4.2.Соціальне партнерство

Соціальне партнерство – це система взаємозв’язків між робітниками (їх представниками) і роботодавцями (їх представниками), що дає змогу враховувати двосторонні інтереси, забезпечує досягнення згоди з соціально-трудових і соціально-економічних питань, які укладаються в колективних договорах.

Принципи соціального партнерства втілені в практику Міжнародної організації праці (МОП). Це організація з унікальними принципами тристороннього представництва, яка об’єднує делегатів урядів, підприємців та робітників. Цей принцип одержав назву трипартизм.

Трипартизм охоплює такі питання в системі соціального партнерства:

двосторонні колективні договори;

тристоронні колективні консультації та переговори між державою, підприємцями та робітниками;

трудові конфлікти та їх врегулювання;

участь працівників у прийнятті різноманітних рішень на підприємствах.

Соціальне партнерство реалізується через систему переговорів та укладання угод на державному, територіальному, галузевому і професійному рівні, а також колективних договорів на підприємствах (в організаціях, закладах).

Угоди та договори виконують три функції: захисну, організаційну, мирну.

Для регулювання соціально-трудових відносин, ведення колективних переговорів і підготовки проекту угоди формують постійно діючу тристоронню комісію (ТК), в яку входять представники профспілок та їх об’єднань, об’єднань роботодавців і державних органів виконавчої влади.

Галузева тарифна угода укладається між галузевими профспілками і галузевою спілкою роботодавців. Визначає узгодження позиції сторін за основними принципами соціально-економічної політики в галузі, спільні дії учасників угоди щодо їх реалізації.

Спеціальні угоди стосуються конкретно соціально-економічних проблем на регіональному рівні. Їх укладають представники органів найманих працівників (територіальні спілки профспілок, об’єднання роботодавців та ін.).

Колективний договір регулює соціально-трудові відносини між робітниками конкретного підприємства та роботодавцями.

Держава – це третя сторона в системі партнерства. Вона виконує такі функції:

• гарант громадських прав;

• регулятор системи соціально-трудових відносин;

• учасник в переговорах і консультаціях в рамках тристоронніх соціально-трудових відносин;

• вирішення трудових конфліктів шляхом примирення, посередництва і трудового арбітражу;

• законодавчого закріплення угод, досягнутих соціальними партнерами;

• координатор в процесі розроблення та реалізації регіональних угод;

• арбітр, примирювач і посередник в межах соціального партнерства.

Тема 5. Організація праці

5.1.Поняття, зміст і завдання організації праці

Організація праці – це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів.

У змісті організації праці виділяють такі елементи:

• поділ і кооперування;

• організація і обслуговування робочих місць;

• нормування праці;

• організація підбору персоналу та його розвиток;

• оптимізація режимів праці та відпочинку;

• раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці;

• поліпшення умов праці;

• зміцнення дисципліни праці;

• мотивація й оплата праці.

В масштабах народного господарства вдосконалення організації праці має такі завдання:

• відвернення економічних і соціальних втрат;

• забезпечення якнайповнішого використання людських ресурсів;

• регулювання співвідношення чисельності зайнятих у виробничій і невиробничій сфері;

• раціональне розміщення ресурсів між регіонами.

В межах підприємства вдосконалення організації праці має такі завдання:

• правильна розстановка працівників у виробництві;

• узгодженість діяльності.

На конкретному робочому місці організації праці має такі завдання:

• впровадження найпрогресивніших робочих прийомів;

• правильне обладнання і планування робочих місць;

• рівномірне і безперебійне забезпечення їх інструментами і матеріалами;

• створення належних санітарно-гігієнічних і естетичних умов для роботи і життєдіяльності людини.