- •Умови дійсності правочинів.
- •Виникнення права власності. Первісні та похідні способи виникнення права власності.
- •1.Форма правочину, наслідки її недотримання.
- •Тлумачення змісту правочину.
- •Поняття та умови патентоспроможності корисної моделі. Співвідношення понять “винахід” і “корисна модель”.
- •Поняття і види джерел цивільного права. Поняття і склад цивільного законодавства.
- •Поняття та підстави недійсності правочинів. Нікчемні та оспорювані правочини.
- •Сутність позовної давності та наслідки її спливу.
- •Правові наслідки недійсності правочинів. Недійсність частини правочину.
- •Цивільно-правовий режим безхазяйного майна та рухомого майна, від якого власник відмовився.
- •Право спільної часткової власності.
- •1Цивільно-правовий режим бездоглядних тварин.
- •2.Поняття і значення представництва. Види представництва.
- •Дія цивільного законодавства в часі. Офіційне опублікування і вступ нормативного акта в силу. Зворотна сила цивільного закону. Дія цивільного законодавства в просторі і за колом осіб.
- •Цивільно-правовий режим знахідки.
- •Захист цивільних прав та охоронюваних законом інтересів судом.
- •Поняття та значення набувальної давності.
- •Зміст цивільного правовідношення. Поняття, зміст та види суб’єктивних цивільних прав. Поняття, зміст та види суб’єктивних цивільних обов’язків. Структура цивільного правовідношення.
- •Фізична особа як суб’єкт цивільного права. Ознаки, що індивідуалізують правовий статус фізичної особи. Цивільна правоздатність фізичних осіб.
- •Підстави припинення права власності з волі власника.
- •Поняття цивільної дієздатності фізичних осіб. Часткова дієздатність малолітніх осіб. Неповна цивільна дієздатність неповнолітніх осіб.
- •Довіреність: поняття, види, форма.
- •Поняття та здійснення права спільної власності.
- •Суб’єкти зобов’язань. Зобов’язання з множинністю осіб. Зобов’язання за участю третіх осіб. Зміна осіб у зобов’язанні.
- •Визнання фізичної особи недієздатною.
- •Право спільної сумісної власності.
- •Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов’язань.
- •Місце проживання фізичної особи та її цивільно-правове значення.
- •Порука. Ознаки і види поруки. Зміст і виконання зобов’язання з договору поруки.
- •Порядок, умови і правові наслідки оголошення фізичної особи померлою.
- •Поняття та зміст володіння як речового права на чуже майно. Суб’єкти та об’єкти володіння. Виникнення та припинення володіння.
- •Поняття, види і цивільно-правове значення актів цивільного стану.
- •Поняття та види сервітутів. Земельні сервітути. Особисті сервітути.
- •Порядок, умови і правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою.
- •2.Види строків у цивільному праві, їх класифікація.
- •Поняття та ознаки цивільного договору
- •Застава як спосіб забезпечення виконання зобов’язань.
- •Поняття й ознаки юридичної особи. Правоздатність і дієздатність юридичної особи.
- •Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
- •Органи юридичної особи. Представництва і філії юридичної особи.
- •Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій).
- •Право на життя та його цивільно-правова охорона.
- •Реорганізація юридичних осіб і її способи.
- •Підприємства та кондомініуми як об’єкти цивільних правовідносин.
- •Поняття та ознаки особистих немайнових прав.
- •2.Витребування майна власником з чужого незаконного володіння (виндикаційний позов). Добросовісне і недобросовісне володіння річчю, його цивільно-правове значення.
- •Речі як об’єкти цивільних правовідносин
- •Вимога про усунення порушень, не пов’язаних з позбавленням володіння (негаторний позов).
- •Класифікація цивільних договорів
- •Позов про визнання права власності чи іншого речового права. Вимога про звільнення майна з-під арешту (про виключення майна з опису).
- •Зміст цивільно-правового договору
- •Об’єкти авторського права.
- •Правильні відповіді на тестові завдання
Порядок, умови і правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою.
Тривала відсутність фізичної особи у місці свого постійного проживання також має значення в правовому розумінні. І тому, для усунення юридичної невизначеності, яка через це може виникнути, введено специфічні правові статуси для такої фізичної особи — визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення фізичної особи померлою.
Визнання фізичної особи безвісно відсутньою означає засвідчення в судовому порядку факту тривалої відсутності фізичної особи в місці її проживання, якщо не можливо встановити місце її перебування.
Підставою визнання фізичної особи безвісно відсутньою є відсутність у місці її постійного проживання будь-яких відомостей про місце її перебування. Якщо неможливо встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи, початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому було одержано такі відомості, а якщо не можливо встановити цей місяць — перше січня наступного року.
Особа вважається безвісно відсутньою після вступу в законну силу рішення суду про це. До цього фізична особа вважається такою, місце перебування якої не відомо.
Цивільно-правовим наслідком визнання фізичної особи безвісно відсутньою є опис належного їй майна та встановлення над ним опіки. За рахунок цього майна опікун приймає виконання цивільних обов'язків на користь безвісно відсутньої фізичної особи, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких безвісно відсутній за законом зобов'язаний утримувати. Окрім цього, можуть наставати й інші правові наслідки, наприклад, припинення представництва за довіреністю (п. 6 ч. 1 ст. 248 ЦК), можливість розірвати шлюб за заявою іншого з подружжя (ст. 107 СК) тощо.
Рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою може бути скасовано у випадках:
1) якщо фізична особа, яку було визнано безвісно відсутньою, з'явилася;
2) якщо одержано відомості про місце перебування фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою.
Правовим наслідком такого рішення суду є припинення опіки над майном (ч. 5 ст. 44 ЦК), поновлення шлюбу (ст. 118 СК) тощо.
2.Види строків у цивільному праві, їх класифікація.
Строк — це певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Іноді обчислення строку в цивільному праві визначається також хвилинами і секундами, наприклад договір телефонного зв'язку.
Залежно від різноманітних критеріїв виділяють декілька видів класифікацій строків (термінів).
1. Залежно від суб'єкта встановлення строків (термінів):
• законодавчо встановлені — тобто ті, які закріплено в законах та/або інших нормативно-правових актах;
• договірні — строки (терміни), що встановлюються за домовленістю сторін;
• судові — це строки (терміни), які встановлюються судом.
2. За правовими наслідками:
• правостворюючі — строки (терміни), пов'язані з виникненням певних правовідносин;
• правозмінюючі — строки (терміни), спрямовані на зміну правовідносин;
• правоприпиняючі — строки (терміни), пов'язані з припиненням правовідносин.
3. За самостійністю визначення:
• імперативні — строки (терміни), які строго визначені законом та не можуть бути змінені за згодою осіб (наприклад строки набувальної давності);
• диспозитивні — строки (терміни), які хоча й передбачені законом, проте можуть бути змінені за згодою сторін.
4. За характером визначеності:
• абсолютно визначені строки (терміни) вказують на точний момент чи період часу, з яким пов'язуються юридичні наслідки;
• відносно визначені строки (терміни) характеризуються меншою точністю і вказують лише приблизні орієнтири, наприклад, у розумний строк, у строк, необхідний для виконання, негайно тощо;
• невизначені строки (терміни) мають місце у разі, якщо законом чи договором взагалі не встановлено будь-якого часового орієнтиру, хоча й передбачено, що відповідні правовідносини мають часові межі. Наприклад, деякі договори може бути укладено безстроково, але зрозуміло, що такі правовідносини, все ж таки, колись припиняться.
5. За поширенням:
• загальні строки (терміни) мають загальне значення та стосуються всіх без винятку суб'єктів та всіх однотипових випадків;
• спеціальні строки (терміни) встановлюються для винятків із загального правила і діють лише у випадках, що передбачено в законі.
Проте найбільш вагоме значення має розподіл строків на строки (терміни) здійснення цивільних прав, строки (терміни) виконання цивільних обов'язків та строки (терміни) захисту цивільних прав.
Строки здійснення суб'єктивних цивільних прав — строки, впродовж яках володілець суб'єктивного права може реалізувати ті можливості, які закладено в суб'єктивному праві.
Строки здійснення суб'єктивних цивільних прав поділяють на такі:
1) строки існування цивільних прав — це строки дії суб'єктивного права в часі. Введення часових обмежень означає, що законодавець свідомо обмежує деякі з прав для узгодження цивільного обігу, наприклад, майнові права автора існують упродовж життя автора та 70 років після його смерті;
2) преклюзивний строк — це період, із закінченням якого припиняється цивільне право як таке. Він надає уповноваженій особі строго визначений час для реалізації свого права і припиняє це право у разі його невикористання чи неналежного використання. Цей строк встановлюється для спонукання особи до здійснення свого права, в іншому ж випадку це право припиняється або ж переходить до інших осіб. Це свого роду санкція за нездійснення свого суб'єктивного права, оскільки його нездійснення певною мірою заважає подальшому нормальному розвитку суспільних відносин. Такими строками є 6 місяців для прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК), 3 місяці з моменту закінчення договору про зберігання у ломбарді (ст. 968 ЦК), 1 місяць для нерухомого та 10 днів для рухомого майна, протягом яких особа має переважне право купівлі частки спільної часткової власності (ст. 362 ЦК) тощо;
3) претензійний строк — строк, упродовж якого уповноважений суб'єкт вправі, а іноді й зобов'язаний звернутися до безпосередньо зобов'язаної особи для врегулювання спору, що виник між ними перед зверненням до суду за захистом свого порушеного права;
4) гарантійний строк — період часу, впродовж якого продавець, виготівник чи інший послугонадавач гарантує придатність товару (речі) чи послуги для використання за звичайним призначенням, а набувач (користувач) вправі вимагати безоплатного усунення виявлених недоліків, заміни товару (послуги) чи застосування інших встановлених законом чи договором наслідків. Близькими до гарантійного строку є термін служби (для товарів чи робіт тривалого користування) і термін придатності (для продуктів харчування, медикаментів тощо).
Строк виконання обов'язків — це строк, упродовж якого особа повинна виконати належний їй обов'язок, тобто вчинити певні дії чи відмовитися від їх вчинення. Вирізняють загальні та проміжні строки виконання суб'єктивних цивільних обов'язків. Загальний строк охоплює собою весь строк виконання обов'язків, а проміжний — строк, у продовж якого має бути виконано певний етап цього обов'язку, наприклад, під час здійснення поставки може бути додатково встановлено строк щодо поставки кожної з партій продукції.
Відповідно до ст. 531 ЦК боржник має право виконати свій обов'язок достроково. Однак дострокове виконання обов'язку не повинно суперечити договору, актам цивільного законодавства або випливати із суті самого зобов'язання чи звичаю ділового обороту. Наприклад, вантаж було доставлено достроково, коли замовник ще не підготовив склади для вивантаження продукції, проте він зобов'язаний звільнити транспортний засіб, внаслідок чого вантаж може бути пошкоджено або знищено.
Строк захисту цивільних прав — це строк, упродовж якого особа, право якої порушено, оспорено чи не визнано, може вимагати примусового здійснення чи захисту свого права.
Залежно від того, яким чином здійснюється захист, розрізняють: строки судового захисту (позовна давність); строки адміністративного захисту; строки самозахисту; строки оперативного захисту.
В.22