Загальні особливості вікового періоду

На шостому-сьомому роках життя відбуваються подаль­ші зміни у фізичному, психічному (психологічному), соці­альному розвитку дошкільника. Протягом цього періоду ма­са його тіла збільшується на 200 г щомісяця, а довжина — на 0,5 см. Зростає роль кори головного мозку в регуляції по­ведінки дитини, вдосконалюються процеси вищої нервової діяльності, зростає її рухливість. У таблиці наведено антро­пометричні характеристики дитини шостого-сьомого років життя.

Середні показники довжини, маси тіла, окружності грудної клітки дітей 6-7 років життя

	Хлопчики
Вік	Довжина тіла (см)	Маса тіла (кг)	Окружність грудної клітки (см)
6-й рік життя	112-122	17,6-21,4	53,7-60,8
7-й рік життя	117-128	18,1-24,5	56,7-64,6

Хлопчики

Вік Довжина Маса тіла Окружність грудної

тіла (см) (кг) клітки (см)

6-й рік життя 112-122 17,6-21,4 53,7-60,8

7-й рік життя 117-128 18,1-24,5 56,7-64,6

Дівчатка
Вік	Довжина тіла (см)	Маса тіла (кг)	Окружність грудної клітки (см)
6-й рік життя	113-122	17,9-21,5	52,3-58,9
7-й рік життя	117-128	18,7-25,1	54,8-63,1

Дівчатка

Вік Довжина Маса тіла Окружність грудної

тіла (см) (кг) клітки (см)

6-й рік життя 113-122 17,9-21,5 52,3-58,9 7-й рік життя 117-128 18,7-25,1 54,8-63,1

Різноманітнішими та багатшими стають зміст та форми дитячої діяльності. Сюжетно-рольова гра в старшому до­шкільному віці вступає у пору свого розквіту: ускладню­ються сюжети, вона набуває творчого характеру, виникають ігри-фантазії, ігри з правилами, режисерські ігри. В іграх-фантазіях дитина втілює образи своєї уяви, придумує

187

Частина перша

сюжет, вдається до його трансформації відповідно до дина­міки розгортання ігрового задуму, використовує на власний розсуд ігрові модулі, іграшки, різноманітні матеріали (при­родні, предметні, ігрові). Гра-фантазія може перетворитися на вид спільного розповідання, безпосередньо не прив'яза­ного до тематичного ігрового середовища. В ній розвиваєть­ся творчість як провідна характеристика активності стар­шого дошкільника. Дитина освоює ігри з правилами, важли­ві для розвитку її уваги, пам'яті, рухових та пізнавальних здібностей, системи знань про довкілля та саму себе. Навча­ється контролювати свої та чужі дії, діяти в рамках спільних для учасників гри правил, регулювати спільну діяльність, адекватно реагувати на успіх та невдачу (гідно вигравати та програвати), засвоювати уявлення про справедливість, лю­дяність, спостережливість та інші базові особистісні якості. Поряд з цим розвиваються індивідуальні та спільні режи­серські ігри з іграшками. Віднині дедалі частіше учасника­ми та виконавцями різноманітних ролей стають іграшки. Дитина може не брати на себе певної ролі, вона виконує по черзі ролі різних персонажів, організуючи та регулюючи відносини дійових осіб як "режисер".

В іграх-фантазіях, іграх з правилами, режисерських іграх розвиваються самостійність, відповідальність, самовладан­ня, креативність як важливі характеристики особистості; в них дошкільник уточнює свої уявлення про обов'язки та права, усвідомлює, що, виконуючи обов'язки, визначені роллю, учасник гри сприяє реалізації прав інших; сюжети рольової гри відображають різні сфери реального та уявного життя. Ігри стають тривалішими (старший дошкільник може програвати ігровий сюжет протягом тривалого часу одного, а то й кількох днів), вони все більше регулюються правила­ми, відображають дедалі складніший та реальніший життє­вий контекст.

Упродовж шостого-сьомого років життя розвиваються різ­номанітні продуктивні види діяльності — малювання, ліп­лення, конструювання, аплікація, моделювання. Вони потре­бують володіння певними способами дій та сенсорними ета­лонами, стимулюють розвиток особистості дитини, сприяють

188

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

формуванню її практичної вмілості, художньої сприйнятли­вості, естетичного ставлення до навколишньої дійсності, роз­витку різноманітних здібностей. В життєдіяльності старшого дошкільника переважає продуктивна діяльність поряд з ігро­вою, саме їй він надає перевагу у виборі роду самостійних за­нять, охоче нею займається протягом тривалого часу.

У цей віковий період удосконалюється трудова діяль­ність, хоча її форми, спрямовані на створення суспільно ко­рисних предметів, не характерні для цього віку. Проте саме в цей час закладаються передумови майбутньої виробничої праці: складаються уявлення про працю та професії дорос­лих, формуються окремі трудові вміння й навички, мотиви виконання трудових доручень, розвивається здатність само­стійно ставити та утримувати мету діяльності, формуються деякі особистісні якості — працелюбність, наполегливість, цілеспрямованість, старанність тощо.

Закладаються основи учбової діяльності, що зароджуєть­ся всередині гри. Дитина починає навчатися, граючи, ста­виться до навчання як до своєрідної рольової гри з прави­лами. Оволодіваючи ними, дошкільник непомітно для себе оволодіває елементарними учбовими діями, в нього виникає бажання та вміння вчитися, розвивається готовність протя­гом нетривалого часу навчатися, тобто діяти у спеціально створених, регламентованих за змістом, формами організа­ції та часом умовах.

У старшому дошкільному віці істотно змінюється самосві­домість: розвивається елементарний образ "Я", формується І певне самоставлення та система уявлень про себе (власні чес­ноти і вади), формується самооцінка та пов'язаний з нею рі­вень домагань; збільшується кількість особистісних якостей та видів діяльності, які дитина може оцінити; формується елементарна життєва перспектива; дитина оцінює себе як представника певної статі, орієнтується на внутрішні етичні інтонації як регулятор власної поведінки; виникає оцінка себе у часі та життєвому просторі; вона починає орієнтуватися в своїх обов'язках та правах; з'являється чітка, впевнена, в ці­лому емоційно позитивна самооцінка, що є важливою умо­вою формування особистості та життєвої компетентності.

189

Частина перша

Розвивається рефлексія — здатність аналізувати й осмис­лювати власні дії, вчинки, мотиви, думки, співвідносити їх з очікуваннями авторитетних для неї інших людей та мораль­ними нормами. Як важливий механізм особистішого зрос­тання рефлексія сприяє становленню адекватної поведінки до­шкільника в різних соціальних ситуаціях. Удосконалюється можливість контролювати виконання своїх дій; формуються позиції одночасно виконавця та контролера, розвивається здат­ність співвідносити власну поведінку з ідеальним еталоном.

Протягом цього життєвого періоду завдяки виникненню ієрархії мотивів, їх супідрядності в дитини складається пев­на лінія поведінки, розвивається здатність утримуватися від імпульсивних дій, підпорядковувати свої дії та вчинки не лише бажанням, а й необхідності. Формуються пізнавальні мотиви, мотиви соціальної значущості, схвалення, співчут­тя, підтримки, самоствердження, самолюбності.

Триває становлення вольових дій дитини — стає цілесп­рямованішою її діяльність, мета починає співвідноситися з мотивом (заради чого виконується певна дія), зростає регу­лювальна роль мовлення в ході ігрової, продуктивної, тру­дової та учбової діяльностей. Дитина стає все більш органі­зованою, навчається підпорядковувати свою активність ви­мозі "треба", починає діставати задоволення від долання труднощів, виконання оптимальних для віку завдань.

Особливе місце в розвитку особистості старшого дошкіль­ника посідає становлення чуттєвої сфери — емоцій та по­чуттів. Головними в розвитку стають: здатність управляти емоціями, певна раціоналізація переживань, зміна змісту й динаміки почуттів, набуття ними більшої сталості та гли­бини. Більш зрілими стають форми моральних, естетичних та пізнавальних почуттів — співчуття, чуйність, почуття обов'я­зку, взаємодопомоги, переживання успіху - неуспіху, само­любності, допитливості тощо. Старший дошкільник диферен­ціює емоційні стани за зовнішніми проявами людини (мімі­кою, жестами, позами, інтонацією), зрозумілішими для нього стають базові емоції (радість, гнів, смуток, страждання то­що), він більш адекватно реагує на різні життєві події, вираз­ніше передає в ролях та зображеннях людські переживання.

190

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

ХАРАКТЕРИСТИКА ПСИХОЛОГІЧНОГО ВІКУ

Соиіальна ситуація розвитку. Протягом старшого до­шкільного віку істотно розширюється коло людей, з якими спілкується дитина. Предметом її уваги все більше стає світ соціальних відносин дорослих людей, в який дитина намага­ється увійти. Центром для неї та її щоденного буття є дорос­лий як носій суспільних функцій та вимог. Основна потреба — прагнення жити з людьми, що її оточують, спільним жит­тям, входити з ними у безпосередній контакт, постійно пе­ретинатися з проблемами дорослого світу. Проте життя ди­тини проходить в умовах опосередкованого, а не прямого зв'язку зі світом дорослих. Розрив між ідеальними прагнен-

нями та реальними можливостями дошкільника усувається шляхом моделювання дитиною бажаних відносин у сюжет­но-рольовій грі. Порівняно з попереднім життєвим періодом істотно змі­нюється місце дошкільника серед дорослих: у нього з'явля­ється коло елементарних обов'язків; спільна з дорослим діяльність змінюється самостійним виконанням вимог, вка­зівок, доручень, прохань дорослого; впроваджуються елеме­нти систематичного навчання як певним чином організова­ної та унормованої діяльності.

Важлива характеристика соціальної ситуації розвитку дитини — стабілізація взаємин з однолітками, утворення "дитячого суспільства", оформлення дитячої субкультури з притаманною їй територією, правилами співжиття, інтереса­ми, ролями, перевагами, пріоритетними цінностями, соці­альним статусом кожного її члена.

Провідна діяльність. Протягом цього вікового періоду ускладнюється провідна діяльність дитини — сюжетно-рольова гра. Якщо у попередні вікові періоди дитина в ході елементарної рольової гри "оволодівала" дорослим як зна­ряддям (намагалася практично діяти з ним, використовувати для задоволення своїх потреб), то тепер вона усвідомлює: доросла людина не залишається байдужою до її впливів, відповідає на них певним чином. У сюжетно-рольовій грі старший дошкільник програє різноманітні ситуації, пов'яза-

191

Частина перша

ні з людськими відносинами, систему своїх дій у цих ситуа­ціях та систему наслідків цих дій для себе та оточення. У сюжетно-рольовій грі дитина спочатку дієво, емоційно, а потім й інтелектуально освоює систему людських відносин. Істотних змін зазнає змістовий компонент ігровоі діяль­ності — ускладнюється та урізноманітнюється сюжет гри як її основний стрижень, дедалі більше наближаючись до ре­ального життєвого контексту. Структура сюжету вдоскона­люється за рахунок різних способів творчої побудови. За до­помогою дорослого формуються цікаві, логічно виправдані, наближені до сучасного життя ігрові задуми, вдосконалю­ється вміння дитини зображувати і передавати сенс життє­вих вражень, а не лише їх зовнішню сторону. Розширюється діапазон ігрових ролей, розвивається здатність типізувати та індивідуалізувати роль. Дошкільник все частіше відтворює в сюжетах різнобічні рольові зв'язки, проявляє гнучкість, уміння змінювати рольові дії, добре орієнтується у своїх іг­рових діях на відтворення статеворольових поведінкових

стандартів.

Удосконалюється процесуальний компонент сюжетно-ро­льової гри: зростає здатність до самоорганізації, планування ігрових дій, делегування повноважень організатора гри най­більш компетентному учасникові. Формується вміння до­тримуватися встановлених ігрових правил, а також приду­мувати свої, попередньо їх формулювати та дотримуватися в грі. Через сюжетно-рольову гру дитина усвідомлює, що будь-яка діяльність потребує від людини виконання певних обов 'язків та дотримання певних правил.

У ході сюжетно-рольової гри в дошкільника виникає потреба в товаришах, спільниках, без яких гра втрачає сенс. Спілкуючись з однолітками, дошкільник навчається співро­бітничати, підкорятися, керувати, розподіляти функції, вчи­няти справедливо, відчувати себе членом групи, відстоюва­ти власну гідність. У грі дитина виховується як суб'єкт ко­мунікативної діяльності — розвиваються її соціальні почут­тя, формуються партнерські взаємини, збагачується досвід конструктивного міжособистісного спілкування. Розвива­ються два види взаємин — ігрові та реальні (перші відобра-

192

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

жають відносини по сюжету й ролі, другі є взаєминами партнерів, товаришів). Гармонійне поєднання ігрових та ре­альних взаємин можливе за умови сформованості у старшо­го дошкільника ініціативності, товариськості, совісті, еле­ментарного образу "Я", децентрації (здатності поглянути на ситуацію очима іншої людини, вміння стати на її місце). У грі дитина опановує мову спілкування, взаєморозуміння, взаємодопомоги, узгодження своїх дій з діями партнерів, на­вчається домовлятися, обґрунтовувати свою думку, знахо­дити домірне місце в групі однолітків.

Істотно змінюється здатність дошкільника до контроль­но-оцінних дій: більш адекватною, обґрунтованою та розгор­нутою стає самооцінка; збагачується досвід нормативно-оцінних дій, виробляється звичка якісно характеризувати свої ігрові дії та поведінку; збагачується гама переживань з приводу ігрових досягнень та морально-естетичних проявів. Особливого значення набуває гра для розвитку в старшому дошкільному віці рефлексії — здатності дитини аналізувати свої власні дії, вчинки, мотиви, думки, співвідносити з очі­куваннями інших, авторитетних для дитини осіб, та мораль­ними нормами.

Урізноманітнюються творчі дитячі ігри. Старший до­шкільник виявляє інтерес не лише до сюжетно-рольових, а й до ігор-драматизацій, інсценівок, театралізацій, ігор з елемен­тами праці та художньо-естетичної діяльності, конструктив­них, спортивних, дидактичних, рухливих, інтелектуальних.

Гра як провідна діяльність відіграє визначальну роль у розвитку психіки та особистості старшого дошкільника: в ній формуються довільні увага і пам'ять; розвивається розу­мова діяльність (предмет-замінник, що використовується в грі, стає опорою для розвитку мислення, дитина фантазує з ним, наділяє певними характеристиками); вдосконалюється уява (дитина замінює одні предмети іншими, бере на себе

різні ролі, створює нові сюжети); відбувається подальший соціальний розвиток (дитина приглядається до поведінки та взаємин дорослих, однолітків, набуває навичок спілкування, навчається діяти за правилами); розвиваються почуття (во­на тонше диференціює різні почуття, розпізнає та передає

7. «Я у Світі» 193

Частина перша

мімікою основні з них, адекватно реагує, робить припущен­ня з приводу ймовірних причин); розвивається вольова регу­ляція поведінки (дошкільник навчається очікувати, утриму­ватися від чогось, доводити розпочате до кінця, долати труднощі, виявляти наполегливість тощо).

Гра відіграє важливу роль у розвитку мовлення старшого дошкільника: ігровий сюжет потребує мовленнєвого спілку­вання, вміння висловлюватися, обґрунтовувати думки, звер­татися з пропозиціями, проханнями, вибаченнями тощо, здатності інтонувати мову різних персонажів.

Вікові новоутворення свідомості та особистості: пер­ший схематичний обрис дитячого світогляду; внутрішні етичні інстанції (зачатки почуття совісті); супідрядність мотивів (продумані дії починають переважати над імпульсивними, мотив "хочу" поступається мотиву "треба", більшого значен­ня набувають соціальна мотивація); довільна поведінка (здат­ність діяти цілеспрямовано, долати труднощі на шляху до ме­ти, елементарно контролювати та регулювати свою діяль­ність); творча уява (прагнення відійти від шаблона та зразка, схильність до фантазування, вигадування, творчої ініціати­ви); особиста свідомість (усвідомлення свого обмеженого місця в системі відносин з дорослими, орієнтація у власних чеснотах і вадах, виникнення більш-менш реалістичної само­оцінки, самоповаги, прагнення бути визнаним іншими).

ОСВІТНІ ЗАВДАННЯ

Розвивальні: збагачувати уявлення дитини про природу, рукотворний світ, людей, що оточують, та саму себе; сприя­ти формуванню наукової картини світу; вдосконалювати вміння використовувати здобуті уявлення для подальшого розширення особистого досвіду, чуттєво-практичного та ін­телектуального освоєння довкілля, усвідомлення факту іс­нування внутрішнього життя людини; створювати сприят­ливі умови для підвищення самостійності дошкільника, до­вільності його поведінки; вправляти в подоланні труднощів, практичному та розумовому експериментуванні, прояву ві­ри у власні можливості; підтримувати намагання дитини адекватно оцінювати свої досягнення в продуктивних видах

194

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

діяльності, в повсякденному житті — власні вчинки та осо-бистісні якості; створювати умови для вправляння в соціаль­ній компетентності, налагодженні доброзичливих взаємин з людьми різного віку та статі, соціальних ролей, у само-покладанні відповідальності за когось/щось; вдосконалюва­ти вміння володіти власним тілом, орієнтуватись у власній зовнішності та стані здоров'ї, у корисних та шкідливих для дитячого організму чинниках, впливах; розширювати ступе­ні свободи старшого дошкільника.

Виховні: виховувати культуру дитячих бажань, сприяти становленню системи елементарних цінностей, позитивного ставлення до природи, предметів, людей, самої себе; ство­рювати умови для формування інтересів дошкільника, реа­лізації ним своїх бажань, переваг, намірів, планів; підтриму­вати самодіяльність дитини, надавати простір для реалізації позитивних задумів у різних сферах життєдіяльності, з до­помогою оцінок зводити самостійність у ранг важливих цін­ностей; виховувати культуру поведінки, вправляти в мораль­ному поводженні у звичних та нових умовах життя; залуча­ти дитину засобами мистецтва до національної та світової культур; вправляти в умінні розмірковувати, висловлювати власні судження, відстоювати особисту думку; приділяти увагу становленню основ моральної за змістом та активної за формою позиції "Я у Світі"; підтримувати гру (сюжетно-

рольову, режисерську, дидактичну тощо) як специфічно ди­тячу діяльність; виховувати базові якості особистості (само­стійність, працелюбність, людяність, розсудливість, спра­ведливість, самовладання, самолюбність, спостережливість, відповідальність, креативність). Навчальні: створювати сприятливі умови для збагачення, розширення, систематизації знань, уявлень дитини про дов­кілля та власне "Я" (фізичне, психічне та соціальне); уточ­нювати те, що дитина пізнала, чого навчилася, розкривати перспективи подальшого пізнання зовнішнього та внутріш­нього світів; вправляти у застосуванні теоретичних знань про природу, предметне довкілля, людей, що навколо, влас­не "Я" у реальному житті; формувати навчальні уміння — організаційні (способи самоорганізації), загальнопізнавальні 195

Частина перша

(спостерігати, обстежувати, аналізувати, виділяти головне, порівнювати, запам'ятовувати, бачити проблему, розмірко­вувати з приводу неї, розв'язувати її, осмислювати матері­ал), загальномовленнєві (культуру слухання, запитування, висловлювання, обгрунтування, доведення, налагодження спілкування), контрольно-оцінні (здійснення найпростіших форм контролю власної діяльності, перевірки зробленого, внесення потрібних корективів, виправлення помилок, ви­роблення оцінних суджень щодо якісно-кількісних показни­ків зробленого та внесених у досягнення зусиль); вправляти у прояві творчого ставлення до виконання практичних та розумових завдань.

ОСНОВНІ ЛІНІЇ РОЗВИТКУ

Фізичний розвиток Вікові мозісливості

Старшого дошкільника цікавлять питання функціону­вання основних органів та систем організму, здоров'я та нездоров'я, чинники здоров'я, можливості вдосконалення свого організму. Він свідомо ставиться до власного здоро­в'я, починає обирати еталони для наслідування. Завдяки цьому формування основ здорового способу життя стає ак­туальним. Зростає роль дослідно-експериментальної діяль­ності, дитина прагне переконатися в достовірності отрима­ної від дорослих інформації, що стосується її фізичного "Я". Завершується формування та окостеніння скелету; збільшується довжина рук та ніг, зростають їхні силові по­казники; формується постава. Удосконалюються основні нервові процеси (рухливість, урівноваженість, стійкість), проте здатність до інтенсивної та довготривалої діяльності ще не висока — малюк швидко втомлюється (фізично та психічно), що передбачає необхідність зміни інтенсивності різних видів діяльності та рухів.

Рухова активність старшого дошкільника висока, але по­рівняно з попереднім віком стає більш цілеспрямованою, та­кою, що відповідає індивідуальним можливостям дитини, її досвіду, інтересам, особистісним домаганням. Об'єм рухо-

196

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

вої активності становить близько 13-17 тис. кроків, інтен­сивність — 40-70 рухів за хвилину, тривалість — 4,5-5 год. протягом дня.

У виборі рухів: хлопчики віддають перевагу швидкісно-силовим вправам (стрибкам, метанню, бігу), дівчатка — вправам, що потребують координації рухів, чіткості вико­нання (на рівновагу, різним видам стрибання (скакалка, "класики" тощо). Силові показники дітей обох статей мо­жуть бути однаковими, і дорослому слід рахуватися з вибо­ром дитини, її схильністю до певних видів рухових дій.

У старшого дошкільника встановлюється властива до­рослій людині координація рухів різних м'язових груп. Ди­тина починає розуміти залежність результату від якості ви­конання структурних елементів руху. Набуває значення ана­ліз результатів діяльності, порівняння, оцінка. За рахунок розвитку фізичних якостей (сили, гнучкості, спритності, швидкості, окоміру) в рухах з'являється легкість та уз­годженість, набутий руховий досвід доцільно застосовують у різних видах діяльності. Усвідомлюючи власні можли­вості, дитина здатна для досягнення кращих результатів ви­являти старанність, наполегливість.

Старший дошкільник не лише знає правила безпечної по­ведінки та здорового способу життя, а й самостійно дотри­мується їх. Він здатен зрозуміти зв'язок між станом власно­го здоров'я та способом життя, проаналізувати й пояснити причини змін у стані свого здоров'я природними чинника­ми, що впливають на нього, може самостійно визначити не­обхідність провітрювання, прибирання помешкання, утри­мання його та власного тіла в чистоті.

Наприкінці дошкільного віку рухи стають чіткими й упевненими, зростає динаміка кількісних та якісних показ­ників: дитина спроможна швидко адаптуватися до змінних умов, самостійно обирати доцільний спосіб виконання ру­хів; вищою стає загальна фізична працездатність та витрива­лість, з'являється стале позитивне ставлення до спільної ру­хової діяльності, завдяки чому виникають об'єднання за ін­тересами, довготривалі ігри та спільні рухові дії, узгоджена взаємодія заради досягнення спільної мети.

197

Частина перша

Завдання розвитку

М'язово-рухова діяльність: збагачувати знання дітей про власний організм та здоров'я; формувати потребу дбати про своє здоров'я та здоров'я людей, що навколо, систематично займатися фізкультурою, спортом, загартовуватися; дбайли­во ставитися до свого тіла та організму, вміти його догляда­ти; сприяти усвідомленню зв'язків, що існують у природі, їхньої ролі у житті людини, закономірностей змін у її орга­нізмі; формувати міцні рухові навички та забезпечувати якість їх виконання; розвивати рухові якості — швидкість, спритність, загальну витривалість, гнучкість і силу, сміли­вість та винахідливість, спонукати до їх виявлень; поліпшу­вати орієнтацію у просторі, відчуття рівноваги, вміння утри­мувати рівну поставу; розвивати потребу в щоденній рухо­вій діяльності; виховувати самостійність у рухливих іграх, виконанні правил гри, взаємодопомогу, коректне ставлення до своїх ровесників, співпереживання з приводу їхніх невдач; підтримувати інтерес до занять фізкультурою, різ­них видів спорту й визначних подій спортивного життя в Україні та світі.

Предметно-практична діяльність: виховувати звичку доводити розпочату справу до кінця, отримувати кінцевий результат своїх трудових зусиль, долати труднощі на шляху до мети; удосконалювати трудові навички, добираючи для цього адекватні прийоми й засоби, вміння планувати власні дії; створювати сприятливі умови для виховання самостій­ності, цілеспрямованості, організованості, наполегливості, працелюбності; учити домагатися високого стандарту якос­ті, контролювати проміжні та кінцевий результати, виправ­ляти помилки, вносити корективи, переробляти зроблене; спонукати до творчої активності, збалансовувати тенденції до споживання і творення.

Організація життєдіяльності

Спосіб життя старшого дошкільника має бути рухливим, навантаження чергуватися з відпочинком, колективні ігри та заняття — з можливістю побути на самоті, слід збалансову­вати м'язову та предметно-практичну діяльність.

198

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

Загартовування. В холодну пору року забезпечується пе­ребування дітей у полегшеному одязі в провітрюваному приміщенні при температурі +197+20 °С; температура повіт­ря спальної кімнати під час денного сну — +15 °С; ранкова та гігієнічна гімнастика, заняття з фізичної культури прово­диться у фізкультурній залі при температурі повітря +14/+15 °С. Прогулянка має проводитися за будь-якої пого­ди тривалістю не менш 2-2,5 год. у першій і 1-1,5 год. у другій половині дня. У теплу пору року діти перебувають переважно на свіжому повітрі, денний відпочинок організо­вується на відкритих терасах чи в спальній кімнаті з відчи­неними вікнами.

Щодня проводиться вологе обтирання, обливання ніг та тіла дитини. У холодну пору року загартовування водою проводиться після денного сну, в теплу — перед обідом. За­гартовування сонячним промінням здійснюється під час ранкової гімнастики. Окрім традиційних процедур, доцільно

використовувати й нетрадиційні методи загартування — з народної медицини: ходьба босоніж по росяній траві, глині, калюжах, вологому піску, камінцях тощо. Під час проведення загартувальних процедур треба інди­відуально підходити до кожної дитини, враховувати стан її здоров'я, ступінь звикання до впливу загартувальних мето­дів, інтерес, бажання. Фізкультурно-оздоровча робота. Спрямована на форму­вання в дітей потреби в щоденному виконанні ранкової та гігієнічної, після денного сну, гімнастики (тривалість 8-12 хв); розвиток уміння чітко виконувати загальнорозвива-льні вправи з різних вихідних положень, з більшою ампліту­дою, в заданому темпі. Педагог проводить щоденні заняття з фізичної культури тривалістю 30-40 хв, залучає дітей до підготовки та прибирання фізкультурного обладнання, за­охочує до самостійної гри в природних умовах, організації рухливих ігор і виконання фізичних вправ під час прогулян­ки (тривалість 45-60 хв), ігор спортивного характеру (ігри-естафети, городки, настільний теніс, бадмінтон, баскетбол, хокей, футбол тощо). На заняттях з фізичної культури та

199

Частина перша

прогулянках удосконалюються вміння дошкільника катати­ся на велосипеді, самокаті, ковзанах, санках, ходити на ли­жах тощо. Педагог залучає вихованців до підготовки фіз­культурних свят, спортивних розваг, командних змагань, днів здоров'я, продумує маршрути та завдання піших пере­ходів, спонукає їх до проявів витривалості, вправності, на­полегливості, винахідливості, співчуття, взаємодопомоги.

Гігієна тіла, гігієна діяльності. Дорослий допомагає до­шкільникові усвідомити необхідність дотримання правил догляду за окремими частинами тіла та органами: обличчям, руками, ногами, нігтями, волоссям, вухами, ротовою порож­ниною, органами виділення. Виховує потребу в самостійно­му користуванні індивідуальними гігієнічними засобами та предметами догляду; дає елементарну інформацію про наяв­ність в організмі мікроістот (вірусів, бактерій, мікроорганіз­мів) та значення профілактики вірусних та інфекційних за­хворювань. Продовжує формувати культуру споживання їжі, навчає правильно користуватися столовими приборами, не їсти "на ходу" (на вулиці, в транспорті), не брати їжу брудними (невимитими) руками. Заохочує дитину контро­лювати положення свого тіла під час фізичного навантажен­ня, наголошує на доцільності змін видів діяльності протягом дня, значенні фізкультурно-оздоровчих заходів; формує культуру м'язової та предметно-практичної активності, вміння самостійно її планувати, обирати матеріали та облад­нання, бути охайною, долати труднощі на шляху до мети, об'єктивно оцінювати результати, розуміти, що кожний вид діяльності потребує зручного та доцільного одягу, взуття.

Статева ідентифікація та диференціація. Дорослий під­тримує позитивне ставлення дітей до власної статі, сприяє розумінню нею своєї природи та відмінностей, норм стосун­ків між хлопчиками та дівчатками. Батьки і педагоги розпові­дають про те, що під час вагітності та вигодовування немов­ляти жінка потребує дбайливого ставлення до себе, зверта­ють увагу на зміну її зовнішнього вигляду (з'являється вели­кий живіт, в якому живе й розвивається плід). Чоловік і жінка разом дбають про його здоров'я та благополуччя, після наро­дження виховують дитину, дбають про неї, один про одного

200

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

та інших членів родини. Дорослі привертають увагу дитини до того, що жінка створює затишок у родині, а чоловік забез­печує матеріальний добробут і є захисником сім'ї, роду, Бать­ківщини. Якщо у дитини виникають запитання щодо стате­вих відмінностей та народження дітей, дорослий індивідуаль­но задовольняє її допитливість доступною достовірною ін­формацією, подаючи її як природну й доцільну.

Здоров 'я і хвороба. Батьки і педагоги розширюють знан­ня дошкільників про те, що є корисним (міцний сон, свіже повітря, раціональне харчування, особиста гігієна, фізичні вправи) і шкідливим для їхнього здоров'я (надання переваги борошняним та солодким стравам, тривале сидіння перед телевізором, комп'ютером, шкідливі звички, бруд, недотри­мання розпорядку дня тощо). Вони пояснюють дитині при­чини деяких захворювань та шляхи запобігання їм; дово­дять, що довготривале життя потребує уваги людини до сво­го здоров'я; розповідають, що джерелом зміцнення здоров'я і запобігання хворобам є здоровий спосіб життя та безпечна поведінка у довкіллі; наголошують на необхідності дотри­муватися певних правил поведінки у разі захворювання; до­цільності виконання настанов лікаря (лежати в ліжку, приймати лікувальні процедури, стежити за самопочуттям, повідомляти про його зміни, не брати ліки без дозволу доро­слих). Батьки і педагоги формують у старших дошкільників коректне, чуйне ставлення до людей з певними вадами фі­зичного та психічного здоров'я.

Безпека організму та діяльності. Дорослі створюють сприятливі умови для свідомого сприйняття дітьми правил безпечної поведінки: вдома (поводження з незнайомими предметами та речовинами, вогнем, електроприладами то­що); на вулиці (дотримання правил дорожнього руху, зустріч з незнайомими людьми, тваринами), під час відпочинку на водоймі, в лісі; в екстремальних умовах (пожежа, повінь). Батьки і педагоги ознайомлюють старших дошкільників з правилами користування телефоном, повідомляють номери телефонів основних служб допомоги, привчають користува­тися ними в разі потреби. Дорослі вправляють дітей у знанні своєї адреси, навчають звертатися по допомогу до працівни-

201

Частина перша

ків міліції в разі, якщо вони відстали або загубилися. В сім'ї та дошкільному навчальному закладі старших дошкільників навчають надавати першу допомогу при носових кровоте­чах, нескладних травмах, опіках, тепловому та сонячному перегріванні.

Зовнішність, тіло, основні органи. Дорослий закріплює уявлення дитини про себе та власне тіло, підводить до сприй­няття ними самобутності, неповторності власного "Я", вихо­вує позитивне ставлення до власної зовнішності (гарні очі, колір та пишність волосся; струнка постава, вправні кінцівки тощо). Дорослий задовольняє елементарну допитливість ди­тини стосовно свого організму — його будови, призначення, умов та ознак нормального функціонування серцево-судин­ної, дихальної, м'язової, опорно-рухової, травної та видільної систем, шкіри (надається синкретична, а не деталізована, ана­томічна інформація), особливостей тілобудови дівчинки та хлопчика, жінки і чоловіка. Важливо ознайомлювати дошкіль­ника з необхідністю охороняти зір, слух, поставу, шкіру та ін­ші органи; звертати їхню увагу на різноманітність сенсорних вражень, які надає організм у процесі пізнання, підкреслюва­ти значення емоцій для зовнішнього вигляду, настрою, праце­здатності, встановлення позитивних стосунків з оточенням.

Розвиток організму. У ході спілкування та спостережень за різними людьми звертати увагу дошкільника на відміннос­ті в будові тіла дітей та дорослих, дізнається про те, що ор­ганізм розвивається протягом усього життя, що позначаєть­ся на зовнішньому вигляді та поведінці. Дитина дістає уяв­лення про швидкий темп зростання й розвитку в дитинстві, особливості розвитку дорослої людини (організм міцнішає, вдосконалюються рухи, вправними стають кінцівки, зроста­ють можливості, розширюється сфера діяльності, дорослі навчаються та працюють, створюють сім'ю, народжують ді­тей); дізнається про те, що в похилому віці погіршується стан здоров'я людини (вона стає слабкішою, змінюється її постава, функціонування систем організму, еластичність шкіри, уповільнюються та слабшають рухи, зменшується витривалість тощо). Дошкільника повідомляють про існу­вання зв'язку між віком та вагою, довжиною, об'ємом та

202

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

масою тіла; про залежність зовнішнього вигляду та стану організму від успадкованих чинників, особливостей умов життя, активності людини; про тривалість життя, зв'язок різних поколінь, передачу досвіду старшими — молодшим; про те, що людський організм функціонує як єдине ціле, тіс­но пов'язане зі змінами в навколишньому середовищі.

Безпека життєдіяльності. Дорослі створюють сприят­ливі умови для вправляння старшого дошкільника у безпеч­ній, конструктивній, доцільній м'язовій та предметно-прак­тичній активності, організовують повноцінне й раціональне харчування, комплекс загартувальних процедур. Вони дба­ють про те, щоб обладнання приміщень відповідало санітар­ним нормам, було безпечним, надійно закріпленим. Задля захищеності та впевненості дитини дорослі вчать її орієнту­ватися у безпечних та шкідливих речовинах, матеріалах, ко­ристуватися ними. Сприяючи активній руховій діяльності дитини протягом дня, дорослі заохочують її до проявів іні­ціативи, допитливості, творчості, наполегливості у досяг­ненні результатів. Планують спільну рухову діяльність для розвитку почуття впевненості. Відчуттю впевненості та за­хищеності дитини сприятиме знання про розташування в приміщенні різних предметів, речей, обладнання, інстру­ментів, лікувальних та побутових речовин тощо, користу­вання ними лише з дозволу та в присутності дорослих; уяв­лення про небезпечні наслідки невмілого поводження з вог­нем, водою, газовими та електроприладами тощо. Важливу роль у становленні особистості відіграє увага дорослих до найменших досягнень дошкільника у фізичній сфері, повага до його зусиль та вміння долати труднощі, врахування його інтересів, надання права вибору змісту рухової діяльності.

Соціально-моральний розвиток Вікові можливості

Протягом старшого дошкільного віку виникає нова фор-

ма спілкування дитини з дорослим — позаситуативно-осо-бистісна, що орієнтує юну особистість на "світ людей", підживлює інтерес до змісту й форм людських взаємин, залежностей, законів і правил поведінки у суспільстві. 203

Частина перша

Дитина потребує не лише доброзичливої уваги з боку дорос­лого, а й співробітництва з ним, взаєморозуміння, співпере­живання, визнання ним її чеснот та досягнень. Вона дедалі частіше порівнює себе з однолітками, прагне наслідувати їх., намагається об'єднатися з ними для спільної діяльності. Об­мінюється з іншими дітьми інформацією, планує та розподі­ляє ролі, координує діяльність, домовляється, заперечує, об­ґрунтовує свою думку, узгоджує дії, поступається, визнає особисті досягнення інших.

Спілкування з однолітками набуває дедалі більшої цін­ності — дошкільник прагне бути учасником дитячого спів­товариства, посісти в ньому певне місце. Він володіє необ­хідними комунікативними вміннями, гнучкіше використо­вує їх у спільній діяльності; поводиться самостійніше, біль­ше покладається на власні сили, прагне обходитися без до­помоги дорослого, диференціює свої чесноти і вади. У дити­ни формується досить реалістична самооцінка, вона здатна не лише відобразити думку про себе дорослих, але й, в окре­мих випадках, не погодитися з нею, обґрунтувати свою не­згоду, довести правоту, відстояти власну гідність.

Більш об'єктивною стає оцінка дитиною дорослих та од­нолітків, хоча й зберігається тенденція до переоцінювання себе в порівнянні з іншими. На кінець старшого дошкільно­го віку виникає усвідомлення свого соціального "Я", форму­ється моральна позиція щодо людського довкілля. Дитина усвідомлює ставлення до себе різних людей, може його по­яснити, домагається визнання значущими для неї людьми, схильна до прояву самоповаги. Вона вміє пристосовуватися до нових соціальних умов життя, орієнтується в основних моральних цінностях і вимогах, керується ними у своїх вчинках, вміє налагоджувати контакти з однолітками, това­ришує з певним колом дітей.

Старший дошкільник має уявлення про авторитет, від­криває для себе існування несхожої з власною точки зору, намагається порозумітися у конфліктних ситуаціях, зістав­ляє позицію однолітка з власною та прагне їх узгодити. Ди­тина диференціює соціально схвалювану та несхвалювану поведінку, здатна до правилодоцільності, може визнати

204

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

свою провину, поступитися власними інтересами заради спільних, вчинити по совісті, діяти справедливо. Зріліших форм набувають такі базові моральні якості, як працелюб­ність, людяність, самолюбність, самовладання, справедли­вість, відповідальність.

Завдання розвитку

Створювати сприятливі умови для становлення соціаль­ної компетентності дитини; розвивати в неї соціальні емоції та мотиви (співчуття, співрадість, бажання допомогти то­що); навчати орієнтуватися у реальних соціальних умовах життя, пристосовуватися до незвичних вимог, конструктив­но впливати на людей, відстоювати власні інтереси; вихову­вати потребу в спілкуванні з однолітками, формувати кому­нікативні вміння, спонукати до ініціювання контактів, нала­годження взаємодії, проявів доступної міри відданості това­ришам, надійності у стосунках, поступливості; сприяти ста-Іновленню мовленнєвої комунікації, вчити підтримувати діа­лог, вести бесіду; збагачувати досвідом спілкування з людь­ми різного віку, спорідненості, статевої належності, емоцій­ного ставлення; спонукати керуватися в спільній діяльності груповими інтересами, обмежувати свої надмірні домаган­ня, відстоювати виправдану позицію; допомагати посісти належне місце в колі однолітків; розширювати уявлення до­шкільника про авторитет та людські чесноти; учити розумі­ти інших та рахуватися з чужою точкою зору, бути справед­ливими, уникати конфліктів, уникати демонстрації свого "Я", агресивних проявів поведінки; спонукати орієнтувати­ся на совість як внутрішню етичну інстанцію.

Організація життєдіяльності

Дорослий сприяє розвитку пристосувальних та захисних сил організму, психіки, особистості дошкільника, інформує про притаманні вікові соціальні ролі та їхнє значення для до­рослішання. Вправляє в умінні орієнтуватися в нових умовах життя, віднаходити точку докладання своїх зусиль, самостій­но себе зайняти, проявити власні вміння та здібності, брати до уваги нові вимоги і правила, конструктивно впливати на оточення. В сім'ї та дошкільному закладі дитина навчається

205

Частина перша

входити в дитяче співтовариство, знаходити в ньому своє місце, опановує правила взаємодії та спільної з іншими діяль­ності: відстоює власні інтереси, уникає конфліктів, намагаю­чись розв'язати їх з мінімальними для себе втратами. За до­помогою спостережень, етичних бесід, рольових ігор, різних видів образотворчої діяльності, музичних творів, ігор-драма-тизацій дорослий збагачує уявлення старших дошкільнят про поняття "авторитет", навчає рахуватися з іншою точкою зору, налагоджувати спільну з однолітками діяльність, адекватно реагувати на асоціальні вчинки, розв'язувати спірні питання, бути справедливими, відповідальними, совісними.

Дорослий вправляє дитину в умінні дотримувати слова, підтримувати слабшого, культурно поводитися, аналізувати свої "хороші" й "погані" думки та переживання, допомагати собі в екстремальних умовах. У дитини розвивається дух со­лідарності, відчуття причетності до інших людей, бажання співробітничати з ними. Соціальна творчість запобігає ви­никненню соціальної інертності. Важливо створити сприят­ливі умови для становлення в старшому дошкільному віці здатності до соціального обміну, смаку до соціального збли­ження (не одностайність, а зближення в активності, загальні турботи, спільність радісних і сумних переживань), уміння встановлювати контакти й дорожити ними, первинно форму­вати дух солідарності. Дорослий забезпечує рівновагу розви­тку обох сторін особистості — соціальної та індивідуальної.

Емоційно-ціннісний розвиток

Вікові можливості

Старший дошкільник орієнтується у назвах та специфіці прояву людиною основних емоцій — інтересу, радості, по­диву, горя, гніву, огиди, презирства, страху, сорому, прови­ни; установлює зв'язки між життєвими подіями, переживан­нями людини та виразами її обличчя, поведінкою; робить елементарні припущення щодо настрою рідних та близьких, очікуваних дій, імовірних наслідків. Дитина більш сприй­нятлива до впливів зовнішнього середовища (природного, предметного, соціального) та власних переживань і станів, адекватніше реагує на слова, дії, вчинки різних людей, може

206

. СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

1 стримати свою імпульсивність та агресію. Із зацікавленістю ставиться до того, що відбувається навколо неї, довіряє рід­ним і близьким, задоволена життям. Дошкільник емоційно передчуває майбутній результат власної праці (власних зу­силь), переживає успіх та неуспіх власної діяльності. Вона рідше проявляє страх перед кимось, частіше відчуває сором та провину перед дорослими та однолітками, керується в своїй поведінці совістю як внутрішньою етичною інстан­цією. Визначенішими стають інтереси та уподобання стар­шого дошкільника, він легше надає переваги комусь/чомусь, (відмовляє в прихильності, виявляє симпатію та антипатію. З'являється перша закоханість — бажання бути з кимось по­руч, чимось поділитися, щось подарувати, подбати про ньо­го, захистити, відстояти його інтереси. Проявляються такі складні переживання, як ревнощі, заздрощі, любов, відчуття прекрасного та комічного, подив тощо.

У старшому дошкільному віці визначається так звана ре­ферентна для дитини група — коло особисто значущих для неї, авторитетних людей і тих, до кого вона ставиться бай­дуже. Свідомішим та вмотивованішим стає вибір старшого дошкільника, який уже здатен пояснити свої уподобання, прихильність чи неприязнь до певних осіб; формується еле­ментарна система цінностей, визначаються пріоритети в ді­яльності — ігровій, трудовій, пізнавальній, комунікативній; з'являються перші життєві плани, наміри, мрії. Стає зрозу­мілим, які життєві тенденції домінують у дитини — орієнта­ція на зовнішнє життя чи на власне "Я", свій внутрішній світ; мотив досягнення успіху чи уникнення невдач; на прагнення реалізувати свої здібності, активно заявити про себе оточенню чи залишитися в тіні, непоміченим. Заявля­ють про себе такі "втрати" особистісного становлення, як фобії, тривоги, депресії, прояви нервовості, на які важливо своєчасно звертати увагу.

Завдання розвитку

Збагачувати внутрішній світ дитини позитивними емоція­ми, насичувати її життя приємними враженнями; коригувати форми прояву негативних переживань; створювати позитив-

207

Частина перша

ний психологічний клімат; розширювати та поглиблювати уявлення дитини про людські переживання, моральні, пізна­вальні, естетичні почуття; сприяти оволодінню нею "азбу­кою" емоцій, учити добирати відповідні способи прояву сво­їх почуттів; вправляти в умінні використовувати прийнятні для оточення способи реагування на різні життєві події; ство­рювати умови для прояву дитиною чутливості до стану рід­них та близьких; навчати емоційної регуляції поведінки та ді­яльності; сприяти засвоєнню нею емоційних еталонів взає­мин з різними людьми (рідними, знайомими, чужими); вихо­вувати бажання бути приємною людям, що навколо; навчати адекватної реакції на успіх - неуспіх у діяльності, розвивати помірковане, оптимістичне ставлення до труднощів; вихову­вати позитивне емоційно-ціннісне ставлення до природи, лю­дей, рукотворних предметів, речей, творів мистецтва, самої себе; акцентувати увагу дитини на її чеснотах, а не на вадах, формувати впевненість у собі; виховувати почуття гідності, формувати вміння терпляче ставитися до негативних оцінок та критичних зауважень на свою адресу; розвивати рефлек­сію, запобігати утворенню емоційної глухоти, виховувати сприйнятливість як важливу особистісну властивість; засто­совувати музичне, образотворче, театральне мистецтво для звільнення дитини від негативних переживань.

Організація життєдіяльності

Буття старшого дошкільника організовується таким чи­ном, щоб запобігати проявам інертності, байдужості, емо­ційної глухоти, щоб його активність проявлялася через звільнення й розвиток емоційного життя. Дорослий прагне одухотворити практичну та розумову діяльність дитини, збагатити її емоційну сферу, надає можливість вільно про­являти власні почуття. Важливо подбати про те, щоб, оволо­дівши правилами соціально прийнятної та схвалюваної по­ведінки, старший дошкільник не виконував їх формально, бездушно, механічно. Дорослий має керуватися тим, що живий інтерес — запорука повноцінного особистісного розвитку дитини, невичерпне джерело її соціальної актив­ності, розвиненої волі та інтелекту.

208

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

У різних сферах життєдіяльності: "Природа", "Культу­ра", "Люди", "Я Сам" дорослий вправляє дитину в емоційній сприйнятливості та чуйності, протидіє її емоційній замк­неності, сприяє її вільному волевиявленню. Оскільки емо­ційний розвиток потребує свободи тілесних рухів, дорослий доцільно обмежує рухову активність і творчість дошкільни­ка, розширюючи, по можливості, його життєвий простір. Емоційна єдність, емоційна близькість — важлива умова на­лагодження повноцінного буття дитини, її взаємин з дорос­лими та однолітками.

Дорослий вправляє старшого дошкільника у розкутій, але не розв'язній, зухвалій поведінці, не притлумлює його особистого життя, сприяє повноцінному розгортанню осо­бистісного буття. Важливо, щоб дитина не лише пристосо­вувалася, підкорялася, виконувала чиїсь побажання, а й "жила для себе" — реалізуючи власні бажання, здійснюючи задуми, проявляючи свою індивідуальність. Дорослий продовжує навчати дитину розрізняти різні емоційні стани людини, співвідносити їх з відповідною мі­мікою, жестами, тональністю та силою голосу, з певними життєвими подіями. Важливо виховувати в старшого до­шкільника відчуття своєї домірності стану людей, що на­вколо, бажання і вміння поводитися співзвучно йому, здат­ність контролювати та регулювати власну поведінку відпо­відно до життєвих обставин, з власної ініціативи, свідомо стримувати свої негативні емоції. Пізнавальний розвиток Вікові можливості У старшому дошкільному віці інтенсивно розвиваються пізнавальні процеси (сприймання, пам'ять, мислення, увага, уява), які сприяють орієнтації дитини в навколишньому світі. Сприймання інтелектуалізується через те, що власти­вості та ознаки предметів, названі словом, перетворюються на категорії величини, форми, кольору, просторових відно­син. Дедалі довільнішою стає пам'ять — дитина ставить пе­ред собою завдання щось запам'ятати. Уява з репродуктив­ної, відтворювальної стає випереджальною, позначається на

Частина перша __^ ^

меті діяльності, мотивує її. Дошкільник планує свої дії, ре­гулює їх, використовуючи для цього внутрішнє мовлення. Він охоче експериментує з новими матеріалами, практично перетворює предмети та об'єкти, виявляє нові їхні власти­вості, зв'язки та залежності. Аналізує зміни, зумовлені його перетворювальною активністю, розмірковує над ними, діє послідовно і дедалі частіше не лише в зовнішньому, прак­тичному, а й у внутрішньому, мисленнєвому плані.

Відбувається подальший розвиток мислення, що істотно впливає на становлення дошкільника як творчої особистості. В різних видах діяльності — грі, конструюванні, малюванні, ліпленні — дитина вдається до моделювання, умовно-сим­волічних зображень, графічних схем. З'являється словесно-логічне мислення, хоча в дитячій логіці ще трапляються по­милки, формується цілісний образ світу: ситуативні уявлення систематизуються, перетворюються на знання, започаткову­ються загальні категорії мислення (частина - ціле, причин­ність, простір, система предметів, випадковість тощо).

Система знань складається зі стійкої, стабільної, переві­реної інформації та здогадок, гіпотез, напівзнань. Дитина ставить запитання про причини явищ та їхні наслідки, з'яв­ляються запитання, спрямовані на здобуття знань про ко­гось/щось. Засвоєння систематизованих знань сприяє фор­муванню способів організації власної пізнавальної діяльнос­ті, узагальнених способів розумової роботи, здатності про­гнозувати зміни.

Старший дошкільник має елеменгарні уявлення про при­родне довкілля: життя на планеті Земля, вплив Сонця на воду, ґрунт, повітря, рослини, тварин; властивості, якості та стани повітря, води, ґрунту; сезонні та природні явища; багатома­нітність та умови життя тварин; діяльність людини; екологіч­ний стан довкілля та його вплив на здоров'я людини; Космос як простір, що існує за межами планети Земля; Сонце як зо­рю; основні планети, що обертаються навколо Сонця тощо.

Дитина має уявлення про близьке та віддалене предмет­не середовище, виділяє основні ознаки предметів, порівнює їх та їхні групи між собою, класифікує, перегруповує, сор­тує, доповнює, вилучає зайві, здійснює серіацію за величи-

210

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

ною, масою, об'ємом; лічить предмети, розрізняє їх за роз­ташуванням у просторі; знає походження багатьох з них; розрізняє основні предмети побуту та вжитку, розуміє їх призначення; диференціює інтер'єри міського та сільського житла; має уявлення про основні технічні засоби та побуто­ві прилади, основні споруди соціального призначення, засо­би технічного зв'язку; орієнтується в найближчому пред­метному оточенні, розрізняє реальні та казкові ситуації, різ­ні види мистецтв.

Дитина цікавиться життям людей, оперує поняттям "сі­м'я", розуміється в її складі, значенні для людини, традиці­ях; знає близьких родичів; диференціює рідних - знайомих - чужих та поводження з ними; може відрізнити дитину від юнака, дорослої та літньої людини; орієнтується в правилах поводження з однолітками, молодшими та старшими за се­бе; диференціює представників різної статі, знає, що статева належність не залежить від зовнішнього вигляду; розуміє, кого називають другом; знає, що землю населяють різні на­роди, які різняться між собою зовнішнім виглядом, уподо­баннями, способом проживання, культурою; цікавиться гео­графічною атрибутикою (карти, глобус, календарі тощо), різними історичними подіями, марками, значками, монета­ми, державною символікою.

Старший дошкільник виявляє інтерес до самого себе: ці­кавиться будовою власного тіла, зовнішністю, власними фі­зичними якостями та можливостями, органами чуттів; залеж­ністю свого здоров'я від різних життєвих чинників — спо­собу життя, харчування, гігієнічних процедур та загартуван­ня, звичок, закономірностей розвитку людського організму впродовж життя, ставлення до власного здоров'я, опірності шкідливим впливам, рухової активності, витривалості, здат­ності до самодопомоги, відчуття межі безпечної поведінки.

Дитина має уявлення про свій внутрішній світ, цікавить­ся власними переживаннями, думками, мріями; орієнтується в специфіці свого емоційного стану та різних настроях; ви­робляє елементарні життєві плани; усвідомлює, що власне ім'я вказує на її індивідуальність, статеву належність; розу­міє, чого вона хоче, орієнтується у власних чеснотах та

211

Частина перша

вадах; має уявлення про основні призначення чоловіка та жінки; прогнозує свої ймовірні життєві події, уявляє себе у часі, знає свої права та обов'язки; розуміє роль та значення батьків, інших членів родини, педагогів, товаришів у своєму житті; має уявлення про правила налагодження групової взаємодії, запобігання конфліктам, розв'язанню спірних пи­тань; розрізняє соціально схвалювану та несхвалювану по­ведінку, справедливі та нечесні вчинки, прихильність - бай­дужість - неприязнь.

Завдання розвитку

Загальнопізнавальні: навчати спостерігати за явищами та об'єктами природи, передбачати позитивні та негативні нас­лідки свого втручання в її світ; ознайомлювати з процесами виробництва продуктів харчування, одягу, взуття, предметів домашнього вжитку, творів мистецтв; надавати можливість порівнювати свій спосіб життя із життям інших людей (ін­шої країни, історичної епохи); прилучати до культури мину­лого та сучасності свого народу, культур інших народів; підтримувати інтерес дитини до свого "Я", розширювати уявлення про власне тіло, душевний світ та різноманітні со­ціальні ролі.

Розвивати пізнавальні здібності дитини, здатність аналі­зувати, робити умовиводи, узагальнення, висувати припу­щення, обґрунтовувати власну думку, формулювати оцінні судження; навчати називати ознаки предметів, що вико­ристовуються дитиною в діяльності, порівнювати, виявля­ти схожість та відмінність, встановлювати прості зв'язки між явищами та предметами, прогнозувати ймовірні зміни та ефект від своїх дій, виявляти причини та наслідки подій; розвивати символічну функцію мислення, вправляти в створенні систем знаків, планів, схем, розвивати схематич­не мислення.

Логіко-математичні: вправляти у використанні початко­вих логічних прийомів, пов'язаних з формуванням понять; будувати висловлювання за допомогою сполучникових зв'язків (і, чи, якщо, то, ні тощо); робити правильні елемен­тарні умовиводи, доводити вірогідність свого міркування;

212

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

здійснювати серіацію за величиною, масою, об'ємом, розта­шуванням у просторі, перебігом подій у часі; класифікувати геометричні фігури, предмети та їх сукупності за якісними ознаками, кількістю; вимірювати кількість, довжину, шири­ну, висоту, об'єм, масу, час; виконувати найпростіші усні обчислення, розв'язувати нескладні арифметичні та логічні задачі; виявляти інтерес до логіко-математичної діяльності; прагнути знаходити свої шляхи розв'язання завдань; само­стійно виокремлювати нові знання із засвоєного; розмірко­вувати, обґрунтовувати і, в разі потреби, обстоювати прави­льність свого міркування; правильно вживати вирази, що означають: положення предметів у просторі, вказують на­прямки, пов'язані з орієнтацією у часі; довільно відтворюва­ти наявні знання, використовувати їх у різних життєвих си­туаціях, проявляти активність у різних формах.

Організація життєдіяльності

Буття старшого дошкільника має організовуватися в спо­сіб, що сприятиме розвитку пізнавального мислення. Важли­во задовольнити природну потребу дитини в нових вражен­нях, експериментаторській діяльності, розширенні життєво­го простору. Водночас дорослий має пам'ятати: хоча сприй­мання старшого дошкільника все ще не точне й поверхове, І увага не стійка, пам'ять слабка, словесні асоціації обмежені, дитячий розум працює неперервно й напружено. Важливо надавати простір грі дитячої фантазії, оскільки пізнавальна активність розвивається з неї. Створюючи роз-вивальне середовище, дорослий виходить з того, що пізна­вальне мислення для дошкільника — лише інструмент, зна­ряддя особистісного становлення, шлях орієнтації в світі та розуміння його. Батьки і педагоги не занурюють дитину шостого-сьомого років життя у "чисте" мислення, завжди підпорядковуючи пізнавальну діяльність загальним життє­вим завданням, а пізнавальну роботу дитини спрямовують на цілі, визначені емоціями. Вони тісно пов'язують нову загальну ідею з конкретним матеріалом, практичною діяль­ністю, наводять дитині приклади з її власного досвіду. Роз­виваючи пізнавальну активність, варто використовувати

213

Частина перша

основну форму мислення дошкільника — мислення за ана­логією, подібністю когось/чогось; і не лише забезпечувати йому можливість сприймати нове, а й сприяти розумінню та елементарно пояснювати нове.

Важливо вчити дитину спостерігати, концентрувати увагу, порівнювати, розмірковувати, виробляти самостійні судження, висувати елементарні припущення. З цією ме­тою стануть у пригоді екскурсії, мандрівки, художня літе­ратура, нескладні головоломки, моделі, схеми, малюнки, різноманітні предмети тощо. Дорослий є для дитини не ли­ше носієм нової інформації, а й людиною, яка прищеплює їй культуру пошукових дій, стимулює її самостійну актив­ність, навчає обґрунтовувати свої думки, перевіряти їх на практиці, коли треба, відстоювати їх. Варто приділити ува­гу розвитку елементарної логіки дошкільника — його вмін­ню висловлюватися послідовно, розумно, спираючись на знайомі закономірності.

Мовленнєвий розвиток Вікові можливості

Особливості мовленнєвого розвитку зумовлюються тим, що більшого, ніж на попередніх етапах, значення набуває спілкування дитини з однолітками. Звернене до партнера по спілкуванню мовлення стає більш контекстним, діалог з ним набуває характеру скоординованих предметних та мовлен­нєвих дій. Дитина вміє привертати до себе увагу, жваво ці­кавиться справами ровесників, розгорнуто висловлюється, домагається взаєморозуміння, впливає на поведінку, пере­живання та думки товариша.

Водночас саме мовлення стає об'єктом уваги дитини — вона активно грається словами, римами, смислами, експери­ментує, задовольняючи свої ділові, пізнавальні та особистіс-ні потреби, використовує ситуативні мимовільні висловлю­вання, немовленнєві засоби (жести, міміку, рухи, позу). Спів­існуючи, різні види і форми мовлення, створюють неповтор­ний індивідуальний портрет мовленнєвої особистості. Діа­лог у старшому дошкільному віці є не просто освоєнням композиційної форми мовлення, а й важливою складовою

214

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

соціального мовлення, особистісного становлення дитини. Спілкування входить важливою складовою в діяльність коо­перативного типу, спрямовує дитину не лише орієнтуватися на зміст повідомлення, власні інтереси, а й враховувати по-

зицію партнера, його точку зору. Завдяки спілкуванню з однолітками мовлення стає кон­текстним, незалежним від ситуації спілкування, зрозумілим лише на основі використання мовленнєвих засобів. У над­рах діалогу зароджується й розвивається нова форма — мо­нолог, за допомогою якого дошкільник ділиться з іншими своїми почуттями, думками, коментує власні дії, фіксує знання про себе й довкілля. Таке мовлення нагадує коротке оповідання, в якому відображено найцікавіше, те, що врази­ло, схвилювало. Дитина усвідомлює мовлення як об'єктив­ну реальність, приділяє увагу фонетичній, лексичній, грама­тичній її сторонам.

Виникає критичне ставлення до мовлення. Звукова куль­тура мовлення набуває подальшого розвитку: дитина дослу­хається до звуковимови, більше уваги приділяє дикції та ін­тонаційній виразності висловлювань, граматичній правиль­ності мовлення. Удосконалюються лінгвістичні властивості мовлення: зростає та урізноманітнюється словник: дошкіль­ник розуміє та використовує в мовленні антоніми, синоніми, багатозначні слова та слова з переносним значенням. Порів­нюючи явища природи, предмети, вчинки людей, зіставляю­чи функції об'єктів, предметів, дитина узагальнює, знаходя­чи спільне та відмінне; вдається до слів з близьким та про­тилежним значеннями, використовує порівняння, епітети. Інтерес до слова виявляється у змішуванні звуків, варіюван­ні темпу, сили голосу та інтонації, у використанні скоромо­вок. Індивідуальні особливості мовленнєвого розвитку ві­дображаються в домінуванні тих чи інших частин мовлення (хлопчики надають перевагу вигукам та дієсловам, а дівчат­ка — іменникам, прикметникам), інтонаційному його забар­вленні, темпах опанування мовлення. Через сюжетно-рольо­ву гру, як провідну діяльність, дитина усвідомлює свої соці­альні ролі, власне "Я". Вона здатна диференціювати власне мовлення залежно від адресата (однолітки, дорослі).

215

Частина перша

Завдання розвитку

Розвиток фонематичного слуху, вдосконалення звукови-мови та літературного мовлення. Розвиваються інтенсив­ність, глибина, тривалість мовленнєвого дихання (трива­лість одного мовленнєвого видиху подовжується до 3-4 складових слів). Розвивається уміння: розрізняти тверді і м'які звуки в парах слів: лис - ліс, рис -рись, тин - тінь; слухати й розуміти сприйняте на слух (пари слів, повідом­лення вихователя, запитання, строфу вірша, невелике опо­відання, уривок казки тощо); спостерігати за артикуляцій­ним апаратом та виокремлювати положення губ, язика при вимові окремих звуків; уловлювати римовані закінчення (у віршах) і самим добирати рими до поданих слів; розрізняти та передавати інтонаційне забарвлення фрази, залежно від характеру чи поведінки партнера, казкових персонажів (повідомлення, запитання, вагання, обурення, захвату, ра­дості тощо); говорити в різному темпі та з різною силою голосу; розрізняти на слух скоромовку, лічилку, загадку, прислів'я.

Удосконалювати орфоепічну літературну вимову: зокре­ма звуків [дж], [дз], [дз]; подовжену вимову м'яких приголо­сних {гілля, вугілля, бадилля, колосся, ллю, ллє), в тому числі й іменників у формі орудного відмінка: сіллю, річчю, піччю; вимову твердих [г, к, х] перед и: руки, ноги, вільхи; вимову сполучень [бйа], [пйа], [вйо], [мйа]: хлоп'ята, м'ята, в'яз, гороб'ята; [ц': а], [с': а] у дієслівних формах на -ся: смієть­ся [ц: а], смієшся [с': а]; вимову дзвінких приголосних (крім [г] у середині деяких слів): зуб, ложка, казка; вимову звука [ґ] у словах: ангіна, ґанок, ґвалт, гроно, жонглер, рагу, хуґа тощо. Водночас брати до уваги відхилення від літера­турної норми, зумовлені індивідуальними особливостями, впливом інших мов, місцевим діалектом.

Збагачення словникового запасу. Створювати сприятливі умови для опанування дошкільником лексичним багатством української мови (у межах вікових можливостей) через роз­виток у нього вмінь розуміти та вживати слова для позна­чення назв, особливостей та дій, пов'язаних зі сферами жит-

216

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

тєдіяльності: "Природа", "Культура", "Люди", "Я Сам", зі змістовими лініями кожної з них.

Сфера життєдіяльності "Природа "

Природа планети Земля. Розрізняє і вживає слова на по­значення: пір року, ознак природи, погоди {небо чисте, бла­китне, безхмарне, сіре, важке; хмари легенькі, білі, важкі, сірі; сонце яскраве, гаряче, пекуче, холодне; день сонячний, теплий, спекотний; ніч темна, зоряна, холодна тощо); якос­ті і стану повітря, ґрунту (чорнозем, пісок, глинистий); води (рідина, яка ллється, тече, капає); лід (твердий, слизький, холодний); гаряча вода (окріп, пара); сезонів, їх періодів, ви­значає послідовність природних явищ (рання, пізня осінь; м 'яка, сувора зима; падолист, іній, поземка, снігопад, заме­тіль, хуртовина, паморозь, наст, відлига, скресання льоду на водоймах).

Називає і розрізняє дерева, кущі, трав'яні дикорослі та де­коративні рослини за особливостями будови (стебло пряме, витке, звисле; листя, квіти, плоди); дерева — за корою, фор­мою крони, розташуванням гілок, листям, плодами, брунька­ми (тополя висока, з округлою кроною, гілками, спрямовани­ми вгору, в сторони, зеленим /жовтим/, круглим, загостре­ним на кінчику, гладеньким листям; кора угорі гладенька, І внизу потріскана, шорстка; насіння дрібне, обгорнуте пухом, далеко розлітається); класифікує та групує рослини за міс­цем, де вони ростуть (лісові, лугові, польові, водні, садові, ово­чі, фрукти); за можливістю використання людиною {хлібні злаки, лікарські, отруйні, кімнатні); називає способи розмно­ження рослин (насінням, розсадою, живцями, цибулькою, па­гонами) та фази їхнього росту {сходи, цвітіння, відцвітання, дозрівання насіння і плодів); вживає назви городніх і злакових рослин {жито, пшениця, гречка, ячмінь, овес); плодів саду й городу (фрукти і овочі), квітів, що ростуть у полі, лузі {во­лошка, ромашка, дзвіночки, васильки тощо), у саду (тюльпа­ни, троянди, жоржини, мальви, айстри тощо), у лісі {конва­лія, барвінок, сон, підсніжники, проліски тощо); позначає сло-вами-ознаками колір, запах, величину, форму квітів.

Оперує назвами тварин, птахів, комах, риб, плазунів,

217

Частина перша

групує їх за місцем та середовищем існування, пристосуван­ня до умов, способом і характеристикою життя (дикі і свійські, травоїдні, хиоісі, птахи перелітні, ті, що зимують тощо) та за значенням в природі і для людини; називає їхні ознаки, дії, вживає слова-назви маленьких істот (кошеня, щеня /цуценя/, лоша, каченя, гусеня, курча тощо).

Вживає багатозначні слова (наприклад, хвостик у мишки і хвостик у яблука, сливи, вишні) та слів переносного значен­ня (ліс довкола аж горить, берізка листя роздарувала); вміє добирати антоніми й синоніми до поданих слів: холодно -тепло (спекотно, жарко); голосно - тихо, пошепки, стояти

- іти (бігти, гнатися, летіти) і т. п.; утворює споріднені слова (без уживання терміна) за поданим зразком (трава, травинка, травичка, трав 'яний, травень).

Вживає слова, пов'язані з описом особливостей ланд­шафту, географічні назви місцевості, гір, річок, що мають загальну характеристику або знаходяться у місцях прожи­вання дітей (планета, гори, долини, ліси, степи, поля; ріки, озера, моря, океани; Карпатські гори, Кримські гори, Чорне море, Азовське море, Дніпро); вживає назви днів тижня та частин доби (ранок, день, вечір, ніч); часові відрізки (година

— одна, дві, три години; хвилина, півгодини тощо). Природа Космосу. Під час споглядання зоряного неба,

розглядання глобуса, ілюстрацій, проведення ігор, розваг називає відомі планети (Землю, Місяць); впізнає в розпові­дях дорослих назви інших планет-сусідок (Марс, Венера, Сатурн); розрізняє їх зображення за кольором і розмірами, називає віддаленість від Землі (далеко, ближче, найближ­че); характеризує Сонце (зоря, освітлює всі планети, плане­ти навколо нього обертаються); впізнає назви простору на­вколо планет і зір (навколоземний, міжпланетний, міжзоря­ний); вживає окремі слова, пов'язані з дослідженням Космо­су людиною (астронавти, космонавти, астрономи, теле­скоп, космічний корабель).

Сфера життєдіяльності "Культура "

Предметний світ. Передає словами свої враження, по­в'язані з предметним світом, з найближчим та віддаленим

218

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

довкіллям (речами, предметами, знаряддям, спорудами то­що); вживає слова на позначення: іграшок, у тому числі й народних; назви сільського, міського житла та його складо­вих (домівка, димар, подвір'я, колодязь, колодязний жура­вель, водогін; ґанок, сіни, кімната, передпокій, вітальня, спальня, світлиця, підлога, стеля тощо); інтер'єру сільської хати (рушники-обереги, піч, лавка, мисники тощо); інтер'єру міської квартири та назв побутових речей (праска, пральна машина, пилосос, килим, жалюзі, кондиціонер, морозильна камера, гриль, міксер, шатківниця, фритюрниця, газова (електро-) плита, витяжка тощо); посуду (глечик, миска, тарілка, макітра, куманець, кухоль, термос, контейнер то­що); меблів; наземного, водного, повітряного транспорту. Вербалізує свої наміри, плани, називає способи власних дій, прогнозує очікувані результати предметно-практичної ді­яльності; розмірковує, фантазує з приводу привабливих -непривабливих, корисних - шкідливих, безпечних - небез­печних предметів і речей; висловлює оцінне судження з приводу успішних - неуспішних результатів практичної ді­яльності (власної та інших людей).

Світ гри. Називає улюблені ігри та заняття, пояснює своє ставлення до них; вживає слова на позначення ігрових ро­лей та пов'язаних з ними дій; забарвлює свої висловлюван­ня емоціями, що відповідають сюжету та ролі, що виконує; знає та вживає назви іграшок, предметів, матеріалів, зна­рядь, що їх використовує в грі; пояснює іншим сюжет та правила гри; показує, уточнює, переконує, агітує, прогнозує, передбачає, пропонує, запитує тощо; вербалізує свої ігрові враження, вживає слова, якими оцінює гру та її результати: чий (чия? чиє?), скільки, де, коли, звідки, куди, з ким, хтось, щось, нехай (хай). Активно вживає слова на позначення кількості (числівники); усвідомлює важливість уміння пра­вильно говорити для успішної ігрової діяльності; володіє поняттям "слово" (все, що навколо нас, що бачимо, чуємо, робимо, називаємо словом).

Світ мистецтва. Передає словами своє ставлення до різ­них видів мистецтва — образотворчого, музичного, літера-

219

Частина перша

турного, театрального; орієнтується у назвах основних видів мистецтва (живопис, графіка, скульптура, архітектура, де­коративно-ужиткове); в одному-двох жанрах образотвор­чого мистецтва (пейзаж:, портрет, натюрморт, побутовий жанр) та назвах предметів, пов'язаних з образотворчою ді­яльністю; називає деякі види образотворчої діяльності (ви-тинанка, вишивка, різьблення, писанкарство тощо); вживає слова на позначення дій (домалювати, розфарбувати, вирі­зати, склеїти тощо); називає відтінки кольорів; позначає словами інструментальні та вокальні твори; називає кілька творів класичної, народної, сучасної музики; прізвища окре­мих композиторів; деякі музичні інструменти, вживає слова для позначення різних музичних жанрів (марш, танцюваль­на мелодія, пісня); називає та переказує літературні твори; передає словами враження від театрального дійства, виста­ви; вербалізує різні ролі у театралізованій діяльності; знає назви професій, пов'язаних з культурно-мистецькою діяль­ністю (художник, писанкарка, скульптор, вишивальниця, композитор, музикант, співак, актор тощо).

Сфера життєдіяльності "Люди "

Сім'я. Родина. Знає ім'я, по батькові та прізвища своїх рідних; вживає слова на позначення родичання (тітка, дядь­ко, двоюрідний брат, племінник тощо); описує стосунки між членами сім'ї (шанувати, захищати, скучати, підтримува­ти, застерігати, оберігати, турбуватися, бути вдячним, по­водитися безкорисливо, дбайливо, звертатися ласкаво тощо); вживає етикетну лексику зокрема, із суфіксами -чек-, -очк-, -ісіньк-, -есеньк-, -еньк- (бабусечка, таточко, малюсінький, близесенько, гарненько)', називає традиційні або ті, що скла­лися у родині, обов'язки її членів (мама доглядає за брати­ком, тато заробляє гроші, бабуся готує їжу, дідусь хазяйнує на дачі тощо); може означити риси характеру та спосіб життя своїх близьких (тато займається спортом, дивиться по те­левізору футбол; мама турбується про всіх, багато працює; бабуся весела, пече смачні пиріжки; дідусь любить читати і майструвати, розповідає багато цікавого...); вживає слова, пов'язані із родинними традиціями та святами, професією

220

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

батьків; називає особливості взаємин рідних різного віку (мама радиться з бабусею, тато допомагає братику розв 'я-зувати задачі, я запитую у мами, чи можна піти на вули­цю..?); може схарактеризувати вікові особливості своїх рід­них (мама молода і гарна, любить ошатно вдягатися, вправ­на у господарських справах; тато молодий і дужий, швидко рухається, багато працює; бабуся вже немолода, носить окуляри, ходить повільно, пече смачні пиріжки; у дідуся зі­гнута Спина, він знає багато цікавого, зараз лікує зуби; сест­ричка ще маленька, вона спить у колисці...); розповідає про вихідні дні, проведені разом з рідними.

Інші люди. Класифікує людей за ознакою спорідненості, вживає узагальнені слова (приємні, байдужі, близькі); орієн­тується у термінах, які означають спорідненість (родовід, вза­ємини, спілкування, вчинки, поведінка, гідність, скрута, доб­розичливість, приязнь — неприязнь, байдужість, суперницт­во, ревнощі...); характеризує спільне та відмінне в рідних і чужих, описує словами особливості свого ставлення до них, способи звернення, налагодження контактів з ними (з чужи­ми поводяться стриманіше, обережніше, ніж: зі знайоми­ми...); вживає слова на позначення міри своєї прихильності до певних людей (люблю, не подобається, скучаю, боюся, со­ромлюся, заздрю, жалію, байдужий...); позначає словами вік людей {немовля, першокласник, людина середнього віку) і ти­пові для них види діяльності, форми поведінки, зовнішні ознаки тощо; називає, узагальнює елементи українського по­буту (страви, напої, одяг, прикраси, іграгики, меблі...); місце­вості жителів України (сільський, міський, гірський жи­тель...); називає статеві відмінності дівчинки - жінки, хлоп­чика - чоловіка, дівчинки - хлопчика, чоловіка - жінки.

Людство. Знає назву своєї країни, її столиці, своєї вулиці та державну символіку (Герб, Гімн, Прапор); усвідомлює, що в світі багато різних країн, може назвати кілька з них, особливості місцевості, рослинного і тваринного світу, клі­мату однієї з них; орієнтується у загальних ознаках населен­ня Землі (планета, країни, народи, люди) та у відмінностях зовнішніх ознак людей (колір шкіри, волосся, очей; зріст, форма очей...); культурі, мові, національності; з допомогою

221

Частина перша

дорослого може назвати кілька спільних ознак представни­ків різних народів та відмінностей між ними; володіє слова-ми-ознаками прихильного ставлення до людей різної націо­нальності (віра, єдність, спільні інтереси, терпимість, ми­ролюбність, інтерес до несхожого...).

Сфера життєдіяльності "Я Сам "

Я-фізичне. Активно використовує слова на позначення: свого зовнішнього вигляду (приємний, охайний, ошатний, чепурний...); будови свого тіла: зовнішньої (голова, волосся, обличчя, очі, ніс, губи, зуби, брови, тулуб, кінцівки, шкіра...) та внутрішньої (серце, судини, дихальна, кровоносна та ви­дільна системи...); особливостей функціонування організму (дихання, відчуття, смак, голод, спрага, нюх, дотик, вік, розвиток, народження, смерть...); харчування (хлібобулоч­ні вироби, молочні й м 'ясні продукти, корисна — некорисна -шкідлива їжа, напої...); гігієни свого тіла (мікроби, догляд за тілом, гребінець, масажна щітка, білизна...); статевих особливостей; найпоширеніших дитячих хвороб (кір, крас­нуха, грип, застуда, ангіна, коклюш, стоматит, кон'юнк­тивіт...), ознак хвороби та її причин (самопочуття, кво­лість, сонливість, лихоманка, температура, аналізи, шкід­ливі звички, алкоголь, тютюн, необережність, спадковість, отруєння, інфекції...); шляхів збереження здоров'я (каран­тин, ліки, оздоровчі процедури, аналізи, фізіотерапія, до­гляд, гігієна, здоровий спосіб життя, загартування, захист шкіри, очей, волосся, повітряні-водні-сонячні ванни, масаж:, вправи, апетит, зріст, маса тіла, рухливі ігри, футбол, хо­кей, настільний теніс, витривалість, безпека...); правил без­печної поведінки (уважність, обізнаність, обережність, розсудливість...); різноманітних предметно-практичних дій (догляд за одягом буденним і святковим; літнім, осіннім, зи­мовим; для хлопчиків і дівчаток; за приміщенням, рослинами, тваринами; майстрування, конструювання, вишивання...).

Я-психічне. Орієнтується у словах-ознаках свого внутрі­шнього життя (думки, переживання, ставлення, бажання, сприймання, пам'ять, увага...У, активно вживає окремі сло­ва на означення своїх думок {веселі, розумні, сміливі, хитрі,

222

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

цікаві, дивні, несподівані...), почуттів (радію, сумую, сором­люсь, серджуся, капризую, боюся, визнаю провину, дивуюся, гніваюся, відчуваю огиду, презирство, ревную, заздрю...), намірів (бажаю, не хочу, планую, мрію, збираюся...); орієн­тується в назвах деяких моральних (співчуття, доброзичли­вість, дружба, любов, відповідальність...), естетичних (за­хоплення, насолода, гумор...), інтелектуальних почуттів (по­див, сумнів, упевненість, інтерес...); вживає слова-ознаки своїх ставлень до навколишніх об'єктів природи, предметів і речей, людей, самого себе (подобається - не подобається, мені байдуже, мене зацікавило, мене дратує...); різноманіт­ні слова для порівняння, аналізу, синтезу, узагальнень (бага­то — мало, більше - менше, м 'яке - тверде, довге - коротке, далеко - близько, світло - темно, високо - низько, схоже -несхоже...); формулює запитальні речення, які стосуються власного внутрішнього життя (Чому я сумний? Звідки бе­руться розумні думки? Що станеться, якщо я зроблю інак­ше?...); може схарактеризувати словами основні риси свого характеру (добрий, лагідний, веселий; злий, непривітний, сварливий, хитрий), поведінки (ввічливий, слухняний, веред­ливий, самостійний, умілий, сміливий, плаксивий, грубий, за­біяка тощо); пояснює залежність між зрозумілими йому подіями життя, своїми переживаннями та виразами свого обличчя; вербалізує ймовірні наслідки своєї поведінки. (Якщо я вчиню так, то мама...; не слід цього робити, бо тато...) та продуктів своєї діяльності. (Мамі стане в при­годі моя закладка для книжки; саморобні ялинкові іграшки прикрасять мою ялинку...); може елементарно сформулю­вати свої плани на найближче майбутнє; здатна словами запобігти передчасному втручанню дорослого в свою са­мостійну діяльність.

Я-соціальне. Може словами означити власний стан під час адаптації до нових умов життя (Мені боязко, я сумую за мамою, я хочу побути поряд з вами, на самоті...); розпові­дає іншим про свої здібності, вміння (Я вмію малювати, таю вірші, можу навчити вишивати...); знає слова, які мо-

жуть допомогти відстояти свою гідність (Не кричіть на ме­не, будьте ласкаві; я намалюю, що ви сказали, тільки тріш-

Частина перша

ки подумаю; я старалася, зробила охайно...); знає і може назвати основні правила моральної поведінки (поводитися чемно, чесно, справедливо, відповідально...); вживає слова, які виражають готовність спілкуватися з іншими (Я хочу грати з вами; я вмію це робити; давайте я допоможу...); вміє передати інформацію, враження про побачене й почуте; виразити свою прихильність до людей, що навколо (Ти мені подобаєшся; ти такий розумний! Ти це вмієш краще за ме­не...); знає роль сили голосу, темпу висловлювання, вираз­ності інтонації для налагодження взаємодії; володіє словами для прояву ініціативи (Дозвольте мені, будьте ласкаві, пройти; мені хочеться розповісти про...) та припинення розмови (Вибачте, мені час додому; на жаль, я не можу більше гратися...); описує своїх рідних, знайомих, порівнює їх між собою, висловлює певні судження; адекватно вислов­люється з метою налагодити взаємодію з однолітками (Да­вай разом зробимо...; я бачу, що й ти цього хочеш; ти та­кий вправний!...); вживає слова на позначення свого праг­нення посісти серед них певне місце, виглядати авторитет­ним (Я можу це зробити не гірше за тебе; подивись, адже я справді впорався з цим без сторонньої допомоги...); вико­ристовує етикетну лексику (будь ласка, дякую, дозвольте мені...); може пояснити переживання іншої людини з приво­ду її успіху - неуспіху (йому радісно, бо він виграв у грі; дів­чинка сумує, тому що не впоралася із завданням...); дифере­нціює і вживає слова "навмисно" і "випадково", знає слова-ознаки моральних і неморальних вчинків; вербалізує свою провину, вміє виправдатися, вибачитися, пояснити; вирази­ти словами схвалення та осуд; розрізняє значення слів "со­вісний" і "безсовісний".

Розвиток граматичних умінь. Уміти граматично пра­вильно поєднувати слова в своєму мовленні (на рівні окре­мих словосполучень, реплік, речень); вживати прийменни­ки: з, над, під, біля; прислівники (неподалік від, внизу біля тощо); сполучники: але, що, тому що (бо), який; знати фор­ми звертання до однолітків і дорослих, зокрема займенни­ків: ви, вас, вам (пошанна форма) при звертанні до старших

224

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

за віком людей; узгоджувати числівники з назвами предме­тів (п 'ять хлопчиків і три дівчинки, двоє дівчаток, один (од­на, одно, на другому поверсі); прикметники з назвами пред­метів та іменниками в різних граматичних формах (на си­ньому небі, у чистій воді); змінювати дієслова, назви дій, зокрема: їсти (я їм, ти їси, ми їмо, ви їсте, вони їдять), іти (йти), сидіти (я сиджу), ходити (я ходжу), берегти (я бере­жу), бігти (я біжу); пояснювати, що де знаходиться (іграш­ка на підлозі, у Марійки, біля стільця) і причину (запізнився, тому що... або: бо...); вживати прикметники вищого і найви­щого ступенів (рідний - рідніший - найрідніший; близький -ближчий - найближчий; гарний - кращий - найкращий; ве­ликий — більший - найбільший).

Розвиток умінь комунікативного мовлення. Гармонізува­ти взаємодію дитини з різними дорослими та однолітками, спрямовану на задоволення потреб у визнанні, підтримці, любові, активності, нових враженнях; організовувати спіль­ні ігри зі старшими та молодшими дітьми; учити спілкува­тися, знаходити однодумців для реалізації своїх задумів; ви­користовувати у спілкуванні різноманітні засоби: словесні, мімічні, пантомімічні; заохочувати передавати в розповіді істотне, спиратися на досвід слухача та власний. Учити вжи­вати звертання та етикетну лексику, вступаючи в розмову з кимсь (діалог); висловлювати прохання, вибачення, подяку, співчуття, співрадість, умовляння, доведення, відстоювання, припущення тощо; називати своє ім'я, місто (село), вулицю, де живе сім'я, імена та прізвища своїх батьків, братика (сес­трички), бабусі, дідуся; їхні професії, місце роботи (якщо нескладна назва), розповідати про себе, друга (подругу), своїх улюбленців (тварин); слухати співбесідника, незалеж­но від міри своєї прихильності до нього, підтримувати з ним діалог, прагнути до взаєморозуміння; переказувати уривки казок, мультфільмів, художніх фільмів; розповідати про свої переживання, настрій, бажання, плани, думки; висловлюва­тися чітко й зрозуміло; вдаватися до делікатної корекції мо­влення людей, що навколо, та самокорекції. Формувати уяв­лення про літературне мовлення, діалект, індивідуальні

8. «Я у Світі» 225

Частина перша ^____

особливості мовлення; вправляти в комунікативній спрямо­ваності на партнера по спілкуванню, "зчитуванні" елементів його невербального мовлення, видозмінюванні спілкування відповідно до цього.

Навчання елементів грамоти. Старші дошкільники люб­лять розглядати книжки, слухати, як їх читають дорослі, у них виникає бажання навчитися читати самим. Більшість батьків та педагогів задовольняють цей інтерес, ознайомлю­ючи дітей з літерами, основами читання. На жаль, окремі ба­тьки та педагоги вважають за необхідне розширювати рамки навчання елементів грамоти аж до змісту програми першого класу. Подібні намагання не завжди є успішні: невміле або примусове навчання читання гальмує інтерес дитини до цьо­го процесу, викликає в неї суперечливі або негативні пережи­вання, продукує прагнення уникнути таких занять і створює труднощі в майбутньому житті школяра. У сім'ї, в дошкіль­них та позашкільних навчальних закладах, прагнучи якнай­краще підготувати дитину до навчання у школі, її стараються навчити і читати, і писати. Зважаючи на фізіологічні особли­вості розвитку м'язової системи, зокрема недостатній розви­ток м'язів кисті руки, це завдання виявляється здебільшого непосильним, заскладним. Окрім того, письмо — складна на­вичка, для вироблення якої треба знати відповідну методику, якою батьки і вихователі здебільшого не володіють. Тому формувати це вміння в дошкільному віці передчасно.

Навички читання та письма пов'язані з іншими видами мовленнєвої діяльності дитини. Вмінню читати передує вміння слухати, сприймати, узагальнювати, диференціюва­ти, аналізувати, синтезувати, самостійно добирати, варіюва­ти й вимовляти звуки, слова, речення. Активне мовленнєве пізнання — найважливіше надбання дошкільного віку. Опа­новуючи усне мовлення, дитина неусвідомлено обробляє мовленнєвий матеріал, накопичує не лише звукові, а й мор­фологічні узагальнення, що є важливою передумовою ово­лодіння технікою читання і письма. Окремі діти рано прояв­ляють інтерес до звука, його графічного зображення, а до­рослий має його задовольнити, разом з малюком граючись звуками, створюючи різноманітні конструкції складу, слова,

226

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

знаходячи їхнє графічне зображення. Організовуючи на­вчання дітей елементів грамоти, педагог, зважаючи на інди­відуальні можливості вихованців, ураховує їхні бажання, уз­годжує їх з побажаннями батьків та використовує в роботі гру як найпродуктивніший у цьому віці вид діяльності. Така робота проводиться не масово, а з тим малюком, який про­явив подібний інтерес. Індивідуальна робота з навчання чи­тання припустима й у попередніх вікових періодах, якщо вона задовольняє потреби й прагнення самої дитини, а не амбіції чи завищені вимоги дорослих.

Добуквений етап є підготовчим до навчання елементів грамоти дітей шостого року життя і присвячується роботі над розвитком умінь слухати й розуміти сприйняте на слух слово, фразу, нескладний за змістом текст; удосконаленню звуковимови; звукової культури мовлення, фонематичного слуху. П'ятирічна дитина дістає елементарні уявлення про: номінативне значення слова (називає предмети, їхні ознаки, дії); існування слів, які нічого не називають і слугують для зв'язку з іншими словами {на, в(у), над, під, з, при); речення як групу зв'язаних між собою слів (два, три і більше), що виражають закінчену думку; можливість поєднати звуки в склади; те, що кількість голосних звуків визначає кількість

складів у слові. На шостому році життя формуються вміння: називати звуки, що повторюються у двох-трьох словах, найчастіше вживаються у скоромовці, вірші; виокремлювати звук, з якого розпочинається чи закінчується слово; впізнавати звук на початку, в кінці та в середині слова; називати звуки, яки­ми відрізняються слова {сон - сом, ланка - лапка, л[с - лис); послідовно називати звуки, з яких складається слово, буду­вати звукову схему слова, добирати слова за звуковою схе­мою; спостерігати за зміною значення слова із зміною зву­ка; визначати у слові склади; визначати кількість складів у слові, добирати такі слова і позначати їх на схемах; утворю­вати речення за малюнками і схемами, самостійно складати схеми речень з двох-трьох слів; поширювати речення усно, за схемами та малюнками.

227

Частина перша

На сьомому році життя започатковується буквений пері­од, на якому закріплюються здобуті раніше елементарні знання та вміння. Діти ознайомлюються з літерами україн­ського алфавіту як знаками, що позначають звуки на письмі; засвоюють літери (їхні назви), навчаються позначати го­лосні й приголосні звуки; розуміють, що під час читання ви­мовляється не назва літери, а звук, який вона позначає; ово­лодівають основним способом читання — аналітико-синте-тичним, складовим; навчаються прочитувати злито дві літе­ри, що позначають приголосний і голосний [ПГ] звуки або навпаки [ГП], літери, що позначають приголосний у кінці складу (слова): рак, чи на початку сто; читають слова най­простішої структури: двоскладові {ма-ма, о-са) та трискла­дові (ли-мо-ни, со-ро-ка, мо-ло-ток); правильно інтонують під час читання розповідні, питальні, спонукальні речення.

Робота з дитячою книжкою. Навчати дітей періодично розглядати дитячу книжку, починаючи з обкладинки; знахо­дити місце розташування прізвища автора, назви; розгляда­ти малюнок на обкладинці й намагатися здогадуватися про зміст твору; обережно гортати сторінки, розглядати малюн­ки в ній, не псуючи. Уважно слухати вірші, невеликі опові­дання, легенди, байки, казки й відповідати на запитання: що розповідалося? про кого? хто який? тощо; запитувати про те, чого не зрозуміли; співвідносити сприйняте на слух з ма­люнком (ілюстрацією); переказувати сприйняте на слух за малюнком. Знати відомих дитячих письменників, поетів, окремі фрагменти їхнього життя, впізнавати їх на фотокарт­ках. Користуватися бібліотечкою у груповій кімнаті, ство­рювати подібну вдома. На основі ілюстрованих книжок та вражень від прослуханих творів долучатися до створення образів у малюнках, аплікації, театралізованій діяльності.

Організація життєдіяльності

Ефективність мовленнєвого середовища можлива за умо­ви активного використання батьками та педагогами українсь­кої мови. Дорослі створюють сприятливі умови для подаль­шого вдосконалення фонематичного слуху, звуковимови ди­тини, її літературного мовлення; збагачення словникового

228

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

запасу словами, пов'язаними з різними сферами життєдіяль­ності; формування передумов грамотності, ознайомлення з літерами української абетки, навчають звукового аналізу слів; вдосконалюють уміння висловлюватися грамотно, залу­чають до участі в діалогах з дорослими та однолітками. За­вдання батьків і педагогів не стільки добитися еталонних гра­матичних форм висловлювання дитини, використання нею "дорослих" форм мовлення, скільки задіяти його як важливий засіб спілкування.

Дорослі сприяють розвитку мовлення в усіх формах ак­тивності дитини: вони привітно звертаються до нього, про­понують обговорити різні події, враження, плани, вихову­ють звичку говорити плавно, розбірливо, виразно; стимулю­ють бажання вербалізувати свої життєві враження в різних видах діяльності. Батьки і педагоги мають багато розмовля­ти з дитиною — запитувати, розповідати, відповідати на її запитання, читати, обговорювати почуте, разом розміркову­вати на теми, пов'язані з реальним сучасним життям. Варто привертати увагу до функціонування артикуляційного апа­рата і способу творення звуків. Використання ігор, словес­них вправ, розв'язання проблемних ситуацій, створення сце­наріїв за міні-оповіданнями, міні-віршами, поєднання пере­казу з малюванням, спостереженнями, руховою активністю сприяє збагаченню зв'язного мовлення, вмінню будувати речення різної структури та виправляти помилки.

Ефективна організація життєдіяльності сприяє оволодінню дитиною розмовним мовленням, виробляє вміння вільно спіл­куватися, ініціативно висловлюватися, вмінням привернути до себе увагу партнера, здатністю брати його до уваги, варіювати тему, зміст і форму мовлення відповідно до невербального компонента, статевої належності, міри прихильності, віку.

Важливо пам'ятати: терміни виникнення та продуктив­ного функціонування зв'язного мовлення можуть істотно різнитися у дітей одного віку, що залежить від індивідуаль­ної історії їхнього розвитку. Не варто докоряти дитині, якщо вона дещо відстає у мовленнєвому розвитку. В таких випад­ках варто придивитися до її особливостей та виробити інди­відуальну програму розвитку і виховання.

229