2.2. Державний борг

Сьогодні державний борг є важливою складовою фінансової системи, дієвим інструментом у механізмі макроекономічного регулювання та засобом реалізації економічної стратегії держави. Управління та обслуговування державного боргу є одним із пріоритетних завдань економічної політики держави, важливою умовою стабільності її фінансової системи. В Україні цей процес має низку проблем, а саме: недосконалість законодавчої бази, значний обсяг державного боргу та його постійне збільшення, механізм реструктуризації боргу і його обслуговування, що не сприяє реалістичному прогнозуванню основних макроекономічних показників соціально-економічного розвитку країни.

   Згідно статті 2 Бюджетного кодексу, державний борг - загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.

   Рівень розвитку національної економіки, який визначає її положення в світовій економічній системі, оцінюється мірою використання національного багатства для забезпечення національної безпеки, високого рівня якості життя населення і конкурентоспроможності країни на міжнародних ринках товарів, послуг і капіталів, тому наявність державного боргу, його розмір, розміщення і методи погашення прямо чи опосередковано впливають майже на всі сторони економічного життя країни, зокрема такі як: дефіцит державного бюджету; розмір грошової маси в обігу, що визначає темпи інфляція; звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції тощо. Це робить державний борг не просто засобом залучення коштів для фінансування державних потреб, але й важливим інструментом фінансової політики держави, неефективне використання якого може призвести до порушення стабільного функціонування економіки [9, с. 48].

   Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення та погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

   При управлінні зовнішнім боргом ставляться завдання досягнення оптимальної структури боргу з точки зору вартості та строків погашення облігаційних сертифікатів, а також необхідності дотримання «золотого правила» державних фінансів: збільшення довгострокових позик при скороченні питомої ваги короткострокових позик [8, с. 41].

   В Україні значне поширення має найменш ефективний спосіб управління державним боргом - нові запозичення спрямовуються на фінансування поточних витрат бюджету, включаючи і обслуговування існуючого зовнішнього боргу.

Аналіз зовнішнього та внутрішнього державного боргу став невід'ємною частиною макроекономічного аналізу національної та світових економік після енергетичної кризи 1974-1975 років та різкого зростання світових відсоткових ставок. Якщо причиною боргової кризи багатьох країн називали підвищення світових відсоткових ставок, то причиною катастрофічного зростання боргу у цих країнах називають світову фінансову кризу, за якою намагалися приховати внутрішні причини боргової кризи: помилкову фіскальну, торгівельну, грошово-кредитну політику, відплив капіталів, нерівномірність нагромадження капіталу тощо [12, с.120].

   Залучені Україною позики вирізняються своєю короткостроковістю та високим рівнем процентних ставок. Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу. За умов кризи рефінансування заборгованості держави виконання нею своїх зобов'язань у рамках нинішнього курсу економічної політики вимагатиме направлення податкових надходжень до бюджету на боргові виплати, що означатиме кардинальне скорочення бюджетних видатків на соціально-економічний розвиток. Розв'язання боргової проблеми лише за рахунок видатків бюджету призведе до руйнування сфер науки, освіти та охорони здоров'я, а також розширить масштаби зубожіння населення [7, с. 30].

   Крім істотного обмеження бюджетних видатків, Уряд намагається покрити нестачу фінансування перенесенням строків сплати за існуючими борговими зобов'язаннями держави. Однак реструктуризація боргу держави на умовах перенесення строків сплати за її борговими зобов'язаннями не знімає гостроти проблеми обслуговування державного боргу. Тому що в такий спосіб досягається лише тимчасове полегшення, оскільки при цьому його загальна сума не зменшується, а борговий тягар навіть посилюється.

     Згідно слів Президента України - Віктора Януковича, поточний рік буде "дуже складним" для України: "Він складний у нас з точки зору виконання наших фінансових зобов'язань перед світовими фінансовими організаціями. Ми повинні платити за наші кредити, і на 2011 рік випала найвища ціна - це 20-25% доходів бюджету" [15].

Станом на кінець 2010, за їхніми підрахунками, сукупний борг України становив трохи більше 432 млрд. грн. (з них державний близько 332 млрд.), що становить приблизно 45% ВВП, а в розрахунку на кожного жителя (включаючи немовлят і пенсіонерів) є приблизно по 9 600 грн. Це хоч і є в межах загальноприйнятої норми в 60 % ВВП, але динаміка його росту може викликати занепокоєння. За рік розмір боргу збільшився на 114 млрд., тобто більше, ніж на третину, а за останні 3 роки - майже у 5 разів.

Порівняння зовнішнього і внутрішнього боргу до ВВП відображає боргову безпеку. Цей розрахунок зазначено в табл.2.1 [1].

Таблиця 2.1 Розрахунок рівня боргової безпеки України за 2000-2010 рр.

Згідно міжнародного досвіду, допустимий рівень зовнішнього державного боргу не має перевищувати 60 % ВВП [5, С.17]. Проте національна ситуація полягає в загрозливому стрімкому рості в останні роки. Лише у 2010 році обсяг державного боргу до ВВП зріс на 30%, збільшення обсягу внутрішнього боргу на 55 % відносно 2009 року. Нарощування боргових зобов`язань в кілька разів перевищують темпи зростання економіки – свідчення неефективного використання коштів, у зв’язку з відсутністю національного консенсусу щодо національної моделі соціально-економічного розвитку, чітко окреслених національних інтересів, політичною та економічною нестабільністю. Наслідком є формування структурно деформованої і незбалансованої соціально-економічної системи держави з істотним посиленням стратегічних загроз економічній та національній безпеці [1].

Зовнішні позики забирають частину майбутніх прибутків держави, посилює позиції кредитора та послаблює фінансову систему держави. Позики отримують більшість країн світу, проте ваговим є ефективне використання кредитних ресурсів. В Україні відсутнє стратегічне використання залучених коштів, державне стратегічне бачення розвитку національної економіки. Простежується критична ситуація швидкого зростання державного боргу і погашення боргів в найближчі роки (табл. 2.2) [1].

Таблиця 2.2

Погашення боргів млрд. грн. (Без врахування виплат НБУ

по боргу перед МВФ)

Наслідки зростання боргу – втрата економічної незалежності, вилучення з фінансового ринку коштів (ріст внутрішнього боргу), які б могли бути використані на розвиток реального сектору, зменшення конкурентоспроможності на внутрішніх і зовнішніх ринках, спад рівня життя населення. Згідно бюджету на 2011 рік за рахунок розміщення облігацій державних зовнішніх позик було отримано 4,5 млрд. доларів США, а також 500 млн. дол. США від Світового банку. Окрім цього планується залучити за допомогою ОВДП – 6,1 млрд. дол. США [6]. Поєднання цих фактори може призвести до такого співвідношення ВВП до зовнішнього боргу в наступних роках (рис. 1) [1].

Рис. 2.1. - Співвідношення ВВП до зовнішнього боргу

Ріст ВВП в наступних роках в абсолютних числах (в основному через інфляцію) та зниження у відносних, наслідком чого є імовірна девальвація національної валюти з автоматичним ростом вартості обслуговування боргу у іноземній валюті.

 Державний і гарантований державою борг України на 28 лютого 2011 р. склав 445 млрд. 739 млн. 220,68 тис. грн. або 56 млрд. 204 млн. 272,07 тис. дол., у тому числі: державний і гарантований державою зовнішній борг - 291 млрд. 065 млн. 729,02 тис. грн. (65,3% від загальної суми державного і гарантованого державою боргу) або 36 млрд. 701 млн. 139,73 тис. дол., державний і гарантований державою внутрішній борг - 154 млрд. 673 млн. 491,66 тис. грн. (34,7%) або 19 млрд. 503 млн. 132,34 тис. дол. Про це повідомляє прес-служба Міністерства фінансів.

Державний борг України склав 336 млрд. 516 млн. 625,22 тис. грн. (75,5%) або 42 млрд. 432 млн. 146,60 тис. дол. Державний зовнішній борг склав 195 млрд. 588 млн. 384,96 тис. грн. (43,88%) або 24 млрд. 662 млн. 184,27 тис. дол. Державний внутрішній борг склав 140 млрд. 928 млн. 240,26 тис. грн. (31,62%) або 17 млрд. 769 млн. 962,33 тис. дол. [16].

Гарантований державою борг України склав 109 млрд. 222 млн. 595,46 тис. грн. (24,50%) або 13 млрд. 772 млн. 125,47 тис. дол., у тому числі: гарантований зовнішній борг - 95 млрд. 477 млн. 344,06 тис. грн. (21,42%) або 12 млрд. 038 млн. 955,46 тис. дол.; гарантований внутрішній борг - 13 млрд. 745 млн. 251,40 тис. грн. (3,08%) або 1 млрд. 733 млн. 170,01 тис. дол.

Протягом січня - лютого 2011 р. сума державного і гарантованого державою боргу України збільшилася в гривневому еквіваленті на 13 млрд. 503 млн. 810,49 тис. грн. (3,12%), в основному, за рахунок зростання курсів іноземних валют до гривні, до випуску ОВДП 2010 р. в обсязі 100 млн. дол., випуску ОВДП 2011 р. в обсязі 1,5 млрд. дол. [16].

Державний зовнішній борг збільшився на 13 млрд. 775 млн. 280,97 тис. грн. (7,58%), державний внутрішній борг зменшився на 733 млн. 857,80 тис. грн. (0,52%). Гарантований державою борг України збільшився на 462 млн. 387,32 тис. грн. (0,43%).

Нагадаємо, в січні ц.р. державний і гарантований державою борг України складав 433 млрд. 801 млн. 590,51 тис. грн. або 54 млрд. 634 млн. 961,01 тис. дол., у тому числі: державний і гарантований державою зовнішній борг - 278 млрд. 954 млн. 330,05 тис. грн. (64,3% від загальної суми державного і гарантованого державою боргу) або 35 млрд. 132 млн. 787,15 тис. дол., державний і гарантований державою внутрішній борг - 154 млрд. 847 млн. 260,46 тис. грн. (35,7%) або 19 млрд. 502 млн. 173,86 тис. дол. [18]

Згідно зі стратегією Кабінету Міністрів України з управління державним боргом на 2011-2013 рр., співвідношення обсягу державного боргу до ВВП, яке цього року має зрости до 32%, наступні 2 роки зменшуватиметься на 2% щороку. У свою чергу, частку внутрішнього боргу, яка зараз становить 43,4% (141 млрд. грн.) загальної суми прямого боргу, в 2011-2012 рр. пропонується підвищити до 46%, а в 2013 р.- до 48% [3].

Відзначимо, рейтингове агентство Moody's прогнозує зростання державного боргу за підсумками 2011 р. до 40,5% ВВП в порівнянні з 40% на кінець минулого року, 35,1% ВВП - 2009 років і 14,5% ВВП - на кінець 2008 р. У свою чергу, експерти Міжнародного валютного фонду прогнозують, що державний борг України в 2011 р. збільшиться до 42,4% ВВП. Державний борг в іноземній валюті в поточному році збільшиться до 26,1% ВВП в порівнянні з 24,8% в 2010 р. На думку фахівців МВФ, в 2012 р. державний борг України досягне 43,7% ВВП. У 2013 р. державний борг зменшиться до 41,8% ВВП, в 2014 р. - до 39,4% і в 2015 р. - до 34,6% [18].

   Отже, стратегічною метою державної боргової політики України має стати залучення фінансових ресурсів для ефективної реалізації програм розвитку країни із одночасним забезпеченням стабільного співвідношення державного боргу та ВВП. Стратегія формування і обслуговування ринку державних запозичень повинна базуватися на науково обґрунтованих засадах; структура і розмір державного боргу мають прогнозуватися на часовому інтервалі з тим, щоб забезпечити збалансований бюджет, стабільне економічне зростання й потужну фінансову систему. За відсутності такої стратегії державний борг буде зростати.