8.1.Поняття та види заробітної платні

Заробітна платня – це винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник чи уповноважений ним орган виплачує працівнику відповідно до кількості та якості виконаної роботи.

Заробітна платня – це економічна категорія, яка відображає:

• відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу оплати праці;

• ціну робочої сили на ринку праці;

• винагороду, яку отримує працівник в грошовій формі від підприємства пропорційно до кількості і якості праці (для підприємства – це частина затрат у собівартості).

Заробітна платня виконує такі функції:

• відтворювальна – джерело для відтворення робочої сили;

• стимулююча – заохочення до праці;

• регулююча – регулює процеси зайнятості у різних сферах економіки;

• соціальна – сприяє росту добробуту населення, соціальної справедливості, соціального захисту.

Останню функцію реалізують шляхом оподаткування з/п такими податками: відрахування у пенсійний фонд, у фонд соціального страхування, у фонд зайнятості, фонд страхування від нещасних випадків. Розміри відрахувань регулює Міністерство праці і соціальної політики та державна податкова адміністрація України.

Склад з/п та порядок її нарахування відображає ЗУ «Про оплату праці» (1994р.).

З/п працівника включає такі складові:

• основна з/п – з/п за тарифними ставками, відрядними розцінками, окладами, відсотками від доходів, гонорарами (61%);

• додаткова з/п – враховує особливі умови праці та її інтенсивність, доплати, надбавки, премії, компенсаційні виплати, передбачені законодавством (оплата відпустки, лікарняні, декретні та ін.) – (33,5%);

• інші заохочувальні та компенсаційні виплати – кошти (не передбачені законодавством), які може виплачувати підприємство: матеріальні винагороди, матеріальні допомоги, премії до свят, кошти на оздоровлення та ін. - (5,5%).

Можна виокремити такі види з/п:

• номінальна – це сума грошей, нарахованих і виплачених працівникові відповідно до кількості і якості праці;

• реальна – це кількість матеріальних цінностей, які можна придбати за номінальну з/п;

• мінімальна – законодавчо встановлений розмір з/п за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може проводитися оплата праці. ЇЇ розмір визначають відповідно до вартості прожиткового мінімуму. Мінімальна з/п є основою для визначення державних тарифів у сфері оплати праці. Важливим є наближення розміру з/п до вартості споживчого кошика;

• середня – визначають шляхом ділення сумарної з/п за рік на кількість місяців роботи працівника, або шляхом ділення фонду оплати праці на кількість працівників.

8.2.Регулювання заробітної платні

Регулювання заробітної платні може бути державним і договірним.

Державне регулювання здійснюють державні органи шляхом встановлення мінімальної з/п, розробки тарифної системи.

Важливим елементом державного регулювання виступає розробка і прийняття нормативно-правових актів і законів щодо оплати праці і зайнятості. Правові акти можуть видавати Міністерство праці і соціальної політики, Міністерство охорони здоров’я, галузеві міністерства, відомства, комітети.

Трудове законодавство повинно відповідати міжнародним нормам. Причому, норми і принципи міжнародного права мають пріоритет перед відповідними нормами національного законодавства (ст.8 Кодексу законі про працю).

Договірне регулювання з/п відбувається шляхом укладення двосторонніх та багатосторонніх угод на різних рівнях:

• Генеральна угода – укладається міє Радою федерації незалежних профспілок України і Кабінетом Міністрів. Містить централізовано обумовлені мінімальні тарифні ставки, коефіцієнти, компенсаційні доплати та співвідношення для обґрунтування міжгалузевої диференціації з/п;

• Галузева тарифна угода – укладається між об’єднанням профспілок окремої галузі і органом управління цієї галузі. Містить єдині для підприємств галузі тарифні сітки, посадові оклади, розміри доплат і надбавок та ін..;

• Регіональна тарифна угода – укладається між місцевими органами державної влади і територіальними об’єднаннями профспілок, які представляють інтереси трудових колективів певного регіону. Регіональна угода містить такі ж елементи, як і галузева, але враховує особливості території і специфіку умов праці окремих професійних груп на цій території;

• Колективний договір – укладається між адміністрацією підприємства і трудовим колективом та містить інформацію про умови зайнятості і оплати праці на підприємстві, встановлення гарантій, компенсацій і пільг; участь трудового колективу у формуванні і розподілі доходів і прибутку, режим роботи і відпочинку, умови і охорону праці, забезпечення житлово-побутового, культурного і медичного обслуговування трудового колективу. Чинні нормативні акти не встановлюють єдиних вимог до форми та структури колективного договору;

• Трудовий контракт – укладається між керівником підприємства і найманим працівником та містить інформацію про обов’язки, права і відповідальність сторін щодо процесів праці та її оплати.