Тема 7. Капітал і наймана праця

Програмна анотація:

1. Первісне нагромадження капіталу і його особливості в Україні.

2. Соціально-економічна сутність капіталу, його структура.

3. Робоча сила як товар. Заробітна плата.

Основні терміни та поняття: первісне нагромадження капіталу, людський капітал, авансований капітал, постійний, змінний капітал, додана вартість, номінальна, реальна заробітна плата, тарифна система, форми та системи оплати праці, мінімальна заробітна плата.

1

Перехідний період, що відбувався в Україні, часто ототожнюють з процесом первісного нагромадження капіталу, що не є методологічно вірним і коректним.

Поняття «первісне нагромадження капіталу» вперше зустрічається у працях А. Сміта, далі досліджено у «Капіталі» К. Маркса.

Первісне нагромадження капіталу – це процес насильницького відділення засобів виробництва від їхніх колишніх власників, зосередження їх у руках декількох і перетворення в капітал.

Його зміст полягав у підготовці матеріальних умов переходу від феодалізму до капіталізму й припускав:

1. відділення безпосередніх виробників (насамперед селян) від засобів виробництва (землі) і перетворення їх у найманих робітників;

2. перехід суспільних засобів і грошових капіталів у руки буржуазії.

Основою первісного нагромадження капіталу була диференціація товаровиробників (сильні, слабкі). Але цей процес протікав дуже повільно в часі. Для того, щоб прискорити формування найманої праці, а отже і процесу становлення капіталізму, держава використовувало насильницькі методи.

Найбільше яскраво вони виявилися в Англії, де з кінця ХV століття відбувалося насильницьке збезземелювання селян, викликане необхідністю розширення вівчарства для задоволення потреби в сировині капіталістичних сукняних мануфактур.

В Америці головним напрямком цього процесу були:

- позбавлення власності корінного населення – індіанців;

- утиск бідняків – переселенців;

- негритянське плантаційне рабство.

Друга сторона первісного нагромадження – зосередження в руках буржуазії великих грошових сум – здійснювалася такими шляхами як:

- лихварство;

- пограбування туземного населення (індіанців в Америці, негрів в Африці);

- монополія на торгівлю колоніальними товарами;

- система протекціонізму національному підприємництву у формі великих грошових субсидій зі скарбниці і т.д.

В Україні відбувався процес іншого роду пов’язаний з відмовою від командно-адміністративної системи й переходом на ринкові методи регулювання – у цьому є корінна відмінність первісного нагромадження в старому змісті від нового. Поєднує їх процес створення класу підприємців з матеріальною основою у вигляді приватної власності.

Основними формами первісного капіталу тут були паперова приватизація, використовувалися тіньова економіка, чиновницький рекет, казнокрадство, залучалися кредити із-за кордону.

2

У різних економічних школах капітал трактується по-різному. Але головними є три напрями:

- речова або натуралістична концепція;

- грошова або монетаристська концепція;

- теорія «людського капіталу».

С точки зору натуралістичної концепції капітал – це або засоби виробництва, або товари, що призначені для продажу.

Так, А. Сміт трактує капітал як накопичений запас речей.

Д. Рикардо – як засоби виробництва.

У теорії А. Маршалла капітал – це речі, що створюють передумови виробництва.

С точки зору монетаристської теорії, капітал – це гроші, що приносять процент.

Теорія «людського капіталу» з’явилась у 60 роки ХХ ст. у зв’язку зі зростання людського фактору в умовах НТР.

Її розробили представники неокласичного напряму Г. Беккер, Т. Шульц та ін. На їхню думку, у виробництві взаємодіють два фактору: «фізичний капітал», який включає засоби виробництва, і «людський капітал» до якого відносяться надбанні знання, досвід, навички, енергія. Величина людського капіталу оцінюються потенційний доходом, який він здатний приносити.

Найбільш повне розуміння капіталу розглядається в концепцій К. Маркса. Він досліджував, з одного боку, сутність капіталу, з іншого – конкретні форми його прояву.

К. Маркс вважав що ні гроші, ні засоби виробництва самі по себе капіталом не є. Вони перетворюються у капітал коли використовуються для привласнення чужої неоплачуваної праці.

Тому, по-перше, «капітал – це не річ, а визначене суспільне відношення, яке представлено у речі і придає цієї речі специфічний суспільний характер.

По-друге, капітал можна розуміти лише як постійний рух усіх його елементів. Тільки находячись у русі гроші перетворюються у капітал.

По-третє капітал – це самозростаюча вартість, що створюється найманим робітником.

Капітал, що спочатку використовується у господарській діяльності (підприємництві) К. Маркс називав авансованим капіталом. Авансований капітал у залежності від участі його елементів у створенні доданої вартості існує у двох формах:

- постійний капітал (с);

- змінний капітал (v).

Постійний капітал – та частина авансованого капіталу, що використовується на придбання факторів виробництва (засобів, предметів праці) і який у процесі виробництва не змінює величину своєї вартості.

Змінний капітал – та частина авансованого капіталу, що використовується для придбання робочої сили і яка в процесі виробництва змінює (збільшує) свою вартість на величину додаткової вартості.

Робоча сила в процесі виробництва, тобто використання речовинних факторів виробництва, створює нову вартість: (v+m). Сукупність постійного капіталу і знов створеної вартості – створюють вартість товару w = c + ( v + m).

Постійний капітал є основою формування фонду відшкодування витрачених засобів і предметів праці.

Змінний капітал є основою формування фонду життєвих засобів безпосередніх виробників, тобто найманої робочої сили. Додаткова вартість (m) є основою формування фонду нагромадження, а також частина її використовується для особистого споживання підприємця і для суспільного споживання (частина додаткової вартості через податки надходить у держбюджет, що використовується суспільством у цілому).

Додаткова вартість має 2 форми вираження:

- абсолютну

- відносну.

Абсолютна – маса додаткової вартості, обумовлена в грошах.

Відносна – норма додаткової вартості, виражена в %. Норма додаткової вартості характеризує ступінь приросту змінного капіталу.

M ‘ – норма додаткової вартості.

M’ = m / v * 100%

m = m’ * v / 100%

На величину додаткової вартості впливають розмір використованого капіталу (більше кількість, більше додаткова вартість), розмір змінного капіталу, норма додаткової вартості, продуктивність праці (вище продуктивність праці, вище випуск продукції).

3

У результаті перетворення робочої сили в товар формується найманий робітник і капіталіст. Наймана праця є економічною базою основою капіталістичних, виробничих відносин. Позаекономічний примус до праці поступається місцем економічному.

Виробничі відносини формуються між двома формально рівноправними суб’єктами: капіталістом, що є власником засобів виробництва, найманим робітником – власником робочої сили.

Робоча сила як і всякий інший товар володіє двома властивостями:

- споживча вартість;

- вартість.

Споживча вартість товару робоча сила – це здатність робочої сили створювати вартість більшу, ніж її власна, тобто додану вартість.

Вартість товару робоча сила – це вартість засобів існування, що необхідні працівнику для відтворення його робочої сили, а також для утримання членів його родини.

Вартість товару робоча сила залежить насамперед від вартості засобів існування. На її впливають ріст потреб, економічний і культурний рівень розвитку країни, розвиток НТП, який обумовлює підвищення рівня освіти, кваліфікації, а, отже і підвищення вартості робочої сили. Разом з тим такий фактор як ріст суспільної продуктивності праці викликає зниження вартості робочої сили, оскільки з ростом продуктивності праці збільшується маса виробленої продукції і знижується вартість одиниці продукції, отже знижується ціна, засоби існування стають дешевше.

У залежності від того, які фактори переважають, вартість робочої сили може збільшуватися і зменшуватися.

Праця, як і інші фактори виробництва, приносить дохід, що називається заробітною платою.

Існують різні концепції щодо сутності заробітної праці.

Марксистська концепція заснована на тому, що по-перше у якості заробітної плати оплачується не праця, а здатність робітника до праці, тобто його робоча сила, яка визначається вартістю засобів існування робочого і його родини. Праця яка є джерелом вартості, сама її не має. По-друге, в якості заробітної плати оплачується не вісь продукт праці, а лише необхідний, тобто той, який розміщає вартість робочої сили.

Висновок – заробітна плата – це форма вартості і ціни робочої сили.

Позиція неокласиків принципово інша. По-перша вони розглядають заробітну плату як ціну праці. По-друге, їх цікавлять не стільки сутність заробітної платі, скільки її рівень який традиційно визначається співвідношенням попиту і пропозиції.

При рівноваги попиту і пропозиції на труд створюється рівноважній рівень заробітної плати. Зростання попиту на труд підвищує заробітну плату. Падіння попиту на труд знижує її.

Основні функції зарплати:

1. відтворювальна функція. Зарплата служить способом розподілу основної частини життєвих благ у суспільстві і способом формування платоспроможного попиту населення, тому що складає 70-75% усіх доходів працівників;

2. стимулююча функція: Зарплата служить способом залучення громадян до суспільно необхідної праці, створює зацікавленість у підвищенні кваліфікації, оволодінні суміжними професіями, стимулює високопродуктивну і якісну працю.

У залежності від форми доходу, зарплату класифікують на номінальну і реальну.

Номінальна зарплата – це сума грошей, що одержує працівник за виконану роботу.

На її величину впливають різні фактори: рівень кваліфікації працівників, різні умови й ефективність праці тощо.

Визначення величини номінальної зарплати передбачає насамперед облік її кількості і якості. Ця задача розв’язується за допомогою тарифної системи.

Тарифна система оплати праці є сукупність взаємозалежних елементів:

- тарифно-кваліфікаційного довідника;

- тарифної сітки;

- тарифних ставок і схем посадових окладів

Тарифна система використовується для розподілу робіт і працівників у залежності від складності і кваліфікації по розрядах тарифної сітки і є основою формування і регулювання зарплати

Тарифно-кваліфікаційний довідник містить у собі детальну характеристику окремих професій і конкретних видів робіт. У ньому перелічуються вимоги до знань, умінь, навичок виконавця тієї чи іншої роботи. Кожна робота тарифікується окремим розрядом. Це означає, що її повинен виконувати тільки той працівник, якому комісія привласнила відповідний розряд у відповідності з довідником. По 1-ому розряду тарифікуються найбільш прості види робіт, що не вимагають особливої підготовки виконавців, а за наступним (вищим) розрядом – найбільш складні роботи, виконання яких вимагає високої майстерності.

Диференціація зарплати в залежності від якості праці, а отже від кваліфікації працівників здійснюється за допомогою тарифної сітки, що поєднує в собі тарифні коефіцієнти. Кожний з них показує у скількі разів більше повинний оплачуватися вищий розряд у порівнянні з першим (тарифний коефіцієнт першого розряду – 1).

Тарифна ставка 1-го розряду відповідає гарантованому мінімуму зарплати.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95р.

Мінімальна зарплата – це державна соціальна гарантія, встановлюється в розмірі не нижче вартості величини границі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

Її величина повинна визначатися при розрахунку прожиткового мінімуму на основі наукової методології. Виходячи з цих мінімумів ведуться переговори між керівниками компаній і профспілками при складанні колективного договору. Мінімальна зарплата регулюється з урахуванням економічного розвитку, продуктивності праці, середньої зарплати і величини мінімального споживчого бюджету.

Більш точним показником добробуту народу є реальна заробітна плата.

Реальна заробітна плата – це сума матеріальних і духовних благ і послуг які можна придбати за номінальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата залежить від:

1) рівня мінімальної зарплати

2) цін на товари і послуги, що споживає населення

3) величини податків, що виплачуються різними прошарками населення в бюджет відповідно до законів України

Розрізняють основну і додаткову заробітну плату. Основна зарплата працівників залежить від результатів його праці і визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами в розмірах установлених чинним законодавством.

Додаткова оплата праці залежить від результатів господарської діяльності підприємства, встановлюється у виді премій, нагород, компенсацій, надбавок і доплат які не передбачені законодавством, або більше розмірів, установлених законодавством.

Вона враховує фактори виробничого процесу які важко передбачити наперед і виплачується за визначені індивідуальні досягнення: професійна майстерність, перевиконання норм виробітку, розширення зон обслуговування, безупинний робочий стаж тощо. У ній враховуються надбавки за особливі умови роботи (районні коефіцієнти), колективні результати праці, що оплачуються з фонду матеріального стимулювання.

У залежності від організації зарплати розрізняють дві форми зарплати: погодинну і відрядну.

Погодинна зарплата нараховується працівникам у залежності від кваліфікації і фактично відпрацьованого часу. Застосовується вона в тому випадку, коли результати праці не піддаються обліку, або не залежать від зусиль працівника (оплата інженерно-технічних працівників, службовців, наладчиків тощо).

Погодинна зарплата передбачає просту погодинну систему яка обумовлює оплату за фактично відпрацьований час і погодинно-преміальну, котра враховує й інші моменти – виконання норми, підвищення якості продукції, економію ресурсів.

Відрядна форма зарплати виступає насамперед як пряма відрядна, яка передбачає залежність заробітку від кількості виготовленої продукції у відповідності до встановлених незмінних розцінок.

Відрядно-преміальна форма зарплати передбачає разом з оплатою за кількість продукції виплату премій за визначені показники, що визначаються в Колективному договорі.

При відрядно-прогресивній системі виробіток по встановленій нормі оплачується за незмінними розцінками, а усе, що виконується понад норму оплачується по прогресивній шкалі.

Важливого значення мають і колективні форми зарплати (наприклад бригадна система). Заробіток тут залежить від кінцевих результатів роботи всього колективу. Між членами бригад (цеху, осередку) заробіток розподіляється за коефіцієнтом трудової участі (КТУ). Дана система змушує працівника думати про весь обсяг роботи, а не тільки про виконання індивідуального завдання.

Зарплата виплачується в грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Може виплачуватися банківськими чеками. Колективним договором може бути передбачено часткову виплату зарплати натурою (за цінами не нижче собівартості) у тих галузях, де така виплата є бажаною, як наприклад у сільському господарстві.