3. Бюджетно-податкова політика та шляхи його вдосконалення на сучасному етапі розвитку

3.1. Розвиток концепції оподаткування

Економіка вимагала більш мудрої податкової політики, яка б не підривала умов відтворення. Прикладом орієнтації на такі мінімальні вимоги можна назвати податкову політику радянського періоду, починаючи з 30-х рр. Тоді діючим підприємствам залишались доходи, що забезпечують лише просте відтворення, частина доходів що залишилося ішла державі. Із середини 60-х рр. стали починатися боязкі спроби залишити підприємствам частина доходу для забезпечення розширеного відтворення за рахунок власних джерел.

У розвитих країнах цей напрямок податкової політики одержав більш широкий розвиток. Вважається, що податки не повинні гасити прагнення виробника нарощувати випуск продукції. Це дозволить йому намацати і розрахувати зону позитивного ефекту масштабу виробництва, при якому можливо діставати найбільший прибуток на вкладений капітал. У цьому випадку зростають не тільки доходи підприємця, але і держави, скарбниця якої поповниться додатковими ресурсами, тому що зрослі доходи дозволяють збільшити суму податків, що збираються [7, с. 32].

Наступна ступінь розвитку концепції оподатковування зв'язана з розумінням того, що маніпуляція податковими ставками, ув'язування податків з використанням ресурсів перетворюють їх у могутній регулятор господарських пропорцій. Наприклад, уведення плати за ресурси (землю, чисту воду й ін.) сприяє економії ресурсів у господарській діяльності. Плата за землю звичайно веде до збільшення висоти виробничих будинків. Зниження податкових ставок чи уведення режиму прискореної амортизації стимулює зростання виробництва. Жорсткість же податкових ставок його гальмує.

В другій половині XX в. податки активно використовуються як регулятор загальної рівноваги ринкового господарства. Зокрема, таке використання податків передбачається в численних антициклічних програмах. Ці програми призначають різну роль податкам як регуляторам економіки, що залежить від концепції, якою керується уряд.

По Кейнсу, під час спаду податки знижуються для стимулювання виробництва. Під час підйому, навпаки, - податки зростають, що дозволяє загальмувати ріст інвестицій, попередивши перегрівання економіки наростаючими диспропорціями. Ріст податкових надходженні під час підйому дозволить виплатити державну заборгованість, що утворилася в депресивний період для фінансування державних витрат [12, с. 201].

По теорії монетаристів і концепції економіки пропозиція про зниження податків стає значним стимулом ефективного виробництва. М. Фридмен - ідеолог монетарної школи - рекомендує знижувати податковий тягар, коли економічна криза пройде свою нижчу крапку і залишить на ринку тільки ефективних виробників, розоривши інших. У цьому випадку більш низькі ставки податків для сильних виробників нададуть їм великі можливості для інвестування і дозволять країні перейти на більш високу ступінь ефективності виробництва [10, с. 48].

Теорія пропозиції рекомендує підтримувати режим конкуренції, полегшуючи податковий тягар, аж до застосування податкових канікул для малого бізнесу, чи для тих, хто здійснює випуск товарів, найбільшою мірою суспільства, що відповідають інтересам.