- •Залишки кельтських мов в англійській
- •Елементи ранньолатинської мови
- •Запозичення із скандінавських мов
- •Запозичення 3 романських мов. Норманське завоювання
- •Четвертий шар латинських запозичень
- •Елементи грецької мови
- •Запозичення з інших германських мов
- •Лексичні запозичення 3 часів раннього відродження
- •Запозичення із слов'янських мов
- •Асиміляція запозичень. Фонетична адаптація
- •Граматична асиміляція
- •Лексична асиміляція
- •Вплив запозичень на обсяг словника і семантичну структуру
- •Орфографічний вплив французької мови
Орфографічний вплив французької мови
Сучасна англійська орфографія має склади у систему. Ця складність криється у запровадженні ряду сполучень французьких літер протягом середньоанглійського періоду. Зміни відбулися як серед голосних, так і серед приголосних.
Серед голосних староанглійське ū, що передавало звук [u:J, набуло форми сполучення ou, oou, напр.: ст. a. hus — н. a. house, ст. а. sund — н. a. sound, ст. a. ūt — н. a. out, коротке «й» у деяких випадках стало писатися як «о»: ст. a. sum — н. a. some.
Староанглійські ē та у передавалися як іе та іu; це явище частково збереглося і в сучасній англійській мові, напр.; build, field.
У середньоанглійський період замість літер «і» та «й» вживалися «у» та «w». Це явище було викликане правилами правопису, тому що літери «і» га «й» внаслідок своїх розмірів виходили за межі вертикальних розмірів рядка. Через це у сучасній англійській мові вживання «у» та «w» у кінці слова є нормою, напр.: city, fellow, know, now.
Подвоєння голосних, властиве середньоанглійському періодові, як наприклад ouut замість out, пізніше зникло. '
Серед приголосних вплив французького правопису значно більший. Явище впливу стосуєгься сполучень «ch» і «cw». Під впливом французьких запозичень типу chic (k), chirurgy таке слово , як cild, дало сучасне child, а сполучення cw- змінилось на французьке qu-, напр.;
cwid — quid, cwick — quick, cwen — queen.
Подібним чином староанглійське sc змінилося на сполучення sh, напр.; scinan — shine, fisc—fish. Виняток складають скандінавські запозичення, які цих змін не зазнали.
Стзроаііглійська літера Z, яка передавала п'ять звуків, по різному вплинула на правопис слів, пор.: — bridge, dra.Zan — draw, daeZ—day, Zod—good, niZon—nine. Давньоанглійський префікс де — став передаватися літерами і-, у-, напр.: genos (пор. нім. genug) — inoh, ynouh, ynow— enough.
Окремі особливості правопису залежали від переписувача, характеру тексту, місця перекладу. У XVI ст. ці розбіжності в орфографії зникають.
Носові голосні, що властиві французькій мові перед носовими приголосними «т» та «п» — а,.е, і, о, й, ;іі, еі, оі — в англійській мові не-вживаються. Дещо змінилося написання запозичених слів, де носові звуки вживались, напр.: parlement — parliament, tendre — tender, проте голосні в них залишились прості. У кількох випадках склалося написання, що відбиває закриту артикуляцію, наприклад, англійське aunt від французького tante, проте останній варіант ми зустрічаємо і в німецькій мові, де голосний «а» носової вимови не має.
Під впливом французької вимови приголосні f та v розвинулися у різні фонеми, і дзвінке [vl почало вживатися на початку запозичених слів. напр.: vain, various, vulnerable. У міжголосній позиції вживається глухий Ш, але лише у подвоєнні, напр.; affair, affect. Інші дослідники вважають, що це процес, який властивий самій англійській мові, хоча можливо, що французька вимова і вплинула на таке англійське слово, як very. Знову ж таки, більшість слів, що починалися на w-, зберегли до певної міри цей звук дотепер, напр.:
waes — was, wosron — were, wcnrd — wnrd, wendan — went, west — west.
Що стосується дифтонга [оі], то його дійсно в давньоанглійській мові не існувало, і він з'явився у запозичених словах, напр.; annoint, joint, point. .
Таким чином, сучасна англійська мова — це складна суміш різночасових запозичень з багатьох європейських мов та незначних вкраплень з інших мов світу, які існують на власному грунті. Взаємодія власної і запозиченої лексики може відбуватися на трьох рівнях і пов'язується з: а) витісненням власного слова запозиченим; б) зникненням запозиченого слова при витісненні його власномовним; в) розмежуванням синонімів — власного і запозиченого — які співіснують протягом певного часу.
Ці процеси, що є наслідком стосунків власномовної і запозиченої лексики, викликають семантичний розвиток і розширення лексичної системи внаслідок семантичних змін значень.
-У мові постійно має місце відмирання старих значень, поєднане із зникненням реалій. Так, значна частина англосаксонської лексики зникла у XI—XII ст., що пояснюється змінами в суспільному оточенні, припиненням давньоанглійського літературного епосу тощо. Мовні традиції англійського населення часів норманської навали, проте, були настільки сильні, що сприяли відродженню національної мови. яка продовжувала розвиватися за власними законами.