HE 2.8. Нормування праці

1. Сутність нормування праці та його значення

2. Визначення затрат робочого часу

3. Визначення та види норм праці

1. Сутність нормування праці та його значення

Потреба у визначенні необхідних затрат часу на одиницю роботи або установлення кількості одиниць продукції, яка має бути виготовлена робітником за певний відрізок часу, зумовила виокремлення функції нормування праці як важливої складової організації трудових і виробничих процесів.

Нормування праці - це вид діяльності з організації та управління виробництвом, пов'язаний з визначенням необхідних затрат праці та її результатів, контролем за мірою праці.

Нормування праці - складова організації праці та виробництва. Воно є важливою ланкою технологічної й організаційної підготовки виробництва, оперативного управління ним, невід'ємною частиною менеджменту і соціально-трудових відносин.

Норми праці є основою системи планування роботи підприємства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на

продукцію, управління соціально-трудовими відносинами тощо.

В умовах розвитку ринкових відносин, поглиблення економічної самостійності підприємств нормування праці набуває великого значення як засіб скорочення затрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці тощо.

Мета нормування праці полягає в скороченні витрат на виготовлення продукції (послуг), підвищенні продуктивності і якості, сприянні розширенню виробництва та зростанні доходів працівників на основі впровадження техніко-технологічних нововведень і удосконалення організації виробничих і трудових процесів.

Серед головних завдань нормування праці в ринкових умовах вважають:

1. розроблення і впровадження технічно-обґрунтованих норм, застосування яких забезпечує зниження трудомісткості виготовлюваних виробів, сприяє підвищенню продуктивності праці;

2. організацію систематичного вивчення фактичних затрат робочого часу з метою запобігання й ліквідації будь-яких його втрат;

3. створення належних організаційно-технічних умов для удосконалення трудових процесів і підвищення кваліфікації працівників;

4. удосконалення нормативної бази для нормування праці, яке дає змогу застосовувати прогресивні трудові нормативи для нормування праці всіх категорій працюючих;

5. подальший розвиток теорії та удосконалення методики нормування праці;

6. використання сучасної комп’ютерної техніки для розрахунку трудових нормативів і норм та виготовлення технічної і нормативної документації.

При визначенні необхідних затрат часу треба чітко розрізняти об’єкт і предмет нормування праці. Об’єктом нормування може бути трудовий процес у його конкретному і специфічному вияві. Предметом нормування праці є тривалість трудових процесів у часі.

Виходячи з того, що в разі розробки норм праці враховується множина чинників організаційно-технічного та соціально-еконо­мічного характеру, то в цілому до об’єктів нормування відносяться умови й охорона праці, затрати та результати праці, що відображено у додатку В.

Залежно від соціально-економічних передумов, особливостей технологій, організації виробництва до конкретних об’єкті» нормування належать: робочий час, виробнича операція, технологічна структура операції, трудовий мікроелемент, обсяг роботи, зона обслуговування, чисельність персоналу.

Робочий час як об’єкт нормування є одним з важливих питань соціально-економічної політики держави. Згідно із Законом України про працю, за нормальних умов праці норма робочого часу становить 40 годин на тиждень. За наявності шкідливих чинників передбачено відповідне зменшення загальної норми робочого часу. Також скорочено робочий час для окремих категорій громадян: підлітків, інвалідів, матерів, що мають малолітніх дітей, вагітних жінок.

Виробнича (технологічна) операція є результатом поглибленого поділу праці, для виконання якої у певних організаційно-технічних умовах потрібно визначити час. Операція поряд з роллю об’єкта нормування є одиницею планування й обліку виробництва.

Технологічна структура операцій значно впливає на точність визначення норм і трудомісткість нормування. Структурно найскладнішими вважаються основні операції механічної обробки металів. Для обробки заготовки кожен з етапів операції (установлення, позиція, перехід, прохід) може виконуватися необхідну кількість разів.

Установлення — це одноразове закріплення оброблювальної заготовки або деталі (наприклад, токарна операція з обробки циліндричної поверхні вала, закріпленого в центрах, здійснюється за одне, а обробка його торців - за два установлення).

Позиція — це фіксоване положення предмета праці в просторі, де він підлягає технологічному впливу багатопозиційного устаткування (автоматичні лінії, агрегатні верстати тощо).

Переходом називають частину операції, яка характеризується незмінністю установлення та позиції, режиму роботи устаткування та інструменту (наприклад, проста операція штампування нескладних деталей зводиться до одного переходу, але здебільшого їх буває кілька).

Прохід - це однакова частина переходу, яка повторюється і пов’язана зі зняттям нового шару матеріалу (наприклад, токарна операція обробки втулки може складатися з трьох переходів: підрізування торця, розточування отвору і обточування зовнішньої поверхні. При цьому другий і третій переходи можуть кожен складатися з чорнового та чистового проходів.

Трудовий мікроелемент (трудовий рух) — це елементарна частка

трудової структури виробничої операції.

Обсяг роботи за певний відрізок часу - годину, зміну, місяць - як об’єкт нормування використовується на таких роботах, де недоцільно нормувати кожну операцію або дрібніші її частки (наприклад, на видобувних та апаратурних процесах, допоміжних роботах на промислових підприємствах).

Зона обслуговування як об’єкт нормування характерна для роботи багатоверстатників у текстильній промисловості, на обробних процесах з багатоверстатним обслуговуванням у машинобудуванні.

Чисельність персоналу стосується різних сфер трудової діяльності. Наприклад, у матеріальному виробництві важлива необхідна кількість персоналу для обслуговування потужних технологічних, енергетичних, транспортних систем тощо. Для встановлення оптимальної кількості керівників, спеціалістів та службовців також використовуються розрахунки чисельності персоналу за певними функціями.

Подальше вдосконалення нормування праці передбачає:

• максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з обслуговування виробництва та управління ним;

• широке впровадження технічно обґрунтованих норм, тобто розроблення норм виробітку, часу, обслуговування з урахуванням можливостей сучасної техніки й технології виробництва, передових методів праці тощо;

• підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обґрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне - у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне - у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визначенні правильного чергування робочого навантаження і відпочинку тощо;

• поліпшення якості нормування на основі науково-технічних рекомендацій;

• широке застосування методів прямого нормування, що дає змогу визначати трудомісткість робіт і нормованих завдань, установлювати оптимальне завантаження працівників, ширше використовувати прогресивні форми матеріального стимулювання;

• формування єдиної системи нормування праці, в основі якої мають бути норми й нормативи, що охоплюють весь комплекс технологічних процесів;

• створення автоматизованих робочих місць для нормувальників;

• комп'ютеризація проектування технологічної та організаційної документації, а також норм затрат часу;

• підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників. Мета нормування праці в нових умовах господарювання полягає в тому, щоб на основі зростання технічної озброєності та вдосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов скоротити затрати на випуск продукції, підвищити продуктивність, що сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.

Наведені узагальнені завдання, покладені на нормування праці, можуть бути конкретизовані в умовах кожного окремо взятого підприємства з урахуванням певних принципів організації процесів праці.

Під принципами нормування праці розуміють сукупність основних усталених положень, на основі яких здійснюється побудова, функціонування, розвиток і удосконалення організації управління процесами праці. До основних приниипів належать:

1. принцип прогресивності, який передбачає удосконалення норм праці з урахуванням змін в техніці і технології виробництва;

2. принцип оптимальності, що орієнтує менеджмент підприємства на розробку і застосування таких варіантів норм, в яких найповніше враховані переваги сучасних технологій і трудові навики працівників;

3. принцип об’єктивності, що вимагає найповніше враховувати можливості й особливості всіх складових трудового процесу при розрахунку норм праці;

4. принцип динамічності, який передбачає перегляд і коригування норм праці, що зумовлені переходом на виготовлення нових виробів і застосування більш прогресивних технологічних процесів і методів організації праці;

5. принцип науковості зумовлює необхідність використання при нормуванні праці результатів наукових досліджень, проведених відповідними науковими установами, в яких подаються нові методи здійснення нормування з урахуванням інноваційного наповнення процесів виробництва і процесів праці.