Історія виноградарства

Стародавні берегівські літописи відкривають нам інформацію, що Закарпаття належить до старих районів виноградарства, які народжувались завдяки близькості північних кордонів Римської імперії, що проходили по Дунаю. В північних провінціях імперії римські легіонери повинні були садити виноград згідно наказу римського імператора Пробста (276-282 рр.).

Крім того, існують дані, що перші кочові племена угорців, які прийшли зі сходу на початку Х ст. в Дунайську низину, завезли середньоазіатські столові сорти винограду.

Враховуючи сприятливі ґрунтово-кліматичні умови низинної зони, а також схили, що захищені з півночі горами, виноградарство в ХІІ-ХІІІ ст. стало активно розвиватися на всій території Середньодунайської низовини.

Князь Лев Данилович (1228-1301) (cин волинського князя Данила Романовича, ім'ям якого названо м. Львів

Після набігу орди хана Батия, у 1251 році, виноградники та інші угіддя були знищені. Для заселення спустошеної місцевості угорський король Бейла ІХ в 1254 році запросив німецьких та італійських колоністів-виноградарів (вінцлерів), а Мукачево із навколишніми землями віддає своєму зятю – галицькому князю Льву Даниловичу. Ним було надано право закладати виноградники, виготовляти і продавати вино, звільнивши їх на 10 років від податків та церковної десятини.

Історичним центром закарпатського виноробства можна вважати Чорну гору під Виноградовом, де з давніх-давен вирощують виноград. Саме про Севлюш, що в перекладі Виноградне, йде річ у першому документі, в якому конкретно згадується виноградарство на території Закарпаття. Це державна грамота угорського короля Ладислава І, датована 1093 роком. Згідно з цим указом село Севлюш з людьми і землею, всім нерухомим та рухомим майном переходило в повну власність монахів. Були враховані сприятливі грунтово-кліматичні умови низинної зони, а також те, що схили Чорної гори “гріються” сонячними променями майже увесь день. Тому в часи короля Гейзи II (1141-1162 р.р.), на місці сучасного Виноградова була закладена перша виноградна плантація.

На кінець ХІІІ століття виноградні насадження були не тільки в Севлюші та Мукачево, а і в інших населених пунктах (Берегово, Мужієво, Косино, Вари, Береги). Основна частина виноградників в цей час належить монастирям. Набувають поширення такі сорти винограду, як Рислінг, Фурмінт, Гарш Левелю, Серемський Зелений, Бакатор.

Чеський Король Карл IV (1316-1378)

В 1351 році чеський король Карл ІV завіз з Франції лози відомих під назвою "бургунських", такі як Піно, Совіньйон, Шардоне, Мерло та Каберне, які незабаром набули широкого поширення. В цей період Берегівські та Мукачівські вина йдуть не тільки на задоволення потреб населення та місцевих феодалів, а й вивозяться в північні слов'янські землі та на королівський стіл.

Після перемоги турків над угорцями, 1502 рік, коли східна частина Угорщини відійшла до Османської імперії, виноградарство краю розвивалося під впливом Малої Азії та Балкан. Можна вважати, що в цей час були завезені такі столові сорти винограду, як Чауш і Карабурну. З цього часу з'явилась висока дерев'яна опора – "лугош".

В ІІ-й половині XVIII століття, після Карловецького миру 1699 року, коли закінчилося майже двохсотлітнє турецьке панування, виноградарство Закарпаття досягло значного розвитку. Закарпатські вина (Мужіївські, Берегівські, Середнянські) за якістю не поступаються Токайським і Шопронським і експортуються у Прусію, Росію, Польщу, Англію, Голандію, Швецію. Особливий успіх мали вина з села Середнє, частина виноградників якого належала російському царю Петру І.

Ерцгерцогиня Австрійська, королева Угорщини і Чехії Марія Терезія (1717-1780)

Із середини XVIII століття, в результаті дискредитаційної політики эрцгерцогині Австрии, королеви Угорщини та Чехії Марії Терези, яка проявлялася в обмеженні вивозу вин, закарпатське виноградарство занепадає. Після революції 1848 року поміщики та монастирі, які мали великі площі занедбаних виноградників, розпродували їх вчорашнім батракам. Це сприяло зростанню площ виноградних насаджень, поліпшенню асортименту та якості продукції. З цього часу виноградарство розвивалось під впливом Франції, Італії, Німеччини, Австрії, з яких завозився посадковий матеріал та запозичалась агротехніка.

В 1857 році у Європу, разом з посадковим матеріалом з Америки, був завезений небезпечний виноградний шкідник - філоксера, який за неповні 15 років практично знищив 6 мільйонів гектарів кореневласних виноградних кущі європейських сортів, в тому числі і в Угорщині загинуло дві третини виноградників.

Ервін-Фрідріх фон Шенборн-Бухгейм (1842-1903)

Після знищення значної частини берегівських виноградників філоксерою у 1881 році, почали завозити щепи із США. Виявилося, що цей ненажерливий шкідник пошкоджує кореневу систему лише європейських сортів. Найперші щепи винограду марки Reparia привезли Шенборни та піджупан Дюла Йобсті у 1883 році. Так, латифундія (від автора – латифундія - велике приватне земельне володіння, помістя) Шенборнів-Бухгеймів, точніше її керівник, відомий вчений-виноградар Нандор Цейнер (1850-1928 рр.), уже починаючи з 1883 року зайнявся висаджуванням нових сортів. У 1885-1886 рр. його невтомна праця дала непогані результати, а з 1887 р. використовували запропонований ним метод зеленого щеплення, який був і надалі домінуючим. Суть його полягала в тому, що гібридну підщепу на висоті 1 метр на 4-6 сантиметрів вище вузла зрізують. Потім лозу вздовж діафрагми розщеплюють, беруть прищепу європейського сорту довжиною 5-6 см, обережно вставляють її у розщіп, міцно перев’язують. Якщо зрощення відбулося, лоза швидко розвивається і згодом плодоносить.

До речі, доктор Цейнер, переселившись у 1881 році з Мункача в Берегсас, був засновником Берегівського об’єднання виноградарів та першим його головою. Очолював він і Берегівське товариство експорту винограду. Тоді ж почав друкуватися у спеціальних виданнях із виноградарства. Найвідоміші його праці: “Селекція американських резисторних сортів винограду шляхом зеленого щеплення” (Будапешт, 1893 р.) та “Методи обрізки щеплених кущів винограду на гірських схилах” (Будапешт, 1893 р.).

У звіті комісії з виноградарства, який проводився у 1898 році, відзначено, що на Берегівщині не тільки великі й середні власники виноградників, але й дрібні успішно борються проти філоксери. “Оскільки культура виноградарства в нашій країні базується на професійності, інтелігентна група власників виноградників Берегсаса серед перших у країні, ще на початку 70-х років, розпочала пересадку своїх виноградників, причому на дуже якісному, професійному рівні,” – сказано у звіті Господарської спілки Угорщини про стан виноградарства, виданому в 1898 році.

Енциклопедія виноградарства, 1910 рік (німецькою мовою)

Після декількох років знищені філоксерою виноградники знову засіяли у повній красі. Отож регіон, який вважався периферійним, довів свою живучість, здатність до подальшого розвитку. Тутешні виноградарі підтвердили, що Берегсас може на рівних конкурувати з будь-яким всесвітньовідомим виноградарсько-виноробним регіоном Європи.

На початку ХХ століття площа виноградних насаджень на Закарпатті складає близько 3000 га. З часом, в 20-30-ті роки, ця площа збільшилася до 4500 га. Поряд з цим поліпшувався догляд за насадженнями і не випадково виноградарі отримували щедрі врожаї соковитих ягід. А деякі вина, які виготовлялися на Берегівщині, у 1911 році були визнані навіть кращими за знамениті токайські.

Берегівські Королівські винні підвали, літня резиденції графа Шенборна, з 1954 року Берегівський винзавод

Після ІІ-ої Світової війни виноградні насадження краю складали 4200 га. На одному гектарі розміщувалося 7,2-7,5 тисяч кущів. Створення колгоспів на Закарпатті у 1947-48 роках призвело до конфіскації орних земель, садів та виноградників, що були приватною власністю. Здавалося, що колективізація перемогла. Але невдовзі виявилося, що для догляду виноградників потрібна сумлінна праця кваліфікованих робітників, чого в колективних господарствах не змогли організувати. Чи, можливо, не хотіли. Тому, через деякий час господарям дозволили доглядяти виноградники на правах оренди. Фактично, господар сам виконував всю роботу в колгоспному винограднику і, під час збору врожаю, певну частину винограду залишав собі.

Вже в 60-70-х роках минулого століття так оброблялися виноградники на Оглядному Урочищі за містом. Саме тут вперше орендував виноградник Карло Шош. І коли на Україні розпочався фермерський рух, він одним із перших приєднався до команди землеробів. В 1992 році раніше орендований виноградник став важливою частиною фермерського маєтку. В цей час інші господарі також заявили про свої права на 50 гектарів виноградників, що колись належали їм, з десертними та винними сортами виноградів.

Вже в 1953 році площі виноградників зросли до 5400 га, а в 1965 році вже становили 14500 га. В сортовому складі переважали європейські сорти, які становили 74%, з них столові: Шасла, Жемчуг Саба, Мускат Гамбурзький, Дамаська Троянда, Карабурну, Королева Виноградників, Іршаї Олівер, Матяж Янош, технічні: Фурмінт, Гарш Левелю, Леанка, Мускат Оттонель, Мюллер Тургау, Рислінг, Трамінер Рожевий, Семільйон, Совіньйон, Серемський зелений, Каберне Совіньйон, Мерло, Цвейгелт, Матраса.

Дуже прикро, що в області, після славнозвісної антиалкогольної кампанії другої половини 80-х років ХХ-го століття, площі виноградних насаджень скоротилися більше як на 10 тисяч гектарів і на даний час становлять лише 4809 га, з яких 4361 га в плодоносному віці. Та й у сортовому складі виноградних насаджень сталися значні зміни у гіршу сторону. Внаслідок цього більша частина виноградників стала малопродуктивною. Вони занедбані і вимагають дбайливого господаря. За даними перепису, проведеного спеціалістами, більше 70% площ займають гібридні ізабельні сорти винограду. А колись Ізабелла вважалась у виноградарів виноградом-бур’яном. До того ж, лише на четвертій частині площ вік виноградних кущів не перевищує 10 років, 35 % мають вік понад 20 років.

Лицарі Берегівського Лицарського Винного Ордену імені Святого Венцела

Це сумна статистика. Нині ця традиційна для краю галузь сільськогосподарського виробництва в занепаді. Традиційне виноградарство і виноробство нашого краю гинуть. Тільки завдяки невеликій громаді приватних виноробів, які у 2001 році згуртувались в с.г.-кооператив «Берегівський виноробний край», що став основою для створеного у 2003 році, єдиного в Україні, Берегівського Лицарського Винного ордену імені святого Венцела (від автора – Венцел - міфічний покровитель берегівських виноробів) та зусиллям, єдиної в Україні, Обласної Асоціації «Спілки приватних виноградарів та виноробів Закарпаття» (заснованої у 2007 році) вдається частково відроджувати виноградарство та історичні сорти вин і пропонувати їх для дегустації нашим гостям та друзям.

Прикладом можуть слугувати ще й потужні виноробні фірми “Айсберг” та “Котнар”, які в останні роки засадили на площі понад 150 га виноградні плантації елітними європейськими сортами.

Позитивні зрушення у збереженні історичних традицій виноградарства та виноробства, пропагування досягнень виноробів Берегівщини відбувається з часу проведення у 2000 році першого Берегівського Міжнародного фестивалю вина, який проводиться щорічно з метою підтримки приватного винороба, відродження європейських сортів винограду, якими колись славилась Берегівщина, і не тільки на місцевому, а й на державному рівнях.

В день фестивалю обов’язково відбувається покладання вінків до пам’ятника легендарного берегівського хірурга, професора Бертолона Ліннера (1887-1969), який за 40 років своєї діяльності провів близько 46 тисяч операцій в області травматології, онкології та дитячої хірургії, в тому числі на серці та головному мозку. Поряд із хірургічною діяльністю, Ліннер захоплювався розведенням нових сортів винограду, підтримував тісні стосунки з виноградарським дослідним інститутом з м.Пейч в Угорщині. Вирощував понад 100 сортів винограду, а виготовлені ним вина славилися далеко за межами краю. Гібрид, отриманий шляхом схрещування Рислінгу Рейнського і Трамінера, названо ім’ям Бертолона Ліннера. На превеликий жаль, виноградники, котрі з такою любов’ю плекав відомий хірург, були занедбані та знищені.

Директор Музею Берегівщини І.І.Шепа демонструє експозицію виноградарства та виноробства

У 2002 році в м.Берегово відкрито історико-етнографічний Музей Берегівщини, який розташований у частині приміщення єдиної у Берегові фортифікаційної споруди - палаці, що колись виконував функції літньої резиденції угорського графа Габора Бетлена. Засновником та незмінним директором його є винороб та член Лицарського Винного Ордену Іван Шепа. Серед експонатів музею можна побачити документи датовані 1247 роком, де згадується про виноградарство та виноробство на Берегівщині, перші законодавчі документи Косинського та Виноградарського районів, газети виноробів ХІХ ст. та чеського періоду Закарпаття (1918-1939 рр.), колекція вин Берегівського виноробного заводу, завойовані дипломи та нагороди виноробів краю, а також інструменти та обладнання для виноробства.

Незабаром музей суттєво розшириться. В старому підвалі з високим арковим склепінням, який ймовірно побудований в період з 1320-1327 роки і в 1629 році був відновлений графом Бетленом, створюється перший на Закарпатті окремий музей виноградарства та виноробства, де планується показати весь процес виготовлення вина - як він відбувався ще у давні часи і до нині. Будуть представлені відомості про знаменитих виноробів Берегівщини, таких, як у минулому - доктор Бертолон Ліннер та сучасних – лицарів Ордену. Не даремно ж на гербі Берегівщини зображено гроно винограду. Маємо пам’ятати своє славне минуле! Адже майбутнє Закарпаття - у руках самих закарпатців.

Виноградні вина

Виноградні вина — це напої, одержані шляхом зброджування виноградного соку або соку з м'язгою з додаванням або без додавання спирту та інших компонентів, передбачених технологічною схемою.

Основними виноробними районами України є Крим, Закарпаття і південні області.

Виноградні вина характеризуються індивідуальним складом і відповідною харчовою та біологічною цінністю. Значну роль у формуванні смаку вина відіграють органічні кислоти, основними серед яких є винна і яблучна. При вмісті останньої більш як 2 г/л вино набуває різкого смаку. Кислий виннокислий калій кристалізується на стінках тари і разом з виннокислим кальцієм зумовлює "кристалічне" помутніння вин.

Вина багаті антоціанами, особливо червоні, катехінами, флавонолами і лейкоантоціанами, які мають Р-вітамінну активність. Вони зумовлюють високі бактерицидні властивості вин і відповідне їх використання для лікувальних цілей.

У виноградних винах міститься незначна кількість вітамінів за винятком Р-активних сполук і іонізиту. Вина багаті на мінеральні речовини, особливо калій (до 1,8 г/л — у червоних винах і до 1 г/л — у білих), кальцій, магній, залізо. Більшість мінеральних речовин впливає на біохімічні процеси у вині, а також на обмін речовин в організмі людини. Важливе значення у формуванні споживних властивостей вин відіграють азотисті, ароматичні речовини і ферменти.

Проте надмірне споживання вина шкідливе для організму людини.

Класифікація і формування асортименту виноградних вин

Асортимент виноградних вин дуже широкий і його класифікують за різними ознаками.

За складом сировини вина поділяють на сортові, вироблені з одного сорту винограду (допускається до 15% винограду інших сортів) і купажні —із суміші сортів.

За ступенем насиченості вуглекислотою виноградні вина бувають тихі і такі, що містять надлишок вуглекислоти.

Залежно від технології приготування вина ділять на такі групи: столові, кріплені, ароматизовані, ігристі і шипучі. Столові вина за вмістом цукру (г/100 см³) мають підгрупи: сухі — до 0,3; напівсухі — 0,5—2,5; напівсолодкі — З—5. Кріплені вина за вмістом спирту і цукру бувають: міцні, десертні солодкі і десертні лікерні. В них міститься відповідно спирту, % об. і цукру, г/100 см³: 14-20 і 0,2-11; 16-17 і 12-19; 12-17 і 20-30.

За забарвленням виділяють вина білі, рожеві і червоні, що враховують при формуванні їх типів.

Залежно від якості і строків витримки тихі вина бувають ординарними, марочними і колекційними. Ординарні вина реалізують з 1 січня наступного за урожаєм винограду року. Марочні вина виробляють з кращих сортів винограду у суворо регламентованих районах за відповідною технологією. Їх витримують у дубовій тарі не менше 1,5 року і вони характеризуються постійністю якості. Марочні вина високої якості, додатково витримані не менше трьох років у пляшках, називають колекційними.

Столові вина

Столові вина — це найлегші натуральні вина, які містять 9—13% об. спирту і 0—5 г/100 см³ цукру, без яких-небудь додавань.

Сухі столові вина бувають білими, рожевими і червоними. Білі сухі столові вина мають колір від світло-солом'яного до темно-золотистого з різними відтінками, смак легкий, освіжаючий, аромат сортовий. Серед кращих українських марочних білих сухих вин: Перлина степу, Аліготе, Рислінг, Наддніпрянське, Променисте, Середнянське та ін. Червоні сухі столові вина характеризуються забарвленням рубіновим, з фіолетовим або червоним відтінками, терпкуватим смаком, характерним сортовим ароматом. Це Каберне, Оксамит України, Бордо, Ай-Даниль. Рожеві сухі столові вина мають від світло-рожевого до темно-рожевого забарвлення. В основному вони реалізуються як столові.

Напівсолодкі столові вина готують неповним зброджуванням високоцукристого сусла (не менше 22% цукру). Процес бродіння припиняють охолодженням вина до температури 0±2° С. Його випускають пастеризованим трьох типів: біле, рожеве і червоне. Ці вина характеризуються м'яким гармонійним смаком, специфічним тонким ароматом і недостатньою стійкістю при зберіганні. В реалізацію можуть надходити вина таких назв: Напівсолодке біле натуральне, Напівсолодке рожеве натуральне, Напівсолодке червоне натуральне та ін.