1.2. Закони функціонування й розвитку організації

Упорядкування, узгодження, взаємодія більш-менш диференційованих і автономних складників процесів відбувається за певними законами, що ґрунтуються на закономірностях і залежностях. За цими законами функціонує й розвивається організація. Щоб краще зрозуміти їх сутність і принцип дії, необхідно з’ясувати значення понять «закон», «закономірність» і «залежність».

Закон – це відображення об’єктивних і стійких зв’язків між явищами та їх причинами, що проявляються в природі, суспільстві або людському мисленні й мають загальний або окремий, кількісний або якісний характер, належать до законів функціонування або законів розвитку, динамічних або статичних законів.

Закономірність відображає логіку й послідовність явищ, стосовних певного місця й часу, та проявляється в результаті узагальнення фактів у певній галузі. Закономірність є поняття близьке, але не тотожне закону. Основу закономірностей складають кількісні та якісні залежності між ними.

Залежність – причинно-наслідкове співвідношення між явищами.

З огляду на сказане вище можна простежити наочний взаємозв’язок між залежністю як причинно-наслідковим відношенням одного явища до іншого, закономірністю як об’єктивними стійкими зв’язками між явищами, їх причинами й наслідками та законами, що відображають загальні, стійкі, повторювані відношення між явищами. Наприклад, розглянемо систему одержання диплому про вищу освіту в Україні. Так, кожна людина, яка вступила до вищого навчального закладу, по його закінченні стає дипломованим спеціалістом, і це є закон. Але при цьому діють певні закономірності: зокрема, здобуття знань за відповідною профільною програмою навчання створює базу для виконання різних форм звітності, проходження контролю за встановленими нормами, написання і вдалого захисту дипломної роботи, що безпосередньо визначає теоретичний рівень професіоналізму спеціаліста. Залежності між наведеними явищами очевидні.

Перелічені визначення й категорії безпосередньо стосуються і законів організації. Слід розрізняти закони організації, які є об’єктивні, та закони для організації, які є суб’єктивні.

У будь-який момент часу організація відчуває подвійний вплив: з боку закону і з боку керівника. Закони організації містять спільне та особливе. Спільна складова частина включає механізм дії незалежно від характеристик організації, а особлива частина не змінює своєї суті й відображає особливості організації як соціальної системи (табл. 1.1).

У табл. 1.1 наведено низку основних законів організації: пропорційності; композиції; синергії; найменших; самозбереження; онтогенезу; інформованості – упорядкованості; єдності аналізу і синтезу; інерції. Крім основних законів існує багато інших. Закони організації поділяють на групи: ті, що проявляються переважно в статиці (у структурах організації) або динаміці (у процесах організації як функції управління); загальні, окремі та специфічні; основоположні й менш важливі. Більш детально про систему законів організації можна дізнатися з наукової літератури.

Для організації характерна тенденція до поєднання, оскільки вона являє собою цілеспрямовану, динамічну систему, здатну до самостійного настроювання і модифікації. Поєднання окремих елементів у комплекси різних рівнів відбувається згідно з законами пропорційності й композиції, що їх деякі автори пропонують застосовувати як один інтегрований закон. Відповідно до законів композиції та пропорційності в межах досягнення єдиної мети існує об’єктивна тенденція організацій до створення стійких об’єднань (комплексів) із дотриманням принципів співмірності й зіставності. Тенденція до поєднання виявляється в бажанні вибрати оптимальну організаційну структуру й створити сприятливе внутрішнє середовище організації, що особливо актуально в умовах глобалізації суспільства.

Чинники зовнішнього і внутрішнього середовища організації, спільно впливаючи на ефективність її функціонування, визначають синергію організації. Синергія – це спільне та однорідне функціонування елементів системи. Згідно із законом синергії в будь-якій організації можливе як збільшення, так і зменшення загальної величини енергетичного ресурсу порівняно з простою сумою енергетичних ресурсів окремих її елементів. У випадку збільшення говорять про позитивний ефект синергії, у протилежному – про негативний. Так, дія закону синергії зумовлює відокремлення організаційної соціальної системи від інших систем. Оскільки ефективність становить одну з основних характеристик функціонування системи, величина ефекту синергії залежить від роботи ланки системи управління.

Таблиця 1.1

Основні закони функціонування й розвитку організації

Назва	Формулювання закону
Закон пропорційності	Між складовими частинами цілого існує певне співвідношення як результат їх відповідності і співмірності одна одній, що передбачає знаходження принципів, методів і способів найбільш ефективного поєднання цих складників
Закон композиції	Кожна організація потребує узгодження власних цілей: вони мають бути спрямовані на досягнення основної мети більш загального характеру
Закон синергії	Сума якостей організованого цілого перевищує арифметичну суму якостей кожного з його елементів, узятих окремо; системі властиві особливі якості, нехарактерні для її підсистем і блоків
Закон найменших	Структурна стійкість цілого (системи) зумовлена його найменшою окремою стійкістю (стійкістю «найслабшої» складової частини системи)
Закон самозбереження	Будь-яка реальна організована система намагається зберегти себе як цілісне утворення, що передбачає забезпечення виконання вимоги рівноважного функціонування та економного витрачання власного ресурсу. Стійкість (рівновага) системи завжди є результат дії трьох груп чинників управління: зовнішнього (державного), внутрішнього (як своєчасна реакція на зовнішні чинники) та успадкованого управління
Закон онтогенезу	Кожна організація в процесі свого розвитку проходить такі фази життєвого циклу, як зародження, зростання, зрілість і старіння
Закон інформованості – упорядкованості	В організованому цілому порядку не може бути більше, ніж інформації, оскільки інформованість – запорука порядку
Закон єдності аналізу і синтезу	Процеси розподілу, спеціалізації, диференціації тощо з одного боку завжди доповнені протилежними процесами поєднання, кооперації, інтеграції тощо з іншого
Закон інерції	Зміна потенціалу системи починається через певний період часу (тобто із запізненням) після початку впливу чинників зовнішнього чи внутрішнього середовища та продовжується протягом певного часу після його закінчення

Ураховуючи зазначене вище, до завдань підсистеми, що здійснює процес управління, можна віднести створення умов для забезпечення позитивного ефекту синергії (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Основні прояви ефекту синергії

Прояви, що характеризують особисту й групову діяльність працівників організації	Прояви, що визначають діяльність організації в цілому
Прояви позитивного ефекту синергії
Зростання продуктивності праці	Високий рівень показників діяльності
Формування пропозицій щодо поліп-шення умов організації праці	Швидка й адекватна реакція на зміни в зовнішньому середовищі
Підвищення рівня професійної підготовки	Використання прибутку для розши-рення власного бізнесу
Посилення дисципліни виконання поставлених завдань	Стійкі показники розвитку організації
Опанування працівниками суміжних професій	Удосконалення організаційної структури
Зростання заробітної плати	Освоєння нових ринків збуту
Перехід до групових форм оплати праці, гнучка система заохочення	Застосування сучасних технологій комунікації та управління
Відсутність конфліктів	Створення позитивного іміджу організації
Придбання акцій організації	Розвиток інноваційної діяльності
Прояви негативного ефекту синергії
Зниження заробітної плати	Збиткова фінансова, операційна та інвестиційна діяльність
Скорочення соціального пакета	Зростання частки зношеного й морально застарілого обладнання
Послаблення системи мотивації й заохочення	Зниження якості продукції
Виникнення конфліктів	Формування негативного іміджу організації

Закон інформованості – упорядкованості означає, що будь-яка соціальна організація здатна до виживання лише в разі, якщо вона володіє повною, достовірною й структурованою інформацією, що становить першооснову для прийняття ефективних управлінських рішень. Основні характеристики інформації – це обсяг, достовірність, цінність, змістова насиченість і наявність грифа (рис. 1.2). Повнота (обсяг) інформації залежить від можливостей організації в плані доступу до інформаційних ресурсів середовища, у якому вона функціонує, а також від якості й ступеня розвитку комунікаційних зв’язків. Достовірність інформації передбачає використання надійних джерел, баз даних інформації, що не викликають жодних сумнівів.

Надійність інформації – ступінь її відповідності реальній ситуації, конкретним цілям організації й методам управління. Цінність інформації зумовлена часом і конкретною ситуацією, оскільки характеризує розподіл інформації за ступенем важливості. Наявність грифа визначає пріоритети та обмеження щодо поширення цієї інформації як усередині організації, так і за її межами.

Структурування інформації передбачає її впорядкування чи розподіл за ступенем важливості для виконання конкретних завдань управління організацією. Найбільш складне завдання, що випливає із закону інформованості – упорядкованості організації – це формування внутрішньої інформаційної системи на основі ефективної організації процесів збору й систематизації інформації, отриманої з різних зовнішніх джерел і структурних підрозділів. До основних характеристик процесу збору та систематизації інформації крім надійності й достовірності належить оперативність (своєчасність) її отримання. Істотно впливає на коливання перелічених характеристик якість каналів передачі інформації.