7.9. Болота

Болота — це надмірно зволожені із застійним водним режимом ділянки землі, на яких відбувається нагромадження органічної ре­човини у вигляді нерозкладених решток рослинності. До боліт нале­жать торфовища, заболочені ліси, луки, ділянки тундри та інші пере­зволожені землі.

Болота виникають, головним чином, у зв'язку із заболочуван­ням суші і шляхом заростання (заболочування) водойм.

Заболочування суші властиве природним регіонам земної кулі. Воно відбувається при надмірному зволоженні, сприятливих геомор­фологічних умовах (в зниженнях і улоговинах рельєфу), які створю­ють передумови для застійного водного режиму і нагромадження органічної речовини.

Виділяють два основних типи заболочування суші: затоплення і підтоплення території. Затоплення території може бути викликане двома причинами. По-перше, переважанням опадів над випарову­ванням в умовах слабкого дренажу ґрунтів. Так найчастіше утво­рюються болота в тропічних лісах і тундрі, інших природних зонах. По-друге, затопленням території поверхневими водами в умовах низовинного рельєфу прилеглої місцевості. Так утворюються болота на берегах рік, озер і морів. Підтоплення території звичайно пов'я­зане з підвищенням рівня ґрунтових вод, викликаного якими-не-будь штучними заходами: спорудженням водосховищ і доріг, над­мірним зрошенням тощо.

Заростання або заболочування водойм властиве в основному умовам помірного і теплого клімату. Воно зазвичай починається з берегів. На дні водойми відкладаються глинисті частинки, осідають рештки водних організмів, які в сукупності утворюють органічний мул — сапропель. Водойма міліє, в ній поселяються вищі рослини. Неповний розклад рослинних решток приводить до утворення тор­фу. Поступово водойма перетворюється в болото.

Болота поширені на Землі у різних природних зонах. Загальна площа боліт на земній кулі дорівнює 3,5 млн км², або близько 2,4 % площі суші. В них зосереджено приблизно 12 тис. км³ води, або 0,03 % прісних вод гідросфери. Найбільш заболочені материки — Південна Америка і Євразія.

За комплексом геоморфологічних, гідрологічних і геоботанічних ознак болота поділяють на три типи: низинні, перехідні і верхові.

Низинні болота звичайно мають вигнуту або плоску поверхню, яка сприяє застійному характеру водного режиму. Утворюються вони в пониженнях рельєфу. До низинних боліт належать також заплавні і притерасові болота, болота в дельтах рік (так звані плавні з густи­ми заростями очерету).

Найважливіші особливості низинних боліт зумовлені неглибо­ким заляганням рівня ґрунтових вод, переважанням у водному живленні поверхневих і ґрунтових вод — постачальників мінераль­них біогенних речовин. Часто поблизу таких боліт знаходиться во­дойма або водотік. Характерною рисою низинних боліт є євтрофні рослини, вибагливі до мінеральних речовин. Серед таких рослин -вільха, береза, інколи ялина, осоки, очерет, рогоза.

Верхові болота живляться переважно атмосферними опадами, бідними на мінеральні біогенні речовини. Для верхових боліт ха­рактерні оліготрофні рослини, невибагливі до мінеральних речовин. Це перш за все сосна, вереск, сфагнові мохи. Утворюються верхові болота звичайно на вододілах, а також в інших місцях внаслідок еволюції низинних боліт.

Проміжне положення займають перехідні; болота з плоскою або слабовипуклою поверхнею і мезотрофною рослинністю (помірного мінерального живлення). Найбільш типові рослини таких боліт -береза, іноді сосна, осоки, сфагнові мохи.

Географія верхових боліт більш обмежена у порівнянні з низин­ними. Основна область їх поширення знаходиться в лісостепу і тайзі. Південніше вони зустрічаються рідше, а далі і зовсім зникають, оскільки мала вологість повітря і мінералізовані ґрунтові води пере­шкоджають розвиткові сфагнових мохів, характерних для верхових боліт. Вже на півдні зони мішаних лісів переважають перехідні бо­лота.

У зонах з аридним і семиаридним кліматом зустрічаються лише невеликі плями низинних боліт, і то перевалено по заплавах рік. Провідна роль серед перезволожених ґрунтів тут переходить до со­лончаків. Особливість солончаків — наявність у поверхневому шарі легкорозчинних солей (від 1 % і більше). Вони утворюються в ре­зультаті випаровування мінералізованих ґрунтових вод, які негли­боко залягають. Нині досить частими стали вторинні солончаки, які виникають на зрошуваних і недостатньо дренованих полях.

Рослинність солончаків бідна, але своєрідна. Тут можуть рости тільки галофіти — види, що пристосовані до засолених ґрунтів. Ба­гато з них є сукулентами з м'ясистим стеблом і листям. Найчастіше тут ростуть солянки, солерос, сарсазан, сведа.

Сьогодні значна частина боліт осушена і використовується у сільському та лісовому господарстві. Торфові болота дають сирови­ну для палива (торф), виготовлення теплоізоляційних плит, одержання кормових дріжджів, органічних добрив та ін. Для збереження окре­мих боліт і болотних масивів у природному стані здійснюються за­ходи щодо їх охорони.