5.4. Вулкани

Одним з найяскравіших доказів постійного розвитку земної кори є вулкани. Вони і сьогодні досить поширені на Землі, а в минулому відіграли провідну роль у формуванні зовнішніх оболонок планети. Вулканічні явища одні з найбільш руйнівних і катастрофічних у природі.

Термін "вулканізм" походить від назви одного з Лопарських ос­тровів, що знаходяться біля берегів Італії, — Вулкано. Вважалося, що саме тут знаходиться вхід у пекло і кузня Вулкана — легендар­ного бога вогню і ковальської справи у древніх римлян. Між іншим, нині більш відомим є сусідній з ним діючий вулкан Стромболі -900-метрова гора, що викидає хмари водяної пари вдень і яскраво світиться вночі від розжареної лави, яка знаходиться на лійкоподіб­ному кратері.

Вулкани розрізняються за розмірами, формою, будовою кратера і підвідного каналу — жерла. Узвишшя найчастіше має конічну фор­му, тому його називають конусом вулкана. Висота конуса залежить від віку вулкана і характеру його виверження.

Кратер безпосередньо з'єднується з жерлом — підвідним кана­лом, по якому з глибини надходять продукти виверження. Жерло в період між виверженням заповнене застиглою лавою, а кратер не­рідко ще й водою.

Магма утворюється в земній корі або верхній мантії. Необхідна теплота, як гадають, забезпечується розпадом радіоактивних елемен­тів, хоча, можливо, додатковими постачальниками тепла є і внутрішньоземні джерела.

За активністю вулкани поділяються на діючи і згаслі. До діючих належать вулкани, виверження яких відбувалося порівняно недав­но. Таких вулканів на Землі понад 600, більшість з них розташована на суші. До згаслих належать вулкани, виверження яких відбувало­ся лише в геологічному минулому, їх нараховують понад 300.

За характером виверження вулкани поділяються на три кате­горії: лавову, змішану і газово-вибухову.

До лавової категорії належать площинний, тріщинний і гаван­ський типи вулканів. Для них характерні виливи лави на величезні площі через тріщини земної кори. Такі базальтові покрови зустріча­ються на території Середньосибірського плоскогір'я, в Бразилії, Ісландії. Гавайський тип відрізняється від двох попередніх тим, що вивержен­ня магми на великі простори відбувається через центральні канали.

Змішана категорія характеризується найбільш повним вивер­женням: спочатку викидаються гази і уламки, далі виливається магма, а пізніше починається тривала поствулканічна діяльність. Конуси вулканів цієї категорії високі, складаються з нашарувань вулканіч­них уламків і застиглої лави. Такі вулкани називають шаруватими, або стратовулканами. Прикладами можуть бути згадувані вулкани Стромболі і Вулкано, а також Етна, Везувій, багато вулканів Камчат­ки, Курильських островів та ін.

Газово-вибухові вулкани характеризуються яскраво вираженою першою фазою. Виверженню звичайно передує сильний землетрус, після чого викидається велика кількість газу і вулканічних уламків.

Викиди супроводжуються сильними вибухами. Такими є, наприклад, вулкани Мон-Пеле, Мерапі, Шивелуч, Кракатау та ін.

Переважна більшість діючих і згаслих вулканів розташована в екваторіальній, тропічній і помірній областях. У полярних областях, в тому числі в Антарктиді, вулканічна діяльність не проявляється. У Північній півкулі вулканів значно більше, ніж у Південній. Вони розташовуються головним чином вздовж глибинних розломів зем­ної кори, на окраїнах материків, ріфтових розломах середин но-океа­нічних хребтів. У середині материків вулкани відсутні або зустріча­ються рідко. На земній кулі виділяють три вулканічні пояси: Тихоокеанський, Середземноморсько-гімалайський та Атлантичний.

Тихоокеанський пояс простягається вздовж азіатського і амери­канського узбережжя Тихого океану. Тут нараховується 322 діючих вулкани. Найбільше їх зосереджено на Зондських, Японських і Курильських островах, Камчатці, в Центральній і Південній Америці. Більшість вулканів розташована вздовж гігантських розломів. Найбільш відомими вулканами цього так званого вогняного кільця є Ключевська Сопка, Авачинський, Шивелуч, Фудзіяма, Катмай, МаунаЛоа. Останній є найвищим вулканом у світі, його висота ра­зом з підводним продовженням становить 8766 м. Знаходиться він на одному з Гавайських островів.

Середземноморсько-гімалайський пояс простягається в субширотному напрямі від Альп через Апенніни, Кавказ, гори Малої Азії до півострова Малакка. Основна маса вулканів зосереджена на остро­вах Південно-Східної Азії. Серед них є вулкан Кракатау, який став відомим після грандіозного виверження в 1883 р. Попіл, викинутий в атмосферу цим вулканом, розсіявся по всій Землі. Океанічні хвилі цунамі, які були викликані вибухом вулкана, погубили 36 тис. людей. Більша частина острова Кракатау опустилася під водну поверхню.

Атлантичний вулканічний пояс витягнутий в меридіанному на­прямі паралельно берегам Африки і Західної Європи і приурочений до серединно-океанічного Атлантичного хребта, який на окремих відрізках виходить на поверхню, наприклад на о. Св. Єлени, Вознесіння, Ісландії. Найбільш відомими тут є діючі вулкани Лакі і Гекла.