усіх усталених обрядів, церемоній, правил поведінки”.

Поруч з конфуціанством одним із головних напрямків китайського культурно-релігійного світогляду став даосизм, засновником якого став Лао-цзи.

Дао – першооснова і джерело всього існуючого у світі. Це все і ніщо. Воно панує всюди і в усьому, завжди і безмежно. Його ніхто не створив, але все походить від нього.

Все залежить від дао, а не від “божественної волі”. Боги є, але вони – породження дао.

Даосизм заперечував жертвоприношення небу, землі, річкам, горам чи інщим обожненим явищам. Також заперечувався культ предків.

Не можна втручатись у природу, її закони. Обов’язок кожної людини – надати речам можливість розвиватись самим по собі. Спокій кращий за рух.

2. Письмо

Китайське письмо було винайдене між 12 і 8 століттями до нашої ери. Винайдення писемності китайська традиція приписує Цан Цзе, міністрові імператора Ші Хуанді. У переказах Цан Цзе часто з’являється в образі міфічної істоти з 4-ма очима, що символізувало його виняткову прозорливість, яка дозволила на основі вивчення слідів птахів і звірів розробити ієрогліфічне письмо.

Вчені вважають, що Цан Цзе створив 6 видів ієрогліфічних рисок, узявши за основу контури гір і потоків, річок і морів, сліди дракона та змії, птахів і звірів.

Письмо у Китаї ієрогліфічне і дуже складне. Воно складалось з різних видів знаків. Найдавніші з них – намальовані чи викарбувані на скельній поверхні людські фігури.

Кількість ієрогліфів, як і самі ієрогліфи, також постійно змінювалася. Найбільша їх кількість була зібрана у збірці “Цзі юнь”, складеній при династії Сунь, – 53 525 ієрогліфів.

З розвитком ієрогліфів почали з’являтися різні стилі каліграфії. Згодом каліграфія перетворилася на своєрідний вид мистецтва зі своїми правилами. Правила були суворі і чіткі. Наприклад, кожен ієрогліф повинен строго вписуватися в квадрат заданого розміру, риси ієрогліфа повинні строго писатися згори вниз і зліва направо, спочатку пишуться горизонтальні риси, а потім вертикальні тощо. У Китаї і досі вважається, що каліграфія відображає якості і характер людини. А у давні часи кандидати на роботу надавали не анкети, а свою каліграфію, на основі якої працедавець і вирішував, брати цю людину чи ні.

Писемність була незалежна від вимови. Не розуміючи усного мовлення, китайці легко спілкувались за допомогою письма. Письменних людей дуже шанували. Їх і зараз у Китаї небагато, а є і зовсім безграмотні люди.

Писали на дерев’яних чи бамбукових дощечках, на черепахових панцирах, кістках бика, на шовку. Після появи технологій плавлення бронзи, ієрогліфи почали писати на бронзових посудинах. А у 105 році євнух Цай Лунь винайшов папір.

У китайських будинку шанованими прикрасами були каліграфічні написи філософського або благопобажального характеру.

Після захоплення влади в Китаї компартією була проведена реформа писемності, в результаті якої написання багатьох ієрогліфів спростилося.

Традиційне китайське письмо пишеться зверху вниз та справа наліво. Написи на вивісках можуть бути написані справа наліво горизонтально. Сьогодні у Китаї перейшли на спрощені ієрогліфи і “західну” форму письма – зліва направо. Проте у Тайвані зберігся давній стиль написання і використовуються традиційні ієрогліфи.

Щоб прочитати газету китайською мовою, треба знати 3000 ієрогліфів.