7.2. Технічний аналіз

Метою технічного аналізу є визначення технічного обґрунтування проекту. Різноманітність технологій, видів сировини та обладнання ускладнює типізацію технічного аналізу інвестиційного проекту. Приведений перелік питань технічного аналізу базується на списку, рекомендованому Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК):

• місце розташування та масштаб проекту;

• технологія, обладнання, організація його експлуатації та ремонту;

• організація підготовки й здійснення проекту;

• графік виконання проекту та схема підприємства;

• підготовка та освоєння виробництва;

• матеріально-технічне постачання;

• розрахунок витрат на виконання проекту та поточних витрат виробництва і збуту;

• забезпечення якості.

Для оцінки рівня загальноекономічного розвитку регіонів вивчається потенційна потреба в обсягах інвестування, можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел, сукупна ємність регіонального ринку. Порівняльний аналіз статистичних даних робиться на основі середніх величин. Це дає змогу отримати оптимальну оцінку ступеня насиченості та потреби областей України в тих або інших видах ресурсів у розрахунку на душу населення. Отже, для цього дослідження були використані такі аналітичні показники:

• обсяг промислової продукції (надушу населення);

• валова продукція сільського господарства (надушу населення);

• середній рівень заробітної плати;

• обсяг капітальних вкладень (на душу населення);

• обсяг науково-технічних робіт (на душу населення). Як показують проведені розрахунки, найвищий рейтинг

мають Дніпропетровська, Запорізька та Київська області. Саме ці області, на думку багатьох фахівців, мають найпотужнішу промисловість.

Вивчення рівня розвитку інвестиційної інфраструктури потрібне для аналізу можливостей швидкої реалізації інвестиційних проектів та просування товарів на ринки. З цією метою розглядаються такі показники:

• кількість підрядних будівельних підприємств;

• виробництво енергетичних ресурсів (на душу населення);

• щільність автошляхів та залізниць (на 1000 км² території).

Короткий огляд розміщених даних дає підстави стверджувати, що кращі умови для розвитку ринкових відносин (зокрема, для швидшого проникнення товарів на ринки збуту та для реалізації інвестиційних проектів) мають Донецька, Львівська та Харківська області.

Для з’ясування демографічної ситуації в регіоні вивчають потенційний попит населення на споживчі товари та послуги, а також можливості залучення робочої сили до підприємств, що інвестуються. Предметом аналізу є такі показники:

• частка населення регіону в загальній чисельності населення країни;

• частка міського населення в регіоні;

• питома вага зайнятих;

• частка працездатного населення працездатного віку у загальній чисельності населення.

За цим блоком аналітичних показників найвищий рейтинг мають м. Київ та Київська область, Харківська, Донецька, Дніпропетровська області.

Для оцінки рівня одного з найважливіших синтетичних показників — розвитку ринкових відносин та комерційної інфраструктури — вивчають ставлення органів місцевого самоврядування до розвитку ринкових реформ та процес створення сприятливого підприємницького клімату. Отже, аналізують такі показники:

На основі середніх рейтингів для областей України та Автономної Республіки Крим можна стверджувати, що належні передумови для функціонування ринкових відносин створено в Запорізькій області, м. Києві та Київській області, Чернігівській, Полтавській, Донецькій та Львівській областях.

Визначення рівнів криміногенних та екологічних ризиків базується на вивченні ступеня безпеки інвестиційної діяльності в регіоні. Для цього розглядають такі показники:

• викиди шкідливих речовин;

• частка джерел екологічного забруднення;

• кількість екологічних злочинів.

На основі інтегрального показника інвестиційної привабливості, що об’єднує всі зазначені вище синтетичні показники, І.О Бланк поділяє регіони України на чотири умов­них групи.

До першої групи областей — інвестиційно-найпривабливіших — входять м. Київ та Київська область, Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Запорізька, Полтавська області. Цій групі належить найбільша частка загальноекономічного потенціалу (переважно у формі промислового виробництва), їй притаманні високий рівень розвитку інвестиційної та комерційної інфраструктури, значна урбанізація, достатня ємність споживчого ринку та ринку засобів виробництва. Від зазначених передумов великою мірою залежить прийняття рішення щодо вкладення коштів. Пріоритетними напрямами інвестування є промислове виробництво, транспортна інфраструктура, зв’язок, виробництво будівельних матеріа­лів, торгівля, галузі громадського харчування, банківський та страховий бізнес.

До другої групи увійшли регіони досить високої інвестиційної привабливості: Львівська, Одеська, Луганська, Миколаївська, Сумська, Чернігівська області. Рівень економічного розвитку цих регіонів високий. Позитивний підприємницький клімат та необхідна для розвитку ринкових відносин комерційна інфраструктура спонукає до інвестування тих підприємств, які були пріоритетними для першої групи регіонів (але з меншим рівнем ефективності). У деяких областях, передусім у Полтавській, доцільно вкладати кошти в модернізацію сільського господарства.

Третю групу формують Хмельницька, Херсонська, Тернопільська, Черкаська області, Автономна Республіка Крим — регіони середньої інвестиційної привабливості. Тут недостатньо розвинуті інвестиційна та комерційна інфраструктури. Проте і в цих регіонах перспективно вкладати кошти у розвиток сільського господарства. Автономна Республіка Крим має великі можливості щодо залучення інвестицій у туристичний та санаторно-курортний бізнес. Зважаючи на це, можна припустити, що нинішнє перебування АР Крим у цій групі регіонів — явище тимчасове.

І нарешті, група регіонів із низькою інвестиційною привабливістю: Закарпатська, Чернівецька, Кіровоградська, Волинська, Рівненська, Вінницька, Житомирська, Івано-Франківська області.