Модуль 2. Організація туризму в Україні

Тема 10. Сегментація туристського ринку

10.1. Сегментація ринку туристських послуг

У процесі розробки практично будь-якого товару виробник зустрічається з наступними твердженнями, прагнення виконати які одночасно незмінно викликає протиріччя: з одного боку, покупці мають різні потреби й купують ті товари й послуги, які щонайкраще відповідають саме їхнім особистим потребам, з іншого боку, виробникові складно, економічно невигідно, а часом і неможливо випускати товари й послуги для кожного споживача окремо, засновуючись на його смаку й уподобаннях. Проте, сьогодні переважна більшість споживчих ринків гетерогенні [3, с. 89]. Це пояснюється тим, що виробники масового продукту знайшли вихід з даної суперечливої ситуації: вони об'єднали всю сукупність споживачів у певні групи, кожна з яких має власні, притаманні у значній мірі винятково їй, характеристики, тоді як основні уподобання інших груп здебільшого ігноруються. Наприклад, якщо всіх споживачів туристичних послуг розділити за віковою ознакою, зрозуміло, що прихильниками активного відпочинку, особливо спортивних і екстремальних турів, є молодь, а старші вікові групи віддають перевагу пасивному відпочинку, зокрема лікувальному туризму, хоча й в одній, і в іншій групі існують споживачі, що придбають товар (послугу), призначений для масового споживання іншою групою. До того ж, і перші, і другі можуть як бути, так і не бути прихильниками подорожей з метою пізнання, знайомства з іншими культурами. Отже, формувати групи згідно з будь - якою однією ознакою не завжди буде правильним, розумніше використовувати якусь їхню сукупність. В залежності від мети дослідження таких ознак необхідно відбирати від двох - трьох (для планування короткострокових заходів) до декількох десятків і навіть сотень (обираючи стратегію розвитку підприємства, регіону, галузі або держави). Одним із ключових методів у маркетингу вважається сегментування.

Сегмент – це групи споживачів з подібними ознаками, що характеризуються відносно однорідним попитом.

Сегментування - процес виділення таких груп.

Під час використання тих або інших маркетингових технологій сегментування ринку може проводитися за певною ознакою(-ам) (споживачі поєднуються в групи), бути повністю відсутнім (передбачається, що всі споживачі взагалі однакові у своїх перевагах), або, навпаки, у випадку граничного сегментування кожний покупець являє собою окремий сегмент. Сегменти зацікавлені в одному й тому ж продукті по - різному. Відповідно до класичного закону маркетингу, 20-30% покупців забезпечують збут 70-80% товару (послуги). Вірне визначення перспективних споживачів, що становлять цільовий сегмент (аудиторію), є основним й водночас найскладнішим завданням сегментування [3, с. 90].

10.2. Умови сегментування

Картина ринку, поділеного на ряд сегментів, полегшує вибір напрямку діяльності компанії. Ринковий сегмент повинен відповідати низці умов. Вони наступні (табл.10.1) [3, с.91]:

Таблиця 10.1

Вимоги до ринкового сегмента

Умова	Пояснення
Міжгрупова гетерогенність	Всі сегменти повинні відрізнятися один від одного й відчувати різні потреби.
Гомогенність	Усередині кожної групи споживачі повинні мати певну подібність, що дозволить розробити відповідний план маркетингу для всього сегмента.
Вимірюваність	Характеристики споживачів, а також їхні вимоги повинні піддаватися виміру.
Ємність	Сегмент повинен бути досить великим для забезпечення продажів і покриття витрат. Іноді обрана аудиторія виявляється занадто вузькою, тобто випуск товару (послуги) первищує обсяг покупок даної групою споживачів.
Доступність для фірми	Вона показує, чи піддається сегмент впливу реклами й у якій мірі, а також чи може він бути обслугований. Потрібно прагнути до того, щоб споживачі, об'єднані в групи, були легкодосяжними.

Існують й інші вимоги до сегмента: стійкість, перспективи росту, можливість освоєння й т.д.

Сегментування ринку обумовлює прийняття стратегічних рішень і безпосередню розробку комплексу маркетингу. Успіх або, навпаки, поразка фірми на ринку залежать від того, наскільки правильно їй удалося виділити групи споживачів.

Зловживати сегментуванням не варто, тому що існує небезпека виділення занадто дрібних сегментів. Фірми часто, але безуспішно намагаються конкурувати на багатьох сегментах, що сильно відрізняються. Вони можуть невірно тлумачити спільні й відмінні риси покупців, невірно оцінити споживачів або спрямувати всі зусилля на сегмент ринку, що скорочується.

10.3. Сегментування туристичного ринку за ознаками

Сегментування ведеться за допомогою ряду критеріїв (параметрів), що характеризують обсяг і якість попиту певної групи споживачів на той або інший товар (послугу). У туризмології й на практиці поширений розподіл туристичного ринку за різними ознаками (географічній, демографічній, соціально - економічній, психографічній і поведінковій), а також на основі їхнього поєднання.

Сегментування за географічною ознакою часто використовується органами статистики. Вони підрозділяють генеральну сукупність туристів на однорідні групи за регіонами (країнами) їхнього походження. Туристам, об'єднаним в одну групу, притаманний певний стереотип поведінки. Вони близькі за своїми уподобаннями, очікуваннями, пошуком вигод. Кожний виділений сегмент ринку відрізняється моделлю поведінки туристів і вимагає особливого підходу.

Сегментування за геодемографічною ознакою. Регіональна розбивка нерідко доповнюється сегментуванням за ознакою « місто-село» або за рівнем урбанізації (розмірами населених пунктів). Хоча останнім часом спостерігається зменшення розходжень між запитами міського й сільського населення, жителів великих і малих міст і всі вони активно входять у сферу туристичних обмінів, величина й характер туристського попиту, як і раніше, залежать від місця проживання споживачів. Урбанізація з її підвищеним ризиком для здоров'я людини відіграє помітну роль у формуванні рекреаційних потреб і туристського попиту. Залежність між величиною населеного пункту й обсягом попиту на заміський відпочинок простежується у всіх розвинених країнах.

Сегментування за демографічною ознакою полягає в розподілі ринку на групи за віком, статтю споживачів, родинним станом, складом родини й т.п. Ці й інші демографічні характеристики є найпоширенішими факторами сегментування. Демографічні характеристики порівняно легко піддаються вимірам.

У процесі сегментування туристського ринку за демографічною ознакою ЮНВТО рекомендує виділяти п'ять вікових груп (див. тему 2).

Сегментування за соціально - економічною ознакою. Серед соціально - економічних характеристик потенційних туристів найважливішим є рівень доходів, соціальний статус, рід занять (професія) і рівень освіти.

Створюючи туристський продукт, виробник повинен відповісти серед інших і на такі питання: «Хто може дозволити собі придбати даний тур?», «Кого він зацікавить?». Якщо підійти до рішення поставлених питань із історичної точки зору, то стане очевидним, що на кожному етапі суспільного розвитку існували один або кілька соціальних прошарків, що визначали картину подорожей. Із середини ХХ століття чільну роль став відігравати середній клас. Ця найширша верства населення в розвинених країнах стала основним споживачем туристських товарів і послуг, кардинально змінивши характер туризму. З аристократичного він перетворився в масове, демократичне явище сучасності.

Соціальний статус людини залежить від її матеріального стану. Рівень доходу виступає одним з ознак належності до вищого, середнього або нижчого прошарку суспільства. У маркетингу подорожей він часто використовується як самостійний соціально - економічний фактор сегментування споживчого ринку.

Матеріальний добробут людини позначається на її потребах, уподобаннях і платоспроможному виборі. Ще в XIX в. пруський статистик і економіст Е. Енгель довів, що існує прямий зв'язок між типом товарів (послуг), що купуються, і розміром грошового доходу споживача. Відповідно до відкритого ним закону, зі збільшенням доходу частка коштів, витрачених на товари першої необхідності, зменшується, а частка витрат на предмети розкоші зростає. Ці прогресивні зміни в структурі споживання знаходять вираження, зокрема, у швидкому розширенні попиту на туристські товари й послуги. Головними постачальниками туристів є країни з високим рівнем життя.

Різниця в матеріальному стані населення породжє неоднорідність туристського попиту. Порівняно тонкий прошарок заможних осіб віддає перевагу дорогим турам з високим класом обслуговування. Вони звичайно подорожують індивідуально або в складі нечисленних груп з особливими інтересами (VIP). Населення зі скромнішим статком придбає тури за середніми і низькими цінами, розраховані на масового споживача.

Проте, рівень доходів, що використовується маркетологами як основа для сегментування ринку, не завжди точно дозволяє окреслити коло споживачів того або іншого товару (послуги).

Практично всі маркетологи визнають і використовують географічні, демографічні й соціально - економічні ознаки сегментування ринку. Такий підхід до сегментування іноді називають описовим.

Спочатку все сегментування було описовим. Здавалося, що знання географічних, демографічних і соціально - економічних характеристик споживачів достатньо, щоб отримати повне уявлення про ринок і його сегменти. Однак незабаром з'ясувалося, що воно не дає можливості пояснити поведінку й розкрити справжні мотиви покупців. Традиційне описове сегментування залишає без відповіді багато питань: «Чому одні люди подорожують, а інші, навпаки, воліють залишатися вдома?»; «Чому людина вибирає саме це місце для відпочинку, а не будь-яке інше?» У пошуках відповіді на поставлені питання дослідники були змушені звернутися до мотиваційно - психологічних факторів.

Сегментування за психографічною ознакою. Психографіка вивчає спосіб життя людей. Ці форми знаходять вираження в діяльності, інтересах і думках. Психографіка окреслює портрет людини у всьому різноманітті її вчинків і взаємодії з іншими людьми. Спосіб життя краще, ніж рід занять, рівень матеріального статку або належність до певного суспільного класу, допомагає розібратися в мінливих ціннісних орієнтирах людини і її купівельній поведінці.

У туристському маркетингу сегментування за психографічним принципом досить поширене. Але не всі психографічні характеристики однаково визначають поведінку туристів. Особливо сильний вплив мають наступні п'ять: схильність до змін, готовність до пригод і ризику, ступінь консерватизму, вимоги до комфорту під час подорожі й інтелектуальний рівень туристських запитів. На основі цих ознак, насамперед готовності ризикувати, американський психолог С. Плог виділив два крайніх типи туристів - психопцентрики й алоцентрики. Кожному із цих типів туристів притаманна певна модель поведінки. Вони обирають різні місця для відпочинку, засоби транспорту й розміщення.

Психоцентрики:

• обирають відомі центри туризму, у культурних уподобаннях близькі до свого постійного місця проживання;

• їх приваблюють традиційні види розваг і відпочинку;

• мають низький рівень активності;

• віддають перевагу таким центрам туризму, до яких можна дістатися власним транспортом (автомобілем);

• вимогливі до комфорту: зупиняються у висококатегорійних готелях, відвідують затишні сімейні ресторани й туристські магазини;

• на відпочинку особливо цінують домашню атмосферу й уникають інокультурного впливу;

• купують готові пакети туристських послуг (package - тури). Тур повинен мати насичену розважальну програму.

Алоцентрики:

• прагнуть відкрити нові, ще не освоєні туристами райони;

• насолоджуються відчуттям «першовідкривача»;

• високий рівень активності;

• до місць відпочинку, звичайно віддалених, добираються повітряним транспортом;

• задовольняються звичайним харчуванням і розміщенням в готелях середньої категорії, а також можливістю трохи розважитися;

• полюбляють спілкуватися із місцевим населенням;

• тур повинен включати тільки основні компоненти - перевезення й розміщення, а його програма - відрізнятися максимальною гнучкістю й надавати якомога більшу свободу учасникам подорожі.

Чистих типів психоцентриків і алоцентриків не так багато серед туристів. В основній масі подорожуючі займають проміжне положення. У їхніх діях простежуються характерні риси обох моделей поведінки, але тяжіння туристів до одного із двох полюсів пояснює специфіку їхнього попиту.

Психографічний підхід тісно пов'язаний з іншим видом сегментування ринку на основі особливостей поведінки людей від час покупки. Ряд фахівців вважають поведінкові параметри найвірнішими для ідентифікації споживчих сегментів.

Сегментування за поведінковою ознакою дозволяє виділити порівняно однорідні групи споживачів залежно від їхнього ставлення до фірми і її пропозицій, інформованості про товар (послугу), реакції на нього й характеру споживання. Якщо психографічне сегментування сконцентроване на споживачеві, його особистісних характеристиках і способі життя, то під час сегментування за поведінковою ознакою клієнт розглядається в поєднанні з продуктом. При цьому особливо пильна увага приділяється двом категоріям осіб, які вже користуються продуктом або є його потенційними покупцями.

У туризмі під час дослідження споживчого ринку застосовуються головним чином три різновиди сегментування за поведінковою ознакою:

1. Сегментування за первісними вигодами (перевагами). У туризмі найбільшим розмежуванням ринку за первісними вигодами вважається розподіл на відвідувачів з розважальними й діловими цілями. Ці два головних сегменти відвідувачів у свою чергу можуть бути розділені на дрібніші ринкові аудиторії. Наприклад, багато хто з тих, хто їде відпочивати, прагнуть відірватися від повсякденної дійсності й компенсувати недолік фізичної активності. Інші розглядають туризм як засіб міжособистісного спілкування. Їхня рекреаційна діяльність націлена на встановлення тісніших комунікативних відносин з іншими відпочиваючими. Особливо допитливі туристи, що поєднуються під девізом «культура, відкриття, життя», бажають отримати нову інформацію, збагатитися інтелектуально або на деякий час змінити рід занять. Широке коло відпочиваючих має потребу в спокої, реабілітації після стресових ситуацій повсякденного життя. Є й такі туристи, які шукають у подорожі можливість реалізувати свій творчий потенціал.

Звичайно, наведений перелік первісних вигід не можна вважати вичерпним. Однак він надає уявлення про різноманіття уподобань, на задоволення яких очікують туристи, і види рекреаційної діяльності, за допомогою яких тією чи іншою мірою вони реалізуються.

2. Сегментування ринку за ступенем прихильності споживачів до торгівельних марок, а в туризмі — найчастіше до туристських центрів або районів. За цією ознакою споживачів можна розділити на три групи:

1) «мандрівники» - не виявляють прихильності до жодного з туристських центрів, змінюючи напрямок поїздок. Вони або купують тури з доступних саме у цей момент, або бажають придбати щось відмінне від того, що є в продажу.

2) особи з певним ступенем прихильності. Вони віддають перевагу декільком туристським центрам, рідко їх змінюють і звичайно не прагнуть освоювати нові.

3) повні, або беззаперечні, прихильники завжди відпочивають в одному й тому ж місці. Їх не зприваблюють інші, часто дешевші курорти.

Під час сегментуванні варто пам'ятати, що поведінка покупців, що, здавалося б, пояснюється стійкими перевагами, насправді може бути проявом звички або байдужності, служити реакцією на низьку ціну або відсутність альтернативних пропозицій. Сегментування за ступенем прихильності вимагає обережності.

3. Сегментування за інтенсивністю споживання — засноване на різних обсягах товару (послуги), що придбають покупці. В 60-і роки XX ст. у маркетингу з'явився термін «важка половина» для опису ринкової аудиторії, на яку доводиться непропорційно більша частка загального збуту товару або послуги. Теорія «важкої половини» знаходить застосування й у сфері туризму. Дослідження показують, що в туристському бізнесі високий відсоток обороту досягається за рахунок обслуговування незначної частки клієнтури. Так, 4,1% пасажирів авіакомпаній забезпечує завантаження літаків на 70,4% рейсів, а 59,4% людино - доби в готелях і мотелях доводиться на 7,9% відвідувачів [3, с. 103].

Природно, більшість фірм зосереджують свої зусилля на «важкій половині». Вони воліють скоріше залучити одного активного, ніж кілька слабких споживачів. Із цією метою підприємства індустрії туризму розробили й реалізують програми, що передбачають пільгове обслуговування постійних клієнтів. Незважаючи на порівняно високі витрати й далеко неоднозначне ставлення фахівців, подібні програми спонукають туристів звертатися до послуг тих самих компаній, а фірмам допомагають завойовувати й утримувати найприбутковіші сегменти ринку.

У всіх випадках, коли фірма орієнтується на «важку половину», варто побоюватися фактора оманливості величини. «Легка половина» може виявитися недостатньо розробленою.

10.4. Багатомірна сегментація

Як правило, розподіл ринку здійснюється не за однією, а за декількома зміннимм. Він дозволяє точніше описати запити споживачів. Кожен із сегментів може бути обраний компанією як цільовий залежно від наявних ресурсів, позицій конкурентів і інших обставин (рис.10.1).

Y уподобання

X вік

Z рівень доходу

сегменты

Р ис. 10.1. Приклад тривимірної сегментації

Кожна вісь багатомірного простору (у даному прикладі маємо 3 осі: OX - вік, OY - уподобання, наприклад, за видами туризму або напрямкам (дестинаціям), OZ - рівень доходу) відбиває ту або іншу ознаку, згідно з якою проводиться багатомірне сегментування. Залежно від того, скільки підгруп буде виділено усередині кожної ознаки (приміром, за рівнем доходу можна виділити від 2-3 до 7-10 груп, подібна ситуація і з туристськими перевагами, і з віковими групами), отрримаємо більшу або меншу кількість сегментів. Дати рекомендації щодо їхньої оптимальної кількості важко, все залежить від поточного стану ринку, мети і можливостей туристичного підприємства. Наприклад, нема рації ретельно досліджувати переваги туристів щодо кожної країни суб - або макрорегіону, якщо підприємство не ставить своєю метою спеціалізуватися саме на цьому регіоні. Досить буде з'ясувати ставлення постійних клієнтів до цього регіону в цілому, щоб при можливості запропонувати нестандартний напрямок як якусь «родзинку» у низький сезон (наприклад, якщо потенційному споживачеві довелося взяти відпустку в «незручну» для нього пору року) або в тому випадку, коли підприємство займається реалізацією «гарячих турів». Так само не має сенсу розподіл споживачів з високим рівнем доходу на уточнюючі підгрупи (бізнесмени, великі рантьє та ін.), якщо турфірма цілеспрямовано не займається організацією індивідуальних турів.

Припустимо, що вісь OX розділена на x відрізків, кожен з яких означає певну підгрупу за окремою ознакою, OY – на y, OZ – на z відрізків. Тоді загальна кількість сегментів буде xyz. Це правило справедливо для простору будь-якої розмірності. У загальному вигляді можна записати: якщо ми маємо А ознак – векторів багатомірного простору (А₁, А₂, …, А_n), і кожний з них розділений на m відрізків, що означають окрему підгрупу кожної з розглянутих ознак (наприклад, ознака А₁ розділена на m₁ підгруп, А₂ – на m₂,…,А_n – на m_n відрізків), то підсумкова кількість сегментів S розраховується за формулою (10.1):

		n
S	=	П mi	, (10.1)
		I=1

Розміри сегментів, звичайно, будуть відрізнятися, якщо вектори були розділені на відрізки неоднакової довжини. Дослідник сам обирає придатну кількість підсумкових сегментів для аналізу, але звичайно радиться спочатку з невеликого їхнього числа вибрати найперспективніші, а потім за необхідності провести повторне сегментування вже безпосередньо всередині них.

Розглянуті вище шість основних видів сегментування споживачів широко застосовуються в різних сферах бізнесу, у тому числі туристичному. Разом з тим туристський ринок має ряд особливостей, які необхідно враховувати під час виділення окремих ринкових аудиторій.

У туризмі в ролі безпосереднього споживача послуг і покупця (замовника) нерідко виступають різні особи. Наприклад, фірма бронює готельний номер для співробітника, що прямує в відрядження, при цьому потреби сторін не завжди співпадають.

Крім того, рішення про придбання туристських послуг може змінюватися в залежності від мети подорожі - відпочинок, ділова поїздка, відвідування родичів і друзів і т.д. На нього також впливають наявність вільного часу, тривалість і частота відпочинку.

Якщо подорожі відбуваються в групах, спільний нтерес нерідко відрізняється від потреб і бажань кожного учасника.

Нарешті, за сегментуванні туристського ринку варто враховувати час, коли приймається рішення про покупку й бронювання. Можна з певною мірою впевненості стверджувати, що особи, які придбають «гарячі тури», шукають інших вигод, ніж ті, хто купили путівку завчасно.

Звертаючи увагу на ці обставини, фахівці обговорюють питання про доцільність використання, поряд із загальноприйнятими географічними, демографічними, геодемографічними, соціально - економічними, психографічними і поведінковими ознаками, інших специфічних критеріїв сегментування туристського ринку. У їхньому числі - відстань, тип відпочинку, засіб пересування та ін.

10.5. Методи сегментування

Сегментування ринку проводиться різними методами. У світовій практиці використовуються два принципових підходи до маркетингового сегментування:

1. Метод «а рriory» використовується, коли попередньо відомі ознаки сегментування, чисельність сегментів, їхня кількість, характеристики, карта інтересів. Тобто мається на увазі, що сегментні групи в даному методі вже сформовані. Метод "а рriory" використовують у тих випадках, коли сегментування не є частиною поточного дослідження, а слугує допоміжним базисом під час вирішення інших маркетингових завдань. Іноді цей метод застосовують за дуже чіткої визначеності сегментів ринку, коли варіантність сегментів ринку не висока. "A priory" припустимий і за формування нового продукту, орієнтованого на відомий сегмент ринку.

2. Метод «post hoc» має на увазі невизначеність ознак сегментування й сутності самих сегментів. Дослідник попередньо вибирає ряд інтерактивних стосовно респондента (метод має на увазі проведення опитування) змінних і далі залежно від висловленого ставлення до певної групи змінних, респонденти відносяться до відповідного сегменту. При цьому карта інтересів, виявлена в процесі подальшого аналізу, розглядається як вторинна. Цей метод застосовують під час сегментування споживчих ринків, сегментна структура яких не визначена відносно продукту.

У число найвідоміших і найрозповсюдженіших, особливо в туристській маркетинговій діяльності, входить сукупність математичних методів, що одержали назву кластерного аналізу (відносяться до методів post hoc). Вони дозволяють розбити безліч об'єктів на невелику кількість класів (кластерів), однорідних усередині й гранично відмінних між собою.

Методи кластерного аналізу підрозділяються на два типи залежно від того, одночасно або послідовно відшукуються кластери. За одночасного пошуку широке застосування знаходять варіаційні й агломеративні методи. За послідовного виділення класів використовуються методи, засновані на визначенні поняття кластера в спеціальних термінах - максимально припустимий радіус або поріг істотності зв'язків. У рамках кластерного аналізу кожний вихідний об'єкт (людина, підприємство, регіон і т.д.) описується за допомогою системи з m показників і задається як крапка в m-мірному просторі. За графічного зображення близькість двох або декількох точок означає однорідність відповідних об'єктів і їхню належність до одного класу.

Результати кластерного аналізу мають велике практичне значення. Знаючи їх, фірма може вибрати цільову аудиторію, запропонувати послуги відповідно до запитів потенційних споживачів, більш точно визначити місткість ринку, проводити адресну рекламу. У всіх випадках завоювати гарну репутацію й закріпити конкурентні переваги на ринку здатні лише ті компанії, які вивчають не свої виробничі можливості, а потреби покупців і розробляють плани їхнього задоволення.

Зокрема, метод кластерного аналізу був використаний за розгляду тем 3 - 9.

10.6. Форми та види туризму

Форми туризму визначають його кількісні параметри. Види ту­ризму визначаються за різними критеріями. Серед них вирішальне значення має мета подорожі, бо вона впливає на формування туру, вибір маршруту й організацію обслуговування.

За формою організації виділяють туризм груповий та індивідуальний. Існує також змішана форма — індивідуально-груповий туризм, коли тури купуються клієнтами індивідуально, а обслуговування від­бувається в групі. Деякі спеціалісти окремо виділяють ще й сімейний туризм як форму подорожі.

Дещо іншим є поділ на види й форми туристичної діяльності у масовому та спортивному туризмі. Тут виділяють такі форми як прогулянка, похід, мандрівка, зліт, табір, змагання та експедиція. У свою чергу спортивні походи розрізняють за їх складністю. Склад­ність визначається виконанням певних спортивних нормативів: по­ходи некатегорійні, І, II, III, IV, V і VI категорії.

За спрямованістю туристичних потоків вирізняють туризм:

внутрішній (подорожі громадян у межах своєї країни); виїзний — тобто виїзд громадян за межі своєї кра­їни, відвідування інших країн; в'їзний (іноземний) — поїздки, прийом та обслуговування в країні іноземців.

(Докладніше про види і категорії туризму було сказано в п. 2.4).

З точки зору економічного й соціального розвитку країни надзви­чайно бажаним є розвиток внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму. Обидва види туризму використовують внутрішні ресурси й матеріально-технічну базу країни, стимулюючи їх вдосконалення та розвиток, і є джерелом значних грошових надходжень. У плані над­ходжень переважає іноземний туризм, який забезпечує також прип­лив валютних коштів. Але й туризм внутрішній за обсягом оборотів посідає значне місце в економіці країн. У наш час на внутрішній туризм припадає майже дві третини загального обсягу туристичного обороту в світі [12]. Він є також необхідною й стабільною базою для розвитку туризму іноземного та є своєрідним «амортизатором» для туристичного господарства в умовах скорочення обсягів останнього. Згідно з Гаазькою декларацією з туризму слід досягти такого стану, щоб розвиток внутрішнього туризму стимулювався б таким самим чи­ном, як і розвиток міжнародного туризму. Міцна база внутрішнього туризму є великою перевагою у розвитку міжнародного туриз­му в країні. У цій же декларації йдеться й про велике значення внутрішнього туризму в соціальному житті країни та її громадян.

В Україні обсяги внутрішнього туризму поступово зростали і в 2003 році досягли пікового значення, спостерігалося поступове збалансування виїзного туризму. Проте у 2004 році кількість внутрішніх туристів скоротилася майже на 910 тис. осіб і вже не піднімалася навіть до показника 2000 року. Також з 2004 року настав переламний момент, коли кількість виїзних туристів перевищила кількість іноземних примірно на 5,5 тис., і з цього часу почала стрімко підвищуватись, тоді як кількість іноземних – зменшуватись до рівня, меншого за показник 2000 року (табл.10.2, рис.10.3) [дані Держкомстату].

Таблиця 10.2