- •Умови дійсності правочинів.
- •Виникнення права власності. Первісні та похідні способи виникнення права власності.
- •1.Форма правочину, наслідки її недотримання.
- •Тлумачення змісту правочину.
- •Поняття та умови патентоспроможності корисної моделі. Співвідношення понять “винахід” і “корисна модель”.
- •Поняття і види джерел цивільного права. Поняття і склад цивільного законодавства.
- •Поняття та підстави недійсності правочинів. Нікчемні та оспорювані правочини.
- •Сутність позовної давності та наслідки її спливу.
- •Правові наслідки недійсності правочинів. Недійсність частини правочину.
- •Цивільно-правовий режим безхазяйного майна та рухомого майна, від якого власник відмовився.
- •Право спільної часткової власності.
- •1Цивільно-правовий режим бездоглядних тварин.
- •2.Поняття і значення представництва. Види представництва.
- •Дія цивільного законодавства в часі. Офіційне опублікування і вступ нормативного акта в силу. Зворотна сила цивільного закону. Дія цивільного законодавства в просторі і за колом осіб.
- •Цивільно-правовий режим знахідки.
- •Захист цивільних прав та охоронюваних законом інтересів судом.
- •Поняття та значення набувальної давності.
- •Зміст цивільного правовідношення. Поняття, зміст та види суб’єктивних цивільних прав. Поняття, зміст та види суб’єктивних цивільних обов’язків. Структура цивільного правовідношення.
- •Фізична особа як суб’єкт цивільного права. Ознаки, що індивідуалізують правовий статус фізичної особи. Цивільна правоздатність фізичних осіб.
- •Підстави припинення права власності з волі власника.
- •Поняття цивільної дієздатності фізичних осіб. Часткова дієздатність малолітніх осіб. Неповна цивільна дієздатність неповнолітніх осіб.
- •Довіреність: поняття, види, форма.
- •Поняття та здійснення права спільної власності.
- •Суб’єкти зобов’язань. Зобов’язання з множинністю осіб. Зобов’язання за участю третіх осіб. Зміна осіб у зобов’язанні.
- •Визнання фізичної особи недієздатною.
- •Право спільної сумісної власності.
- •Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов’язань.
- •Місце проживання фізичної особи та її цивільно-правове значення.
- •Порука. Ознаки і види поруки. Зміст і виконання зобов’язання з договору поруки.
- •Порядок, умови і правові наслідки оголошення фізичної особи померлою.
- •Поняття та зміст володіння як речового права на чуже майно. Суб’єкти та об’єкти володіння. Виникнення та припинення володіння.
- •Поняття, види і цивільно-правове значення актів цивільного стану.
- •Поняття та види сервітутів. Земельні сервітути. Особисті сервітути.
- •Порядок, умови і правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою.
- •2.Види строків у цивільному праві, їх класифікація.
- •Поняття та ознаки цивільного договору
- •Застава як спосіб забезпечення виконання зобов’язань.
- •Поняття й ознаки юридичної особи. Правоздатність і дієздатність юридичної особи.
- •Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
- •Органи юридичної особи. Представництва і філії юридичної особи.
- •Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).
- •Право на життя та його цивільно-правова охорона.
- •Реорганізація юридичних осіб і її способи.
- •Підприємства та кондомініуми як об’єкти цивільних правовідносин.
- •Поняття та ознаки особистих немайнових прав.
- •2.Витребування майна власником з чужого незаконного володіння (виндикаційний позов). Добросовісне і недобросовісне володіння річчю, його цивільно-правове значення.
- •Речі як об’єкти цивільних правовідносин
- •Вимога про усунення порушень, не пов’язаних з позбавленням володіння (негаторний позов).
- •Класифікація цивільних договорів
- •Позов про визнання права власності чи іншого речового права. Вимога про звільнення майна з-під арешту (про виключення майна з опису).
- •Зміст цивільно-правового договору
- •Об’єкти авторського права.
- •Правильні відповіді на тестові завдання
Поняття та здійснення права спільної власності.
Досить часто буває, що одне й те саме майно може належати на праві власності декільком особам (співвласникам). В цьому разі, виникає право спільної власності як право двох або більше осіб за спільною згодою володіти, користуватися та розпоряджатися належним їм майном, що становить єдине ціле.
Розрізняють такі види права спільної власності: право спільної часткової власності та право спільної сумісної власності.
Право спільної часткової власності — право двох або більше осіб разом за спільною згодою володіти, користуватись та розпоряджатись єдиним майном, що належить їм на праві власності, з виділенням долі кожного з них. Законодавець право спільної часткової власності презюмує.
Визначаючи частки у праві спільної часткової власності, слід вважати, що вони є рівними, якщо інше не визначено за домовленістю співвласників або законом. Слід також враховувати і внесок кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.
Особливу роль під час визначення частки в майні відіграє також і покращення спільного майна, які здійснив один із співвласників. Наприклад, якщо співвласник власним коштом та за згодою всіх співвласників здійснив поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, то він має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності. Якщо ж ці поліпшення можна відокремити, то вони є власністю того із співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.
Здійснення права спільної часткової власності відбувається за згодою співвласників, в тому числі шляхом укладення договору про порядок володіння та користування спільним майном. Причому кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
При здійсненні спільної часткової власності співвласники наділені правами та обов'язками щодо спільного майна, так само як при праві особистої власності, однак у відповідній частині. Наприклад, співвласники отримують право на плоди, продукцію та доходи від використання майна відповідно до їх часток. Однак співвласники відповідно до своєї частки зобов'язані здійснювати витрати на утримання спільного майна.
Окремо слід звернути увагу і на розпорядження спільним майном шляхом відчуження чи виділення. Приміром, співвласник має право самостійно відчужити свою частку у праві спільної часткової власності. Однак у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом 1 місяця, а щодо рухомого майна — протягом 10 днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі. Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.
Співвласник має також право на виділення йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Причому виділення може провадитись як в натурі, так і за його згодою шляхом грошової компенсації.
Право спільної сумісної власності є правом двох або більше осіб разом за спільною згодою володіти, користуватись та розпоряджатись єдиним майном, що належить їм на праві власності, частки якого попередньо не визначено. Право спільної сумісної власності виникає лише у разі, якщо це прямо передбачено в законі.
На сьогодні законодавець відзначає дві підстави виникнення права спільної сумісної власності:
• набуття майна подружжям за час шлюбу;
• набуття майна в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї.
Особливості правового режиму майна подружжя за час шлюбу додатково регулюють ст.ст. 60—74 СК України. Особливості правового режиму майна, набутого в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, регулює Закон України "Про особисте селянське господарство".
Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що його вчинено за згодою всіх співвласників.
Виділення майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за бажанням співвласника. У разі виділення частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Причому виділення може провадитись як у натурі, так і, за згодою співвласника, шляхом грошової компенсації.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за домовленістю між співвласниками цього майна. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
В.15
Випадки, умови і правові наслідки обмеження дієздатності фізичних осіб.
В окремих випадках законодавець визначає умови, за яких фізичну особу може бути обмежено в цивільній дієздатності, тобто на яких підставах та в якому порядку їй може бути зменшено обсяг здатності своїми діями набувати та здійснювати цивільні права та створювати і виконувати цивільні обов'язки. При чому можливе обмеження як неповної, так і повної дієздатності.
Обмеження неповної цивільної дієздатності неповнолітніх можливе лише за наявності достатніх підстав, наприклад, учинення дій, що свідчать про нездатність неповнолітнього самостійно й вільно розпоряджатись своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами. Строк такого обмеження встановлюється судом і не може перевищувати моменту набуття неповнолітнім повної дієздатності. Окрім цього, суд може достроково скасувати своє рішення про обмеження неповної дієздатності, якщо обставини, які були підставою для прийняття судом цього рішення, зникли (ч. 5 ст. 32 ЦК). У цьому разі особа знову набуває неповної (часткової) дієздатності в тому обсязі, що існував до цього обмеження.
Обмеження повної цивільної дієздатності допускається у разі, якщо фізична особа, яка набула повної дієздатності:
1) страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;
2) зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.
Оскільки обмеження повної дієздатності фізичної особи є істотним втручанням в її правовий статус, то і здійснити це можна лише за рішенням суду. Повна цивільна дієздатність фізичної особи вважається обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ч. 4 ст. 36 ЦК).
Правовими наслідками обмеження повної дієздатності фізичної особи є встановлення судом над нею піклування. Тобто всі правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільну дієздатність якої обмежено, за згодою піклувальника. Окрім цього, заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи особи, яку обмежено в цивільній дієздатності, одержує та розпоряджається ними піклувальник. Однак обмеження цивільної дієздатності фізичної особи не впливає на обмеження її деліктоздатності.
Якщо підстави для обмеження повної дієздатності фізичної особи зникли, наприклад, особа припинила зловживати спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, суд поновлює повну цивільну дієздатність фізичної особи та припиняє піклування над нею.