2. Поняття, мета та завдання кримінально – виконавчого законодавства України.

Кримінально-виконавче законодавство України встановлює порядок і умови відбування покарання і застосування заходів виховного впливу до осіб, засуджених до позбавлення волі, а також до покарань, не пов‘язаних з позбавленням волі, а також порядок діяльності установ і органів, які виконують вироки щодо цих видів покарання, і участі громадськості у виправленні і перевихованні засуджених.

Таким чином у систему норм кримінально-виконавчого права входять норми, що містяться насамперед у КВК України, а також у різноманітних норма­тивних актах, які регулюють діяльність органів та установ виконання покарань і правовідносини, що виникають у сфері виконання пока­рань:

• Кримінально – виконавчий Кодекс України, від 11 липня 2003 року;

• Закон України від 25 червня 2005 року «Про Державну кримінальну – виконавчу службу»;

• від 24 березня 1998 р. «Про держав­ну виконавчу службу»;

• Закон України від 21 квітня 1999 р. «Про вико­навче провадження»;

• Закон України від 1 листопада 1996 р. «Про засто­сування амністії в Україні»;

• Закон України від 2 березня 2000 р. «Про загальну структуру й чисельність кримінально-виконавчої системи Ук­раїни»;

• Закон України «Про попереднє ув’язнення» 1993 року;

• Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, які звільняються з місць позбавлення волі» від 01.12. 94 року;

• Закону України «Про установи і органи у справах неповнолітніх» 1995 року та інших законів;.

• Положення про Державний департамент України з питань ви­конання покарань від 31 липня 1998 р.;

• Положення про порядок здійс­нення помилування від 12 квітня 2000 р.;

• Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань від 25 грудня 2003 р.;

• Інструкція про порядок вико­нання покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, від 19 грудня 2003 р.;

• Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі від 16 груд­ня 2003 р.;

• Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних си­лах України від 5 квітня 1994 р.;

• Наказ Міністра оборони України від 28 лютого 2002 р. № 81 «Про порядок і умови відбування арешту засудже­ними військовослужбовцями»;

• Положення про дільницю слідчого ізоля­тора на території виправної колонії від ЗО грудня 2003 р. тощо.

Під галуззю законодавства в широкому розумінні мається на увазі вся сукупність нормативних актів (законів і підзаконних актів), що регламентують суспільні відношення, які стосуються предмету його регулювання. Отже, крім законів України, які регулюють суспільні відносини, що виникають з приводу і в процесі виконання (відбування) покарання і застосування до засуджених заходів виправного впливу, до галузі кримінально - виконавчого права входять Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, спільні накази Державного Департаменту України з питань виконання покарань і відповідних відомств.

Зазначені акти в відповідності з повноваженнями, що надані цим органам, конкретизують положення закону, деталізують його приписи, забезпечують виконання його вимог.

Нормативні акти, які прийняті Державним Департаментом з питань виконання покарання спільно з іншими органами управління акти, носять процедурний характер і, як правило, не повинні встановлювати додаткового обов'язку засуджених або обмежувати їхні права.

Таким чином, під кримінально-виконавчим законодавством України в широкому розумінні слід мати на увазі систему правових актів, які регулюють весь комплекс суспільних відносин, що виникають з приводу і в процесі виконання (відбування) покарань всіх видів і застосування до засуджених заходів виправного впливу.

Завдання кримінально-виконавчого законодавства визначене в ст. 1 КВК України, згідно якої завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є