Кіровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

А.І. Ткачук, С.О. Кононенко

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

КУРС ЛЕКЦІЙ

Навчальний посібник для студентів

вищих педагогічних навчальних закладів

Кіровоград - 2006

ББК 65.9 (4 УКР) 248

Т-48

УДК 331

Безпека життєдіяльності. Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів / А.І. Ткачук, С.О. Кононенко. – Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка. – 2006. – 200 с.

Посібник містить курс лекцій, теми рефератів та питання, що виносяться на семінарські заняття з дисципліни „Безпека життєдіяльності” для студентів вищих педагогічних навчальних закладів і курсів післядипломної освіти.

Рецензенти: Волков Ю.І. — доктор фізико-математичних наук, професор,

завідувач кафедри математики фізико-мате-

матичного факультету Кіровоградського дер-

жавного педагогічного університету імені

Володимира Винниченка.

Анісімов М.В. — кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри загально-технічних дисцип-

лін та методики трудового навчання фізико-

математичного факультету Кіровоградського

державного педагогічного університету імені

Володимира Винниченка.

Друкується за рішенням Методичної ради Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, протокол № 19 від 12 квітня 2006 р.



А.І. Ткачук, С.О. Кононенко, 2006

Вступ

Безпека життєдіяльності — це галузь, спрямована на вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їх властивостей, наслідків впливу на організм людини, основ захисту здоров’я та життя людини і середовища також, розробка і реалізація відповідних засобів та заходів щодо створення безпечних умов життя і діяльності людини. Безпека життєдіяльності — це дисципліна гуманітарно-технічного спрямування, яка формує теоретичний і методологічний апарат, необхідний для подальшого вивчення охорони праці, захисту навколишнього середовища, цивільної оборони, які розглядають конкретні небезпеки і способи захисту від них.

Із розвитком цивілізації та науково-технічного прогресу, бурхливим зростанням кількості населення на Землі, обсягів виробництва та його відходів проблеми стосунків між природою та суспільством дедалі загострюються, тому студентам необхідні в майбутній практичній діяльності спеціальні уміння і навички для запобігання і ліквідації небезпек, надзвичайних ситуацій, захисту людей та навколишнього середовища.

Вивчення дисципліни безпека життєдіяльності базується на інтеграції теоретичних і практичних знань (природознавство, фізика, хімія, основи безпеки життєдіяльності тощо), одержаних при вивченні загальноосвітніх дисциплін та набутому життєвому досвіді.

Метою курсу є теоретична та практична підготовка майбутніх фахівців щодо створення безпечних умов діяльності і життя, опанування принципів гармонійного розвитку особистості і сталого розвитку суспільства.

Після вивчення цієї дисципліни студент повинен вміти: 1) аналізувати та оцінювати небезпечні ситуації; 2) оцінити середовище перебування стосовно особистої безпеки, безпеки колективу; 3) самостійно приймати рішення про застосування термінових заходів у разі виникнення екстремальних ситуацій; 4) забезпечити особисту безпеку в екстремальних ситуаціях; 5) розробляти і впроваджувати систему заходів, спрямованих на збереження здоров’я людини та її гармонійний розвиток; 6) визначити психофізіологічні особливості людини та їх роль у забезпеченні особистої безпеки; 7) оцінювати негативні фактори середовища перебування та визначати шляхи усунення їх дії на людину; 8) надати першу медичну допомогу в екстремальних ситуаціях собі та іншим потерпілим; 9) визначити вимоги законодавчих актів у межах особистої та колективної відповідальності. Знати: 1) основні принципи формування безпечної життєдіяльності людини; 2) характеристики зовнішніх та внутрішніх негативних факторів; 3) вплив психофізіологічних особливостей людини на формування її безпеки; 4) класифікацію і нормування шкідливих та небезпечних факторів, що негативно впливають на здоров’я людини; 5) методи виявлення шкідливих та небезпечних факторів; 6) законодавчі акти та нормативні документи з питань безпеки життєдіяльності людини; 7) основні принципи колективної безпеки; 8) принципи гармонійного розвитку людини та сталого розвитку людства.

Лекція № 1.

Тема: „Теоретичні основи безпеки

життєдіяльності”

ПЛАН

1.1. Об’єкт, предмет та завдання безпеки життєдіяльності.

1.2. Основні поняття та визначення безпеки життєдіяльності.

1.2.1. Життєдіяльність.

1.2.2. Безпека.

1.2.3. Небезпека.

1.3. Надзвичайні ситуації.

1.1. Об’єкт, предмет та завдання

безпеки життєдіяльності.

На сучасному етапі розвитку цивілізації безпека людини та людства в цілому розглядається як основне питання.

Так, згідно з прийнятою у 1992 році в Ріо-де-Жанейро Концепцією ООН „Про сталий людський розвиток” та схваленою в 1997 році Постановою Верховної Ради України Концепцією національної безпеки України (№ 3\97-ВР від 16.01.1997), людина та її здоров’я є найбільшою цінністю держави, яка повинна докладати чимало зусиль для створення умов безпечної життєдіяльності всього населення України.

Нажаль, згідно з офіційними даними, останніми роками в Україні почали зростати відносні та абсолютні показники смертності населення. Так, серед розвинених країн світу Україна посідає 2-е місце за рівнем смертності всього населення. Крім того, нещасні випадки та професійні захворювання в Україні трапляються у 5÷8 разів частіше, ніж в інших промислово розвинених країнах. В Україні на виробництві щороку до 10 тис. осіб отримують професійні захворювання, понад 80 тис. працюючих травмуються і близько 2 тис. осіб гине, в той час як в Німеччині, де кількість населення майже в 2 рази більше, гине лише 200 осіб. Від нещасних випадків (травм) невиробничого характеру в Україні щороку гине близько 75 тис. осіб, в той час як в Німеччині – близько 30 тис. осіб.

Щороку в Україні в наслідок аварії на транспорті гине близько 9 тис. осіб, від отруєння алкоголем гине близько 10 тис. осіб, внаслідок самогубств — до 13 тис. осіб, тонуть близько 5 тис. осіб, гинуть у вогні 2 тис.

За останні 15 років при відсутності воєн населення України зменшилося майже на 5 млн. (9,6 %) і становить 47 млн. (станом на кінець 2005). Щорічно населення України зменшується майже на 1% (у середньому на 400 тис. зарік). В Кіровоградській області чисельність населення на кінець 2002 р. становила 1 117 400 осіб. На 1 червня 2005 р. — 1 млн. 76,5 тис. Фактично населення Кіровоградської області щорічно зменшується на 10÷15 тис. осіб.

Одним із головних напрямів забезпечення безпеки населення України є належна освіта з проблем безпеки. Це відображено у затвердженій 12 березня 2001 року Міністерством освіти і науки України Концепції освіти з напряму „Безпека життя і діяльності людини” та реалізується через вивчення комплексу дисциплін: валеології, екології, охорони праці, ергономіки, цивільної оборони тощо, чільне місце серед яких посідає безпека життєдіяльності, що враховує досвід Європейської системи освіти у сфері ризику.

Безпека життєдіяльності — наука, що вивчає вплив на людину зов-нішніх та внутрішніх факторів у всіх сферах її життєдіяльності.

Об’єктом вивчення безпеки життєдіяльності є людина у всіх аспектах її діяльності (фізичному, психологічному, духовному, суспільному).

Предметом вивчення БЖД є вплив на життєдіяльність та здоров’я людини зовнішніх і внутрішніх факторів.

Завданням безпеки життєдіяльності є виявлення умов позитивного і негативного впливу на життєдіяльність та здоров’я людини зовнішніх і внутрішніх факторів, обґрунтування оптимальних умов і принципів життя.

Дисципліна „Безпеки життєдіяльності” має світоглядно професійних характер. Вона використовує досягнення та методи фундаментальних і прикладних наук, зокрема: філософії, біології, фізики, хімії, психології, соціології, екології, валеології, правознавства, економіки, менеджменту і тісно пов’язана з практичною діяльністю людини.

Наукові засади безпеки життєдіяльності.

Наука — це сфера людської діяльності, функціями якої є опрацювання і теоретичне систематизування об’єктивних знань про світ, а метою — опис, пояснення і передбачення процесів та явищ дійсності, що становлять предмет її вивчення, на основі законів, які вона відкриває. Кожна наука має власний методологічний апарат, структуру досліджень, мову. Наука відрізняється від повсякденної свідомості тим, що вона теоретично обґрунтовує дійсність.

Безпека життєдіяльності зараз формується як наука, що забезпечує єдиний, загальний, підхід до розробки і реалізації відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як у повсякденних умовах побуту та виробництва, так і в умовах надзвичайних ситуацій.

Виходячи з сучасних уявлень безпека життєдіяльності є багатогранним об’єктом розуміння і сприйняття дійсності, який потребує інтеграції різних стратегій, сфер, аспектів, форм і рівнів пізнання. Складовими цієї галузі є різноманітні науки про безпеку.

У всьому світі велика увага приділяється вивченню дисциплін, пов’язаних з питаннями безпеки. Згідно з Європейською програмою навчання у сфері наук з ризиків «FORM-OSE», науки про безпеку мають світоглядно-професійний характер. До них належать:

1. гуманітарні науки (філософія, теологія, лінгвістика);

2. природничі науки (математика, фізика, хімія, біологія);

3. інженерні науки (технічне конструювання, опір матеріалів, інженерна справа, електроніка);

4. науки про людину (медицина, психологія, ергономіка, педагогіка);

5. науки про суспільство (соціологія, економіка, право).

За європейською концепцією науки з безпеки мають дві частини: спеціальну, яка вивчає події, випадки, інциденти, і спільну, яка складається з компонентів гуманітарних, природничих, інженерних наук, наук про людину, суспільство і яка формує світогляд людини. Адже проблема безпеки життєдіяльності — це, перш за все, проблема нового світогляду щодо управління безпекою на основі ризик орієнтованого підходу.

Науки про безпеку мають спільну та окремі частини (рис 1.1). Гуманітарні, природничі, інженерні науки, науки про людину та про суспільство є складовими галузі знань, яка зветься безпекою життєдіяльності, свого роду корінням генеалогічного дерева знань у сфері безпеки життєдіяльності. З цього коріння „проросли” екологічна культура, соціальна екологія та інші науки.

К роною цього дерева є охорона праці, гігієна праці, пожежна безпека, інженерна психологія, цивільна оборона, основи медичних знань, охорона навколишнього природного середовища, промислова екологія, соціальна та комунальна гігієна і багато інших дисциплін.

Рис. 1.1. Структура наук про безпеку.

1.2. Основні поняття та визначення безпеки життєдіяльності.

1.2.1. Життєдіяльність.

Вивчення дисципліни „Безпека життєдіяльності” розпочнемо з назви, яку складають два слова „безпека” і „життєдіяльність”. Спочатку розглянемо термін „життєдіяльність”.

Хоч поняття життєдіяльності існувало від початку існування людства, сам термін „життєдіяльність” порівняно новий. Цей термін з’явився з появою пілотованої космонавтики, але зараз він все ширше використовується в усіх сферах: ми говоримо про життєдіяльність села, міста, району, навіть про життєдіяльність мікроорганізмів, хоч це, як буде видно з подальшого тексту, не зовсім правильно. Життєдіяльність складається з двох слів — „життя” і „діяльність”, тому з’ясуймо спочатку зміст кожного з них.

Життя — це вища, порівняно з фізичною та хімічною, форма існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосування до середовища, реакції на подразнення, наявність специфічно-го упорядкованого обміну речовин і енергії, самовідновлення, систем управ-ління, фізичної і функціональної дискретності живих істот і їх суспільних конгломератів. Вона виникає лише при певних умовах навколишнього середо-вища. Найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існу-вання, людське — суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все що є в суспільстві, як і саме суспільство, — результат людської діяльності.

Діяльність — це специфічна форма активного відношення людини до навколишнього середовища, зміст якої полягає у доцільній зміні та перетворенні його в інтересах людей, що включає в себе мету, засоби, результат і сам процес створення людиною умов для свого існування та розвитку. В цей процес включається природне і соціальне середовище відповідно до індивідуальних потреб людини.

Діяльність — це специфічний людський спосіб ставлення людини до світу. Вона поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини. Діяльність постає як засіб перетворення природи на предмети споживання, творіння культури. Характерними ознаками діяльності людини є:

• вона діє під впливом тих чи інших мотивів для задоволення певної потреби;

• вона існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем (інші люди, предмети, природа тощо);

• обмінюється інформацією з іншими людьми, тобто бере участь у спілкуванні;

• з самого початку життя людина грається, вчиться, а далі — працює;

• саме завдяки діям, взаємодіям набуває певного досвіду;

• відчуває вплив умов життя як на рівні оточення (мікросередовище), так і на рівні суспільства (макросередовище);

• діяльність має цілеусвідомлений і цілеспрямований характер.

На основі того що людська діяльність являє собою систему усвідомлених цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетворення навколишнього світу, можна сформулювати таке визначення:

Діяльність — це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

Потреби — це необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозабезпечення. Потреби поділяються на групи:

• фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку);

• екзистенціальні (це потреби у безпеці свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);

• соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти, у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);

• престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві);

• особистісні (у самовираженні, у самореалізації (або самоактуалізації), тобто в діяльному прояві себе як самостійної, оригінальної, творчої особистості);

• духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, в самопізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо).

Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші — набутими.

Діяльність вводить людину в складну систему відносин і зв’язків з умовами навколишнього середовища. Діяльність необхідно розглядати не як односторонній вплив людини на навколишнє середовище, а як складну взаємодію, що має зворотній зв’язок та вплив на життєдіяльність.

Діяльність людини має предметний і духовний характер. Діяльність є предметною, тому що її результатом є матеріальні предмети. В цих предметах людина втілює своє розуміння світу, свій розум, властивості, інтереси, потреби, почуття. Види діяльності забезпечують існування людини та її формування як особистості. До типів діяльності належать такі, що будуються за ознаками суспільних відносин, потреб та предметів: перетворювальна — предметна (люди, природа, матеріальні цінності); соціальна — люди (люди, управління, освіта, лікування); духовно-пізнавальна — дослідження (теоретичні, прикладні, практичні); ціннісно-орієнтаційна — пізнання світу з позицій добра і зла (мораль, ідеологія); комунікативна; художньо-творча — пізнання світу в художніх образах; споживча.

Але жодний тип діяльності не реалізується у чистому вигляді. Наприклад, праця — це і пізнання, і оцінка, і спілкування.

Кожна людина має свою ієрархію видів і типів діяльності. Загалом, ієрар-хія видів і типів діяльності — це, до певної міри, програма життя людини.

Однією зі специфічних форм діяльності є праця. Праця — це процес, що відбувається між людиною і природою. Перетворюючи природу, людина перетворює і себе. У процесі праці розвиваються здібності людини, а також мислення, чуттєве сприйняття світу.

Праця — це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і використовує її з метою виробництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх потреб. Людська праця докорінно відрізняється від „праці” тварин. Найголовнішою відмінністю є те, що людина використовує знаряддя праці, які виготовлені знаряддями праці. Тварина цього робити не вміє. Праця — це не тільки процес, в якому люди вступають між собою в певні виробничі відносини. Вона проявляється в конкретній історичній формі, має особливий характер і свою організацію. З фізіологічної точки зору, праця — це витрати фізичної і розумової енергії людини, але вона необхідна і корисна для людини. І тільки у шкідливих умовах праці або при надмірному напруженні сил людини, в тій чи іншій формі можуть проявлятися негативні наслідки праці, які становлять загрозу її життю і здоров’ю.

Мета життя людини розвивається в різноманітних видах діяльності — в праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При цьому праця — не самоціль, а реальна основа створення об’єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, виявити таланти.

Як елемент природи і ланка в глобальній екологічній системі людина відчуває на собі вплив законів природного світу. Водночас завдяки своїй діяльності, яка поєднує її біологічну, соціальну та духовно-культурну сутності, людина сама впливає на природу, змінюючи та пристосовуючи її відповідно до законів суспільного розвитку для задоволення своїх матеріальних і духовних потреб.

Основу трудової діяльності людини складають засоби виробництва — найважливіший компонент штучного середовища буття. Життя та діяльність пов’язані, взаємозалежні та взаємообумовлюють один одного. Життєдіяльність визначається факторами і параметрами навколишнього середовища (сонце, повітря, вода, ґрунт, біосфера), і штучного середовища буття (будівлі, споруди, транспортні та повітряні комунікації, системи забезпечення ресурсами, продуктами харчування та ін., все що створено руками людини і використовується для життя).

Таким чином можна перейти до формулювання терміну „життєдіяльності”. Під життєдіяльністю можна розуміти:

1. властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей;

2. складний біологічний процес, що відбувається в організмі людини та дозволяє зберігати їй здоров’я і працездатність;

3. регульований стан навколишнього середовища при якому, згідно з чинним законодавством нормами та нормативами, забезпечується комфортна і безпечна взаємодія людини з його компонентами, запобігання погіршення екологічної обстановки, умов і охорони праці, виникнення небезпеки та дій в умовах надзвичайних ситуацій;

4. складну систему, яка здатна забезпечити і підтримати в середовищі буття певні умови життя та всі види діяльності людей.

До забезпечуючих життєдіяльність людини систем можна віднести комплекс правових норм (правові норми захисту особистості, право на працю, освіту, медичне забезпечення і т. ін.) та нормотворчих документів по захисту (захист навколишнього середовища, штучного середовища буття, захист правопорядку, оборона, соціально-економічний захист, захист життєдіяльності в умовах надзвичайних ситуацій). Захисні системи прагнуть не допускати впливу негативних факторів середовища на життєдіяльність людей.

До факторів, що забезпечують безпеку життєдіяльності необхідно віднести екологічні, фізіологічні, медичні, виробничо-побутові, культурно-мистецькі, правові та ін., при яких забезпечується і підтримується повноцінне життя і діяльність людей в будь-якому регіоні нашої планети.

Характерні ознаки життєдіяльності:

1. Це складне матеріальне середовище, в основу, якого входять: люди, засоби праці, результати праці і середовище буття. Взаємодія і взаємозв’язок між компонентами здійснюється за допомогою діяльності, як специфічної форми праці.

2. Це упорядкована система за метою, методом, часом і характером вирішуваних задач. При цьому, мета — це максимальне задоволення всіх потреб і забезпечення прогресу розвитку суспільства; місце — життя та діяльність людей, що пов’язана з визначеними населеними пунктами, містами, регіонами, країнами, континентами; регламентація за часом — тривалість робочого дня вдень або в нічні зміни, сезонні роботи; характер вирішуваних задач визначається потребою суспільства в тій чи іншій продукції.

3. Взаємопов’язана і взаємозалежна від навколишнього та штучного середовища буття. Життєдіяльність істотно впливає на навколишнє середовище, поступово погіршує його параметри і створює умови для виникнення надзвичайних ситуацій екологічного характеру.

4. Система безперервного динамічного розвитку і удосконалення (наприклад, ріст чисельності населення Землі), саморегуляції і самоуправління, гнучкого пристосування до мінливих умов навколишнього середовища (змінюються умови діяльності, види і форми праці, впроваджується НТП та ін.).

5. Методологічно притаманна окремій особистості, групі людей, суспільству країни, населенню Землі.

6. Постійно схильна до впливу різноманітних катаклізмів (природних, виробничих, соціально-побутових, військових та ін.). Катаклізми — постійні супутники життєдіяльності.

7. Може, здатна і повинна в необхідних ситуаціях захищати свої життєві інтереси.

8. Це система матеріального споживання і матеріальних збитків свого функціонування (система забруднення навколишнього середовища).

Вказані ознаки показують, що при визначених умовах (стихійні лиха, аварії, катастрофи та ін.) можуть виникнути не тільки порушення цілей, задач, функціональної структури життєдіяльності, а також і повне або часткове її руйнування чи обмеження по цілям і задачам, послаблення зв’язків з навколишнім середовищем та ряд інших негативних наслідків.

Забезпечення життєдіяльності при виникненні різноманітних катаклізмів відноситься до категорії вирішення специфічних задач, а умови називаються надзвичайними ситуаціями. Рішення різних специфічних задач потребує наявність спеціально підготовлених сил і засобів, розробки прийомів і способів їх застосування. В цих умовах суспільство повинно мати підготовлені системи захисту життєдіяльності в надзвичайних ситуаціях.

Головною метою таких систем є захист населення в надзвичайних ситуаціях шляхом ліквідації впливу наслідків різних катаклізмів на процес життєдіяльності, організація і проведення попереджувальних заходів, що знижують величину можливих збитків.

До основних принципів забезпечення життєдіяльності відносяться:

1) Безперервне забезпечення фізіологічних процесів організму людини (для цього потрібні повітря, питна вода, продукти харчування, світло, тепло, одяг, взуття тощо);

2) Принцип взаємозв’язку і взаємозалежності з навколишнім середовищем — навколишнє середовище забезпечує життєдіяльність параметрами спо-живання, енергоресурсами, корисними копалинами, продуктами харчуван-ня, елементами штучного середовища та іншими матеріальними благами. В свою чергу життєдіяльність впливає на середовище буття змінюючи пара-метри споживання (виснажує енергоресурси, корисні копалини, змінює клімат, рослинний та тваринний світ, забруднює навколишнє середовище);

Унаслідок того, що науково-технічний прогрес ще не досяг такого розвитку, щоб усі технологічні процеси були безпечними, безвідходними і безаварійними, вірогідність виникнення техногенних і технологічних криз не виключається.

3) Принцип раціональної організації праці за ціллю, часом, місцем і нормами. Грамотна організація праці включає управління, принципи організації, цілі і завдання, засоби праці, виробничу діяльність і результати праці;

Порушення норм праці, технологічних процесів, моральне і фізичне зношення засобів виробництва, як правило, призводять до аварійних ситуацій.

4) Принцип матеріального заохочення при організації життєдіяльності, що безпосередньо пов’язаний з продуктивністю праці, яка визначається: людським фактором (способом матеріального заохочення); працездатністю виробничого персоналу; ступенем підготовленості до праці (професійним, фізіологічним, психологічним);

Певний вплив на продуктивність праці мають також індивідуальні особливості працівників, їхні фізіологічні і психологічні можливості, параметри навколишнього середовища, технічні та організаційні умови.

Порушення уваги, послідовності виконання технологічних операцій, норм і вимог до технічної документації, низький рівень професійної підготовки також можуть призвести до виникнення надзвичайних ситуацій.

5) Принцип захисту здоров’я, меж і умов життєдіяльності. Для реалізації цього принципу людство створило спеціальні інститути — медичного забезпечення, оборони, екологічного захисту, моралі та ін. Окремі інститути як структурні частини життєдіяльності можуть створюватись для захисту людей і народного господарства в особливих (надзвичайних) ситуаціях. До них можна віднести: цивільну оборону, міністерство з питань надзвичайних ситуацій, комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, штаби цивільної оборони;

6) Принцип ліквідації негативних наслідків життєдіяльності.