12. Вивчення біографії письменника

Біографія — опис життя і діяльності людини.

12.1. Розгляд біографічних фактів письменника у середніх класах

Йоганн-Вольфган Ґете писав, що «лише в людях пізнати себе може людина...». Традиційно життєвий шлях письменника розглядається на етапі підготовки до сприйняття художнього твору. У цей час визначаються принципи добору біографічного матеріалу, методи і прийоми його реалізації.

У 5 — 8 класах творчий шлях письменника неможливо вивчати в повному обсязі, окрім тих біографічних епізодів, що безпосередньо пов'язані з програмовим твором. Методичні форми вивчення таких епізодів різноманітні: слово (розповідь) учителя про письменника; робота з портретами; екскурсія до музею, на виставку, до пам'ятника тощо; використання фотографій, картин, ілюстрацій, які розкривають особистість письменника й допомагають відтворити колорит його доби.

Розпочинаючи вивчення теми «Казки Джанні Родарі», учитель має зацікавити п'ятикласників постаттю визнаного в усьому світі казкаря. Він може повісити портрет письменника, написавши на дошці: «Смачного!», а поряд намалювати казкові хмарки й сонечко, прикріпити малюнки, зроблені учнями попередніх років за мотивами казок Джанні Родарі. Доцільно у класі влаштувати виставку книжок письменника.

Учитель. Джанні Родарі — це письменник з далекої Італії.

Він мріяв бути скрипалем, майстром дитячої іграшки, художником. А коли виріс — працював журналістом, шкільним учителем. На уроках любив розповідати цікаві історії та казки. З часом переконався, що саме вони допомагають навчати дітей, бо в кожному живе мрія про щось незвичайне і таємниче. Починається очікування дива ще в дитинстві, з чарівної казки. Так Джанні Родарі став дитячим письменником. Він багато подорожував, зустрічаючись з дітьми різних країн світу, розповідав свої історії і дуже радів, коли його казки викликали в них бажання висловлювати власні думки. В одній з передмов до своєї книжки Джанні Радарі писав: «Усі вони були чудовими поглиначами книжок. Як це приємно знати, що книжка, хоч яка б вона була — товста чи тонка, друкується не для того, щоб лежати десь на вітрині або в шафі, а щоб її досить смачно проковтнули, з'їли, перетравили сотні дітей. Тому дякую всім... хто, сказати б, її їстиме. Сподіваюся, що вона буде вам до смаку. Смачного!»

На столі вчителя лежить збірка казок Джанні Родарі. Учитель відкриває один із творів письменника й починає читати вголос, виразно, вдумливо, якщо потребує текст, то в супроводі музики.

Слово вчителя — важливий методичний прийом, що найчастіше використовується в середніх класах. Він дає змогу через невеличке повідомлення, розповідь відтворити суспільно-історичне тло, настрій та стиль доби, описаної у творі, тобто — підготувати учнів до його сприйняття.

□ Вивчення казок О. Пушкіна в 5 класі можна розпочати словом учителя, що складається з двох частин.

Частина І. Росія. Ми потрапили до Москви XIX століття. Місто нагадує велике село: вулиці не мощені й тому брудні, коли сухо — вкриті пилом, увечері — темні, але завжди багатолюдні. Вражає велика кількість панських садиб з багатьма флігелями для різної челяді.

Помилуймося старим Кремлем, дзвіницею Івана Великого, звідки вся столиця як на долоні; уявно відвідаймо Монетний двір, де було ув'язнено О. Пугачова; постіймо біля Китайського муру - земляних укріплень часів Петра І, споруджених для захисту від війська Карла XII.

Кілька разів на рік тут відбуваються «народні гуляння з ворожбою, балаганами, ятками із самоварами та всілякими стравами, бійками півнів, кулачними боями, піснями, свистунцями, мавпами та папугами».

Звернімо увагу на значні постаті цього часу й запам'ятаймо імена: М. Карамзіна — майбутнього відомого історика та письменника; Г. Державіна — вже визнаного поета; І. Крило-ва — знаного байкаря; В. Жуковського — молодого поета, якого помітила літературна Москва. У цьому блискучому оточенні опиниться згодом людина, ім'я якої залишиться назавжди в «подлунном мире» — це Олександр Сергійович Пушкін.

Частина II. (На дошці портрети письменника й запис).

Олександр Пушкін (1799—1837)

Це ім'я вже добре вам відоме, як багатьом людям світу. Кожне покоління, читаючи й пізнаючи О. Пушкіна та його творчість, знаходить щось цікаве й важливе для себе особисто.

Потрібні роки, щоб перечитати все те, що написав О. Пушкін і що написано про нього. Замислимося лише над трьома запитаннями:

1. Чи важливо для людини знати свій родовід, яке місце посідає вона в історії свого роду?

2. Чи цікаво дізнатися про те, яким був О. Пушкін у вашому віці?

3. Чому вже визнаний поет на тридцять першому році життя починає писати казки?

6 червня 1799 р. в Москві у родині відставного майора Сергія Львовича Пушкіна та його дружини Надії Йосипівни, в дівоцтві Ганнібал, народився хлопчик — майбутній великий поет Олександр Пушкін. Сім'я була небагата, але родовита. Тут дбайливо зберігалися легенди про далеких предків. Серед них — сподвижники Олександра Невського в боротьбі зі шведами біля річки Іжори (1240) та Дмитра Донського в битві з татарами на полі Куликовому (1380).

Серед найближчих визначних предків був прадід — дід матері Ганнібал, той самий, який увійшов в історію як «арап Петра Великого». Пушкін вивчав і пишався своїм «шестисотлітнім дворянством». Це була гордість, а не пиха. Гордість, яка спонукала і його самого до пошуків місця в житті, «справи життя» гідної слави предка.

Коли О. Пушкіну виповнилося 12 років, він склав вступні іспити у щойно відкритий поблизу Петербурга Царськосельський ліцей. Його було створено імператором Олександром І для виховання своїх молодших братів — Миколи (майбутнього царя) та Михайла, але вони там так і не навчалися. Пам'ятають про цей навчальний заклад завдяки О. Пушкіну, який провчився тут шість років. У ліцеї він зустрів вірних друзів і сам навчився цінувати й берегти дружбу. На все життя залишилися друзями І. Пущин та В. Кюхельбекер — майбутні декабристи, поет А. Дельвіг. Читайте вірші О. Пушкіна, присвячені друзям: «Дельвігу», «До Чаадаєва», «Друзям», «19 жовт­ня», «І. Пущину» та багато інших, які допоможуть вам зрозу­міти поета, замислитись. Пізніше перший друг поета І. Пущин згадував: «Усі ми бачили, що Пушкін нас випередив, багато прочитав такого, чого ми ніколи й не чули, а все, що читав, запам'ятав; але гідність його була саме в тому, що він навіть не думав виказувати і хвалитися цим, як це часто буває...» Серед його улюблених дисциплін — історія, література та філо­софія. Література залишилась улюбленою назавжди і стала справою його життя.

Троє росіян — бабуся Марія Олексіївна Ганнібал, няня Орина Родіонівна і дядько Микита Козлов захистили маленького Олександра від вихователів-французів та французької мови, яка панувала в ті часи як в аристократичних колах Росії, так і в родині Пушкіних. Його рідна бабуся Марія Олексіївна чудово знала російську літературну мову. Вечорами маленький Сашко в довгій білій сорочці забігав до неї в кімнату і, мов кошеня, залазив у її великий робочий кошик, наповнений різнокольоровими шматками тканини та мотками шерсті. З кошика було видно тільки його голівку з кучерявим волоссям та великими блакитними очима, які зачаровано дивилися на бабусю (звернімося до портрета «О. С. Пушкін у дитинстві» невідомого художника), — він слухав казки. Їх розповідала йому і няня Орина Родіонівна. Від неї хлопчик почув народну мову, захопився усною народною творчістю, колоритні образи якої надихали на створення казок. □ Розглядаючи тему «О. Генрі. "Вождь червоношкірих"», учи­тель поєднує у вступному слові розповідь про США та ма­теріали біографії О. Генрі.

Частина 1. Якби ми з вами завітали до США у другій половині XIX ст., то хоч де б зупинилися — на палубі пароплава, біля поромної переправи, у трактирі, чи зайшли б до аптеки — обов'язково побачили б групу американців, яких розважає цікавий оповідач комічних історій. Ви можете запи­тати: «А чому саме до аптеки?» Річ у тім, що в маленьких американських містечках аптека була не лише медичним зак­ладом, а й своєрідним клубом. Сюди сходилися люди, щоб обмінятися новинами, поговорити про політику, пограти в шахи, почути цікаву оповідь. У ті часи тут панував фольклор фронтиру — ковбойські пісні, легенди, усні оповідання. Вони народжувалися в середовищі фермерів, лісорубів, мисливців, мандрівних крамарів... Безкраї прерії, гігантські річки, дикі пустелі, непроглядні ліси, бездоріжжя ховали в собі небезпе­ку. Щоб освоїти такі місця, треба бути мужніми й витривалими. Пригоди надихали на творчість, життя підказувало безліч тем для нових оповідань.

З часом усні оповідання, трохи літературно оброблені, потрапляли на сторінки газет, журналів. З'являються письменники, які під впливом усної народної творчості складають короткі оповідання, що згодом прославлять їх на весь світ. Запам'ятаймо імена В. Ірвінга, Е. По, Марка Твена. Зустріч з ними на вас чекає попереду. Були й інші прославлені майстри слова. Почесне місце серед найкращих оповідачів в американській літературі належить людині оригінального таланту — О. Генрі. Перше десятиліття XX ст. в Америці називали «сто­літтям О. Генрі». Його книжки виходили мільйонними тира­жами.

Частина 2 (Учитель звертає увагу учнів на записи, зроблені на дошці, й портрет письменника).

О. Генрі (1862-1910)

Справа не в шляхові, який ми

обираємо; те, що всередині нас,

примушує нас обирати шлях.

О. Генрі

Перегорнемо кілька сторінок життєпису цієї мовчазної, стриманої людини з гордим поглядом блакитних очей та неслухняною рудою чуприною. Для тих, хто вже читав його оповідання, це буде зустріч з давнім і добрим другом, для інших — нове цікаве знайомство.

Вільям Сідні Портер — майбутній американський письменник, відомий усьому світові під псевдонімом О. Генрі, народився в 1862 р. на Півдні Америки. Коли хлопчику було три роки, померла мати. Ця трагічна подія вплинула на все його життя.

Дякуючи своїй тітці, вчительці Евеліні Портер, Вільям дев'ять років навчався в приватній школі. У ті часи це вважалося доброю освітою. Евеліна Портер зуміла прищепити своїм учням любов до праці, смак до читання. Вільям багато й охоче читав. У цей період він захоплювався романами Ч. Діккенса, В. Теккерея, В. Скотта, А. Дюма.

Усе своє подальше життя Вільям приділяв велику увагу самоосвіті. Він самотужки вивчав іспанську, французьку та німецьку мови, багато працював зі словниками. Його улюбленим заняттям було опрацювання фоліантів тлумачних словників Вебстера і Ворчестера. За свідченням друзів, які звали його «рабом словників», він годинами просиджував над ними, вишукуючи нові й нові відтінки та значення слів. Це допомогло йому визначитись, обрати справу життя за покликанням.

Із сорока восьми років, які судилося прожити на землі цій людині, близько десяти він присвятив літературній діяльності.

Свої оповідання підписував різними вигаданими іменами. Оповідання «Різдвяний подарунок Діка Свіста» він уперше підписав псевдонімом О. Генрі. Під цим ім'ям йому судилось увійти в історію світової літератури. Звернемо увагу на те, що й сьогодні неправильно пишуть цей псевдонім — чомусь на ірландський лад — О.Генрі. Писати його треба О. Генрі і вимовляти разом з літерою «О». Багато версій існує і про те, чому письменник користувався псевдонімами. Звернімося до пояснення самого О. Генрі: «Я вигадав собі псевдонім для того, щоб за ним сховатися. Хай читачі приймають мене таким, яким я є у своїх оповіданнях. Хай вони приймають мою душу, обличчя при цьому бачити не обов'язково».

□ Наведемо ще кілька прикладів прийому слово вчителя за програмою середніх класів.