1. Методологічно-понятійні засади теорії організації
1.1. Семантичне і змістове визначення організації
Якщо говорити про семантику поняття «організація», то слід зауважити, що його можна трактувати неоднозначно. З одного боку, розглядаючи це поняття як абстрактне, під організацією розуміють чітко сплановану, продуману будову, внутрішню дисципліну, а з іншого – громадське об’єднання або державну установу. Крім того, існує підхід, згідно з яким організацію визначають як внутрішню впорядкованість, узгодженість, взаємодію більш-менш диференційованих і автономних частин цілого, що обумовлено його внутрішньою будовою. Організацію можна розглядати як сукупність процесів, дій, спрямованих на створення чи вдосконалення взаємозв’язку між окремими частинами цілого або як об’єднання людей, зайнятих реалізацією певної програми для досягнення конкретної мети, які діють на основі певних процедур і правил. Останнє визначення, на наш погляд, є найбільш влучне з позиції масштабності поширення і впливу ринкових економічних відносин сучасності, оскільки дозволяє розглядати організацію як процес упорядкування складових елементів і як суб’єкт громадської діяльності.
Змістове визначення організації утворюється з урахуванням трьох основних компонентів, проявів організованості (рис. 1.1).
По-перше, організацію можна уявити як процес, за допомогою якого створюють і зберігають структуру системи. Так, розглядаючи як приклад певне підприємство, можна говорити, що саме організація визначає галузь діяльності й спеціалізацію компанії, види й особливості процесів управління, спілкування та взаємовідносин у цілому між працівниками і власниками. Організаційні зміни приводять до виникнення нових процесів і, як наслідок, визначають перепрофілювання, або диверсифікацію, видів діяльності підприємства.
По-друге, змістове наповнення організації зумовлене системою, сукупністю взаємовідносин, видів діяльності, прав та обов’язків, ролей, що формуються в процесі спільної праці. У цьому розумінні організація становить систему з певною структурою, до якої входять підсистема, що здійснює процес управління (або суб’єкт управління), підсистема, на яку спрямований процес управління (об’єкт управління), та підсистема забезпечення, яка забезпечує ефективність управління й налагодженість зворотного зв’язку.
По-третє, організація – це товариство, група людей зі спільними цілями, оскільки прагнення до спільної мети обумовлює виникнення певних процесів, поєднання цих процесів у систему. Тобто організація – це перш за все товариство, реальна, фіксована сукупність індивідів, для якої характерна певна цілісність і яка становить самостійний суб’єкт суспільної діяльності та поведінки.
Наявність спільних цілей ‑ це ключова характеристика організації, оскільки вона вирізняє останню з-поміж дезорганізованих процесів та роз’єднаних індивідів. Відповідно до цільового (раціонального) підходу кожен функціональний елемент організації повинен бути інтегрований у неї для ефективнішого досягнення спільних цілей. Але не можна ігнорувати природничий підхід, згідно з яким організація являє собою відкриту систему, якості та механізми якої забезпечують її розвиток та адаптацію до зовнішнього середовища.
Намагання визначити механізми, принципи двоєдиного впливу внутрішнього й зовнішнього середовища, розробки методів, інструментів управління ним обумовлюють виникнення специфічної галузі знань – теорії організації. Узагальнюючи існуючі підходи, можна сказати, що теорія організації – це система наукових знань, що узагальнює організаційний досвід і відображає сутність організаційних відносин, їх внутрішні необхідні зв’язки, закони функціонування та розвитку. Окрему складову частину загальної теорії організації становить теорія організацій, об’єктом вивчення якої є соціальні організації (підприємства), а предметом – закономірності їх функціонування. Теорія організацій дозволяє дослідити сутність організації як суб’єкта суспільства, упорядкувати її діяльність, спираючись на знання законів, розглядуваних у рамках теорії організації.
Об’єкт теорії організації становлять процеси, як регульовані, так і ті, що організуються самостійно, у соціальних організаційних системах, а також уся сукупність організаційних відносин суспільства та накопичений організаційний досвід.
Предмет теорії організації – загальні й окремі закономірності, які діють у складних організаційних системах, а також взаємовідносини, що формують зв’язки й визначають взаємодію між різними цілісними утвореннями та їх структурними складниками.