Інноваційна політика фірми
Інноваційна політика підприємства як наука сформувалася на основі вимог практичної економічної діяльності суспільства у зв’язку з необхідністю переходити на інтенсивний шлях розвитку через обмеженість виробничих ресурсів і необмеженість, зростаючих потреб суспільства.
Інноваційна політика складається з двох понять: «інновація» і «політика».
«Політика» — походить від давньогрецького слова «politike» і означає державний, суспільний, уміння (мистецтво), управління. «Інновація» — новина, нововведення.
А звідси: «інноваційна політика» — наука і система практичного регулювання (управління) нововведеннями у суспільстві, в умовах конкретного підприємства, галузі, країни.
Предметом дослідження інноваційної політики підприємства є підприємницька діяльність, виробництво, але не виробництво взагалі, а впровадження нововведень у виробничі процеси.
На основі результатів таких досліджень інноваційна політика підприємства полягає в розробці шляхів і механізмів впровадження і використання нововведень у виробничій практиці з метою забезпечення розвитку економіки і підвищення її ефективності.
Усю сукупність процесів, що відбуваються у підприємницькій діяльності, можна поділити на дві групи — традиційні та інноваційні. Традиційні процеси характеризують звичайне, що склалося в результаті розвитку минулого періоду, функціонування народного господарства, окремого підприємства, а інноваційні — розвиток на якісно новому рівні, за рахунок нововведень.
Коли економіка могла розвиватися на основі екстенсивних факторів (використання постійно зростаючих обсягів суспільних виробничих ресурсів — трудових, матеріально-сировинних, виробничих фондів) у виробництві домінували традиційні процеси. А коли екстенсивні фактори стали неможливими, а то й економічно невигідними, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва вимушені базуватися переважно на впровадженні у виробничу практику нововведень: нової технології, техніки, організаційних форм управління і методів господарювання. Вивчення, прийняття та реалізація таких рішень і становлять зміст інноваційної політики підприємства. Впроваджуються нововведення у виробничу практику — технологію, техніку тощо — не просто для удосконалення її, а для того, щоби при допомозі цього удосконалення забезпечити зростання обсягів виробництва продукції, економніше використання природних ресурсів і поліпшення якості готової продукції, інакше кажучи, виходячи з наявних ресурсів і можливостей їх використання забезпечити вищий рівень життя.
А звідси інноваційна політика є складовою загальної стратегії підприємства і одночасно сприяє впровадженню в практику основних вимог цієї стратегії.
Інноваційна політика формується на всіх рівнях підприємницької і управлінської діяльності залежно від потреби, бажання і можливостей тих суб’єктів підприємства, від яких залежить суть інноваційної політики.
Складовими елементами інноваційної політики є:
– забезпечення вивчення ринку збуту продукції свого підприємства, галузі, народного господарства;
– вивчення напрямків і сутності нововведень на інших вітчизняних і зарубіжних суб’єктах господарювання;
– наявність фінансових ресурсів для проведення фундаментальних досліджень, розробки і впровадження в практику інновацій;
– проведення дослідно-конструкторських розробок, освоєння і експлуатація нововведень;
– контроль на всіх етапах інноваційного процесу від задумів, розробки ідеї і якості використання;
– підготовлені кадри для втілення в життя інноваційної політики.
На характер і зміст інноваційної політики впливає потреба переходу народного господарства від екстенсивного до інтенсивного методу розвитку, тобто розвитку за рахунок ефективнішого використання наявних виробничих ресурсів, отримання максимальних результатів при їх мінімальних витратах.
Крім того, на впровадження нововведень на підприємствах впливають результати фундаментальних наукових досліджень, вимоги конкуренції.
Конкуренція — важливий засіб контролю в ринковій системі і є рушійною силою в розвитку підприємства. Це об’єктивний економічний закон розвитку товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою забезпечення дальшого розвитку: підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення науково-технічного процесу, впровадження нових форм організації виробництва і системи заробітної плати.
Конкуренція, ризик стати банкрутом змушують підприємства найповніше впроваджувати науково-технічні досягнення, використовувати ефективну техніку, технологію, сучасні методи організації праці і виробництва з метою поліпшення якості товару притягнення якомога більшої кількості покупців і отримання, завдяки цьому, максимальної вигоди.
Якщо згрупувати всі джерела інновацій, то вони об’єднаються в такі два види:
– сучасні потреби виробництва і людини;
– досягнення вітчизняних і зарубіжних фундаментальних досліджень. Є такі види інноваційних процесів (новин і нововведень):
– технічні (у вигляді нових виробів, технологій, засобів виробництва тощо);
– організаційні (методи і форми організації і управлінської діяльності);
– економічні (планування, прогнозування, фінансування, ціноутворення, мотивації та оплати праці, оцінки результатів діяльності);
– соціальні (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, охорона здоров’я і охорона довкілля, створення безпечних умов праці і комфортних умов життя);
– юридичні (зміни в законах та інших нормативно-правових документах, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій).
За характером впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва всі інновації можна об’єднати у дві групи — локальні (діють окремо, впливають частково) та глобальні (великомасштабні). Локальні інновації ведуть переважно до еволюційних перетворень у сфері підприємницької діяльності, глобальні — до революційних, кардинально змінюють організаційно–технічний рівень виробництва і завдяки цьому забезпечують суттєві зрушення в економічно–соціальних процесах.
Між окремими видами інновацій існує тісний зв’язок. Технічні новини позитивно впливають на соціальні, економічні, і навпаки — соціальні і економічні сприяють розвиткові технічних.
На розвиток технічних, економічних і соціальних новацій впливають також юридичні, законотворчі новації.
Розробка і впровадження тієї чи іншої інноваційної політики в умовах певного підприємства багато в чому залежать і від можливостей самого підприємства: обсягів виробництва, номенклатури продукції, рентабельності, фінансового стану. Тому виходячи із таких аспектів більші можливості мають великі підприємства. Малі підприємства мають можливість швидше впроваджувати локальні інновації, і ефективно їх використовувати.
Головним спонукальним механізмом розвитку всіх видів інновацій є, як уже вказувалось при розгляді попередніх тем, ринкова конкуренція. Крім того, є ще багато чинників, які сприяють або протидіють розвиткові інноваційних процесів у суспільстві, а саме:
— Економічні:
відсутність або наявність коштів для фінансування інноваційних інвестиційних проектів. В першому випадку вплив буде негативним, у другому — позитивним.
— Технологічні:
недостатній розвиток матеріальної та науково-технічної бази (впливає негативно);
наявність достатньої господарської та науково-технічної інфраструктури, матеріальне заохочення інновацій (впливає позитивно).
— Політичні, правові:
обмеження антимонопольного, податкового, патентно-ліцензійного характеру (впливає негативно);
законодавче заохочення та державна підтримка інновацій (впливає позитивно).
– Організаційно–управлінські:
незмінні організаційні структури, невиправдана централізація, авторитарний стиль керівництва, жорстке планування, орієнтування лише на традиційні ринки (негативно);
гнучкість організаційних структур, демократичний стиль виробництва, можливість самостійного корегування запланованих рішень, достатня автономія, переважно горизонтальне інформаційне забезпечення (позитивно).
– Соціально-психологічні та культурні:
Негативно: опір перемінам у зв’язку з можливістю зміни статуту та необхідністю пошуку нової або перебудови традиційної роботи, зміни усталених способів діяльності та стереотипів поведінки, побоювання покарань за можливі невдачі.
Позитивно: моральне заохочення, громадське визнання, створення умов для творчої праці, сприятливий психологічний клімат у трудовому колективі.
Чинники інноваційної діяльності безпосередньо пов’язані з конкретними формами її організації та окремими етапами створення нововведень. Нині в розвинутих країнах переважають адміністративно-господарські, програмно-цільові та ініціативні форми організації інноваційних процесів. Крім цього, на рівні малих підприємств активно розвиваються кооперативно-цільові дослідження щодо нововведення. Такий підхід до інноваційної політики дає змогу малим підприємствам акумулювати фінансові ресурси і забезпечити впровадження у виробничу практику необхідних нововведень з метою дальшого розвитку малого і середнього підприємництва. Можуть створюватися й інші об’єднання.
Цього принципу і необхідно дотримуватися підприємцям України, що дало би можливість швидше подолати занепад у розвитку народного господарства.
У зв’язку з тим, що впровадження інновацій має великий вплив на ефективність виробничої діяльності, питанням інноваційної політики на підприємствах необхідно надавати важливого значення, інакше підприємство не зможе ефективно функціонувати. Процес економічного управління інноваціями на підприємстві включає такі основні етапи:
– установлення цілей — визначення пріоритетів;
– підготовчий аналіз виробничих умов, підготовка матеріалів для розробки прогнозного плану впровадження інновацій;
– варіантний вибір рішень — розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;
– програмування (планування) робіт — інтегрування вибраних рішень в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;
– супроводження реалізації програми — контроль за виконанням передбачених програмою заходів — інновацій, проведення необхідного корегування програми. Цілі та пріоритети інновацій необхідно визначати у відповідності із загальною стратегією підприємства на тому чи іншому етапі функціонування.
Конкретні стратегічні напрямки технічного, економічного і соціального розвитку підприємства можуть бути пов’язані з вирішенням наступних проблем:
– підвищення якості виготовленої продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на світовому й вітчизняному ринку;
– розробки й широкого впровадження ресурсоощадних (в даний період найважливіше енергоощадних) технологій;
– максимального скорочення затрат ручної праці, поліпшення її умов і безпеки;
– всебічного дотримання екологічних вимог, охорони навколишнього середовища.
При розробці плану впровадження інновацій треба також розробити схему забезпечення їх необхідними ресурсами і постійного контролю за здійсненням програми.
Зміст інноваційного плану підприємства визначається сукупністю конкретних заходів, що входять до їхнього складу і в більшості випадків включає наступні розділи:
– науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи;
– створення, освоєння нових і підвищення якості тих, що виготовляються, видів продукції;
– запровадження прогресивної технології, модернізація та автоматизація виробничих процесів;
– зведені результати здійснення заходів технічного розвитку.
Цей розділ включає: зниження матеріальних затрат і собівартості товарної продукції; приріст виробничої потужності; відносне вивільнення працівників.
На основі цих показників доцільно розрахувати загальні витрати та результати і динаміку основних техніко-економічних показників.
Розроблений план необхідно обговорити на проблемній нараді учасниками якої мають бути керівники підприємства і група експертів, включаючи незалежних. Це певною мірою забезпечує здійснення якісного відбору конкретних заходів (інновацій) і напрямків технічного, економічного і соціального розвитку підприємства.
Впровадження інновацій у підприємницьку діяльність здійснюється задля розвитку виробництва, підвищення його ефективності і забезпечення виготовлення конкурентоспроможної продукції.
Таке розуміння інноваційної діяльності вимагає проведення конкретного аналізу діяльності підприємства, вивчення інноваційного процесу на всіх його етапах.
Економічний аналіз інноваційної діяльності підприємства — це метод дослідження результативності інноваційної діяльності за даними обліку, звітності та іншої техніко-економічної інформації.
Тому економічний аналіз інноваційної діяльності підприємства повинен охоплювати всі сторони роботи підприємства, порівнюючи результати після впровадження інновацій з показниками до впровадження їх. Також необхідно визначити ефективність вкладених інвестицій в інноваційну діяльність і термін їх окупності.
Незалежно від того, на удосконалення яких процесів чи виду діяльності була спрямована інновація, у всіх випадках повинна зростати ефективність діяльності і підприємство повинно отримати кошти на покриття витрат, пов’язаних з інновацією.
Ефективність інвестицій, вкладених у інновації, визначається за формулою:
А термін окупності — за наступною формулою:
,
де Еінв. – коефіцієнт ефективності інвестицій, вкладених в інновації;
Ток. – термін окупності;
Σінв. – сума вкладених інвестицій;
ΔПр – приріст прибутку від впровадження у виробництво відповідного нововведення (інновації).