Лекція 4

Тема лекції: Зорове сприйняття

Мета лекції:

1 Повторити структуру зорового аналізатора людини.

2 Ознайомитися з функціями зорового аналізатора людини.

3 Вивчити етапи зорового сприйняття.

Література:

1. О.И. Лесная Декоративно-художественное освещение архитектурной среды. Учебное пособие. – Харьков: ХНАГХ, 2007 – 283 с.

2. В.Б Уистин Учебник дизайна. Композиция, методика, практика. – М.: АСТ: Астрель, 2009. – 254 с

Міжпредметний зв’язок: Основи світлотехніки, освітлювальні установки, світлові прилади та технологія їх виготовлення, джерела світла.

План лекції:

1. Структура зорового аналізатора.

2. Функції зорового аналізатора.

3. Етапи зорового сприйняття.

1 Структура зорового аналізатора

Око людини є важливим приймачем випромінювання. Будова ока схематично зображена на рисунку:

Око людини в перерізі

1 – війний мяз; 2 – райдужна оболонка; 3 – водяниста рыдина передньої камери ока; 4 – зіниця; 5 – рогівка; 6 - звязка, що підтримує кришталик; 7 – коньюктива; 8 – кришталик; 9 – скловидне тіло; 10 – склера; 11 – судинна оболонка; 12 – сітківка; 13 – центральна ямка; 14 – сліпа пляма; 15 – зоровий нерв.

Очне яблуко, яке має форму майже правильної сфери діаметром 24 мм, зовні покритого товстою білою оболонкою – склерою. Передня частина склери, що має дещо більшу кривизну, прозора і носить назву рогової оболонки чи роговиці. Радіус кривизни зовнішньої поверхні роговиці в середньому дорівнює 7,7 мм. Показник заломлення речовини роговиці П=1,37. Безпосередньо за роговою оболонкою знаходиться передня камера. Вона наповнена прозорою водянистою вологою (П=1,33).

Внутрішня поверхня склери застелена судинною оболонкою, що забезпечує живлення всіх частин ока. В передній частині ока судинна оболонка переходить в райдужну оболонку, присутність в якій пігменту надає оку кольору. Отвір в райдужній оболонці утворює зіницю ока. Райдужна оболонка відіграє роль діафрагми: вона може скорочуватися і послаблюватися, змінюючи розмір зіниці, тобто діаметр світлового пучка, що попадає всередину ока. За райдужною оболонкою знаходиться кришталик – двояковипукла лінза (П=1,386). Передня і задня поверхні кришталика мають різну кривизну, яка може змінюватися у визначених межах. Зміна кривизни здійснюється під дією аккомодаційного мяза.

За кришталиком розміщена задня камера ока, наповнена водянистою рідиною – скловидним тілом. Внутрішній шар, що вкриває око з середини, носить назву сітчастої оболонки, сітківки або ретини. Зображення предметів утворюється на цьому шарі. Сітківка має складну структуру і складається з 10 шарів. В останньому з них знаходяться світлочутливі елементи – палички й колбочки. Більш чутливі до світла палички складають апарат сутінкового (безкольорового) зору, а колбочки, які працюють при великих рівнях освітлення, складають апарат денного кольорового зору. Загальне число колбочок становить близько 7 мільйонів, а паличок – близько 130 мільйонів. В центрі сітківки, в області так званої жовтої плями і особливо центральної ямки, знаходяться переважно колбочки, палички ж розміщені в межах всієї сітківки, причому найбільша їх концентрація спостерігається в зоні, зміщеній на 10 - 12 від центру. Такий розподіл має особливе значення. Денний зір здійснюється в умовах потрапляння в око світла порівняно великої інтенсивності. Світло, яке проходить через звужену внаслідок цього зіницю, аналізується, в основному, невеликою ділянкою сітківки, розміщеною в самому центрі, де й знаходяться світлочутливі рецептори денного зору – колбочки. При сутінковому зорі зіниця максимально розширюється, щоб пропустити в око якомога більшу кількість світла, яка сприймається паличками.

Процес сприйняття світла починається з фотохімічної реакції молекул світлочутливої речовини і виникнення електричних імпульсів, що поступають по зоровому нерву в кору головного мозку людини, де і здійснюється перетворення електричних імпульсів в зорове відчуття.